01.12.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Вівторок 27 тижня 

Євангеліє

Лк.17,26-37:  «Так само буде й того дня, як об'явиться Син Чоловічий»

У сьогоднішньому Євангелії Господь вказує на останні часи, які мають прийти. Вказує на те, як вони мають виглядати. Господь бере з біблійної історії приклади того, як відбувалися надзвичайні події в історії вибраного народу. Але одночасно Христос каже, що ніхто не знає ні дня, ні години, коли це має статися.

Ми не знаємо, коли буде славний другий прихід Господа Нашого Ісуса Христа, коли будуть ці останні часи. Але остаточно останні часи для кожного з нас – це кожна мить нашого життя. Бо кожна навіть кожна ситуація є перша і остання, вона вже є  - і вона не повториться, вона вже є - і її такої більше не буде.

То ж маємо завжди цінувати кожну хвилю нашого життя, розуміти, що вона остання і неповторна. Завжди цінувати кожну людину, яку зустрічаємо в той момент на своїй дорозі, розуміти, що в цей момент і в цих обставинах ми її востаннє бачимо. Колись було інакше і знов буде інакше, навіть зустріч з цією людиною. Маємо розуміти і цінувати всі події нашого життя.

Коли подивитись на нас, то ми дуже часто живемо або в минулому, або в майбутньому. Або мріємо, як би мало статися – це, здебільшого, молоде покоління, або старше каже, як воно колись було. А не вміємо поцінувати теперішнього часу, цього «останнього» часу. Коли б людина знала, що їй залишилося 2-3 години жити чи декілька днів, то вона би зовсім по-інакшому дивилась на життя, цінувала б те життя. Погляньмо і поцінуймо те, що Бог нам дає. Розуміймо, що цей чи інший день, ця чи інша година, а навіть хвилина, є остання і неповторна в моєму житті!

---

Апостол

1Тим.5,11–21:  «Заклинаю тебе … берегти це безстороньо, не робивши нічого з нахилу до когось»

Насправді це не є просто, або, радше, дуже важко в наших стосунках не зважати що за особу ми маємо перед собою. Ми завжди суб’єктивні, тому і до кожної особи ставимось унаслідок своєї суб’єктивності.  Хтось нам подобається, бо нам приємне сказав чи добро зробив, а хтось не подобається, бо щось нам недобре зробив чи негарно повівся. Відповідно і ми до одного відчуваємо симпатію, вдячність, повагу, а до другого – неприязнь, недовіру, ворожість.

Часто негативний досвід спілкування з тою чи іншою особою не дає нам побачити Божу волю на розвиток наших стосунків з ними у майбутньому. Апостол нам вказує на те, щоб ми безсторонньо, неупереджено, так як Господь, робили добро і одній особі, і іншій.

Бог любить і праведних, і неправедних, любить нас, чи ми робимо зло, чи добро, Він приймає нас після кожного гріха знову і знову у Своєму милосерді. Вміймо й ми любити і приймати інших людей, не зважаючи на те, що вони нам роблять чи добро чи зло. Це нелегко. Але тільки так можемо вподібнюватися до нашого Отця – любити безумовною любов’ю!

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя

30.11.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Понеділок 27 тижня 

Євангеліє

Лк.17,20-25:  «Царство Боже прийде непомітно»

Хвиля нашої смерті – це потвердження того, як ми жили, немовби печатка, яку «прибивають» до того, що було у нашому житті. Якщо ми жили з Богом, то смерть це потвердить, і так буде вічно. Якщо ми жили без Бога – безбожно, то так буде вічно! Тому кожна хвиля нашого життя це або поволі починання жити цим Царством Небесним, або поволі віддалення від нього.

Кожна мить нашого життя дає нам можливість, щоб ми починали жити цим Царством. У часі наших відправ, особливо Божественної Літургії, ми чуємо цей виголос: «Благословенне Царство!» Вже це Царство починається, коли нас хрестили в ім’я Пресвятої Тройці. Тоді співали: «Ви, що в Христа хрестилися, у Христа зодягнулися». Як також каже апостол Павло: «Вже не живу я, а живе Христос в мені».

Коли ми причащаємося, то знов приймаємо і маємо Христа в собі. А де є Христос, там є його Царство. То ж маймо свідомість і розуміння того, що початок Царства Небесного для нас є в кожну мить і в кожну хвилю нашого життя!

---

Апостол

1Тим.5,1–10:  «Суворо не поводься, а радше умовляй»

Бачимо, як в нашому житті, спілкуючись з іншими людьми, ми зустрічаємо тих, які мають інші погляди, інші підходи до життя, інші переконання. Часто нас дратує, що хтось по-іншому поводиться, по-іншому думає, по-іншому чинить. Але, як нас сьогодні закликає апостол, навіть якщо ми переконані, що правда за нами, а бачимо, що хтось її не сприймає, ніколи не треба тиснути на цю людину і одразу змушувати думати чи чинити інакше.

Бачимо, що Бог нас, коли ми грішимо, робимо зло чи беззаконня, також  не примушує змінитися в одну мить. Бог хоче, щоб ми змінювались самі, крок за кроком. Апостол вказує сьогодні дуже добру пораду – щоб ми вмовляли інших, щоб ми переконували, а це, звичайно, займає час, вимагає посвяти від нас. Це вказує на дуже просту істину, що нам не лише інших треба навертати, а й самим змінюватися.

Коли ми хочемо комусь донести якусь правду, якщо навіть її не сприймають сьогодні, не біймося це повторити завтра, потім через декілька днів, а може й тижнів. Не втомлюймося любити інших, шукати до них шляхів, потрібних слів, це для нас також випробування. Не біймося Божу правду свідчити і об'являти для інших!

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя

29.11.2015р. Б. / Святого апостола і євангелиста Матея

Святий апостол Матей був родом з Галилеї, з міста Капернаума. Батько його називався Алфей, і мав він брата Якова Алфеєвого. Матей, за жидівським звичаєм, мав ще й друге ім’я – Леві, і був він митарем, тобто стягав податки з людей, бо римляни, що володіли тоді жидівською землею, віддавали стягання податків в оренду. Митарів народ ненавидів, бо вони зазвичай обдирали людей до нитки. І ось одного із тих митарів Христос Спаситель покликав до себе, щоб показати, як далекі є суди Божі від судів людських. Про покликання апостола Матея однаково розповідають він сам (див. Мт. 9, 9-13), євангелист Марко (див. Мр. 2, 14-18) і євангелист Лука, який каже, що Христос “побачив митника, Леві на ім’я, що сидів на митниці, і сказав до нього: «Ходи за мною!» І той, кинувши все, встав і пішов за ним” (Лк. 5, 27-28). Матей запросив Христа Спасителя на обід, на якому були також інші митарі. Коли ж це побачили фарисеї, то стали гіршитися і картати учнів, що Христос їсть із грішниками. “Ісус у відповідь сказав їм: «Не ті, що при добрім здоров’ї, потребують лікаря, лише – хворі. Я прийшов, не щоб праведників кликати до покаяння, а грішних»” (5, 31-32). “Ідіть, отже, і навчіться, що значить: Я милосердя хочу, а не жертви. Бо я прийшов кликати не праведних, а грішних” (Мт. 9, 13).

Христос Спаситель покликав Матея на одного з дванадцятьох своїх апостолів, а він, згадуючи про це, в покорі називає себе: “Матей, митар” (Мт. 10, 3), тим часом як інші євангелисти називають його коротко: Матей або Леві.

Після Зішестя Святого Духа він навчав у Єрусалимі і в Юдеї, не зважав на заборони злобних книжників, переніс бичування та інші переслідування й наруги. Коли ж апостоли розійшлися проповідувати Євангеліє, тоді Матей пішов до Етіопії і Персії, де голосив слово Боже, а сам, – як згадує Климентій Олександрійський, – провадив дуже строге життя, споживав лиш ярину, а м’яса не їв ніколи. Згідно з найдавнішим переданням, апостол Матей прийняв мученицьку смерть в Єраполі Сирійському, де його було замучено вогнем. Святий Матей перший написав своє Євангеліє, він хотів довести жидам, що Христос насправді Син Божий і обіцяний Месія, на якому сповнилися всі старозавітні пророцтва. За одними джерелами, він написав своє Євангеліє через вісім років після Вознесення Христа Спасителя, згідно з іншими – через п’ятнадцять років. Євангеліє від святого Матея було перекладене з арамейської на загальновживану тоді книжну, грецьку, мову, вірогідно, під наглядом самого автора. Це святе Євангеліє було дуже поширене на Сході, у третьому столітті проповідники Христової віри знайшли його в Індії, куди його приніс святий апостол Вартоломей. Євангеліє від святого Матея починається з переліку поколінь, з якого походить Христос як чоловік.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ