17.07.2017р. Б. / Святого Андрея, архиєпископа Критського, Єрусалимлянина; Преподобної Марти, матері святого Симеона Дивногорця

Святого Андрея, архиєпископа Критського, Єрусалимлянина

Тропар, глас 1: Христову церкву звеселив Ти,* сопілкою язика твого вміло оспівуючи;* всеоспівуваної Тройці славу всім показав ясно богослов’ям.* Тому тебе, що пояснюєш Божественні таємниці, оспівуємо,* Андреє, Пастирю Критський,* і величаємо пам’ять Твою,* Христа прославляючи дивного у святих своїх. 

Кондак, глас 2: Засурмивши голосно божественні радісні пісні,* став ти найсвітлішим світильником для світу,* сяючи світлом Тройці, Андреє преподобний.* Тому кличемо до Тебе:* неустанно молися за всіх нас.

“Відколи почну плакати я про вчинки нещасного мого життя? Який початок положу я, Христе, для теперішнього ридання? Але як Милосердний, даруй мені відпущення гріхів”. Так починається великий, складений з двісті п’ятдесяти тропарів покаянний канон, який співаємо у четвер (а властиво, у середу ввечері) п’ятої неділі Великого посту, на “поклони”, і який, власне, й уклав святий Андрей, єпископ Критський. Його ще називають Єрусалимлянином, тому що перші подвиги свого святого життя він почав чинити в Єрусалимі. 

Народився святий у Дамаску, в багатій родині. Перші сім років свого життя святий Андрей був німий. І лиш тоді, коли він уперше приступив, разом зі своїми батьками, до святого Причастя, Бог відкрив його вуста – і дитина почала прославляти свого Спасителя. Коли хлопцю виповнилося чотирнадцять років, він вступив у Єрусалимі до монастиря святого Сави Освященного (його пам’ять вшановуємо 1 грудня). Святістю життя юнак звернув на себе увагу тодішнього управителя Єрусалимської Церкви Теодора (Єрусалим тоді був у руках магометан, тому Теодор не міг стати патріярхом). На Шостому Вселенському соборі в Царгороді (680 р.) святий Андрей був уже архидияконом і представляв на ньому Теодора. На Соборі він звернув на себе увагу всіх отців глибоким знанням Святого Письма і богослов’я. Після Собору, повернувшись до Єрусалиму, опікувався вбогими й упослідженими, яким служив, збирав для них милостиню і дбав про їхні душі. 

Невдовзі архидиякона Андрея покликали до Царгорода, де при церкві святої Софії він опікувався сиротами. За імператора Юстиніяна ІІ (685-711) святий став єпископом Криту. Тут і засяяло його життя, як ясна зоря святости, тут писав він свої прекрасні пісні, тут блаженний Андрей, сяяючи світлом Пресвятої Тройці, явився світу світилом, яснішим від сонця, тут звеличив своїми медоточивими вустами Матір Господа нашого Ісуса Христа, а також святих апостолів і мучеників. А коли сарацини взяли в облогу місто Друмеос на Криті, в якому перебував святитель Андрей, то Бог, за його молитвами, спас місто, бо вороги раптом у великому замішанні відступили від його стін. Бог дав йому владу виганяти бісів, а глибока мудрість святого і незвичайна любов до ближнього притягали до нього єретиків, яких він повертав у лоно Церкви і виводив на дорогу спасіння, якого поза Церквою нема і не може бути. 

Близько 713 р. він повертався з Царгорода, куди їздив у справах Церкви. На острові Митилини святий Андрей захворів і сказав до тих, хто його супроводжував, що вже не побачить Криту. І справді, на сусідньому острові Ерис посеред молитви святий віддав Господеві свою чисту, повну чеснот і досконалости душу. 

Що сказати про його Великий канон? Якщо є щось, що може зворушити найбільш закаменілу душу і витиснути сльози з очей, які ніколи не плакали, – то хіба що лиш цей канон. Уся злість гріха, уся нужда душі, що втратила Божу благодать, уся наша невдячність перед безконечно добрим Господом – усе тут оспівано. Бачимо всі добродійства Бога, Його безконечну любов, бачимо Його справедливість і кари, якими наказує гріх, бачимо, як тяжко, дуже тяжко, ми прогнівали Його – і біль проймає душу. Та серед того болю нам сяє хрест спасіння, надія прощення, джерело невимовної ласки та милосердя – і, залиті сльозами, припадаємо до стіп Спасителя в щирому розкаянні та жалю. Боже мій, Боже! Світ читає багато красно написаних книжок, славить людей, що їх писали, робить їх безсмертними. А як мало є, однак, таких, які читали канон святого Андрея. Якщо людський ум може написати щось хороше, щось піднесене, то одним з найпіднесеніших його плодів є цей канон. Христова Церква віками співає його, і ще віки минуть, а той канон завжди чинитиме видимі чуда, буде навертати окаянних і грішників, буде розбивати камінь, що лежить не на одному серці. Зуб часу скрушить пам’ятники найбільших мужів світу, та кожного року мільйони будуть розчулено співати:“Відколи почну плакати”, – і взиватимуть:“Преподобний отче Андреє Критський, моли Бога за нас!” 

__________ У той самий день

Преподобної Марти, матері святого Симеона Дивногорця

Тропар, глас 4: Чистим життя і любов’ю до пречистої Божої Матері,* здобула Ти дар дітородження преславний,* світильника для світу дивного Симеона.* Тому тебе, Марто, як матір, що втішається дитям своїм,* піснями прославляємо. 

Кондак, глас 2: В молитвах стоячи перед Господом,* і пречистій Діві Богородиці приносячи оспівування і хвалу, Марто чесна,* породила ти священне дитя, Симеона Предивного,* світильника всесвітнього.* З ними молися завжди за всіх нас. 

Чиста душею, побожна, смиренна, тиха, що не шукала світу, а вся була віддана Богу, преподобна Марта з дитинства посвятила себе на службу Йому. Вона народилася і жила в Антіохії. У своєму серці бажала весь свій вік прожити в дівицтві, та, скорившись волі батьків, вийшла заміж. Побожна дівчина стала побожною жінкою, вона сповнювала свої обов’язки і молилася Богові, та з незвичайною ревністю духа молилася до святого Йоана Хрестителя. А коли готувалася стати матір’ю, то ві сні мала видіння святого Предтечі, який сказав, що Бог дасть їй “дивного сина”. Коли ж дитя народилося, назвали його Симеон. 

День і ніч думала Марта, що їй робити, аби дитина росла лишень на славу і службу Богові. Й одного разу вночі їй здалося, що вона на крилах піднімається вгору і несе на руках свою дитину, щоб пожертвувати її Богу. Вона зрозуміла значення того видіння:їй треба підноситися до Бога і віддалятися від світу, а за прикладом матері піде й дитина. Преподобна Марта ще більше молилася Богу, ще частіше ходила до церкви святого Предтечі і брала з собою малого Симеона, а дитя складало рученятка і невинними вустами вчилося призивати Ім’я Господнє. Якось вони обоє молилися в церкві святого Йоана, аж раптом затряслася земля, зрушилися стіни міста, майже вся Антіохія внаслідок землетрусу перетворилася в румовище, загинув патріярх, загинули десятки тисяч мешканців, загинув чоловік Марти під руїнами власного дому – а церква святого Предтечі стояла ціла, врятувавши життя матері і дитині. 

Марта стала вдовою, а маленький Симеон – сиріткою. Марта перебралася поближче до церкви і почала провадити самотнє життя. 

Кожну вільну хвилину вона перебувала на молитві в церкві, а вдома, сповнивши домашні обов’язки, навколішки молилася Богу;вставала й ночами, б’ючи земні поклони і благаючи допомоги в Бога для себе і для своєї дитини. У вільні хвилини шила білі одежі для тих, хто мав приймати святе хрещення, допомагала на похоронах убогих, відвідувала хворих та ув’язнених, ділилася останнім куснем тяжко заробленого хліба з бідними. 

І Бог винагородив угодні Йому діла матері, вчинивши ласку для її сина:він-бо вже на сьомому році життя зрікся світу, і весь посвятився служінню Богові, своєму Спасителю. Тепер син святої Марти всім відомий як святий Симеон Стовпник, Дивногорець, якого Бог за життя прославив незліченними чудами. Його пам’ять Христова Церква вшановує 24 травня. 

Преподобна Марта залишилася сама. Минали літа, а вона молилася до Бога, служила ближнім, постила і вмивала землю сльозами, коли чула, що син її стає щораз на вищий стовп, що його святість сяє ще яскравіше, що своєю молитвою він відкриває очі сліпим, а покладанням своєї руки очищає прокажених і проганяє бісів. І з певністю можна сказати, що це не були сльози гордости, самохвальства, були це сльози смиренної подяки Богові, що син її став гідним Його благодаті. Вона сама не раз і не два, коли навідувала свого сина, бачила біля стовпа сотні хворих, що просили в нього допомоги, і говорила:“Пам’ятай про свою неміч, мій сину, і будь смиренним перед Господом, бо сам від себе ти ніщо, а є лише знаряддям у Божих руках”. 

І щоразу вона поверталася до міста й покірно молилася в притворі храму. Коли до церкви йшли багаті жінки, то, за тодішнім злим звичаєм, слуги несли за ними крісла, а преподобна Марта була завжди навколішках, хоч її тіло було ослаблене й обезсилене постом. А коли люди часом просили її присісти під час довгого богослуження, то вона казала:“Не годиться сидіти в домі Божім, в якому святі таїнства сповняються;ангели з трепетом предстоять перед престолом Господа, а ми, грішні і нужденні, маємо сидіти в Його церкві?” За рік до смерти Господь звістив їй, коли покличе її до себе. Весь той рік преподобна перебула на молитві, а за кілька днів до смерти пішла відвідати свого сина Симеона. Всю ніч мама з сином перебули на спільній молитві та в розмові, й обоє знали, що це їхня остання зустріч на цій землі. Однак вони також знали, що розлука їх буде дуже коротка, бо знову зійдуться разом – але вже там, в небесних оселях. Вранці наступного дня преподобна Марта прийняла Найсвятіші Тайни і благословила сина своїм материнським благословенням. Дорогою до міста вона захворіла. Люди знали її і поважали її святе життя, тож відвезли хвору до Антіохії, в Дафнійське передмістя, де вона мешкала. І тут з ревною молитвою на вустах 5 липня 551 р. її чиста душа, вже не у видінні, а насправді, на крилах своїх чеснот піднеслась до свого Творця. 

Повна смирення аж до останньої хвилі життя, вона просила, щоб після смерти її тіло поховали там, де ховають бідних;однак її волі не було сповнено, тіло святої перенесли до стовпа її сина, на Дивну гору. Вночі, з молитвою на вустах, вірні витесали в скалі гріб, а наступного дня, серед великого здвигу народу, після Служби Божої поклали там тіло преподобної Марти. Бог прославив її гріб багатьма чудами. Передання розповідає, що святий Симеон одного разу серед нічної молитви побачив свою матір. Вона возносилася над гробом і тричі прославила Господа словами:“Слава Тобі, Боже наш, слава Тобі”. Ці слова преподобний Симеон велів монахам співати на вечірніх. Згодом над її гробом вірні воздвигли величну церкву. А ще через якийсь час, там, у небі, зустрілися свята мати і її святий син, де Бог є їх винагородою, життям і повним щастям. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

16.07.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Рм.12,6–14:  «Маючи ж, згідно з даною нам благодаттю, різні дари»

У нашій Вселенній живуть мільярди людей, але ніколи не знайдемо людей досконало подібних. Навіть дуже подібні близнята і то різняться характерами, вподобаннями, здібностями. Те, що ми різні, свідчить, що Бог кожного дуже цінує і любить, тому, творячи кожну особу, дає їй унікальний набір рис і дарів. 

Ми, як правило, не зауважуємо усього цього в собі, а замість того, щоб знати свої таланти і ними служити ближнім, заздримо іншим або нарікаємо, що вони мають, а ми не того маємо. Вміймо бути уважні, користуймося дарами, якими нагородив нас Господь, і не забуваймо Йому дякувати!

*** 

Мт.9,1–8:  «Побачивши їхню віру, Ісус сказав розслабленому: “Бадьорися сину, твої гріхи відпускаються ”»

Унікальний випадок, який ще раз показує важливість віри, подає нам Євангеліє. Бачимо, що не через віру людини, яка потребує зцілення, Бог дає їй оздоровлення, а через віру інших людей. Євангеліє навіть не вказує, ким був цей розслаблений, нічого не пояснює про його віру, але показує віру інших людей. 

Саме відповідно до нашої віри, відповідно до того, наскільки настирливо й наполегливо ми взиваємо до Бога, за нашою молитвою Господь може творити багато різних чудес для інших людей. 

Ніколи не зневірюймося, коли бачимо навколо щось таке, чого, здавалося б, не можемо змінити особисто, на що не можемо вплинути. Молімося, просімо Творця, взиваймо до Господа. І за нашою молитвою, за нашою вірою Він може це змінити. Як за вірою інших Господь зцілив розслабленого, так і за нашою вірою Господь зможе дуже багато зробити в житті інших людей!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

16.07.2017р. Б. / Святого мученика Якинта; Святого Анатолія, патріярха Царгородського

Святого мученика Якинта

Тропар, глас 4: Мученик Твій, Господи, Якинт,* у стражданнях своїх прийняв вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого,* мавши бо кріпость Твою, він мучителів подолав,* сокрушив і демонів зухвальства безсильні.* Його молитвами спаси душі наші. 

Кондак, глас 2: Дерево життя у душі своїй* – віру Твою, Христе, здобув Твій мученик,* чеснішу від Едемського раю.* І дерево змієвої омани зруйнував зі сміливістю духовно,* вінчаючись славою Твоєю, Многомилостивий. 

Святий Якинт був родом з Кесарії Кападокійської. У молодому віці його віддали на службу при царському дворі. Він був слугою імператора Траяна, стелив ліжко і прислуговував при столі. Одного разу Траян пішов разом з іншими придворними приносити своїм божкам жертви, а Якинт, який був християнином, замкнувся у своїй кімнаті і став голосно молитися. Підслухав це інший слуга і доніс імператорові, що Якинт є християнином. Траян наказав покликати юнака, тоді Якинту виповнилося двадцять років (інші джерела подають – дванадцять років). Святий слуга Христовий навіть чути не хотів про те, щоб зректися Ісуса Христа. Імператор велів його бити по лиці, кинути на землю, копати ногами, силоміць вкладати в уста м’ясо, жертвуване божкам, та святий мученик так затиснув зуби, що ніхто не міг їх розтулити. Потім, закованого в тяжкі кайдани, його кинули до в’язниці, а крім того, на ноги набили ще й колоду. Наступного дня на суді святий Якинт на всі запитання та погрози відповідав одним реченням:“Я християнин, і за Христа Спасителя мого готовий знести всі муки!” 

За це його жорстоко били, шматували залізом тіло, палили вогнем рани, а святий мученик лишень молився і своєю терпеливістю дивував мучителів. Імператор наказав його кинути до в’язниці і не давати нічого їсти, окрім м’яса з божниці. Впродовж 40 днів біля нього клали те м’ясо, однак святий навіть не торкнувся його. Одного дня темницю враз осяяло небесне світло – то ангел Господній прийшов утішити святого страждальця. Минуло 40 днів і імператор велів подати святому вже звичайну страву. Приходять сторожі до в’язниці, дивляться, а Якинт лежить неживий. Він помер з голоду, та не прогнівив Бога, не дав згіршення поганам, ані причини до пересудів, що з’їв жертвенне м’ясо, а отже, зрікся своєї віри. Траян наказав викинути тіло мученика за місто псам на пожирання. Воно лежало кілька днів неушкоджене, аж поки свояк святого Якинта, священик Тимотей, потай не забрав його. Він тримав святе тіло у себе вдома, клав перед ним світло і кожного дня палив кадило, а воно зовсім не розкладалося. Перед своєю смертю Тимотей передав святі мощі одній вдові. Тимчасом один побожний муж нараз осліп. Він став взивати до святого Якинта по допомогу і мав таке видіння:йому явився мученик і сказав, щоб протер свої очі оливою з лампи, що горить при мощах святого, а коли прозріє – нехай перевезе святі мощі до Кесарії Кападокійської. І так сталося. У Кесарії мощі поховано в тому домі, в якому святий Якинт народився. 

__________ У той самий день

Святого Анатолія, патріярха Царгородського

У житіях святого Флавіяна та святого Ювеналія ми читали про те, як безбожний Діоскор підтримав єретика Євтихія і на лжесоборі в Ефесі (449 р.) наказав замучити патріярха Царгорода святого Флавіяна. Замість нього патріярхом став святий Анатолій, що досі був священиком в Олександрії. Імператор Теодосій послав листа до папи Лева з проханням затвердити святого Анатолія, та поки надійшла відповідь, імператор раптово помер: упав з коня і зламав хребет (450 р.). Причиною всього зла, яке імператор вчинив Церкві, була його жінка Євдокія, що підбурювала його. Наступником Теодосія став побожний Маркіян, одружений з сестрою Теодосія святою Пульхерією. 

З Риму прийшов лист із затвердження Анатолія на патріяршому престолі. Він і справді був ревний душпастир і оборонець Христової віри. З його ініціативи імператор Маркіян скликав Халкедонський собор (451р.), на якому було кинуто клятву на єретиків Несторія, Євтихія і Діоскора. Після Собору святий Анатолій ревно взявся за наведення ладу в Церкві, зворохобленій єретичними блудами. Патріярх Анатолій, за яким Халкедонський собор визнав за честю друге місце, після Риму, рядив на царгородському патріяршому престолі 8 років і стільки ж місяців. Він написав багато стихир на воскресні дні і на деякі Господські празники, зокрема на Різдво Христове і на Богоявлення, а також на дні святих мучеників Пантелеймона, Юрія, Димитрія та інших. Помер святий 458 р. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР