ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
– довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

понеділок, 22 серпня 2016 р.

22.08.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Кр.15,12–19:  «А коли Христос не воскрес, то марна проповідь наша, то марна й віра ваша»

Апостол Павло звертає принципово увагу на подію воскресення Христового. Саме ця подія – основа християнства. Для нас воскресення настільки важливе саме через те, що ми отримали вічне життя. І через свою смерть і воскресення Господь робить нас учасниками життя вічного. 

Основна ціль християнства – вказати людині на життя вічне, якого вона стала учасником через смерть і воскресення Ісуса. Утім чи ми свідомі цього і наскільки від цього змінюється наше життя. Чи ми вповні використовуємо цю нагоду прилучитися до вічности? 

* * *
Мт.21,18-22:  «І все, чого проситимете в молитві і з вірою, одержите»

Практично всі чуда, про які ми читаємо в Євангелії, відбуваються лише тоді, коли в людей є віра. За Христом ходили тисячі людей, натовпи, однак тільки одиниці зцілялися через віру. Так, як діялося тоді, діється і тепер – віра для нас є тим знаряддям, яке забезпечує наші стосунки з Богом. 

Апостол Павло каже, що все можливо для того, хто вірує. У Бога немає речей неможливих і, образно кажучи, Бог узалежнюється саме від нашої віри, адже лише тоді Бог може діяти в нашому житті. Коли придивитися до нашого життя і нашої молитви, то дуже часто знаходимо Богові оправдання, чому Він не дає нам того чи іншого: Бог не дає, бо я недостойний, бо я грішний. Бог не потребує нашого оправдання, Бог потребує нашої віри.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

22.08.2016р. Б. / Святого апостола Матія

Святого апостола Матія

Тропар, глас 3: Апостоле святий Матіє,* моли милостивого Бога,* щоб відпущення прогрішень подав душам нашим. 

Кондак, глас 4: Вістування твоє, що, як світлосяйне сонце,* вийшло на ввесь світ,* просвічує благодаттю Церкву народів,* чудоносний Матіє, апостоле. 

Святе Письмо про вибір святого Матія на апостола розповідає так: “Тоді вони повернулися в Єрусалим з гори, що зветься Оливною, що близько Єрусалиму – день ходи в суботу. Увійшовши (в місто), зійшли на горницю, де вони перебували, а саме: Петро і Йоан, Яків і Андрій, Филип і Тома, Вартоломей і Матей, Яків Алфеїв і Симон Зилот та Юда, (син) Якова. Всі вони пильно й однодушно перебували на молитві разом з жінками і Марією, матір’ю Ісуса, та з Його братами. І ставши тими днями Петро серед братів, – зібралось їх разом яких 120, – промовив: «Мужі брати! Треба було, щоб збулося Писання, що Дух Святий прорік був устами Давида про Юду, який зробився проводирем тих, що схопили Ісуса. Він же був прилічений до нас і прийняв частку служіння цього. Придбавши, отже, собі поле за свою злочинну нагороду, він упав сторч головою і тріснув надвоє, і все його нутро вилилось. Оце стало відомим усім, хто мешкає в Єрусалимі, так що те поле було прозвано їхньою мовою Гакелдама, тобто поле крови. Бо в книзі псалмів написано: Хай огорожа його стане пусткою, і ніхто у ній хай не мешкає. І: Нехай його уряд візьме другий. Треба, отже, щоб із цих мужів, що були в нашім товаристві за ввесь той час, коли Господь Ісус жив з нами, почавши від хрещення Йоана аж до дня, коли Він від нас вознісся, – щоб один з них був разом з нами свідком Його воскресіння». І поставили двох: Йосифа, що зветься Варсавою, на прізвище Юст, і Матія. І, помолившись, сказали: «Ти, Господи, всіх серцезнавче, вкажи, кого з цих двох ти вибрав, щоб узяти місце тієї служби й апостольства, що від нього Юда відпав, щоб відійти на своє місце». І кинули жереб, жереб же впав на Матія, і його зараховано до одинадцятьох апостолів” (Ді. 1, 12-26). 

Родом Матій був з коліна Юди. Народився у Вифлеємі. Він один з перших став учнем Христа Спасителя і належав до 70-и учнів, бачив життя Спасителя, чув усі Його науки і був свідком Його чуд. Після Зіслання Святого Духа на Матія випав жереб проповідувати в Юдеї. Також він проповідував в Антіохії Сирійській, у кападокійському місті Тіяні і в Синопі. Тут його схопили і кинули до в’язниці, з якої чудесним способом його визволив апостол Андрей Первозванний. Потім Матій проповідував на березі Понту в Амасії, а з апостолом Андреєм – в Едесі і Севастії. Згідно з переданням, він проповідував також у Македонії і в Етіопії. Згідно з Мінеї, святий Матій постраждав в краю Колхіс, на схід від Чорного моря. Згідно з іншим переданням, мученицьку смерть він прийняв у Єрусалимі, на яку засудив його первосвященик Ананія, який велів замучити і святого апостола Якова. Жиди мали каменувати святого Матія на місці, що звалося Витласкила (дім побитих камінням). Перед римською владою жиди його оскаржили, що пішов проти імператора, бо зневажив його ім’я. 
Климентій Олександрійській (помер близько 220 р.), один з найбільших письменників Церкви, розповідає, що святий Матій безнастанно навчав не лише словами, але й власним прикладом, заохочував до умертвлення тіла, яке треба впокорити і заборонити йому те, чого домагаються змислові пристрасті, а душу слід укріпляти через більше пізнання євангельських правд і любов до них. Мощі святого апостола спочивають у Римі, в церкві Марії Маджоре. Щороку 24 лютого його голову виставляють для публічного почитання. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

неділя, 21 серпня 2016 р.

21.08.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Кр.3,9–17:  «Ми бо співробітники Божі»

Бог, створюючи людину на свій образ і подобу, не тільки запланував людину, щоб вона жила сама, але створив її, щоб вона володіла землею, пильнувала все довкола. Бог створив людину зі своєї любові, бо не хотів тішитись життям і буттям сам в собі і дав людині велику місію, щоб вона була Його співробітником. 

Людина також має творити, співтворити з Богом. Тому ми ніколи не можемо бути творцями самі в собі. Маємо в Бозі відкривати для себе і все більше пізнавати цю місію, чого Господь очікує і сподівається від нас. І кожен із нас, яким би він не був, молодим чи старим, більше освіченим чи менше, більше духовним чи менше, кожен із нас покликаний співпрацювати та співтворити з Богом.

* * *
Мт.14,22-34:  «І вийшов Петро з човна, почав іти по воді і підійшов до Ісуса»

Приклад про апостола Петра, який ішов по воді, відкриває нам дуже велику правду християнського життя. Попередньо коли апостоли побачили особу, яка йде по воді, то злякалися. Коли ж вони впізнали Ісуса Христа, то Петро після Ісусових слів почав іти до Нього по воді. Доки Петро дивився на Спасителя – він ішов, але тільки-но почав усвідомлювати, що він людина і що йде по воді, а людині не властиво ходити по воді, – почав тонути. 

Так буває і в нашому житті. З історії Церкви знаємо, що взірцем християн є мученики, які завжди, незважаючи на обставини, жили вірою. І доки ми живемо вірою, не оглядаючись на будь-що, ми наче можемо «йти» через усілякі обставини нашого життя. 

Коли намагаємося якось реально, по-людськи дивитися на обставини, то відразу починаємо «тонути». У християнстві не тільки песимізм, а й навіть реалізм, як також ідеалізм не є можливі – у християнстві можливо жити лише вірою. Лише віра дає нам змогу йти всупереч будь-яким обставинам – віра і вдивляння в особу Ісуса Христа. Тому наша віра – це те, що дає нам фундамент, основу, щоб, попри будь-які життєві бурі й незгоди, будь-які ситуації, іти понад усім і через усе у відповідь на те, що нас покликав йти через ті реальності життя наш Господь. 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР