03.12.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Четвер 27 тижня 

Євангеліє

Лк.18,31-34:  «Він буде виданий поганам, і насміхатимуться з нього, і зневажатимуть його, і плюватимуть на нього, і, бичувавши, уб'ють його, та третього дня він воскресне»

Нам дуже непросто переносити різні несправедливості в нашому житті, переносити різні зневаги, різні образи, дошкулюючі ситуації, ті чи інші болючі ситуації, які ми переживаємо. Але ми здебільше сприймаємо це як щось немов би припадкове. Ми забуваємо собі, що коли хочемо бути гідними учениками Христовими, то мали би пройти тою самою дорогою, яку пройшов Христос.

В нашому народі кажуть: «Бог терпів і нам велів». Не може існувати дороги до воскресіння без терпінь, без Голготи. Не можна до Царства Небесного десь проскочити через задні двері. Дорога до Царства Небесного, дорога до буття з Христом йде завжди через Голготу.

Читаємо у Святому Писанні: «Хто з Христом терпів, той з Христом воскресне». Тому, коли приходять ті чи інші труднощі в нашому житті, будьмо свідомі, що десь все це Бог дав в наше життя, побачмо за тим Бога і нам стане одразу легше. Прийнявши ті чи інші труднощі і випробування, зможемо стати ближчі до Христа і його страждань, а тоді станемо учасниками його воскресіння!

---

Апостол

1Тим.6,17–21:  «Щоб не неслись думками вгору та не надіялись на нетривке багатство, лише на Бога, який щедро дає нам усього для вжитку»

Апостол Павло взиває до нас до того, щоб ми, чи багаті, чи бідні, чи впливові, чи не маємо впливу у суспільстві, щоб ми повсякчас надіялись на Бога. Не на багатства, не на тих чи інших людей, а на Бога. Бо все інше земне, є крихке і нетривале. Сьогодні ми при владі, а завтра – без влади, сьогодні здорові і сильні, а завтра – хтозна як буде, сьогодні можемо похвалитися статками, але чи так буде вічно?

Один Бог незмінний. Тому якщо ми уповаємо на Бога, то маємо завжди сталість, стабільність, вподібнюємось до Нього і в цих Його рисах. І вже, незалежно від свого становища в суспільстві, стаємо носіями того Божого миру, який веде до Божого Царства.

У сучасному світі нелегко жити відсторонено від усіх земних багатств і можливостей, але християнин, навіть тоді, коли Бог йому доручає багатство, чи становище у суспільстві, має займати вірну поставу щодо цього. Він знає, як використовувати все так, щоб наближатись до Божого Царства і наближати інших!

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя

02.12.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Середа 27 тижня 

Євангеліє

Лк.18,15-17;26-30:   «Істинно кажу вам: Нема такого, що кинув би дім чи жінку, чи братів, чи дітей задля Божого Царства, і не отримав би багато більше за цього часу, а в наступнім віці життя вічне»

 Ці слова Христа стають для нас не раз трудні для сприйняття: що значить кинути жінку, братів, дітей? Це люди, які нам найближчі, люди, які нам найдорожчі, найцінніші. І це є в певній мірі правда. Але ми забуваємо ще більшу правду: що всіх наших братів, дітей, жінку, чоловіка, батьків дав Бог. Ніщо не є випадкове. І ми не можемо бачити лише їх самих, але мусимо за ними побачити Бога. Господа, який мені їх дав і може мені і ще більше дати. І це дуже важлива річ.

 Бог не каже їх закинути, забути, покинути, як непотрібну річ. Найважливіше те, що кинути їх це – не прив’язуватись до них, побачити за ними Бога, присутність Господню. Побачити, що Бог їх нам послав, Бог дав їм життя. І коли буде ця свідомість у нас – завжди буде свобода. Бо, як казали наші люди: «Бог дав – Бог забрав».

 Все є від Бога. І тоді стає  свобода в тому, що Бог це дав, що це є від Бога, це є дар Божий: «Я тобі віддаю, Боже, що ти мені даєш, бо знаю, що ти мені дав найкраще і даси найкраще!» І така свобода, що ми і так отримали все від Бога, і маємо свободу то все лишити, як каже Євангеліє «кинути». Саме коли ми такі будемо відкриті до Бога, то і він набагато більше нам дасть. І не тільки дасть нам зараз більше в цьому житті, але і в наступному – життя вічне!  

---

Апостол

1Тим.5,22–6,11:  «Ми бо не принесли на світ нічого, та й винести нічого не можемо»

Які правдиві слова чуємо в сьогоднішньому читанні Апостола! Але які ми далекі від них у своїй людськості, у прив’язаності до земного, бажанні збирати земні добра! Часом, ми живемо так, немовби мали жити вічно. Живемо так, якби не мали вмирати.  Чи ми задумуємося, що прийде час, коли все, що маємо, що посідаємо, чим володіємо, залишиться тут, а ми, як нагі прийшли, так нагими й відійдемо.

Для нас суттєво над цим задумуватись, застановлятись, розважати. У традиції Отців є щодо цього настанова – пам'ятай про смерть і ніколи не згрішиш. Це не значить страхатись і переживати при згадці про смерть, але в контексті смерті справи і речі стають для нас цілком іншими, набирають правдивих своїх цінностей.

Тож погляньмо, що наше життя є надто коротке, щоб його використати на те, що не придасться нам для спасіння. Життя Бог дав нам з однією ціллю – щоб ми приготовились до зустрічі з Ним, щоб ми приготовились до вічності, до Царства Небесного. Навчімося жити так, щоб наші скарби були там, де б ми хотіли перебувати вічно!

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя

02.12.2015р. Б. / Папа до Патріарха: Через молитву і очищення сердець прямуймо до Євхаристійного сопричастя

«Світ сьогодні дуже потребує примирення, зокрема, у світлі великого кровопролиття внаслідок нещодавніх терактів», – написав Папа Франциск у посланні до Константинопольського Патріарха Вартоломея І з нагоди празника святого апостола Андрія, висловивши побажання «супроводити жертви нашими молитвами та оновити наше заанґажування у справу тривалого миру, підтримуючи діалог між релігійними віруваннями», адже «байдужість та взаємне ігнорування приносять лише зневіру і, на жаль, також конфлікти».

За словами Єпископа Риму, зверненими до співбрата патріарха, для «поступу на нашому шляху до повного сопричастя» слід черпати натхнення «із жесту примирення» Папи Павла VI та Патріарха Атенагораса, які 50 років тому, 7 грудня 1965 року, підписали спільну декларацію про відкликання екскомунік 1054 року.

І хоч, як зауважує Святіший Отець, відтоді ще не були подолані всі розбіжності між Церквами, «відновивши в дусі взаємної довіри, пошани та милосердя стосунки любові й братерства, не залишилося перешкод для Євхаристійного сопричастя», до якого слід прямувати «через молитву, очищення сердець, діалог та ствердження істини».

Окрему похвалу Папа склав Константинопольському патріархові, назвавши його «зразковим свідком для католиків», за його особливі «чутливість», «усвідомлення», та «палке заанажування» у справу збереження створіння, та назвав «знаком надії» спільне святкування 1 вересня Дня молитви за збереження створеного світу, яке ґрунтується на основі довгої традиції Вселенського патріархату.

Глава Католицької Церкви попросив Патріарха Вартоломея про молитву за Святий Рік Милосердя, запевняючи, у свою чергу, молитву в наміренні великих подій, які того року відбуватимуться у православному світі, зокрема, за Всеправославний собор.

Джерела:   радіо Ватикан

Воїни Христа Царя