Святого мученика Луппа
Тропар, гл. 4: Мученик Твій, Господи, Луп,* у стражданнях
своїх прийняв вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого,* мавши бо кріпость
Твою, він мучителів подолав,* сокрушив і демонів зухвальства
безсильні.* Його молитвами спаси душі наші.
Кондак, глас 1: Стражданням просвітившись як золото в
печі, зблиснув єси, мудрий, зорею зцілень і благодаттю відігнав єси тьму
демонів, тому всесвяту пам’ять твою святкуємо, богоблаженний Лупе,
похвало мучеників.
Не знаємо, де постраждав святий Лупп, бо навіть найдавніші
джерела не згадують цього. Натомість знаємо, що мученицьку смерть він
прийняв у часи цісаря Авреліяна, у 275 р. Лупп був невільником, хоч він і
визнавав Христову віру, та святе хрещення ще не прийняв. Коли стали
переслідувати вірних, погани хотіли його ув’язнити, та Бог чудесним
способом врятував його з рук переслідувачів, і Лупп прийняв хрещення.
Потім він з власної волі став перед судом, бо боявся, щоб не покарали
воїнів, з чиїх рук звільнив його Господь Бог. Не допомогли вмовляння й
обіцянки, святий мученик вперто визнавав Христову віру. Тоді його
жорстоко побили жилами, а під кінець, за наказом мучителя, стяли мечем.
Бог прославив його мощі численними чудами.
У той самий день
Святого священномученика Іринея
Одним з великих
світил Христової Церкви, учителем і гарячим поборником Христової віри
був святий Іриней, єпископ Ліону (нинішня Франція). Народився святий
Іриней близько 120 р., одні джерела стверджують, що походив він з міста
Смирни, в Азії, а інші – що з Греції. Він був учнем святого Полікарпа, а
той був учнем святого Йоана Євангелиста. Святий Іриней пильно слухав
науку святого Полікарпа. Ось що він пише: “За Божою ласкою, ту науку я
слухав дуже уважно, і слова, і діла його записував я не на папері, а в
глибині свого серця. І слова ті постійно стоять живі передо мною і я, за
допустом Господа, завжди повторюю їх у своєму серці”. Крім того, не
забував він і про світські науки і зростав у них дуже пильно. Пізніше це
йому допомагало легко розвінчувати блуди єретиків і поганських
філософів, а його послання, як свідчить святий Єронім, сповнені мудрости
і краси.
Згодом святий Полікарп послав його до Галії, де в місті
Лугдуні єпископом був інший учень святого Полікарпа, святий Фотина. З
часом він висвятив Іринея на священика. Тут чесноти святого Іринея
засяяли так яскраво, що вірні в одному з листів до папи Елевтерія
(177-190) писали: “Ми просили нашого співбрата і земляка Іринея передати
тобі це послання, а сам він є чоловіком, що ревно дбає про славу Божу”.
Обидва святі мужі, Фотина й Іриней, виплекали в Лугдуні й у Вієні та в
інших місцевостях Галії ту ниву Христової віри, яку засіяли ще перші
проповідники Божого слова – св. апостол Лука і Крискентій, учень св.
Павла. Тому погани ополчилися проти них з усією своєю затятістю і в 177
р. почалося страшне, нечуване переслідування вірних. В одному з послань,
яке приписують святому Іринею, читаємо таке: “Пером не можна описати і
словом не вдасться висловити усієї злоби розшалілих поган, ані мук, які
перенесли вірні”.
Тоді погани схопили дев’яностолітнього єпископа
святого Фотину, а оскільки через свою старість він уже не міг іти сам,
то вони на руках принесли його до мучителя. Суддя запитав святого
старця: “Хто такий християнський Бог?”.
На це єпископ відповів: “Дізнаєшся тоді, коли будеш цього гідний!”
Тоді
натовп поган накинувся на сивоголового старця і став його жорстоко
бити, а потім ледь живого кинули до в’язниці, де святий мученик
наступного дня помер. Та ні муки, ані смерть не залякали вірних
християн. У посланні до вірних з Лугдуну, яке приписують святому Іринею,
говориться так: “Тодішні християни так ревно наслідували Христа, що хоч
сягнули великої слави, бо не раз вони ісповідали Ісуса та носили на
собі знаки й сліди страждань і мук за віру, та не вважали себе гідними,
щоб їх називали мучениками. Вони були дуже чутливі до цього. «Ісусу
Христу, – говорили вони, – належить ця назва, бо Він є Первенцем із
мертвих і Начальником життя. Мучениками можна назвати тих, подвиг яких
Христос прославив ласкою мученицької смерти, а ми є лиш слабкими і
покірними ісповідниками». Вони обмивали сльозами наші руки і просили нас
молитися за них, щоб могли гідно закінчити свій подвиг. Та на ділі вони
довели, що вповні є гідні того звання, доказали це стражданням,
смиренням і непохитним духом. Вони віддали себе під кріпку руку
Всевишнього і та рука вознесла їх понад усім земним. У їхніх серцях
панувала любов, поряд зі смиренномудрієм. Любов спонукала їх захищати
пригноблених і бути милосердними до грішних. Вони всіх захищали і нікого
не судили, вони прощали ворогам і молилися за своїх мучителів, так, як
молився за них святий первомученик Стефан. Вони не вивищували себе над
тими, хто впав, а подавали їм руку і скріплювали у вірі, любили їх, як
лагідна і милосердна мати любить своїх дітей, і молилися за них до Отця
небесного, щоб Він простив їм. Вони полюбили понад усе мир, і в мирі
відійшли до небесного Отця, залишивши по собі мир, однодушність та
любов”.
Після мученицької смерти святого Фотини Іриней став
єпископом Лугдуна. Його проповіді навертали багатьох до Христової віри, а
послання впокоряли єретиків. Бог благословив Церкву і прославив її
науку багатьма чудами, які, за словами св. Іринея, творили вірні
Христові слуги: “Одні з них, – пише святий, – проганяють дияволів, і то
не про чуже око, а насправді, так, що злий дух уже не повертається до
того, з кого вийшов. Завдяки цим чудам багато навертаються до Христової
віри, і Церква приймає їх під свій покров. Інших Господь Бог наділив
даром пророцтва, ще інші повертають хворим здоров’я лишень покладанням
на них рук. Є й такі, що воскрешають померлих, і ті живуть ще роки.
Ніхто не є в змозі перелічити всіх дарів і ласк, якими Господь наділяє
свою Церкву. А Церква, в Ім’я Ісуса Христа, що постраждав за
Понтійського Пилата, уділяє ті ласки поганам усього світу, без найменшої
користи для себе”.
Провідною зорею Христової Церкви була любов,
готова допомогти навіть найбільшим єретикам. “Ми завжди готові, – пише
святий Іриней, – скільки є сил, допомогти заблуканим і подати їм руку,
щоб витягнути з прірви, в яку вони впали”.
Послання святого
Іринея сповнені такої любови і Божого духа, що для Христвої Церкви вони є
неоціненним скарбом. Коли між Східною і Західною Церквами зайшов спір
про те, коли слід святкувати Великдень, тоді святий Іриней своїм
авторитетом вплинув на папу Віктора I (190-202), і той спір припинився. У
202 р., за Септимія Севера, почалося нове, ще жорстокіше переслідування
християн. Тоді “вулицями Лугдуна (за словами Григорія Турського) плили
ріки християнської крови і стільки християн було замучено, що я не міг
зібрати ані їх імен, ані їх кількости”. Згідно з переданням, загинуло
тоді 19000 вірних, а серед них, після довгих і тяжких мук, закінчив свій
земний подвиг і святий Іриней. Він загинув від меча.
У той самий день
Во святих отця нашого Каленика, патріярха Царгородського
Святий
Каленик служив священиком у Влахернській церкві Пресвятої Богородиці в
Царгороді. Після смерти патріярха Павла, у 693 р. його наступником став
святий Каленик. У Царгороді тоді правив безбожний імператор Юстиніян II
(685-711), налаштований вороже до патріярха, бо той часто погрожував
йому Божим гнівом. Якось імператор вирішив вибудувати собі нову палату,
та на заваді стояла йому одна церковця. Він без вагань дав би наказ її
зруйнувати, але боявся народу. Тому послав до святого Каленика своїх
підручних з наказом, щоб патріярх відчитав молитву на зруйнування
церкви, аби перед народом міг сказати, що робить це з дозволу патріярха.
Святий Каленик сказав, що Христова Церква знає молитви лиш на будування
і благословення храму, але на зруйнування Божого дому молитви немає.
Тоді підручні імператора стали погрожувати патріярхові розправою, на що
той відповів: “Господь Бог довготерпеливий і Йому нехай буде слава
завжди, нині і повсякчас і на віки віків. Амінь”.
Підручні імператора прийняли ці слова за благословення і церкву зруйнували.
Та
не довго мешкав у новій палаті безбожний цар. Начальник його війська
Леонтій, якого він позбавив уряду і наказав ув’язнити, звільнився з
в’язниці і став на чолі збунтованого народу. У 695 р. він схопив
Юстиніяна, наказав йому відрізати ніс і заслав до Херсонесу, у Крим, на
вигнання. Відтоді Юстиніяна стали звати Ринотмет, тобто “з відтятим
носом”. Імператором став Леонтій і правив три роки. Та проти нього
збунтувалося військо і вибрало царем (698 р.) Апсимара, що сів на
престолі як Тиверій III. Він замкнув Леонтія, обрізавши йому ніс, в
Далматському монастирі. Та через сім років Юстиніян, заручившись
підтримкою болгарського царя Тервелія, пішов на Царгород з великим
військом. Тиверій утік, та міщани хотіли захищати місто. Тоді Юстиніян
присягнув перед патріярхом Калеником на Євангелії, що не вчинить нікому
жодного зла. З цією умовою 705 р. він удруге сів на царському престолі.
Однак безбожник не дотримав присяги. Схопивши Леонтія і Тиверія, обох,
після тяжких мук, наказав стяти мечем, а патріярха Каленика велів
осліпити і в кайданах гнати до Риму, де святого мученика було замуровано
у пивниці. Через 40 днів святого Каленика знайшли ще живим, та через
три дні він помер (705 р.). Папою тоді був Йоан VI (701-705). Ві сні
йому явилися святі верховні апостоли Петро і Павло і веліли поховати
тіло святого мученика у храмі, названому на їх честь. І так було
зроблено.
Юстиніян загинув 711 р. на березі Чорного моря. Проти
нього збунтувалося військо й убило його, як собаку. Яке життя, така і
смерть.
__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять
яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року
поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013
Джерело:
ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР
