03.01.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Євр.4,1–13:  «Намагаймося, отже, увійти до того відпочинку»

У цьому Посланні до євреїв, ми декілька разів чуємо слово відпочинок. Чим для нас, людей, є слово «відпочинок»? Це вечірній відпочинок від щоденної праці, вихідні після робочого тижня, щорічна відпустка. Але Господь вказує на інший відпочинок. 

Пригадаймо притчу про Марту і Марію. Доки Марта клопоталась, Марія сиділа в ногах у Христа, споглядала, перебувала з Богом, тоді вона немов би «відпочивала», а Марта клопоталась?. Оце і є відпочинок – бути у присутності Господа, перебувати з Ним. 

Навколо нас завжди щось діється, ми щось робимо, щось роблять інші. І ввійти у відпочинок Господа – це не означає нічого не робити, але: щоб ми не робили, бути з Господом. Споглядати Його, мати мир і спокій у серці, не залежати від обставин, поведінки інших. Тож увійдімо у відпочинок Господній, будьмо повсякчас з Богом!

*** 

Лк.21,12-19:  «І це дасть вам нагоду свідчити»

У цьому уривку Господь вказує на переслідування, несправедливості, випробування, які можуть супроводжувати Його учнів. Але водночас наголошує, що в усіх цих ситуаціях кожен Його учень, тобто християнин, має унікальну нагоду свідчити про Господа і своїм життям вказувати на Нього. 

Якщо ми вважаємо себе християнами, то подивімося на своє життя як на ті ситуації, в яких маємо нагоду свідчити про Бога. Для того щоб свідчити, насправді немає кращих чи гірших ситуацій. Усі обставини однаково добрі. Інколи навіть тоді, коли нам найважче, Господь найбільше очікує нашого свідчення. Якщо нам здається, що в цій ситуації найскладніше свідчити – то якраз там найлегше духовно зростати й стати святим. До того ж можливість давати свідчення і своїм словом, і своїм життям про нашого Спасителя є не лише нашим обов’язком, а привілеєм, який нам дав Ісус як своїм учням, щоб ми «робили учнями всі народи». Бо так ми стаємо схожими на свого Вчителя! 

Господь очікує нашого свідчення про Нього завжди й повсякчас!

+ВЕНЕДИКТ 

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

03.01.2017р. Б. / Святої мучениці Юліянії, що з Никомидії

Святої мучениці Юліянії, що з Никомидії

Тропар, глас 4: Агниця Твоя, Ісусе, Юліанія,* кличе великим голосом:* Тебе, жениху мій, люблю і, Тебе шукаючи, страдаю,* і разом з Тобою розпинаюся, і погребуюся хрещенням Твоїм,* і терплю ради Тебе, щоб і царствувати в Тобі,* і вмираю за Тебе, щоб і жити з Тобою,* та як жертву непорочну прийми мене, що з любов’ю пожертвувалася Тобі.* її молитвами як милостивий спаси душі наші. 

Кондак, глас 3: Дівицтва красою очищена, дівице, і мучеництва вінцями нині вінчавшись, Юліаніє, сущим у недугах і нуждах спасіння і зцілення подаєш, тим, які до мощей твоїх приступають і божественну благодать виливає Христос і життя вічне. 

Свята Юліянія була родом з Никомидії Витинської. Її батько називався Африкан. Були вони поганами і людьми заможними. Уже в дев’ятирічному віці Юліянія була заручена за багатого і славного родом юнака Єлевсія. Але, за Божою ласкою, вона пізнала Христову віру і прийняла святе хрещення. Коли ж Єлевсій став старостою Никомидії і хотів з Юліянією одружитися, то вона сказала, що є християнкою і лишень тоді зможе вийти за нього заміж, коли він також прийме св. хрещення. 

Батько, дізнавшись про це, жорстоко побив її, а потім сам привів дочку на суд до Єлевсія. Той став благати Юліянію, щоб вона принесла жертву богам; казав, що він охоче задля неї прийняв би християнську віру, та натомість утратив би ласку в імператора або й навіть життя. На це свята діва відповіла йому, що вона також не хоче втратити ласки у Царя всіх царів, ані життя вічного, яке з певністю утратила б, якщо б зреклася Христової віри. 

І тоді почалися страшні муки. Святу Юліянію били різками, а потім повісили за волосся на дереві і шматували гострим залізом. А коли її ледь живу кинули на ніч до в’язниці, то і тут ще вона мусила перенести тяжку боротьбу з дияволом, який спокушав її до відступництва. Та коли свята діва силою молитви поборола душевного ворога, то небесна утіха наповнила її серце. Наступного дня святу Юліянію прив’язали до колеса, під яким були гострі ножі, палили вогнем, кидали в окріп, а під кінець засудили на смерть від меча. Постраждала свята Юліянія 304 р. 

Як свідчить передання, під час мученицького подвигу святої Юліянії навернулося п’ятсот чоловіків і сто тридцять жінок – усі вони разом з нею прийняли мученицьку смерть. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

02.01.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Євр.3,5–11; 17–19:  «Коли ви почуєте сьогодні Його голос, не твердійте серцями вашими»

З власного досвіду знаємо, що найбільше ми стаємо відкриті на Господь тоді, коли в наше життя приходять проблеми, труднощі чи кризи. Бог у той момент немовби руйнує все це що давало нам спроможність жити, крушить не тільки наші кістки, а також наше серце. Можливо, часто тільки в такий спосіб ми здатні почути Бога і тоді почати змінюватись. Саме тому апостол до нас взиває, щоб ми не допускали до затверділості наші серця. Господь кожної миті щось сіє у нашому серці, постійно прагне до нас промовити. 

Дуже важливо бути уважним до всього, що відбувається в нашому житті. Помічати події, обставини, через які Бог хоче щось нам сказати. Бо якщо просимо Бога, щоб Він провадив нас і допомагав, а потім не звертаємо уваги на його вказівники, то не приймаємо остаточно того, про що просимо. 

Тож розм’якшуймо свої серця через молитву, через читання Святого Письма, через участь у святих таїнствах, і тоді зможемо чути голос Господній і за Ним йти!

*** 

Лк.20,27-44:  «Бог же не є Бог мертвих, але живих»

До Ісуса Христа приходять садукеї, провокуючи Його розв’язати з погляду людського розуміння дилему: хто із семи померлих чоловіків вдови буде її чоловіком на небі. Але Господь вказує їм на щось інше, а саме, що Божий світ – Царство Небесне – інакший, ніж світ людський. Божі «дороги» – інакші, ніж дороги людські. Тому можемо з цього зробити висновок, що правдиве християнське життя відрізняється від звичайного людського життя. 

Якщо будемо жити за своєю людською природою, то завжди, у будь-якій ситуації, будемо дослухатися до власного розуміння, тобто зважувати, оцінювати, критикувати, засуджувати… У такий спосіб людина може жити й функціонувати зовнішньо, здавалось би, добре, але не буде жити в Бозі й тому буде мертвою для Господа. 

Хто хоче бути справді живим, той має жити за духом, а не за тілом, тобто на все у своєму житті вчитися дивитися Божими очима. І в цьому євангельському уривку поставлено питання для всіх нас: чи маємо розуміння, як жити й розвиватися у Святому Дусі в будь-яких обставинах нашого життя? 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР