13.06.2016р. Б. / Святого апостола Єрмія та Святого мученика Єрмея

Святого апостола Єрмія

 

Тропар, гл. 3: Апостоле святий, Єрміє, моли милостивого Бога,* щоб відпущення прогрішень подав душам нашим. 

Кондак, гл. 3: Як зоря возсіяв єси вселенній, світлом Сонця – всесвітлого Павла, світу кінці просвітившого – просіявши, блаженний. Тому й почитаємо тебе, Єрміє. 

Про життя святого знаємо, що він був одним з 70 учнів. Святий апостол Павло згадує його у своєму Посланні до римлян. Святий Єрмій був єпископом в Далматії. Не слід його плутати з іншим святим Єрмієм, також одним з 70 учнів, пам’ять якого споминаємо 8 квітня. 

У той самий день

Святого мученика Єрмея

 

Тропар, глас 4: Мученик Твій, Господи, Єрмей,* у страданнях своїх прийняв вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого,* мавши бо кріпость Твою, він мучителів подолав,* сокрушив і демонів зухвальства безсильні.* Його молитвами спаси душі наші. 

Кондак, гл. 6: За Христом усильно подвизавшись, у сивині шляхетній мужність хоробрих придбав єси, мучениче Єрмеє, беззаконних зловмисли силою Христа низложив, від напоїв ворожбитських неуражений явився єси, взиваючи: Бог зі мною і ніхто проти мене! 

Святий Єрмей був старим, заслуженим воїном. Жив він у Кападокії, в місті Комани. Постраждав від мучителя Севастіяна, в часи правління Антоніна. Важко описати ті муки, які переніс святий мученик. Його били в груди тяжким камінням, поламали щоки і вибили зуби, з лиця здерли шкіру. Найсильніша отрута, за волею Божою, не нашкодила йому. Кат, що готував ту отруту, побачивши, що вона не діє, повірив у Христа Спасителя і був за це стятий мечем.

Святого Єрмея дали на нові муки: кинули його в котел з киплячою олією, а купіль та лиш охолодила святого. Його пояли оцтом і жовчю, а він прославляв Господа, бо жовч та була йому солодка як мед. Святому викололи очі і повісили його стрімголов на три дні, а він молився Богу і славив Його Ім’я святе. Під кінець, після всіх тих мук, його стяли мечем. Сталося це близько 166 р. Мощі святого Господь прославив численними чудами. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    Воїни Христа Царя

12.06.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Ді.20,16–18, 28-36:  «Більше щастя давати, ніж брати»

 

Для нас дуже мило і приємно, коли про нас пам’ятають інші, телефонують і турбуються. Нам приємно отримувати подарунки, нам важливо, щоб інші не забували про нас. І нам боляче, коли цього немає. Але, напевно, ми не раз досвідчували, коли щось отримуємо, ця радість триває якийсь час, коли ми це посідаємо, а це декілька хвилин чи годин. Потім зауважуємо, що воно не приносить нам цієї радості, на яку ми сподівались, коли ще прагнули цього.

У житті кожний із нас мав більший чи менший досвід того, коли ми не тільки щось отримали, а й комусь іншому давали. Звичайно, нам непросто це робити, бо ми не навчені цього належно зробити. Однак добре пам’ятаємо як відчували тоді радість і приємність, коли когось чимось обдаровували, коли комусь щось давали. Тож вміймо завжди і повсякчас не стільки очікувати й шукати від когось іншого, шукати різних нагород і дарів, а вміймо дарувати. Що більше будемо дарувати, розпоряджуватись тими добрами, які маємо, то більше Бог нас нагороджуватиме цими добрами, щоб ми і далі могли обдаровувати інших, давати іншим. 

 

* * *

Йо.17,1-13:  «Отче святий! Заради імени Твого бережи їх, тих, що їх Ти мені передав»

 

Хоча ми знаємо, що Христос об’явив правду про Бога – про Отця, Бог явив нам Сина, але й знаємо також, що людина завжди схильна дивитися на правду суб’єктивно, зі своєї «дзвіниці». І тому це об’явлення про Христа люди починали час від часу трактувати по-своєму, з’являлися єресі, що є і дотепер. 

Отці Першого Вселенського собору, яким присвячена сьогоднішня неділя, проголосили певні догми – Символ віри, зокрема його першу частину, щоб окреслити нашу віру: що ми віримо в Бога, в Сина Божого Ісуса Христа, що маємо ту віру, яку Христос нам передав. 

Стараймося цю нашу віру пізнавати, щоб могти передавати наступним поколінням Добру Новину, яку явив нам Христос, цю віру, яку досвідчили апостоли й передали іншим учням, а ті – іншим поколінням. Маємо нашу віру знати, щоб її у чистоті передати іншим!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

12.06.2016р. Б. / Преподобного отця нашого Ісаакія, ігумена обителі Далматської

Житіє преподобного отця нашого Ісаакія, ігумена обителі Далматської

 

Тропар, гл. 8: В Тобі, отче, дбайливо зберігся образ,* бо, прийнявши хрест, Ти пішов слідом за Христом* і ділом навчав Ти погорджувати тілом, бо воно проминає,* а дбати про душу – єство безсмертне.* Тим-то з ангелами разом радується,* преподобний Ісаакіє, дух твій. 

Кондак, гл. 8: Як угодник Божий вірний, розпалився єси ревністю за Церкву Христову, вудила Валентові вдержавши, пророчо йому смерть пагубну за закриття церкви передрік єси, преподобний, тому моли за нас, які пам’ять твою, Ісаакіє преподобний, почитають. 

 

Було це в часи імператора Валента, закаменілого єретика-аріянина. За його наказом замкнено всі православні церкви, прогнано владик, мучено й ув’язнено священиків. Тоді серед інших пустельників свою самотню келію покинув і преподобний Ісаакій та поспішив до Царгорода, щоби боронити святу віру. Коли Валент вибирався на війну проти ґотів, святий заступив йому дорогу і сказав: “Царю, якщо хочеш перемогти, то накажи віддати православним їх церкви, бо інакше загинеш!” Валент не зважав на його слова. Наступного дня слуга Божий знову заступив дорогу цареві і сказав те саме. Розлючений імператор наказав його кинути в глибоку болотисту дебру. Та Бог уберіг святого від неминучої смерти, а на третій день він знову появився перед царем, схопив за поводи його коня і перестерігав, щоб покорився Божій волі, бо інакше буде спалений живцем. Імператор наказав двом вельможам, Сатурнину і Віктору, закувати святого Ісаакія в кайдани і кинути до в’язниці, аж до його повернення. 

Але лютий цар уже не повернувся. Над Дунаєм вороги вщент розбили військо Валента. А сам імператор, утікаючи, сховався в одній стодолі. Вороги ж спалили ту будівлю, навіть не знаючи, що там переховувався сам імператор. 

На престолі сів благочестивий Теодосій Великий. Він упокорив ворогів держави й у славі в’їхав до Царгорода. Тут він став побожно просити у преподобного Ісаакія благословення для себе, своєї родини й усієї держави. Святий поблагословив його радо, бо імператор відібрав церкви в аріян й утвердив православну віру. Преподобний Ісаакій хотів повернутися в пустелю, та Сатурнин і Віктор впросили його, щоб він залишився в Царгороді. Для нього побудували монастир, де під мудрим проводом святого зібралося багато монахів. Проживши святе й ангельське життя, святий Ісаакій помер 383 р. 

Поховав святого патріярх Нектарій. Тіло, посеред великого плачу численного народу, було внесено до церкви святої Ірини, а опісля до призначеної гробниці. А коли було побудовано церкву святого первомученика Стефана, мощі преподобного Ісаакія перенесли туди. Ігуменом монастиря після смерти святого Ісаакія став Далмат, якого призначив сам преподобний, звідси й пішла назва монастиря “Далматський”. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР