25.04.2016р. Б. / Глава УГКЦ очолив у Києві Хресну ходу «небайдужих людей» (+VIDEO)

Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав очолив у столиці України Хресну ходу за мир в Україні під гаслом «Молімося спільно за єдність українського народу», яка пролягала вулицями Києва від храму Василія Великого до пам’ятного Хреста Небесній Сотні на вулиці Інститутській.

Хресна хода в Києві проходить уже втретє. Цього року в ній взяло участь кілька сотень людей.

За словами Предстоятеля, цією Хресною ходо люди об’єднали різні святі місця Києва. Об’єднали храм і монастир Василія Великого, Софійський собор, Михайлівський золотоверхий собор, костел Святого Олександра і прибули до каплички, яка є продовженням молитовного намету Майдану. Водночас об’єднали різні вулиці і площі Києва.

Ділячись своїми враженнями від Хресної ходи Києвом, Блаженніший Святослав пригадав одну історію. «Кілька років тому, – розповів Глава Церкви, – один відеоролик, як то кажуть сьогодні молоді люди, зірвав інтернет. На одному з престижних пляжів потопала людина. А ті, що відпочивали на пляжі, повитягали свої мобільні телефони, і почали це знімати. Це запаморочення зламав один хлопець, який просто кинувся у воду і врятував цю людину. Пізніше було багато дискусій, що, як, чому?.. На мою думку, це дуже яскравий приклад, як сьогодні нова культура, сучасний світ, який живе за єдиним правилом – якомога швидше отримати побільше насолоди і вигоди з найменшою відповідальністю, стає світом, де байдужість вбиває. Фраза «байдужість убиває» була всюди написана під час Майдану. Не будь байдужим, бо байдужість вбиває. Для мене це є найкращий коментар до цього відеоролику.

Святий Папа Іван Павло ІІ говорив про культуру споживання, яку Папа Франциск називає «культура одноразового використання», вкуси і викинь. Це культура, де люди живуть так, якби Бог не існував. Але цікаво, що в такому суспільстві, де люди живуть, відмежувавши себе від Бога, стає спільнотою, народом, культурою, де ближній перестає існувати. Його страждання, його біль, його смерть стає ще одним шоу, видовищем, яке вартує зазняти, виставити в інтернет і зібрати багато лайків. Але в такому світі байдужості є хтось один, хто є першим небайдужим. Є хтось, хто першим переймається біллю і стражданнями людини. Це є Господь Бог. Він є перший і найбільший небайдужий...».

«У цій Хресній дорозі, – продовжив він, – ми роздумували над страстями Спасителя. Але насправді Його хрест є моїм і вашим хрестом. Споживацька культура каже: маєш трудність, то є твої проблеми. Але Ісус Христос, який взяв на себе гріхи світу, каже мені і вам: твоя проблеми є моїми проблемами, твій хрест – мій хрест, твоя смерть є моєю смертю, але моє воскресіння стає тоді твоїм життям і воскресінням».

«Коли ми йшли, –  відзначив Блаженніший Святослав, – люди по-різному на нас реагували. Хтось спонтанно витягав з кишені свій мобільний телефон і знімав ще один відео-ролик. Хтось на нас дивився, як на ще один атракціон, яких так багато було на різних площах. Але було і багато людей, які прислухалися і до цих роздумів, з якими ми йшли столицею. Багато зупинялося, робили на собі знак Хреста і разом з нами промовляли «Отче наш» і «Богородице Діво». Багато хто приєднався. І дякую тим, хто долучився до цієї Хресної ходи. Я можу з упевненістю сказати, що ця Хресна дорога стала дорогою небайдужих. Небайдужих найперше до Божого страждання, його мук, його хреста. Небайдужими до того, що є справжнім і справедливим».

Цікаво, також відзначив Глава УГКЦ, що саме сьогодні Папа Франциск закликав усіх християн Європи бути небайдужими до України. Сьогодні в усіх католицьких храмах Європи проводиться грошова збірка для постраждалих від війни в Україні. Для багатьох забезпечених європейців біль, страждання, війна в Україні це є ще один відеоролик, який показують або не показують у ЗМІ. Наш біль і наші страждання стають сьогодні замовчаною війною. Святіший Отець хотів, аби європейська християнська совість пробудилася, бо інакше Європа буде спільнотою тих, які вмирають, а не ті, які живуть і розвиваються.

Архиєрей подякував молоді, яка вже вдруге зініціювала цю Хресну дорогу, і є, за його словами, молоддю небайдужих. Подякував усім за участь у Хресній ході, за те, що могли бути разом, разом переспівувати болі, які сьогодні нас болять разом з болями нашого Спасителя.

Джерело:    Департамент інформації УГКЦ

24.04.2016р. Б. / ВХІД ГОСПОДНІЙ В ЄРУСАЛИМ

Ів. 12, 1-18

Шосту неділю Великого Посту Церква називає святом Входу Господнього у Єрусалим. Сьогодні ми згадуємо і святкуємо цю подію не лише як історичний спогад, а подію, яка має глибоке духовне значення для нас. Ісус урочисто в’їхав в Єрусалим, бо він прославився в ньому своїм славним воскресінням з гробу. Цим урочистим в’їздом у святе місто Ісус засвідчив свою гідність Царя небесного, Божого Сина, хоч за кілька днів чекали його страшні муки і смерть на хресті. Однак Ісус все це переміг силою своєї любові і воскресінням з гробу третього дня силою свого божества.

Ця картина в’їзду Господнього відбувається в душі кожного з нас. Найперше у Тайні Святого Хрещення ми, християни, вирікаємося сатани і всіх діл його, складаємо присягу вірності Христові, обіцяємо любити Христа, виконувати Його заповіді, душа охрещеного наповнюється Божою ласкою і це нагадує ті радісні вигуки „Осанна!” А за короткий час життя саме ми, християни, „що в Христа христилися, у Христа зодягнулися” (Гал. 3, 27), відчужуємося від Христа, переступаємо заповіді Божі, розпинаємо свого Бога провинами і гріхами.

Скільки разів Христос приходив у наш особистий духовний Єрусалим, до нашої душі, особливо під час cповіді і Святого Причастя. Як тоді душа дякувала Спасителеві і кричала ,,Осанна!”, і скільки разів, чинячи гріхи, противні Богові, та ж душа на все горло кричала: ,,Розпни!” Тому сьогодні кожен з нас нехай запитає себе: ,,А що очікую я від Ісуса? Що я міг доброго зробити для Ісуса і що зробив за час посту? Чи подобається Йому мій духовний стан, моя душа Ісусові зараз? Чи за весь тривалий період Великого посту ми укріпили свої духовні сили, простили образи ближньому, вчинили добре діло чи пожертвували милостиню?”

Коли бачимо, як Бог нам допомагає, ми також готові вигукувати: ,,Осанна!” Але коли зустрічаємося із терпіннями, з важкою працею чи кривдою, чи своєю нетерпеливістю не кричимо тоді ,,Розпни!” Задумаймося і даймо відповідь і собі, і Христові, чи готова наша душа умерти і воскреснути з Ним, який входить нині до Єрусалиму наших душ.

Тому сьогодні, коли весь світ вийшов вітати Небесного Царя, спішімо також і ми привітати Його не тільки зеленими вербовими галузками, але покладімо йому до ніг наші плоди покаяння, молитви та посту, а особливо діла милосердя. І на відміну від мешканців Єрусалиму, вітаймо Його з розумінням та переконанням, щоб коли Ісус буде піднесений на хресті, ми змогли побачити в ньому нашого Царя, піднесеного на свій трон. І тоді, в ту божественну ніч переходу від смерті до життя, зможемо заспівати словами царя Давида: „Хай Воскресне Бог і розбіжаться вороги Його! І хай тікають від Його лиця ті, що ненавидять Його” (Пс. 68, 2).

Нехай сьогодні наша радість буде справжня, а пісню прослави співають не лише уста, але й розум і воля. Нехай все наше життя стане прославою Того, Хто відкупив нас від смерті, бо коли приймаємо Христа у своє життя, називаючись християнами, то будьмо вірними Йому і в радості, і в смутку. Нехай нашу вірність не захитають ніякі терпіння та випробування, бо знаємо, що Господь близько. „І мир Божий, що вищий від усякого уявлення, берегтиме серце і думки наші у Христі Ісусі” (Фил. 4, 7), а наше життя стане піснею прослави і благословення: „Того, Хто йде в ім’я Господнє” (Мт. 21, 9).

У монастирі помирав монах, який нічим особливим не відзначався у своєму житті. І там був такий звичай, що біля вмираючого збиралися всі монахи і були до тих пір, доки він не віддав Богові духа. І ось, стоячи при ліжку того монаха, вони були здивовані, що він почував себе веселим і щасливим. Тоді вони здивовано запитали його: „Скажи нам, брате. Чому ти такий радий та веселий у часі своєї смерті?" Він відповів: „Чесні браття і отці, ви добре знаєте моє життя. Але ось що недавно трапилося зі мною: я бачив видіння, що був на суді Божому, і ангели винесли список всіх моїх гріхів, прочитали їх мені і запитали: „Чи ти знаєш, що це твої гріхи?” Знаю, відповів я, але від цього часу, відколи я покинув світ і постригся у монахи, я повсякчасно приносив покаяння перед Господом, і тепер, коли покидаю цей світ, відходжу з повною вірою, що Господь простив мені провини і не відкине мене, свого вірного слугу”.

Щасливою є людина, яка може промовити подібні слова про своє життя на землі.

Дорогі в Христі брати і сестри! Як кожна подія з життя Ісуса Христа, пречистої Діви Марії чи святих має за ціль чогось нас навчити, зробімо висновок і з історії нинішнього свята. Квітна неділя показує нам нестійкість людської слави та марність земного щастя. Радість і смуток тут на землі – це дві нерозлучні сестри. Тож, коли хочемо колись тріумфувати з Христом у небі, мусимо найперше тут на землі перейти з Ним страсний тиждень і Голготу. І тільки тоді зможемо, як Він, увійти там, де вічний тріумф, радість і воскресіння. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист

Джерело:     РЕДЕМПТОРИСТИ

24.04.2016р. Б. / Святого священномученика Антипи, єпископа Пергаму Азійського і Преподобного Фармутія

Житіє святого священномученика Антипи, єпископа Пергаму Азійського

Тропар, глас 4: Ідольські хитрощі приборкав ти, Антипо, і подолав ти диявольську силу. Перед богоборцями сміливо Христа визнав єси. З Ангельськими чинами в вишніх оселившись, і Владиці всіх славослов’я приносячи, молишся вдячно за нас, даруючи благодать зцілення. Тому й вшановуємо тебе, священномученику Антипо. Моли Христа Бога, щоб спас душі наші.

Кондак, глас 4: Співпрестольником апостолів і окрасою святителів був ти, Блаженний. Прославився як мученик, засяявши, мов сонце, і всіх просвітлюючи, Антипо священний. І зруйнував глибоку темряву безбожності. Тому й вшановуємо тебе, як божественного священномученика і зцілень подателя. 

Святий Антипа був учнем святого Йоана Богослова (його пам’ять вшановуємо 26 вересня). Сам Ісус Христос каже в Одкровенні святого Йоана, що був “Антипа – свідок мій вірний, був убитий у вас, де мешкає сатана” (Од. 2, 13). Святий Йоан поставив його єпископом Пергаму Азійського, і там Антипа навернув так багато поган, що поганські жерці звинуватили за це святого перед старостою. А були це часи жорстокого переслідування християн за імператора Домитіяна. Староста хотів намовити єпископа до відступництва, погрожуючи йому карами і муками, але святий Антипа сказав йому: “Я – християнин, і нема для мене іншого Бога, як лиш Бог християнський! Ви припиніть кланятися ідолам, не віддавайте чести сотворінню, покиньте ваші забобони і наверніться до Ісуса, поки Він ще дає вам час подумати про душі ваші”. 

Розлючені погани затягли святого до божниці богині Артеміди, де стояв великий, в середині порожній мідний бик. Вони розклали під тим биком вогонь, а коли мідь розпеклася, кинули досередини єпископа Антипу. А святий голосно молився Богові, щоб сила хреста перемогла, щоб усі поклонилися правдивому Богу, щоб заникла і щезла диявольська сила і щоб Боже благословення спочило на вірних християнах. І в тій молитві віддав він небесному Отцеві свою чисту і святу душу. Останки його мощей поховали християни, а з тих мощей текло цілительне миро. Святого священномученика Антипу призивали вірні, якщо в когось боліли зуби, щоб своєю молитвою допомагав недужому, а в давніх місяцесловах навпроти його імени читаємо: “Який має благодать у Бога зцілювати хворобу зубів”. Святий Антипа прийняв мученицьку смерть близько 93 р. 

У той самий день

Преподобного отця нашого Фармутія

 

Жив преподобний Фармутій близько 300 р. Родом він був із Єгипту і жив у пустелі, у Вірменії, неподалік від місця, де подвизався святий Йоан, який десять років просидів у порожній криниці. Преподобний Фармутій боровся з усякими диявольськими спокусами і, перемігши пекло, прийняв вінець вічної нагороди.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР