ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
– довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

вівторок, 6 грудня 2016 р.

06.12.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

2Сол.1,10–2,2:  «Не дайте легко вивести себе з рівноваги»

Як бачимо зі свого щоденного досвіду, дуже легко втратити рівновагу. Хтось щось скаже, що нам не подобається, і це нас дратує, робить хтось нам зауваження – це забирає у нас почуття миру. 

Погляньмо, як багато хто і чого нами «керує», наскільки ми залежні від постави тих чи інших людей, життєвих ситуацій. Апостол вказує тут нам на те, щоби ми не давали себе вивести з рівноваги, щоб ми в будь-яких життєвих ситуаціях вміли довірятися Богові, пам’ятали, що Господь – Цар над царями, Пан над панами, що Він остаточно контролює кожну ситуацію, що Бог є за всім, що діється в нашому житті. 

Тож стараймось зберігати мир і не давати вивести себе з рівноваги, що би не діялось у нашому житті, бо лише в мирі зможемо залишатися в Божій присутності, чути Його голос і чинити діла, гідні Божих дітей.

*** 
Лк.12,42-48:  «Від усякого, кому дано багато, багато від нього й вимагатимуть»

Часто ми сприймаємо все добре, що з нами відбувається, як закономірне. Навіть у тому, що ми є такими, як є, нерідко найперше бачимо свою заслугу. Але що було б з нами, якби ми мали інших батьків, виросли в іншому середовищі, народилися в іншій державі, в іншій політичній чи економічній ситуації? Напевно, наше життя склалося б зовсім інакше, і, можливо, у нас були б значно серйозніші труднощі, значно складніші проблеми… 

Значить, нам все це дано від Господа. Про це важливо пам’ятати! Як багато маємо всього, чого могли б не мати, завдяки тому, що наш милосердний Бог своїм багатством обдарував всіх нас!

А найголовніше наше багатство – що маємо Бога! 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

06.12.2016р. Б. / Святого отця нашого Амфилохія, єпископа Іконійського; Святого Григорія, єпископа Акрагантійського

Святого отця нашого Амфилохія, єпископа Іконійського

Тропар, глас 4: Боже отців наших,* що чиниш завжди з нами по Твоїй кротості,* не віддали милости Твоєї від нас,* але молитвами їх у мирі направ життя наше. 

Кондак, глас 2: Божественний громе, сурмо Духа, віри співзроситтелю і викорінювачу єресей, ієрарше Амфілохію, Тройці угодниче великий, зі Ангелами предстоячи завжди, молись неустанно за всіх нас.
Григорій Богослов у своїх листах називає святого Амфилохія “славним мужем і ангелом правди” та свідчить, що Амфилохій, який був приятелем Василія Великого, багато літ до своєї смерти творив, за поміччю Божою, чуда.

Народився святий в Кападокії, був він сином багатих батьків і здобув високу освіту; вивчав право, але, пізнавши марноту цього світу, покинув навчання і провадив життя на самоті: молився, постив і доглядав старого батька. Одного разу йому треба було поїхати до Іконії Пісидійської, і потрапив він до міста саме тоді, коли місцеві єпископи зібралися, щоб вибрати для цього міста нового єпископа. Коли до них дійшла чутка про його прибуття, то всі голоси віддали за нього, бо про його благочестиве і святе життя знали в усіх околицях. І так, всупереч своєї волі, він був поставлений (374 р.) єпископом Іконії. І дуже скоро його полюбили всі мешканці міста. Святий Амфилохій рішуче виступив він проти єресі аріян, яких імператор Теодосій Великий (379-395) прогнав з Царгорода, але вони збиралися на свої єретичні зборища по селах. Стерпіти цього владика Амфилохій не міг, і тоді пішов він до імператора просити його, щоб заборонив аріянам публічні зборища. Але імператор не послухав його. Згодом, коли Теодосій поставив свого сина Аркадія своїм співправителем, святий Амфилохій прийшов удруге до палати, віддав почесть Теодосієві, але не вклонився перед Аркадієм, лишень погладив хлопця по голові і сказав: “Як маєшся синку?”

Імператора розлютила така явна зневага, виявлена його синові, і він наказав прогнати святого з палати. Але святий Амфилохій сказав до імператора таке: “Цісарю, ти гніваєшся, що синові твоєму я не віддав належної чести, а хіба Отець небесний не має гніватися, коли єретики відбирають поклоніння і честь у Сина Його, якому відмовляють у Божестві?” Зрозумів імператор науку й осудив аріян, а до святого Амфилохія ставився з великою повагою.

Святий владика написав глибокодумну книгу про Святого Духа і присвятив її святому Василію Великому. Святий Василій написав до нього найбільше листів, а в одному з них доручає йому, у разі своєї смерти, свою Церкву. Помер святий Амфилохій близько 394 р.

__________
У той самий день
Святого Григорія, єпископа Акрагантійського

Тропар, глас 4: Боже отців наших,* що чиниш завжди з нами по Твоїй кротості,* не віддали милости Твоєї від нас,* але молитвами їх у мирі направ життя наше. 

Кондак, глас 4: Світопромінними сяяннями Церква світловодить тих, які свято світлого твого успення звершують, преподобний отче всеблаженний Григоріє. 

Святий Григорій народився на Сицилії, у селі Преторія, поблизу міста Акрагант. Його батько називався Харитон, а мати – Теодотія. У вісім років, перебуваючи під опікою єпископа Акраганту Патаміона, опікун віддав його учителеві Даміянові на науку. Григорій за кілька років зробив такий поступ у науці, що його, дванадцятилітнього хлопця, зарахували до числа клириків владичої церкви, де був він під наглядом архидиякона Доната.

У вісімнадцять років святий Григорій, за Божим натхненням, потай вибрався до Єрусалиму. У Картагені зустрів він трьох римських монахів: Марка, Серапіона та Леонтія, і з ними прибув до Єрусалиму. Тут він поклонився святим місцям, побачив життя великих самітників і залишився при патріярхові, який висвятив його на диякона. Один рік святий Григорій прожив у пустелі на Єлеонській горі, а потім у глибокій пустелі вчився в одного мудрого самітника розуміння Святого Письма та інших мудрощів. Тоді святий Григорій повернувся до Єрусалиму, а звідти вирушив до Антіохії, а далі до Царгорода, де взяв участь в одному місцевому соборі, на якому всіх дивував своєю мудрістю, так, що посланці папи, повернувшись до Риму, розповіли про нього папі.

Щоб уникнути людської хвальби, пустився він до Риму, де нікому невідомий подвизався в одному монастирі. Життя він провадив нечувано строге, за прикладом східних пустельників. Тим- часом в Акраганті помер єпископ і люди, не змігши дійти згоди щодо нового кандидата, відправили посольство до папи, щоб той призначив їм владику. Папа, за Божим натхненням, велів шукати монаха Григорія, і його знайшли. Святого Григорія впізнали монахи, які разом з ним ходили до Єрусалиму, і посланці папи, що були з ним в Царгороді на соборі. Він, під послухом, змушений був прийняти владичу гідність та йти до Акраганту. Дорогою до міста святий Григорій чудесним способом оздоровив одного прокаженого монаха, а другому, вже перед самим Акрагантом, повернув слух і мову. Коли ж народ став вітати нового владику, то святий Григорій, побачивши серед людей своїх батьків, припав до їх ніг і став просити в них благословення.

Усі дивувалися зі строгості життя, яке провадив новий владика. Та знайшлися єретики, які обмовили святого Григорія, через що його було ув’язнено і в кайданах доставлено до Риму, де він страждав у в’язниці два роки і три місяці. І лиш на суді виявилася його повна невинність. Він з почестями повернувся до Акраганту, де, провадячи святе життя, у глибокій старості, близько 610 р., закінчив своє, повне чудес, життя.

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

понеділок, 5 грудня 2016 р.

05.12.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

2Сл.1,1–10:  «Мусимо за вас, брати, повсякчас дякувати Богові»

Спитаймо себе, як часто у нашому серці з’являється почуття вдячності. Найперше вдячності до Бога, що дав нам життя, наших батьків, друзів, виховання, як також ті чи інші здобутки. Погляньмо, скільки ми всього маємо, за що ніколи не дякували, або навіть не застановлялися, що це є Божим даром! 

Найчастіше ми йдемо у зворотному напрямку, тобто маємо в собі здатність бути всім невдоволеними, нарікати, мати претензії до обставин, до людей. Може, не маємо відваги мати претензій до Бога, але часто маємо якісь невдоволення тим, що Він допускає у нашому житті. 

Саме тому маємо розвивати в собі це почуття вдячності за все те добро, яке отримали від Бога. Також вчімося дякувати людям, що вони нам роблять стільки добра, тоді побачимо, що ми насправді значно багатші, аніж собі думали!

*** 
Лк.12,13-15;22-31:  «Шукайте Його Царства, а це вам додасться»

Коли пізнаємо християнство, то інколи нам може здаватися, що воно закликає відмовитися від цього земного буття й цілковито зосередитися на Богові. Занедбати все, що тут робиш, свої громадянські та подружні обов’язки, а перейнятися лише Царством Небесним. Але це зовсім не так. 

Зі свого власного досвіду знаємо, що, зміцнюючи свої стосунки з Небесним Отцем, змінюючись внутрішньо, бачимо зміни в усіх ділянках нашого життя. 

Тому Господь і каже: «Шукайте найперше Царство Небесне», бо де є Царство, там є Бог! Адже коли ми знаходимо Бога, тоді Господь додає: «Все додасться вам!» Значить, і все інше вирішиться! 

У Бозі починаємо розуміти, що є істинним добром для нас; що, як і коли маємо чинити і як будувати свої стосунки з іншими!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР