30.06.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Рм.5,10–16:  «Бувши ворогами, ми примирилися з Богом смертю Його Сина, то тим більше тепер, примирившися, спасемося Його життям»

Коли подивимось на наші взаємини з Богом, бачимо, які вони нерівнозначні. З нашого боку – скільки ми чинимо гріхів, зраджуємо Бога, відступаємо від Нього, а з Божого – Господь завжди вірний нам. Ісус Христос помер за нас, коли ми ще були грішниками. Він дав нам свою любов і спасення завдатком. Примирив нас з Отцем, коли ми були на боці гріха, і так через свою смерть і воскресення зробив нас учасниками Життя Вічного.

Щохвилини пам’ятаймо, що ми вже примирені з Богом через Його смерть і воскресення. Бог любить нас, не зважаючи на наше життя і вчинки. Коли ми це усвідомимо, що ми отримали від Господа і якою ціною, то не захочемо ніколи більше чинити гріха.

* * *

Мт.8,23-27:  «Рятуй, Господи, ми гинемо!» 

Ці самі слова чи подібні до них є дуже часто в наших молитвах, коли звертаємося до Бога. Бо часто і в нашому житті виникає якась складна ситуація, трапляються падіння, помилка, невдача, гріх – складаються непрості обставини, коли, здається, немає виходу. Ми наче й маємо віру, адже ходимо до Божого храму, сповідаємося, причащаємося, однак саме в цих складних обставинах бачимо, наскільки наша віра, чи, радше, довіра до Бога, є слабкою. Часто забуваємо, що Христос є з нами завжди. Навіть тоді, коли нам видається, що Він не знає про ситуацію, в якій ми перебуваємо, як здавалося апостолом, коли Ісус спав. Пам’ятаймо, що Ісус перебуває з нами повсякчасно. І недаремно Він говорить, що жодна волосинка не впаде з голови без Божої на це волі. Пам’ятаймо, що в будь-яких важких ситуаціях з нами завжди Бог!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

30.06.2016р. Б. / Святих мучеників Мануїла, Савела, Ісмаїла та Святих мучеників Ісавра, Василія, Інокентія, Єрмія і інших

Святих мучеників Мануїла, Савела та Ісмаїла

Тропар, глас 4: Мученики Твої, Господи,* у страданнях своїх прийняли вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого, * мавши бо кріпость Твою, вони мучителів подолали, * сокрушили і демонів зухвальства безсильні. * Їх молитвами спаси душі наші.

Кондак, глас 2: Вірою Христовою уражені, Всеблаженні,* і вірно випивши її чашу,* перські служіння і нахабство зруйнували, рівночисленні Тройці,* і молитеся за всіх нас.

З незапам’ятних часів існував звичай, що коли одна держава посилала до іншої своїх послів, навіть під час жорстокої війни, ці посли були недоторканні. Цей звичай шанували навіть дикуни, однак не шанував його окаянний Юліян Відступник. Та й не дивно: хто не шанував Божого права, хто зрікся Христової віри, той напевно не пошанує і людських установ.

Цар персів, бажаючи укласти з імператором Юліяном мир, відправив до нього послів, серед яких були три брати-християни: Мануїл, Савел та Ісмаїл. Імператор прийняв їх у місті Витинії і тут, склавши своїм богам жертви, запросив їх на поганський, на честь богів влаштований обід.

Звісно, святі юнаки не прийняли цього запрошення. За це Юліян наказав їх ув’язнити і наступного дня поставив їх перед своїм судом, звинувативши у тому, що вони гордують його богами. Усі троє сміливо стали перед Відступником і сказали йому в очі те, що він сам знав добре, – боги його – це звичайні чорти. Розлючений Юліян наказав жорстоко бити святих жилами, припалювати їх боки свічками, запихати голки під нігті рук і ніг, забивати в голову цвяхи, а під кінець велів стяти їх мечем.

Та кара Божа не дала на себе довго чекати. Перси, розлючені нечуваним зневаженням послів, пішли на нього війною, під час якої Юліян Відступник загинув. Святі Мануїл, Савел та Ісмаїл прийняли мученицьку смерть 362 р.

У той самий день

Святих мучеників Ісавра, Василія, Інокентія, Єрмія та інших 

Святий Ісавр, диякон, Василій та Інокентій були родом з Атен. Вони прийшли до міста Аполонії, де зустріли Єрмія, Фелікса і Перегрина, і разом прославляли Господа. Мучитель Трифонтій віддав їх на тяжкі муки, під час яких Бог прославив їх багатьма чудами. Вкінці мучитель велів стяти святих мечем. Мученицьку смерть вони прийняли у IV столітті.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

29.06.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Рм.4,13–25:  «Зовсім був певний, що він обіцяне спроможний виконати»

У нашому житті ми ухвалюємо ті чи інші рішення на підставі свого попереднього досвіду, знань, які маємо, або того, що нам хтось підказав, допоміг. Ми часто відштовхуємось від видимих речей, особливо коли нам бракує іншого досвіду – духовного. А коли вже усі людські можливості вичерпані, спроможності дати собі раду вже немає, тоді ми починаємо казати, що лишилось лише довіритись Богові. Те, що мало бути першим, тобто наша довіра до Бога, часто буває останнім. 

Ніхто не був посоромлений, хто покладався на Господа. За взірець Господь дає Авраама, який довірився Богові, і що було неможливе по-людському, по-Божому стало можливим. Тому не дивімося навколо себе, ніколи не шукаймо собі якогось виходу чи оправдання, що це неможливо. Все можливо для того, хто довіряє Господеві!

* * *

Мт.7,21-23:  «Той, хто чинить волю Отця мого, що на небі»

Господь вказує, що лише декларування віри й визнання того, що ми є християнами, не робить нас ближчими до Нього. Насправді наближаємося до Отця лише тоді, коли чинимо Його волю. Ісус немовби ставить питання для кожного з нас, чи завжди ми готові сказати Богові: «Нехай буде воля Твоя». 

Як нам не тяжко було б прийняти обставини, людей, події, але саме цього від нас сподівається Господь. Бажає, аби ми вміли пізнавати Його волю і чинити її. І головне не те, чи знаходимо в собі сили, а чи маємо бажання йти за Його волею. Коли ми щиро прагнемо слухатися Бога, то Він дасть нам для цього потрібні сили, мудрість і терплячість, щоб Його воля стала дійсністю нашого життя.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР