22.06.2016р. Б. / Святого Кирила, архиєпископа Олександрійського та Святих мучениць Теклі, Марти, Марії, Маріянни та Енеїм

Во святих отця нашого Кирила, архиєпископа Олександрійського

 

Тропар, глас 3: Істинними словами показав Ти простір знання церковного, як скарб,* і Несторієве богохульство зруйнував Ти,* і прославу Богородиці пояснив Ти, святителю Кириле.* Моли Христа Бога, щоб дарував нам велику милість. 

Кондак, глас 6: Із джерел Спасових виточив ти нам безодню богословського вчення, блаженний Кириле.* Вона потопляє єресі, і стадо неушкодженим від хвилювань зберігає.* Ти для всіх країн є наставником, Преподобний,* бо являєш божественне. 

Святий Кирило, “оборонець чистої і непорочної віри”, як називають його Отці Халкедонського собору, “муж правдиво апостольський”, як про нього говорить святий папа Целестин, вступив на патріярший престол Олександрії 412 р., після смерти Теофіла, якому був братаничем і який сам призначив його своїм наступником. В Олександрії тоді ширилася єресь новаціян, які навчали, що не можна сповідати і розрішати того, хто після прийняття святого хрещення тяжко згрішив, хіба що вдасться охрестити другий раз і таким чином відзискати освячуючу ласку. 

Християн, що приставали до їхньої єресі, хрестили наново, а всі таїнства, уділені священиками, що не належали до єресі, вважали неважними. Ця єресь зародилася в Римі близько 250 р., за папи Корнилія (251-253); вигадав її священик Новаціян. На Першому Вселенському соборі в Нікеї представник новаціянів Ацетій навернувся і склав ісповідь правдивої віри, однак та єресь ще деякий час, до середини VI століття, поширювалася, хоч дуже слабо. В Олександрії вона була доволі сильна, та святий Кирило прогнав єретиків з міста, разом з їхнім єпископом Теотемптом. 

Друге нещастя, від якого тут вірні страждали з незапам’ятних часів, і то дуже тяжко, – це були жиди. Їм добре велося в Олександрії, тим більше, що, за своїм звичаєм, зуміли підкупити старосту міста Ореста. Вони серед білого дня нападали на християн і убивали їх, навіть наважувалися безчестити церкви. Святий Кирило покликав до себе їх старшину і впоминав, щоб не непокоїли християн, та коли жиди, як на глум, стали ще гірше нападати на християн, тоді святий патріярх не міг уже стримати розгніваного народу, який прогнав жидів з Олександрії, тим більше, що вони замучили одного християнського хлопця. Тоді було зруйновано жидівську божницю та їхні доми. За жидів заступився їх прихильник, староста Орест, і почав переслідувати за це свояків і приятелів святого Кирила. Справа потрапила аж до імператора Теодосія. Врешті-решт жидівські ворохобники були покарані; жидам заборонено жити в Олександрії, а їх приятель Орест утратив свою посаду. Було це 415 р. 

Та вже насувалося нове горе, і не тільки на Олександрію, а на всю Східну Церкву. Патріярх Царгорода Несторій (428-431) почав проповідувати нову єресь, згідно з якою Христос не народився як Бог, а як звичайний чоловік, і щойно пізніше друга природа, природа Божа, появилася в Ньому. Тому Матір Божа, згідно з Несторієм, була не Богородицею, а лишень Христородицею. Багато монахів, особливо в Єгипті та Сирії, прийняли цю хибну науку. Святий Кирило став в обороні Пресвятої Богородиці і написав листа до Несторія, в якому викривав його облудну науку і просив, щоб він прийняв науку Христової Церкви. Також патріярх Кирило написав у цій справі до імператора Теодосія і його сестри Пульхерії. Однак Несторій не зрікся єресі, тим більше, що за ним стояв Йоан, патріярх Антіохії, кілька єпископів і частина царського двору. Тоді патріярх Кирило скликав синод до Олександрії, на якому вирішили цю справу передати папі Целестину. Папа скликав до Риму синод, який засудив науку Несторія. Тоді святий Кирило послав Несторієві на підпис ісповідь віри, що складалася з 12 пунктів, кожен з яких закінчувався застереженням, що хто не вірує так, як тут написано, на того нехай впаде клятва, “анатема”. Несторій у відповідь, не підкорившись правді, написав іншого єретичного листа. Тому патріарх Кирило спонукав імператора скликати до Ефесу у 431 р. Третій Вселенський собор. Папа послав на цей Собор своїх трьох представників, а властивим його заступником був патріярх Кирило. У зібранні взяло участь понад 200 Отців. Несторій приїхав до Ефесу, де його підтримував царській намісник Кандидіян. Патріярх Антіохії Йоан, єретик, повідомив, що ані він, ані підвладні йому єпископи участі в Соборі не візьмуть. 

Наради Собору почалися 22 червня, і з першого дня Отці почали вивчати справу Несторія. Натовп людей оточив церкву і до пізньої ночі чекав, що вирішить Собор. А коли поширилася вістка, що Собор засудив і викляв єресь Несторія, усе місто стало радіти, всюди велегласно прославляли Пресвяту Богородицю, у всіх будинках світилося, церкви були переповнені, Отців Собору зі смолоскипами супроводжували до їхніх помешкань, а найславніші родом жінки сипали їм під ноги квіти і кадило. Наступного дня у церквах було публічно проголошено і прибито на письмі клятву на Несторія і його прихильників. Однак злоба єретиків бодай на хвилю мала взяти гору. На п’ятий день роботи Собору до Ефесу приїхав патріярх Антіохії Йоан, зібрав кількадесят своїх прихильників і викляв на зборищі патріярха Кирила. Кандидіян, царський намісник, перехопив листи, вислані Собором до імператора, а послав фальшиве повідомлення, через що цар наказав йому ув’язнити патріярха Кирила і єпископа Мемнона. Єретики торжествували, коли побачили святого Кирила в оковах. Та тут зворохобилося усе місто: Отці Собору послали до імператора чесних мужів, ті представили правдиво справу і цар наказав звільнити святого ісповідника, а Несторія засудив на вигнання, спочатку до одного монастиря в Антіохії, а опісля до єгипетської оази Ібіс, де він 440 р. помер, упавши з коня. Та перед смертю, ще за життя, черви розточили його язик, яким він богохульно зневажав Пречисту Богородицю. Несторіянська єресь не вигасла ще до нині; її прихильники є в Персії, Сирії та Індії. Коли після Собору святий Кирило повернувся до Олександрії, народ вітав його з невимовною радістю. А патріарх цілковито посвятився своєму стаду, навчав словами, добрим прикладом, зводив церкви, був добрим батьком для вдів і сиріт, усе, що мав, роздавав бідним, писав мудрі послання, які поставили його в ряд учителів Христової Церкви, славив Пресвяту Богородицю і помер у великій святості 444 р., на 32-му році свого патріяршого душпастирства.

У той самий день

Святих мучениць Теклі, Марти, Марії, Маріянни та Енеїм

 

Відбувалося це в часі переслідувань християн перським королем Сапором ІІ. У містечку Аси жив дуже багатий і скупий християнин, священик на ім’я Павло. При церкві, в якій він служив, було п’ять дів, що посвятилися служінню Господеві. Називалися вони Текля, Марта, Марія, Маріянна й Енеїм. Коли почалося переслідування християн, один з мучителів злакомився майном Павла і наказав священика та п’ять дів віддати на суд. Святі діви вголос стали визнавати Христа Спасителя і готові були прийняти смерть заради Нього; а той захланний священик, щоб спасти своє майно, зрікся Христової віри, приніс жертву божкам і ще й став намовляти до відступництва святих дівиць. Але ті лиш наплювали йому в очі. Мучитель конче хотів забрати майно відступника і наказав йому, щоб власноруч стяв голови святим мученицям. Та він і на це погодився: той, хто мав провадити інших до вічного життя, став катом-убивцею. Святі діви радісно прийняли вістку про смерть; боліло їх лиш те, що їх пастир став вовком стада, і провістили відступнику, що його чекає неминуча розплата – смерть Юди, мотузка. Прославляючи Господа, вони прийняли мученицьку смерть. Не довго довелося чекати відступникові Павлові на відплату: мучитель тієї ж ночі велів його задушити, а наступного дня сказав, що Павло сам повісився, і забрав усе його майно собі. Труп плюгавого відступника він наказав кинути на пожирання псам. Сталося це 315 р. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

21.06.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Рим.1,1–7,13–17:  «Бо я не соромлюся Євангелія: вона бо сила Божа на спасення кожному»

Маємо щоразу більше вчитися, читаючи Євангеліє, Послання апостолів, і сприймати, як слово Боже, яким Господь промовляє особисто до мене. Так, Він промовив це до своїх учнів, апостолів, так, апостоли промовляли до інших людей і для їхніх сучасників, але Бог також промовляє через своє записане слово і до кожного з нас. 

Переважно, що більше ми читаємо Євангеліє, то більше сповнюємось тією силою, яка провадить нас до спасення, чіткіше чуємо голос Божий, який повсякчас наполегливо промовляє до нас. Стараймося, щоб Євангеліє щодня було в наших руках, щоб наш спосіб думання і поступування формувався відповідно до Божого. 

* * *

Мт.4,25–5,13:  «Блаженні ви, коли вас будуть зневажати, гонити та виговорювати всяке лихо на вас, обмовляючи мене ради. Радійте й веселіться, бо нагорода ваша велика на небі»

Це Євангеліє відкриває перед нами блаженства. Шануючи Божий авторитет, ми приймаємо те, що говорить Господь. Але, коли будемо відверті з собою, то признаємося собі в тому, як нам важко сприйняти ці слова, що щасливі ті, які голодні та спраглі, щасливі переслідувані, що щасливі ті, яких будуть зневажати. У нашому життя кожен з нас уникає терпіння, страждань, незручностей. Але саме це Бог дає нам, щоб провадити нас до себе. Божі шляхи незвідані, незрозумілі, Бог провадить кожного своїми дорогами. Усі шляхи в Божому промислі важливі й цінні. 

Дуже важливо, щоб за цими проблемами, труднощами, клопотами, які приходять у наше життя, ми побачили Господа, що провадить нас. Провадить, щоб освятити і спасти. Провадить, щоб наблизити нас до себе, щоб нас перемінити. Уміймо приймати ці труднощі як добру нагоду наблизитися до Нього. Труднощі, біда, проблеми, з одного боку, можуть віддалити нас від Бога, коли будемо їх не сприймати, а нарікати. А з іншого боку, вони можуть бути доброю нагодою до нашої переміни. Уміймо всім, що стається в нашому житті, користуватися як нагодою наблизитися до Господа, стати учасниками Царства Божого.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

20.06.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Еф.5,9–19:  «Проказуйте між собою вголос псалми й гимни та духовні пісні, співайте та прославляйте у серцях ваших Господа»

Ми створені на образ і подобу Божу. Цей образ Божий у нас перебуває, хоча й затьмарений первородним гріхом, як також маємо цю подібність до Господа в собі все більше розвивати. Апостол Павло вказує, що важливо промовляти псалми, гимни та пісні духовні, бо ми через це більше уподібнюємось до Господа, коли перебуваємо з Ним. 

Погляньмо на наше життя. Скільки багато зусиль, часу, старань ми докладаємо до всього земного, що змінюється і зникає, а скільки часу ми приділяємо Господеві. Тож ніколи не шкодуймо часу для Бога. Бо тільки так ми проводимо час із користю для себе, тільки так можемо більше перемінюватись й уподібнитись до Господа.

* * *

Мт.18,10-20: «Коли хтось має сто овець і одна з них заблудить, – чи він не кине дев’ятдесят дев’ять у горах і не піде шукати ту, що заблукала?»

На перший погляд може видатися, що для Господа дев’ятдесят дев’ять овець не такі важливі, як та одна. Проте для Бога немає більш важливих чи менш важливих людей, для Нього всі однаково важливі, усі цінні. Але ця розповідь з Євангелія, ця притча показує іншу річ. Богові важлива кожна людина, для Нього важливе навернення кожного, отже, Йому важливий кожен з нас. Можливо, з боку людей ми не відчуваємо своєї цінності, важливості, але не так є з боку Бога. Люди нас забувають, не звертають на нас уваги, але для Бога ми завжди цінні, і навіть тоді лишаємось цінні, коли робимо зло чи гріх. А ще більше цінні, коли навертаємося, усвідомлюємо своє становище. Тож яку важливість і цінність ми маємо в очах Господа – такої не маємо навіть у своїх очах.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР