24.10.2016р. Б. / Святого апостола Филипа, одного з семи дияконів; Преподобного отця нашого Теофана Начертанного, єпископа Нікейського і творця канонів

Святого апостола Филипа, одного з семи дияконів

Тропар, глас 3: Апостольська благодать твоя, Филипе, Самарію здивувала, боговіщанні ж слова твої вельможу врозумили, який вірою осягнувши неосягненного, охрестився і воздав славу Богові, від якого і нам благодать випроси, апостоле, і велику милість. 

Кондак, глас 4: Народів ловець пречудний і учеників Христових співбесідник, серед апостолів вибраний, Филип днесь світові зцілень подає багатство, покриває від напастей, хвалячих Його. Тому суголосно зовім йому: спасай всіх молитвами твоїми, апостоле. 

Є два святих Филипа: апостол, один з дванадцятьох, його пам’ять вшановуємо 14 листопада, і диякон, пам’ять якого свята Церква обходить сьогодні. 

Святий Филип був родом з Кесарії Палестинської, мав жінку і чотири дочки, яким Господь дав дар провидіння. Не знаємо, коли Ісус Христос покликав його до числа своїх учнів, однак відомо, що був він одним із сімдесятьох і що апостоли вибрали його на диякона, другим після св. Стефана і другим серед семи дияконів (див. Ді. 6, 5). Коли після мученицької смерти святого Стефана жиди почали переслідувати вірних, а Христові учні, окрім апостолів, пішли, втікаючи від ненависти фарисеїв, в сусідні землі голосити слово Боже, тоді Филип диякон пішов у Самарію і там, в головному місті Севастії, став проповідувати Христову віру. Ось що розповідають про це Діяння апостолів: “Так і Филип, прийшовши в місто Самарію, проповідував їм Христа. А народ однодушно уважав на те, що Филип говорив, слухаючи його й бачивши ті знаки, що він чинив, бо з багатьох виходили нечисті духи, що в них були, кричали голосом великим, і сила паралітиків та кривих видужувала. Радість же була велика в тім місті. А був перед тим у тому місті один чоловік, Симон на ім’я, що займався чаклунством і дивував люд самарійський та видавав себе за щось велике. За ним усі від найменшого до найбільшого слідом ходили, кажучи: «Цей чоловік – сила Божа, що її звуть великою». Отож вони до нього були уважні, бо він довго дивував їх чарами своїми. Та як повірили Филипові, що звіщав їм царство Боже й ім’я Ісуса Христа, хрестились чоловіки й жінки. Увірував тоді й сам Симон і, охрестившись, перебував з Филипом; а бачивши знаки й великі чуда, що робились, дивувався. Довідавшися,^ що Самарія прийняла слово Боже, апостоли, які були в Єрусалимі, послали до них Петра і Йоана. Ці прийшли й помолилися за них, щоб вони прийняли Духа Святого, бо Він ще не зійшов був ні на кого з них, а лише були охрещені в ім’я Господа Ісуса. Тоді покла-ли на них руки, і вони прийняли Святого Духа” (Ді. 8, 5-17). 

Святий Филип був лишень дияконом і не міг уділяти охрещеним святої тайни миропомазання, тому уділити його прийшли святі Петро і Йоан. А коли вони повернулися до Єрусалиму, тоді: “Ангел же Господній промовив до Филипа, кажучи: «Встань та піди на південь, на дорогу, що йде з Єрусалиму в Газу; вона безлюдна». І встав він і пішов. Аж ось етіопський муж, скопець, вельможа Кандаки, етіопської цариці, що був над усім її скарбом та що прийшов був в Єрусалим на прощу, – він повертався, сидячи на своїй колісниці й читаючи пророка Ісаю. Сказав Дух до Филипа: «Підійди і пристань до цієї колісниці». Підбіг Филип і почув, що той читав пророка Ісаю, і сказав до нього: «Чи розумієш, що читаєш?» А він відповів: «Та як можу, коли ніхто мене не наставить?» І попросив Филипа зійти й сісти біля нього. Місце ж Писання, що той читав було це: «Його вели на заріз, мов овечку, мов те ягнятко перед тим, хто стриже його, безголосне; так Він не відкриває рота свого. В Його приниженні відмовили Йому суд. Рід Його хто може оповісти? Життя бо Його від землі вирвано». Озвався скопець і мовить до Филипа: «Скажи, будь ласка, про кого це пророк говорить? Про себе самого, чи про іншого кого?» Тоді Филип відкрив уста свої і, почавши від цього Писання, благовістив Ісуса йому. А коли вони їхали шляхом, прибули до води якоїсь, і скопець каже: «Он вода! Що забороняє мені охреститись?» Сказав же Филип: «Коли віриш з усього серця, – можна». Відповідаючи, сказав: «Вірю, що Він є Син Божий». І повелів, щоб колісниця стала, і вони обидва – Филип та скопець – зійшли у воду і він охрестив його. А коли вони вийшли з води, Дух Господній пі- рвав Филипа, і скопець не бачив його більше; він їхав, радіючи, дорогою своєю” (Ді. 8, 26-39). 

Згідно зі святим Єронімом, той скопець згодом став апостолом Етіопії. “Дивіться, – каже святий Йоан Золотоустий, – як той високий урядник палав спрагою спізнати правду, яку нам Бог об’явив. Навіть у дорозі він читає Святе Письмо, і то найзнаменитіші пророцтва Ісаї, – читає, хоч і не розуміє їх. А побачивши бідного Филипа, не соромиться, а просить його пояснити і навчити. Однак і вчинок святого Филипа гідний подиву; він не закидає скопцеві, що той читає те, чого не розуміє, він не схиляється перед його багатством, а все пояснює і приводить його до Христа”. 

Та повернімося до Діянь апостолів. Коли охрещений етіоп втратив з поля зору святого диякона, якого забрав ангел Божий, тоді “Филип же опинився в Азоті й по дорозі звіщав Євангелію всім містам, аж поки не прийшов у Кесарію ” (Ді. 8, 40). У Кесарії він також проповідував слово Боже. Зі Святого Письма знаємо, що святий Павло під час своєї подорожі, прибувши до Кесарії, зупинився в домі Филипа благовісника, одного з семи дияконів, у якого “було... четверо дочок-дівчат, які пророкували” (Ді. 21, 9). 

Згідно з переданням, апостол Павло висвятив Филипа і настановив його єпископом у лідійському місті Тралії, в Малій Азії, де той утверджував Христову науку численними чудами і де закінчив свій земний подвиг. Святий Єронім пише, що в кінці IV ст. свята Павла бачила в Кесарії дім, в якому жив святий Филип, а в тому домі маленькі кімнатки, де мешкали його дочки. Пам’ять про них у Кесарії тоді була ще жива. 

У той самий день

Преподобного отця нашого Теофана Начертанного, єпископа Нікейського і творця канонів

Тропар, глас 8: Православія наставнику, благочестя й чистоти учителю,* вселенної світильнику,* монахів богонатхненна окрасо, Теофане премудрий,* ученнями твоїми все просвітив ти, сопілко духовна,* моли Христа Бога, щоб спас душі наші. 

Кондак, глас 2: Возгласивши Христове Божественне воплочення, безплотних ворогів дощенту викрив єси, чудний Теофане. Тому всі вірно і благочесно кличемо до тебе: моли неустанно за всіх нас. 

Святі Теодор і Теофан були синами святого Йони пресвітера (житіє його див. 22 вересня). Вони обидва прийняли монаше життя в монастирі святого Сави в Єрусалимі, а згодом, осягнувши досконалість, були висвячені на священиків. Коли безбожний Лев Вірменин став переслідувати вірних, які почитали ікони, тоді святі брати пішли до Царгорода і там перед імператором боронили Христову віру. За це їх жорстоко побили у кинули до в’язниці в Понті, і лиш після смерти лукавого імператора повернулися до Царгорода. Однак за ревність у наверненні іконоборців їх знову кинули до в’язниці. Імператор Теофіл, безбожний єретик, наказав їх жорстоко мучити, а потім замкнути у в’язниці на острові Афусія. Через два роки їх поставили перед імператором, роздягли і били по лиці, по плечах і грудях, а вони голосно молилися до Господа Бога і Богородиці. Під кінець на лицях їх вирізали на шкірі такі рядки:

”Всім, хто приходить до того града, де ж ноги Божі стояли, / Подаючи світові відраду. / Там і ції себе показали, блуду посудини погані. / І коли були великим гріхам віддані, невірними були розбещені уди. / Як злодії, звідти вигнані. / Вони ж до царського тут граду приставши, не перестали зло чинити всюди. / Тим знаменням їм лиця начертавши, прогнали знову злих зле і звідусюди.” 

До такого звірства опустився імператор, який називав себе християнином. Святого Теодора замкнули у в’язниці в Апамеї Витинській, де він помер від ран на сам празник святого первомученика Стефана, у 833 р. Святий Теофан уклав пісню, в якій прославив подвиги свого брата. За правління Михаїла III (840-867) святого Теофана відпустили на волю і поставили єпископом Нікеї. Він уклав багато канонів, серед інших канон на честь відновлення почитання ікон, пам’ять якого Христова Церква вшановує в першу неділю Великого посту, у Неділю православ’я. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

23.10.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

2Кр.9,6–11:  «Нехай дає кожний, як дозволяє серце»

Майже всі ми, коли час до часу задумуємось, що я можу зробити у цьому світі, як я можу перемінити когось, як я можу змінити моральну, політичну чи економічну ситуацію, почуваємось безпорадними. Святі давно дали нам відповідь як це робити, а саме що ми маємо найперше змінювати себе, і тоді все навколо нас зміниться. Як також через зміну себе усвідомимо й те, чого Бог від нас хоче у тій чи тій життєвій ситуації. 

У кожній ситуації ми щось здатні зробити, як дозволяє серце. Кожен може зробити щось, що є в його силах, а тоді Бог це помножить. Тому не турбуймося про великі речі. Дивімось, що ми можемо зробити в конкретній ситуації, з конкретною людиною. А ми завжди щось можемо і на щось здатні. Коли зробимо хоч щось, то Бог зуміє це помножити. Стараймось робити малі речі, бо з них неминуче вийдуть великі справи! 

* * *

Лк.5,1-11:  «На Твоє слово закину сіті»

У житті, буває, настають хвилини зневіри, відчаю, коли опускаються руки. Часто, коли зустрічаємо людей у відчаї, нам здається, що ми нічого не можемо для них зробити. І, з людського погляду, це часто буває правдою. 

Апостоли не зловили риби, це їм не вдалося, однак, замість зневіритись і впасти у відчай, апостол Петро на слово Ісуса Христа знову закидає сіті. Тобто він іде супроти того, що підказує йому людська логіка, а чинить за вірою, довірою до Спасителя. Ми також маємо жити вірою в наших реальних обставинах, навіть якщо ця реальність виглядає безнадійною. І як апостоли довірили цю ситуацію Христові й кинули сіті, тому й зловили багато риби, так і в нашому житті: якщо будемо діяти всупереч обставинам і довіряти Богові, то здобудемо багато!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

23.10.2016р. Б. / Святих мучеників Євлампія і Євлампії, сестри його

Святих мучеників Євлампія і Євлампії, сестри його

Тропар, глас 4: Мученики Твої, Господи,* у страданнях своїх прийняли вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого, * мавши бо кріпость Твою, вони мучителів подолали, * сокрушили і демонів зухвальства безсильні. * Їх молитвами спаси душі наші. 

Кондак, глас 3: Хоробрих мучеників і братів по плоті, * мудрого Євлампія і Євлампію вшануймо: * вони бо пребеззаконних лукаві вчинки посоромили силою Розп'ятого; * тому і явилися мучеників славою і похвалою. 

Діялося це в Никомидії, в часи Максиміяна, лютого мучителя християн. Мов водицю проливав він християнську кров, все нові мученики віддавали своє життя за Христа Спасителя, затерпали руки катів від їхньої бісівської роботи, а число вірних росло, з кожної краплі невинно пролитої християнської крови народжувалися нові слуги Христової віри. 

Багато християн ховалися в недоступних місцях, і добре робили. Бо одне іти на муки з примусу, тоді Господь Бог дає свою силу і поміч, а що інше добровільно наражатися на них, не маючи певности, чи вистачить сили знести всі тяжкі страждання. “Дух бадьорий, але тіло кволе!” (Мр. 14, 38), – сказав сам Спаситель. Були випадки, коли святі мученики добровільно ставали перед судом поган, як, наприклад, свята Євлампія, але діялося це з Божого натхнення. Серед тих, що переховувалися поблизу Никомидії, були Євлампій, юнак славного роду, і його сестра Євлампія.

Одного дня прийшла черга Євлампія іти за хлібом. Коли на брамі міста він побачив царський наказ мучити християн, то зірвав його, а погани, які це бачили, накинулися на нього і повели його до мучителя Максима. Той хотів облесними словами схилити юнака, щоб він зрікся святої віри, і велів завести його до поганської божниці. Коли святий Євлампій став у божниці, глянув на бовванів й ознаменував себе хресним знаменням, сказавши голосно: “Іменем Христа Спасителя, падайте на землю і розбийтеся в порох!” 

В ту ж хвилю поганські боввани впали і розбилися, а багато з поган стали кричати: “Великий є Бог християнський!” Розлючений мучитель наказав тоді жорстоко побити святого Євлампія, потім велів піматувати залізом живе тіло, припікати на розпеченому залізному ліжку та ламати йому кости. А святий мученик переносив усі муки терпеливо і молився до Бога, щоб дав йому силу довести до кінця цей славний подвиг. 

Враз перед мучителем стала сестра Євлампія і, пригорнувшись до свого брата, сказала: “Чи не одної матері ми діти? Не одна грудь нас викормила? Чи в не одного Бога навчила нас вірити наша мати? Тоді чому, коли ти страждаєш, я маю бути обділена цього щастя? Та ж і я хочу вмерти за Ісуса, бо я християнка!” 

Здивувався натовп, почувши ці слова з вуст молодої слабосилої дівиці. Мучитель наказав бити мученицю по лиці, потім прив’язати за волосся до дерева і палити її тіло та поливати гарячою олією. Святому Євлампію тим часом випекли очі. Потім на святих лили окріп, а під кінець мучитель наказав їх стяти мечем. Коли мучеників привели на місце, де вони мали віддати своє життя за Ісуса, тоді свята Євлампія припала на коліна і в ту хвилю душа її разом з молитвою полетіла до неба. А святий Євлампій нахилив свою голову від меч, і так двоє святих мучеників отримали вінець вічної слави. Сталося це близько 303 р. їхня смерть навернула близько двісті поган, вони прилюдно визнали свою віру в Ісуса Христа і всі прийняли мученицьку смерть. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР