25.07.2016р. Б. / Святих мучеників Прокла і Іларія, Преподобного Михаїла Малеїна та Святої мучениці Марії Голендухи

Святих мучеників Прокла та Іларія

Тропар, глас 2: Ангели з неба зійшли, здивувашись,* святі, вашим стражданням,* як ви у плоті невидимого ворога подолали* і вбили його зброєю хресною.* Моліться й за нас, Прокле й Іларіє,* щоб перемогли ми ворогів і спасли душі наші. 

Кондак, глас 4: Як ранкова зоря, засяяло мучеників Прокла й Іларія чесне страждання,* осяюючи нас світлом чудес.* Тому й святкуємо вашу пам’ять* – Христа моліть, щоб спас душі наші. 

Обидва святі мученики були родом з міста Калипти, поблизу Анкиру. Коли в ті околиці прибув імператор Траян, що наказав мучити Христових ісповідників, то поставили перед ним Прокла, звинувативши його в тому, що він не хоче приносити жертви божкам. Траян віддав його в руки жорстокого мучителя Максима. Святий Прокл переніс страшне бичування, потім його прив’язали до коней і гнали їх так до Калипти. Тут святого продовжили мучити. Гаками шматували тіло, боки, плечі і живіт припікали свічками, а під кінець прив’язали до дерева і вбили стрілами. Сталося це 12 липня 106 р. 

Коли святого Прокла вели на смерть, то дорогою приступив до нього юнак на ім’я Іларій, що доводився йому братаничем, і дав святому мученикові християнський поцілунок. Сторожа схопила Іларія, закувала в кайдани і наступного дня поставила на суд перед Максимом. Той наказав святого Іларія жорстоко побити, а потім вивести за місто і там стяти йому голову. Кати прив’язали до ніг святого юнака мотузку і волокли його через усе місто аж до місця страти, де він нахилив голову під гострий меч. Тіла святих мучеників Прокла та Іларія християни благочестиво поховали. 

У той самий день

Преподобного отця нашого Михаїла Малеїна

Тропар, глас 8: На духовних крилах до споглядання Бога піднісся ти,* марноту світу залишив, Блаженний.* Зненавидівши тілесні думки,* мудрість з висот отримав, як жити з Богом,* і всім приклад собою показав, кажучи:* Добре воно з Богом жити, Михаїле преподобний. 

Кондак, глас 2: Тілесний тягар облегшив ти ділами,* душевну ж легкість окрилив ти просвіченням, Михаїле,* і став ти обителлю для Тройці.* Споглядаючи її ясно, Блаженний,* молися неустанно за всіх нас. 

У житії преподобного Атанасія Атонського ми розповідали, що ігумен Кименського монастиря взяв його зі собою і постриг у своїй обителі на монаха. Тим ігуменом був Михаїл, стрий Никифора Фоки, який згодом став імператором. Преподобний Михаїл осягнув надзвичайну досконалість у монашому житті. Кименський монастир містився поблизу Атону, на горі Малеїн, звідси й пішло його ім’я – преподобний Михаїл Малеїн. Доживши до глибокої старости, він хотів передати ігуменство преподобному Атанасію, але той пішов у печери, бо не вважав себе гідним цього уряду. І так преподобний Михаїл мусив залишатися ігуменом аж до смерти. Помер побожно близько 963 р. 

У той самий день
Святої мучениці Марії Голендухи

Голендуха – перське ім’я, яке свята Марія носила до хрещення. Жила вона в Персії в часи царя Хозроя I. Молода, з дуже знаменитого роду, вона вийшла заміж за одного чарівника. Та невдовзі Бог дав їй ласку пізнати Христову віру і вона прийняла святе хрещення, хоч знала, що лютий цар немилосердно гнобить і мордує християн. Після хрещення Марія, таке вона прийняла нове ім’я, провадила святе життя у молитві і постах. Чоловік, довідавшись, що вона прийняла християнську віру, став її бити та зневажати, і врешті-решт оскаржив дружину перед царем. Святу Марію в оковах кинули до в’язниці, де вона промучилася аж вісімнадцять років. 

Наступником Хозроя став Ормисдас. За його правління грецький посланець при його дворі, на ім’я Аристовул, потай часто навідував святу мученицю. Він дав їй псалтир, який для святої Марії став джерелом великої втіхи. Але коли Аристовул від’їхав до Греції, поганські волхви нагадали цареві, що у в’язниці сидить одна християнка, і цар віддав Марію у їхні руки. Кожного дня вони виводили святу мученицю на публічне місце і жорстоко мучили: морили голодом, обпалювали її голову вогнем, шматували залізом тіло, та Марія все це стійко переносила, а Господь Бог у тих муках прославив її численними чудами. Таке повільне і страшне катування тривало аж до смерти царя Ормисдаса. 

Коли на престолі сів Хозрой II, якому грецький імператор Маврикій (582-602) допоміг повернути собі престол, з якого його прогнали бунтівники, тоді в Персії на якийсь час гоніння християн припинилося. Марія вийшла на волю із знаками пережитих мук на лиці й усім тілі. Святий Домитіян, свояк імператора, якого було вислано з посольством до Персії, дивувався мужності і витривалості святої Марії у Христовій вірі. 

Свята Марія пішла до Єрусалиму, щоб поклонитися святим місцям, зупиняючись дорогою в монастирях. Коли вона прийшла до Єраполя Сирійського, то там занедужала. Мучениця прийняла з рук єпископа Стефана святі Тайни, розповіла йому про своє життя і, повна заслуг перед Богом, задля якого так страждала, померла близько 605 р. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

24.07.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Рм.10,1–10:  «Моя молитва до Бога за них, щоб вони спаслися»

Є особи, які дорогі нашому серцю, ми за них турбуємось, дбаємо, переживаємо, щоб вони були щасливі, здорові, що б все добре у них було в житті. Але життя, яким би воно не було – чи більше труднощів, чи менше, чи більше вигод, чи менше – воно закінчиться, і перед нами буде вічність. Тому в житті важливо найперше дбати про освячення і спасення наше як і кожної людини. 

На силу ми не можемо когось спасати і освячувати. Але важливий для нас є інструмент, на який вказує апостол і чим можемо допомогти для них, це – молитва. Маємо пам’ятати в молитві тих людей, яких Бог поставив на нашій життєвій дорозі, взивати до Господа, щоб вони провадили життя досконале, щоб вони ішли дорогою спасення.

*** 

Мт.8,28–9,1:  «І почали кричати: ”Що нам і Тобі, Сину Божий? Прийшов єси сюди, щоб нас мучити перед часом?”» 

Христос ходив Гадаринським краєм і не звертався ні до кого, хто не потребував Його. А тут двоє біснуватих самі дають про себе знати, самі виявляють себе і свій стан. Це показує дуже надважливу річ для кожного з нас. Христос був Богом, отже, був святим. І ця Його святість не давала злим духам почуватися комфортно, тому вони виявляли себе. 

Так само і в нашому житті: що більше будемо прямувати до досконалості і ставати святими, то більше будемо змінювати світ, впливати на тих чи інших людей, їхні недоліки, вади, також на ситуації чи проблеми, які є навколо нас. Дуже і дуже важливою є праця над собою, переміна себе, зростання в досконалості, у святості. Коли ми самі змінимось, то тоді ми навіть мимоволі будемо навертати, преображувати, зцілювати інших навколо себе. Отже, праця над собою – важлива річ не лише для нашого власного спасення, а для спасення цілого світу! 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

24.07.2016р. Б. / Святої мучениці і всехвальної Євфимії та Святої праведної княгині Ольги, у хрещенні Олени

Святої мучениці і всехвальної Євфимії

Тропар, глас 4: Жениха твого полюбивши,* і свічу твою світло запаливши добрими ділами, всехвальна Євфиміє,* поєдналася з Ним, вінець страждання від Нього прийнявши.* Але від бід позбав нас,* що з вірою вшановуємо пам’ять твою. 

Кондак, глас 6: Подвиги у стражданні,* подвиги у вірі здійснила ти щиро за Христа, жениха твого.* І нині витівки неправдивих учень і ворогів* під ноги православних царів покорити моли Богородицю,* ти що від шестисот тридцяти богоносних отців визнання віри прийняла* і зберігала, всехвальна. 

Пам’ять святої Євфимії вшановуємо 16 вересня і тоді ж подано житіє святої. Нині Христова Церква відзначає пам’ять чуда, яке сталося за участи святої Євфимії в часі Вселенського собору у Халкедоні (451 р.). Коли Отці Собору кинули клятву на Євтихія і Діоскора, то євтихіяни в той час баламутили народ і поширювали брехливі чутки про наради Собору. Тоді святий Анатолій порадив Отцям Собору, що найліпше залишити за Господом Богом суд, хто має слушність: Собор чи Євтихій. Тож записали два символи віри: один – затверджений Собором, а другий – з блудами Євтихія. Обидва листи при численних свідках, також і зі сторони євтихіян, поклали на груди нетлінного тіла святої Євфимії, бо Собор відбувався у церкві, в якій спочивали мощі святої. У присутності всіх Отців Собору домовину замкнули й опечатали царськими печатками. Три дні і три ночі вірні з Отцями Собору, царем і царицею молилися, щоб Бог дав свідчення правди. Третього дня при свідках печатки зняли, домовину відкрили і побачили, що соборовий символ віри свята Євфимія тримала в руці, а другий, єретичний, лежав під її ногами. І так усі побачили, як Бог у чудесний спосіб дав свідчення, що лиш наука Христової Церкви є правдива.

У той самий день

Святої праведної княгині Ольги, у хрещенні Олени

Тропар, глас 1: Піднісши свій ум на крилах богопізнання, преславна Ольго,* ти злинула вище видимого світу,* осягнувши Бога, Творця вселенної.* Знайшовши Його, ти прийняла у хрещенні нове життя* і повсякчас перебуваєш у нетлінності,* втішаючись плодами* життєдайного дерева. 

Кондак, глас 4: Похвалім сьогодні Бога, доброчинця всіх,* що прославив на Русі-Україні Ольгу богомудру,* щоб за її молитвами* подав прощення гріхів душам нашим. 

“Як денниця перед сонцем, як зоря перед світом”, так серед глибокої поганської тьми, що огортала Русь, засяяла свята Ольга, велика душею і премудра умом жінка князя Ігоря, мати князя Святослава, бабуся святого Володимира. На руському престолі, яким після смерти свого мужа правила іменем неповнолітнього сина Святослава, вона виявилася такою мудрою управителькою свого народу, що дала початок найвидатнішим поступам у розвитку Руської держави. А з хвилі, коли Ольга прийняла християнство, пробудилася і душа народу; вона вказала стежинку до нового життя, до якого мав привести її внук Володимир. Свята Ольга була предтечею великої доби, саме тому ми її величаємо як велику і мудру. А перед престолом Всевишнього вона свята, бо святим було після хрещення її життя і вгодні Богу діла її, за які Христова Церква вінчала її вінцем святости, а вдячні покоління почитають пам’ять благовірної і праведної. 

За однією з версій, походила Ольга з боярської родини, правнучка Гостомисла, правителя Новгорода. Жила вона в селі Либуті, поблизу Пскова. Тут випадково її побачив молодий Ігор і закохався в її незвичайну красу та великий розум. У 903 р. вони побралися. 

Про діла Ігоря, про його смерть від древлян, про помсту вдови Ольги деревлянському князю Малу знаємо з історії, і не нашою справою є повторювати ці речі, які (окрім самої смерти Ігоря) мають дуже непевне підґрунтя. Нам важливо те, що, управляючи великою державою, вона виявила надзвичайну зрілість і розважливість. Часто подорожуючи зі Святославом, своїм сином і майбутнім правителем Руси, вона пізнавала потреби народу. А на ті потреби відповідали мудрі постанови княгині: справедливий розклад податків, підтримка торгівлі, будівництво доріг і мостів, закладення міст, установлення чогось на зразок сучасної пошти тощо. З сусідами Ольга вміла зберігати мир – річ нечувана в ті дикі часи, нечувана тим більше на Русі, оточеній племенами, які лиш чекали нагоди помститися за свої давні поразки. Господь наділив княгиню Ольгу великим розумом, вона мовби була створена для царського престолу. 

Коли Ольга передала правління державою в руки Святослава, – вона стала жити іншим життям. Для неї відкрився новий круг справ – виховання внуків. Але ті з юних років виходили на бойове поле; Ольга могла лиш найпильніше зайнятися вихованням Володимира. І зайнялася. Вона заклала в його серці добру основу. Прийшли роки, коли дика кров грала в його жилах, пристрасть володіла молодою душею, а з часом спрага слави і спрага помсти над усіма, що стояли на дорозі до слави, википіла, випарувалася з того серця, і залишилося лиш чисте золото. Завмер Володимир мстивий і кровожерливий, постав Володимир справедливий, сердечний, повний любови – правдива руська душа, чесна і права, аж до забуття себе самого. Таким зробила його Христова віра, а зерна тої віри і зерна чоловіколюб’я посіяла в його серці Ольга. І в цьому її найбільша заслуга. 

Як свідчить передання, одного разу Ольга вибралася на купіль на Дніпро. І ось поблизу берега вона почула прекрасний спів, тихий, що розриває душу. Спів линув з маленької хатини, звідти також поширювався запах кадила. Зацікавлена, Ольга увійшла досередини і побачила престол, біля якого сивоголовий, з лицем, зораним зморшками, старець, священик, разом з громадкою вірних християн молився Богу. Саме він порадив княгині податися до Царгорода, де вона пізнає святу віру. 

Прекрасне передання, лиш не відомо наскільки воно правдиве. Ольга не потребувала аж такого роз’яснення, вона дуже добре знала, що в Руській державі є багато людей “грецької віри”, як тоді на Русі називали християн. До того вже Аскольд і Дир були християнами, вже святі Кирило і Методій довершили переклад на слов’янську мову святих книг, у Києві вже була церковця святого пророка Іллі. Чоловік Ольги Ігор мав у своєму війську багато християн, не бракувало їх і серед достойників, бо вже у 945 р., укладаючи договір з греками, частина русинів присягала на поганських богах, а частина на хресті і Євангелії. 

І тут слід наголосити, що на Русі не було жодного переслідування Христової віри. Це була найбільш толерантна держава – риса, якою не багато народів можуть похвалитися. 

Ольга напевно тривалий час готувалася до прийняття Христової віри. Доволі вірогідною є думка, що вже за життя свого чоловіка Ігоря була вона знайома з Христовою вірою, а після його смерти явно виявляла свою прихильність до християн. Її страшна помста деревлянам за смерть чоловіка, якщо це передання правдиве, не суперечить духові часу, де право помсти було святе, а його занехаяння було безчесне. 

Та прийшов час, коли Ольга вирішила прийняти хрещення, яке, згідно з тодішнім звичаєм, зазвичай відкладали на схилок літ. Вона поїхала до Царгорода. Оповідь про те, що Ольга тоді була такою красунею, що сам імператор захотів одружитися з нею, для нас дуже приваблива, але, на жаль, неправдива. Ользі тоді виповнилося щонайменше шістдесят п’ять літ. Хрещення вона прийняла 957 р. Її хресним батьком був імператор Костянтин VII Багрянородний (912-959), а хрестив Ольгу-Олену патріярх Полієвкт. Ім’я Олена свята Ольга прийняла на честь рівноапостольної Олени, матері святого Костянтина Великого. 

Грецький літописець пише так: “Ольга, жінка руського князя, того, який приводив кораблі проти греків, після смерти чоловіка явилася в Царгороді і тоді показала свою велику ревність для правдивої віри, була охрещена і прийнята з почестями, що відповідали її достоїнству, і повернулася додому”. 

А літописець Нестор пише так: “Ольга, просвічена хрещенням, раділа душею і тілом. Патріярх сказав їй: «Благословенна ти між жінками руськими, що полюбила ти світ і відкинула морок; і благословити тебе будуть сини Руси до останнього роду»”. Слова ці сповнилися і сповнюватимуться в прийдешніх віках. Патріярх подарував Ользі хрест, на якому були написані такі слова: “Обновися, Руська земле, в Бозі через святе хрещення, яке прийняла блаженна Ольга”. Хрест той в часи князя Ярослава, сина Володимира Великого, стояв на престолі, збудованої ним величної церкви святої Софії; згодом, у замішаннях і пожежах Києва, пропав. 

Повернувшись на Русь, Ольга провадила правдиво християнське життя. Вона побудувала в Києві церкви святого Миколая і святої Софії, а також возвела церковцю у своєму рідному селі Либуті, поблизу Пскова, над рікою Великою. За її прикладом в Києві багато навернулися. Син її Святослав нікому не перечив бути християнином. Та сам, звиклий до постійних воєн, не міг прийняти віри, яка каже платити добром за зло і любити ворогів, – тому не хотів прийняти хрещення, бо боявся, що його дружина сміятиметься з нього. У своїх подорожах Руссю свята Ольга всюди ставила придорожні хрести, і досі ще є місця, які називаються “Ольжин хрест”, а в Пскові донині стоїть каплиця на місці, на якому, згідно з переданням, свята Ольга поставила хрест і провістила місту розвій і славу. 

Померла свята Ольга 11 липня 969 р. (у віці понад вісімдесят літ). Перед смертю попросила Святослава, щоб після похорону не було тризни, а також, щоб не насипали в її пам’ять кургану, бо це був поганський звичай. Похоронили її грецькі священики, ті, що віддавна були на Русі, і ті, що приїхали разом з Ольгою з Царгорода після її хрещення. Вже невдовзі після її смерти, за правління Володимира Великого, Ольгу стали почитати як святу. Монах Яків писав, що “тіло святої Ольги спочиває в домовині, немов уві сні, стільки літ нетлінне, і внук її Володимир поставив її кам’яний гріб у Десятинній церкві за митрополита Леонтія”. 

Літописець Нестор закінчує свою повість про святу Ольгу такими словами: “Вона провістила християнство в нашій землі, як денниця сонце, як зоря перед раннім світлом, як місяць уночі, так світила вона серед невірних людей. Вона перша з Руси увійшла в небесне царство. Її величають сини Руси як начальницю. Вона і після смерти молить Бога за Русь. Усі її славлять, бачачи її в тілі возлежащу багато літ”. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР