30.10.2017р. Б. / Святого пророка Осії; Св. препмуч. Андрея Критського

Святого пророка Осії

Тропар, глас 2: Пророка Твого Осії пам’ять, Господи, святкуємо. * Тому молимо Тебе: Спаси душі наші. 

Кондак, глас 2: Правими стежками слідуючи за заповідями Господа Твого, пророче Осіє, сповнився ти Духа Святого і, прийнявши дар пророцтва, провістив єси Ізраїлю Христове пришестя, яке мало статися в останні часи, ти викривав заблуканих з шляху правого людей і наставляв на путь, яка веде в Вишній Єрусалим, де нині предстоячи, молися неустанно за всіх нас. 

Святий пророк Осія, син Беері, жив у часи правління юдейського царя Уззїї та ізраїльського царя Сровоама II, вісімсот літ до Різдва Христового. Книга пророцтв св. Осії входить до Святого Письма Старого Завіту і має чотирнадцять глав. 

Пророк іменем Божим погрожує жидам різними карами, заповідає, що щезнуть царства Юди та Ізраїля і прийде час, коли жиди не матимуть ні царя, ні святині, ні жертовника, ні жертви. Про прихід Месії пророк згадує, що Господь малим покличе Його з Єгипту, і що Месія зітре диявола та смерть. Пророцтво закінчується обітницею, що Господь помилує тих, які покаються і повернуться до Нього. Про самого пророка, про його життя і смерть не знаємо нічого. 

__________
У той самий день

Святого преподобномученика Андрея Критського

Тропар, глас 4: Як постиник подвизався на горі, умних ворогів напади зброєю Хреста погубив єси, всеблаженний, відтак же у страдництво мужньо одягся єси, убивши Копроніма мечем віри, і через обидва увінчався єси від Бога, преподобномучениче Андреє, приснопамятний. 

Кондак, глас 3: Святкує днесь місто царське свято пресвітле світлоносної Твоєї пам’яті, закликаючи до святкування усі міста і країни. Радується, бо має скарб великий, многостраждальне твоє тіло, Андреє мучениче, Православія світильниче. 

Церква багата на двох святих Андреїв Критських: святого Андрея архиєпископа, пам’ять якого обходимо 4 липня, і святого мученика Андрея, світлий подвиг якого вшановуємо сьогодні. Походив він з місцевости Кастр, на острові Крит, і був монахом. Коли за безбожного іконоборця імператора Костянтина свята Церква палала вогнем, а кров вірних плила струмками, коли найліпші сини Церкви Христової гинули в страшних муках, а єпископів і священиків мучили гірше, як останніх душогубців, тоді преподобний Андрей покинув свою тиху обитель і пішов до Царгорода. Там, у церкві святого мученика Маманта, він став перед імператором єретиком і прилюдно запитав його, як сміє він, імператор, називати себе християнином, коли безчестить ікони, що представляють вірним Христа? 

Кинулися царські підлабузники на преподобного Андрея, витягнули його з церкви на майдан і стали жорстоко бити. Вийшов сам імператор і запитав його, як посмів він зневажити царське достоїнство? Преподобний сміливо й голосно вказав імператорові на його злобу і пригрозив йому страшним Божим судом. 

Розлючений, імператор наказав нещадно побити його, так, що тіло шматками відлітало, а потім поставити перед собою. Та святий Андрей ще сильніше, ще могутніше виступив проти єретичної злоби мучителя, тоді імператор велів бити слугу Божого камінням по вустах, поламати йому щоки і кинути до в’язниці. Через кілька днів імператор вдруге наказав поставити преподобного Андрея перед собою і велів побити його воловими жилами, а потім зачепити мотузкою за ноги і волочити його через місто на те місце, де карали смертю душогубців. Коли єретики з насмішками затягнули преподобного на площу, що звалася “Площа вола,” то враз один з рибаків вискочив із сокирою в руках і відтяв святому Андрею одну ногу. Святий мученик на тому ж місці віддав свою душу Тому, хто його створив. 

Тіло святого мученика викинули туди, куди кидали на пожирання псам і крукам тіла злочинців. Пролежало воно там дванадцять днів. Як свідчить передання, кілька біснуватих взяли те тіло і поховали його на місці, що звалося Кризис, за це їх було звільнено від злого духа. Преподобний Андрей постраждав 767 р. У каноні, який через сто років написав на честь святого мученика святий Йосиф Піснеписець, сказано, що мощі преподобного Андрея прославилися численними чудами. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

29.10.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Гл.2,16–20:  «Живу вже не я, а живе Христос у мені»

Слова великі, знамениті, але такі далекі від нашого реального життя. Чи хтось із нас відважиться промовити ці слова? Чи хтось має відвагу лиш таке подумати? Апостол Павло свідчить це, говорить про це, взиває до цього! 

Ісус Христос живе в кожному з нас. Ми сотворені на Його образ Божий. Через хрещення ми дозволили Господу перебувати з нами. Але часто ми не дозволяємо Господеві виявлятися через нас в реальному нашому житті. 

Погляньмо на годину, день свого життя. Скільки можемо сказати, що Бог розпорядився нами? А скільки можемо сказати, що хтось інший чи щось інше, наші бажання, емоції, пристрасті керують нами? І лише ми тоді можемо сказати, що вже не живу я, а живе в мені Христос, коли все більше починаємо думати про інших, а не про себе. А це не просто. Почнімо з того, щоб дарувати іншим любов, не прагнучи її зворотно, служити іншим, не очікуючи від них цього ж, робімо добро, не чекаючи нагороди. Головне цього забажати і прагнути і в Бозі все стане реальністю!

*** 

Лк.8,5-15:  «Хто має вуха слухати, нехай слухає»

Усі добре знають цю притчу про сіяча. Зерна падають у різний ґрунт і по-різному проростають чи не проростають. 

Сіяч – це Господь, який також сіє в серці кожного з нас. Бог не перестає сіяти в наше життя – це час, коли Бог щось сіє, щось вкладає в нас, аби проросло. 

І ми – ті, які або плодоносять, дають зерну прорости, або ті, які не плодоносять, які заглушують це зерно. Коли Бог покликав нас до буття, то не випадково дав нам певний характер, темперамент, вдачу, таланти. Він нас покликав такими, як ми є, ми ж маємо стати тим ґрунтом, на якому може щось прорости, а саме – щоб сам Бог проявлявся через нас. 

Святі – це ті люди, які дали Богові можливість прорости й проявитися в них якнайбільше. Отже, і ми дозволяймо Богові діяти і проявлятися в нас!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

29.10.2017р. Б. / Святого мученика Лонгина, сотника

Святого мученика Лонгина сотника

Тропар глас 4: Мученик твій, Господи, Лонгин, у своїм стражданні прийняв нетлінний вінок від тебе, Бога нашого; мавши бо твою силу, він переміг мучителів і подолав нікчемне зухвальство демонів; його молитвами спаси душі наші. 

Кондак, глас 4: Весело возрадувалася Церква, в пам'яті днесь приснопам'ятного страждальця Лонгина, взиваючи: "Ти моя сила, Христе, і утвердження". 

Святий Лонгин був поганином, родом з Кападокії, і служив сотником у римському війську. Усі його поважали як справедливого чоловіка. Вже в старшому віці він служив у Єрусалимі і був начальником того відділу війська, воїни якого вели Христа Спасителя на Голготу. Він бачив смерть Ісуса і став свідком чуд, які явилися в природі тоді, коли Син Божий “віддав духа”. Коли ж земля затряслася, коли відкрилися гроби і померлі повстали з них, тоді “сотник і ті, що стерегли з ним Ісуса, бачивши землетрус і те, що сталося, вельми налякалися і мовили: «Це справді був Син Божий!»” (Мт. 27, 54). Також і в Євангелії від святого Марка читаємо: “Бачивши ж сотник, що стояв проти Нього, що так віддав духа, сказав: «Чоловік цей справді був Син Божий»” (Мр. 15, 39). І святий Лука подібно пише: “Побачивши, що сталося, сотник почав прославляти Бога, кажучи: «Справді цей чоловік був праведний»” (Лк. 23, 47). 

Про подальше життя сотника Лонгина знаємо з передання. Так побожне передання переказує, що коли один з воїнів копієм пробив бік Христа, то крапля крови впала в очі Лонгина і зцілила їх від хвороби, тому в багатьох краях у святого Лонгина призивають допомоги ті, що слабують на очі. 

Поважне, дуже давнє передання, записане єрусалимським священиком Ісихієм близько 430 р., каже, що сотник Лонгин був на сторожі також при гробі Христа Спасителя і став свідком Його світлого Воскресення. 

Юдеї підкупили сторожу, аби та сказала, що учні вкрали Тіло Христа Спасителя, однак сотник Лонгин і ще два воїни не взяли юдиного гроша і свідчили, що Христос воскрес. Жиди дали хабаря Пилату, аби він убив Лонгина, та Пилат не міг цього зробити, бо Лонгина, завдяки його заслугам та хоробрості, знав навіть сам кесар. Коли ж Лонгин довідався, що юдеї хочуть його смерти, то склав свою гідність і з двома воїнами, які також повірили у Спасителя, пішов до Кападокії, де проповідував Христову віру. Та юдеї напирали на Пилата і не шкодували грошей, тож Пилат написав до Риму, що сотник Лонгин підбурює людей в Кападокії до повстання і голосить їм про нового царя. З Риму прийшов наказ, щоб Лонгина стяти мечем, а з ним і двох воїнів. Пилат послав вояків до Кападокії, і святий Лонгин, хоч міг уникнути смерти, бо воїни його не знали в лице, однак не зробив того і прийняв смерть разом з двома товаришами. Так вони запечатали своє життя смертю за Христа. Воїни взяли голову святого Лонгина до Єрусалиму показати її Пилатові як доказ, що виконали наказ. Пилат велів викинути голову святого мученика за містом на смітник, де її засипали гноєм.

Невдовзі з Кападокії до Єрусалиму прибула одна вдовиця, яка втратила зір. Вона хотіла помолитися в храмі і випросити у Бога оздоровлення. Привів вдовицю її єдиний син, та раптово він тяжко занедужав і помер. А коли бідна вдова оплакувала свого сина, то очима душі побачила світлого воїна, який сказав їй, що є Лонгином сотником, який постраждав за Христову віру, потім, що його голова лежить на смітнику за містом, і велів їй іти та знайти його голову, і тоді вже не буде журитися за сином, бо Бог загладить її біль. Сліпа вдовиця повірила, попросила відвести її на смітник, і там почала руками порпатися в смітті і натрапила на голову. Щойно вона торкнулася її руками, як враз прозріла. Молячись до Бога, вона взяла голову святого, обмила її у себе вдома і намастила дорогою олією. А вночі їй знову явився святий Лонгин і, тримаючи за руку її сина, одягненого в світлі одежі, сказав, щоб не плакала, бо Господь покликав її сина до вічної слави. Щаслива, вдовиця відвезла голову святого Лонгина до Кападокії, у село Сандралис, де спочивали його мощі, і там чесно поховала її. Частина тих мощей, зокрема чесна рука святого Лонгина, зберігається в Римі, у храмі святого Петра. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР