Святих мучеників Онисифора і Порфирія
Тропар мучеників, глас 4: Мученики Твої, Господи,* у
стражданнях своїх прийняли вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого,*
мавши бо кріпость Твою, вони мучителів подолали,* сокрушили і демонів
зухвальства безсильні.* Їх молитвами спаси душі наші.
Кондак мучеників, глас 2: Мучеників двійця сильно
постраждавши,* ворожу гординю на землю поклали,* просвітившись
благодаттю несотвореної Тройці,* славний Онисифоре й Порфиріє, моліться
неустанно за всіх нас.
Святі мученики Онисифор і Порфирій постраждали в часи правління
імператора Диоклетіяна. Вони сміливо визнали перед судом Христа
Спасителя, за це їх жорстоко побили, потім припікали їм боки, клали на
розпечені ліжка. А під кінець, коли і найтяжчі муки не змусили їх
відступитися від святої віри, тоді кати прив’язали мучеників до коней,
які поволочили їхні тіла по майдані.
У той самий день
Преподобної матері нашої Матрони
Тропар преподобної, глас 8: В тобі, мати, дбайливо зберігся
образ,* бо, прийнявши хрест, ти пішола слідом за Христом* і ділом
навчала ти погорджувати тілом, бо воно проминає,* а дбати про душу –
єство безсмертне.* Тим-то з ангелами разом радується,* преподобна
Матроно, дух твій.
Кондак преподобної, глас 2: Заради любові Господньої
зненавиділа ти бажання спокою, преподобного Матроно.* Постом дух твій
просвітивши, сміливо звірів перемогла ти.* Молитвами ж твоїми ворожі
наміри зруйнуй.
Преподобна Матрона народилася в Пергії Памфилійській. Уже з дитинства
її душа прагнула служити одному Богові, однак, за волею батьків, вона
вийшла заміж за достойника Домитіяна, а Бог дав їм донечку, яку вони
назвали Теодотією. Тоді вони перебралися до Царгорода. Кожну вільну
хвилину Матрона перебувала в церкві на молитві, а ревність її зросла ще
більше, коли вона зустрілася з посвяченою Богу дівою, що звалася
Євгенія. Та чоловік Матрони злим оком дивився на те, що його жінка шукає
насамперед церкви і молитви, він докоряв їй, а потім взагалі почав
ставитися до неї по-звірськи, навіть бив її. Вона терпеливо все це
зносила, але коли у видінні пізнала явну Божу волю, яка визначила їй
шлях монашого життя, тоді свята довірила свою донечку одній діві на ім’я
Сузанна, яка жила при церкві святих Апостолів, а сама переодягнулася в
чоловічий одяг і, назвавшись Вавилом, просила прийняти її в монастир,
яким управляв преподобний Васіян (згідно з іншими джерелами – Касіян).
Уже
невдовзі всі монахи почали подивляти нечувану строгість життя молодого
Вавили, але Васіян дізнався, що Вавило є жінкою. А коли на його гостре
упімнення Матрона припала до його ніг і розповіла життя своє, то він
благословив її на дальший подвиг, але в чоловічому монастирі вона не
могла залишатися в жодному разі. Тоді Матрона якийсь час потай
перебувала у Сузанни. У цей час померла її доня Теодотія. Коли ж вона
довідалася, що чоловік всюди шукає її, і навіть був уже в монастирі
Васіяна, тоді свята вирушила до Ємеси і там вступила до жіночого
монастиря. У тому часі там було знайдено голову святого Йоана
Хрестителя, з якої витікало благовонне миро.
Преподобна Матрона
разом з іншими монахинями прийшла поклонитися святині і набрала в
посудину трохи мира. А коли тим миром помазала очі одному сліпому, якого
зустріла на дорозі, то він нараз прозрів. Слава про те чудо поширилося
далеко-далеко, а з нею й ім’я преподобної Матрони. При цьому люди
довідалися, що вона певний час подвизалася в чоловічому монастирі.
Вістка про це дійшла аж до Царгорода, і її чоловік прибув до Ємеси, щоб
забрати її, але преподобна Матрона, яка тоді вже була ігуменею
монастиря, потай залишила місто і пішла до Єрусалиму, щоб поклонитися
святим місцям. Але й там шукав її Домитіян, тому вона пішла на гору
Синай, а коли і сюди за нею прийшов чоловік, тоді вона подалася до
Вириту і там, знайшовши запущену поганську божницю, замешкала в ній.
Життя її було так сповнене чеснот, що Бог наділив її ласкою творити
чуда. Так, за її молитвою зі скали потекло джерело доброї води. Біля неї
почали збиратися побожні жінки, а деякі під її проводом стали жити
черницями. Приходили до неї і поганки; так, Матрона, серед інших,
навернула дівицю Софронію, яка прийняла святе хрещення і залишилася з
преподобною.
А коли свята Матрона навернула жрицю поганських
ідолів, що називалася Євхе, тоді погани зворохобилися і вже хотіли
спалити дім, де преподобна зі своїми вісьмома посестрами проживала, та
Господь Бог охоронив слугинь своїх від загибелі.
Пройшли роки.
Свята Матрона повернулася до Царгорода і оселилася поблизу монастиря
преподобного Васіяна. Домитіян, її чоловік, на той час уже помер. Чутка
про святе життя Матрони швидко поширилася Царгородом, бо Бог і тут
прославив свою святу силою оздоровляти хворих. Так, вона молитвою
оздоровила жінку одного вельможі (він звався Споракій, а його жінка –
Євфимія), а в знак подяки він побудував на славу Божу жіночий
монастирець, до якого ігуменя Матрона спровадила своїх сестер-монахинь з
Вирита. Крім того, жінка імператора Лева І дуже шанувала преподобну
Матрону і часто поручала себе її молитвам. Свята Матрона померла у
глибокій старості близько 522 р., прожила вона сто років.
Преподобної Теоктисти, що з Лезвії
Преподобна Теоктиста народилася на острові Лезвія в селі Митимні. Вже
замолоду, у вісімнадцятирічному віці, за волею родичів вона вступила до
жіночого монастиря. Але невдовзі на той монастир напали араби з острова
Крит, під проводом свого ватажка Низира. Вони спалили монастир, а
монахинь забрали в полон, щоб їх продати як бранок. Коли ж нападники,
пливучи морем, пристали до берега на безлюдному острові Парос, то
преподобній Теоктисті вдалося, з Божою допомогою, втекти з рук невірних.
Вона сховалася в пущі, а араби, не знайшовши її, поплили далі.
На
цьому острові колись жили люди, і то християни, бо свята натрапила там
на запустілу кам’яну церкву. Коли Теоктиста завдяки Божому чуду спаслася
від рук ворогів, тут не було нікого, окрім оленів та інших диких
звірів. І тут, у безлюдній місцині, вона прожила тридцять п’ять літ,
молилася Богу і співала по пам’яті псалми. Харчувалась вона корінцями і
зернами рослини, яку у нас називають лубень. З часом її одежа
розлізлася, вона страждала від спеки та холоду, цілковито підкорила своє
тіло духові і чекала хвилі, коли Господь Бог покличе її до себе.
Одного
разу ловці, що жили коло приморської гори Єввеї, вирушили на цей острів
на лови. Один з них пішов у бік старої церкви, помолився, а коли хотів
продертися через гущавину, враз почув голос: “Стій, слуго Божий, кинь
мені свою верхню одежу, щоб я могла стати перед тобою”.
Наляканий
стрілець зробив так, як велів голос. А за хвилю перед ним стала
преподобна Теоктиста. Стрілець не вірив своїм очам, чи то людина перед
ним, чи то лишень її тінь, таким висохлим було тіло святої посниці.
Після спільної молитви преподобна розповіла ловцеві про своє життя і
попросила, щоб наступного року він приїхав ще раз і привіз їй Святі
Тайни, бо це було її найзаповітніше бажання – ще хоч раз перед смертю
прийняти Ісуса Христа у святому причасті. У ті часи вірні, яким було
далеко до церкви, зберігали Пресвяту Євхаристію у себе вдома і брали з
собою в далеку дорогу. їх життя було таке святе і невинне, що кожну хату
сміло можна було вважати за церкву. Тож через рік той ловець дістав від
священика маленьку посудину зі Святими Дарами і прибув на острів Парос,
де у старій церкві знайшов преподобну Теоктисту. Невимовною радістю
сповнилася свята, коли могла поклонитися перед Господом і Богом своїм.
Вона припала на молитву, а ловець вийшов з церкви. Коли ж через якийсь
час він повернувся, то знайшов святу Теоктисту вже неживу. Вона лежала
на землі зі складеними на грудях руками. Ловець поховав тіло святої, а
повернувшись додому, усім розповів про її життя і подвиги. Преподобна
Теоктиста померла близько 881 р. Її мощі, згідно з одними джерелами,
залишилися на острові Парос, а згідно з іншими – їх забрали з собою
ікарійці. У 902 р. один старий священик розповів про життя преподобної
святому Метафрастові, який і описав її житіє.
У той самий день
Преподобного отця нашого Йоана Колова
Колов – означає “малий”. І справді, преподобний Йоан був малий
зростом, але великий духом і чеснотою. Він спасався в Єгипті, у
Скитській пустелі, і був деякий час духовним наставником преподобного
Арсенія Великого. Він мав особливий дар від Господа навертати грішних на
дорогу чесноти і покаяння. Під кінець свого земного подвигу преподобний
Йоан довгі роки перебував на самоті у дикій пустелі поблизу сучасного
міста Суеца. Помер близько 430 р.
__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких
Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає".
Львів, Видавництво «Свічадо», 2013
Джерело: ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР
