20.06.2016р. Б. / Святого мученика Теодота Анкирського

Святого мученика Теодота Анкирського

Тропар, гл. 4: I обичаїв апостолів причасником і їх намісником стався Ти,* знайшов Ти шлях, богонатхненний, як дійти до видіння.* Задля того слово істини справляючи,* і задля віри пострадав Ти аж до крови, священномученику Теодоте, моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші.

Кондак, гл. 1: Зорею многосвітлою, яка даруваннями чудесними і стражданнями священними творіння озоряє, Теодоте блаженний, був ти воістину, тому днесь пам’ять твою звершуючи, радістю серця Христа величаємо.

Тропар, гл. 4: Мученики Твої, Господи, * у страданнях своїх прийняли вінці нетлінні від Тебе, Бога нашого. * Мавши бо кріпость Твою, вони мучителів подолали, * сокрушили і демонів зухвальства безсильні. * їх молитвами спаси душі наші.

Кондак, глас 2: Як страждалець подвизався ти добре із співстраждальцями твоїми, Теодоте, і вінки почестей прийняли ви із дівами-страстотерпицями. Тому Христа Бога моліть за всіх нас.

У місті Анкирі, в Галатії, в часи мучителя Диоклетіяна жив побожний християнин Теодот, який, згідно з одними джерелами, був єпископом, а згідно з іншими – продавав вино. В часі переслідування, яке в Анкирі чинив мучитель Теотекн, багато християн переховувалися у лісах і дебрах. Святий Теодот постачав їжу втікачам, утішав ув’язнених за віру Христову і ховав тіла замучених, що вважалося великим злочином і каралося смертю.

В Анкирі мешкало семеро дів, уже в літах, які провадили боговгодне життя під проводом Текуси, 70-літньої стариці, тітки Теодота. Ще замолоду вони присвятили своє життя служінню Богові, а ось тепер мучитель велів їх схопити і привести на суд. Вони вголос стали визнавати Христа Спасителя і за це їх стали бичувати жилами по всьому тілі. Потім мучитель велів їм іти до ріки і мити поганських ідолів, що саме в той час кожного року робили погани. Але святі дівиці відмовилися, сказавши, що ніколи добровільно не торкнуться божків, а коли їм, згідно з поганським звичаєм, принесли білі одежі і вінки на голову, – вони все те потоптали ногами. Розлючений Теотекн наказав кожній діві прив’язати на шию камінь і втопити у морі, а на березі поставити сторожу, щоб християни не дістали тіл святих мучениць.

Саме тоді, коли мучитель оголосив присуд, святий Теодот повернувся зі села Маль, де ходив ховати одного мученика. Повернувшись до Анкири, він не пішов до свого дому, а завітав до господи убогого християнина Теохарида, що мешкав поблизу церкви святих Патріярхів, яку зачинили погани. Обидва стали гаряче молитися, щоб дівиці витримали у своєму подвизі до кінця. Невдовзі до них приєднався ще третій християнин, свояк Теодота, Поліхроній. Коли ж вони молилися, прийшла жінка Теохарида і розповіла, що святі діви мужньо прийняли смерть, та показала місце, де їх утопили. Святий Теодот подякував Господеві, що не покинув мучениць у тяжку годину, та став гадати, яким чином дістати тіла святих і чесно поховати.

Він заохотив до цього своїх товаришів і після спільної молитви вони вночі попрямували на берег моря. Ніч була темна, до того ж почалася буря, і воїни, що стерегли берег, утекли перед хмарою, а святий Теодот підійшов до самої води. Бог у чудесний спосіб вказав місце, де лежали тіла святих дів, і благочестиві християни їх дістали і чесно поховали.

Наступного дня мучитель довідався, що християни поховали тіла святих. Розлючений, він наказав покарати сторожів бичами, а всіх християн, які потраплять в руки, хапати і вести на суд. Поліхроній, переодягнувшись селянином, вийшов у місто, але його впізнали, схопили і привели до мучителя. Злякавшись мук, він признався, що тіла мучениць поховав разом з Теодотом. Мучитель наказав знайти святого Теодота, а коли той довідався про це, то, не зважаючи на вмовляння приятелів, добровільно став перед судом, бо не хотів, щоб через нього страждали інші. Він не лишень сміливо визнав Христа Спасителя своїм Господом, а ще почав упоминати поган, щоб зреклися ідолів та пізнали Христа і Його доброту. Теотекн наказав повісити святого на дереві та шматувати тіло залізними гаками, палити вогнем, рани поливати оцтом і посипати сіллю, вибити йому зуби олов’яними кулями і повибивати щелепи, а потім велів кинути його у в’язницю. А святий мученик у стражданнях благословив Господа й у в’язниці співав псалми, готуючись до останнього бою з ворогом нашого спасіння – дияволом.

Через 5 днів (за іншими джерелами – через 15) мучитель велів поставити слугу Божого перед себе, бо гадав, що той, ледь живий після мук, тепер уже охоче принесе жертву поганським богам. Однак святий готовий був витерпіти ще більші муки, щоб лиш засвідчити свою правдиву віру. І він знову потрапив у руки катів, які шматували гаками його тіло, волокли по розпечених черепках – а під кінець мучитель наказав стяти його мечем. На місці страти святий мученик голосно молився за Христову Церкву, простив своїм катам й у молитві нахилив свою голову під меч. Сталося це 7 червня 303 р. Тіло святого мученика, попри сторожу, забрав священик Фронтон і поховав в одній з печер села Маль, над якою згодом в його пам’ять було зведено величаву церкву.

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

19.06.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм (+VIDEO)

Ді.2,1–11:  «Зійшлась велика юрба і хвилювалася, бо кожен чув, що вони говорили його мовою»

 

Через сходження Святого Духа апостоли стали здатними промовляти людям, кожному народові, і кожній конкретній людині так, щоб вона почула Євангеліє. Апостоли стали здатні нести Євангеліє до кожної особи, яку їм Господь посилає. І це важливий приклад для нас, християн, які через хрещення споріднились з Ісусом Христом, через миропомазання сповнилися Дарами Святого Духа. Важливо щоб ми могли зрозуміти, що коли Бог ставить нас у ситуацію з якоюсь людиною, то робить нас спроможними цій людині допомогти і промовити. 

Потрібно завжди мати переконаність і віру, що Бог нас не залишить без підтримки. Так, може, ми не завжди готові почути голос Божий, може, ми не завжди готові промовити кожній людині, але ми цю здатність завжди у собі посідаємо. Її потрібно розвивати через молитву, через наше вслухання в Господа, бо дари Святого Духа ми вже отримали в таїнстві миропомазання, але маємо ці дари в собі розвивати й ними жити. 

 

* * *

Йо.7,37-52; 8,12:  «Хто вірує в мене, як Писання каже, то ріки води живої з нутра його потечуть!»

 

Наша віра дає нам сопричастя з Богом. І все те, чим володіє Господь, починаємо мати й ми – як діти свого Батька. Незважаючи на те, що кожен з нас у певних обставинах життя стикається зі своєю обмеженістю і слабкістю, може навіть впадати у відчай чи сумніви, Бог залишається незмінним і завжди переймається нашими проблемами. 

Коли наближаємося до Господа, то багато неможливих для здійснення речей, стають можливими. І тоді відчуваємо щодо себе знамениті слова апостола Павла: «Все можу в Тому, хто укріплює мене». Головне – не переставати уповати на Нього, мати за свою кріпость і опору тільки Його. 

Святкуємо Зіслання Святого Духа, бо апостоли почали діяли не своєю силою, а Божою, оскільки Дух Святий сповнив їх. Діяти Божою силою може кожен, хто отримав таїнства Хрещення і Миропомазання, через які ми, смертні люди, стаємо здатними до великих речей. Це свято пригадує нам і наголошує, що людина здатна здійснювати величні вчинки, коли дозволяє Господеві, Святому Духові діяти в собі. Це свято торжества, перемоги великої сили Божої, яка може виявитися лише тоді, коли ми цього забажаємо, коли ми цього спраглі; і Дух Святий, так само, як зійшов тоді на апостолів, сходить і скріплює кожного з нас у кожній миті нашого життя.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

Неділя Зіслання Святого Духа 2016. Роздуми над Євангелієм

19.06.2016р. Б. / Преподобного Висаріона, чудотворця та преподобного Іларіона Нового, Далматського

Преподобного отця нашого Висаріона, чудотворця

Тропар, глас 4: Боже отців наших,* що чиниш завжди з нами по Твоїй кротості,* не віддали милости Твоєї від нас,* але молитвами їх у мирі направ життя наше. 

Кондак, гл. 2: Вишні сили наслідуючи, преподобний, як птах життя своє прожив, дочасне у забутті відклавши, безустанним бажанням покликаний до небесних доброт Христа Царя, аж поки й осягнув єси їх, Висаріоне, тож моли неустанно за всіх нас. 

Опис життя святого Висаріона дуже подібний до життя святого Серапіона Синдоніта, пам’ять якого вшановуємо 7 квітня. Народився преподобний Висаріон у Єгипті, жив при кінці ІV століття. Замолоду він присвятив себе служінню Богові, з благоговінням відвідав святі місця в Єрусалимі і довший час подвизався у преподобного Герасима, над Йорданом. Повернувшись у рідні околиці, він не мав постійного осідку, а ходив з місця на місце, рідко коли мав нічліг під дахом, а зазвичай ставав під дверима монастирів, де молився цілими ночами. Впродовж сорока років преподобний Висаріон спав стоячи, або сидячи, строго постив по кілька днів, а одного разу простояв у молитві серед колючого терня сорок днів, без жодної їжі. Бог дав йому ласку сліз, якими святий змивав не свої гріхи, бо провадив справжнє ангельське життя. І дав йому Бог ласку творити чуда. Так, він мимоволі торкнувся одного прокаженого і той став цілком здоровий. А коли його учень Дул умлівав від спраги, святий Висаріон перемінив солону морську воду на солодку. Іншим разом сонце, за його молитвою, світило довше, ніж зазвичай, аж поки слуга Божий не дійшов до мети своєї подорожі. Також він переходив сухою ногою через воду. Мав лиш один одяг, той, що носив на собі, але й ним прикрив нагого чоловіка. Подібно, як святий Серапіон, продав своє Євангеліє, щоб допомогти якомусь бідаку. Помер у глибокій старості. 

У той самий день

Житіє преподобного Іларіона Нового, ігумена обителі Далматської

Тропар, глас 4: Боже отців наших,* що чиниш завжди з нами по Твоїй кротості,* не віддали милости Твоєї від нас,* але молитвами їх у мирі направ життя наше. 

Кондак, гл. 2: В огорожі життєносної паші твоєї, як пастир стадо зберіг ти і явився єси величним висотою діл твоїх, святий Іларіоне, за благочестям мук багато і скорбот прийняв, тому у життя всерадісне Сіону вишнього вселився єси, моли за нас, преподобний. 

Святий піснепівець і творець канонів Йосиф називає святого Іларіона знаменитим монахом, якого Бог за життя і після смерти прославив численними чудами. Народився преподобний Іларіон в Кападокії (775 р.). Його батько називався Петро, був він пекарем на царському дворі, а мати звалася Теодосія. На 20 році життя Іларіон пішов в Ісихійський монастир поблизу Царгорода, а потім перебрався в Далматський (заклав його святий ісповідник Ісаакій, його пам’ять вшановуємо 3 серпня). Тоді у цьому монастирі подвизався святий Григорій Декаполіт. У монастирі преподобний Іларіон часто читав житіє свого тезки, святого Іларіона Великого (пам’ять вшановуємо 21 жовтня), і наслідував його, тому й названо святого Іларіона – Новим. Днями й ночами перебував він у мовчанні й пості, бувало, що впродовж п’яти днів нічого не їв, спав завжди стоячи або сидячи. Після смерти преподобного Григорія Декаполіта ігумен монастиря велів Іларіонові прийняти священство, а коли і цей ігумен помер, то святий Іларіон, дізнавшись, що братія хоче поставити його ігуменом, утік в Малу Азію. Але монахи Далматського монастиря звернулися до патріярха Никифора, і той під послухом наказав Іларіонові прийняти ігуменство. Він вісім років провадив своїм монастирем, до 815 р., аж поки імператор Лев Вірменин не прогнав святого Никифора, єпископів і священиків засудив на вигнання та мучив у в’язницях, а святі ікони наказав з церков викидати і палити. Тоді прийшов час і преподобного Іларіона. Викликаний до імператора, він став в обороні святих ікон, за що його було жорстоко бичовано, а потім кинено до в’язниці, де преподобного морили голодом. Згодом його перевели до одного монастиря, де ігумен-єретик замкнув його до в’язниці і мучив голодом. Через пів року його знову привели до імператора, він знову витерпів тяжкі муки, і тоді його кинули до в’язниці в іншому монастирі, де тримали його в кайданах, у голоді і холоді. 

Після смерти Лева Вірменина преподобного Іларіона випустили з в’язниці, однак до свого монастиря він повернувся значно пізніше. Замешкав він в одному саду, де мав маленьку комірчину, – там сім років святий перебував у молитві. Бог дозволив йому побачити душу преподобного Теодора Студита, яку ангели возносили на небеса. 

За правління імператора Теофіла (829-842) преподобний Іларіон за почитання святих ікон витерпів нові муки – він отримав 170 ударів бичами – і був висланий на острів Афусія. Умови тут були значно кращі, його не тримали в кайданах і він мав окрему печеру. Після смерти імператора його дружина й опікунка неповнолітнього сина Михаїла III припинила всякі переслідування християн, і лиш тоді святий Іларіон повернувся до свого Далматського монастиря, де прожив ще три роки і помер 845 р., на 70 році свого благочестивого, ісповідницького життя. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР