01.09.2015р. Б. / Владика Венедикт на Синоді Єпископів УГКЦ: «Якщо не буде живої єпархії, то не буде живої парафії»

За час реалізації стратегії розвитку УГКЦ у Львівській архиєпархії ми зрозуміли, що якщо не буде живої єпархії, то не буде живої парафії. Тож ми докладали зусиль, щоб її оживити. А саме, ми прагнули оживити працю Інституту священичої формації, змінити нашу єпархіальну структуру для того, щоб вона стала гнучкою на існуючі виклики, активніше працювала із мирянами.

Про це сказав владика Венедикт, Єпископ-помічник Львівської архиєпархії УГКЦ, доповідаючи на Синоді Єпископів УГКЦ в Івано-Франківську 1 вересня про стан реалізації стратегії розвитку УГКЦ.

На переконання єпископа, у будь-якій ситуації можна оживлювати парафію. «Ми завжди звинувачуємо когось чи щось, але варто запитати кожен себе: що ми робимо для оживлення наших громад? Не варто дивитися на священика чи єпископа, а дивитися на себе», – підсумував він.

Джерела:   http://news.ugcc.ua

Воїни Христа Царя

31.08.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Понеділок чотирнадцятого тижня 

Євангеліє

Мр.4,10–23:  «Немає нічого схованого, що не має стати явним»

Коли придивитися до нашого життя, то можемо спостерегти, як у різних ситуаціях ми граємо різні ролі. По-різному поводимося у різних середовищах, інакшою є наша поведінка з різними людьми. Буває, що деколи не очікувано для себе наша поведінка стає незвичною.

Особливо в складних ситуаціях, але якраз тоді, коли ми маємо проблеми, можемо побачити правдиве наше внутрішнє я – чим ми насправді живемо.

І такі випадки, про які кажемо: «Я від себе того не очікував», чи коли хтось інший може про нас сказати: «Як він міг таке зробити?», ілюструють сьогоднішні слова з Євангелії: те, що було тайне, вийшло на яв.

Тому складні ситуації Бог дає саме для того, щоб ми побачили, хто ми є насправді. Проблеми у нашому житті Бог допускає, щоб ми немовби побачили себе в дзеркалі. Звичайно, кожні обставини чи вчинки людей Бог осудить чи оправдає, але мусимо пам’ятати, що ті обставини і тих людей Бог нам посилає для того, щоб усе, що в нас сховане, вийшло на яв.

---

Апостол

2Кор.12,10–19:  «Бо коли я немічний, тоді я міцний»

Апостол Павло вказує, що йому були милі його немочі, погорди, нестатки, переслідування. У щоденному житті важко розібрати, хто є віруючий, а хто невіруючий. Але саме життя, повне непростих життєвих ситуацій показує, ким ми є, бо саме тоді засвідчується наша віра. А ще більше апостол Павло вказує на те, що коли він немічний, тоді він сильний.

Напевно, кожен з нас має досвід того, коли він бореться з своїми недоліками і вадами, слабостями і гріхами. Часто не можемо дати собі раду. І це є правда: ми не можемо дати собі раду самі. Коли ми почуваємось безпомічними і немічними, це нормальний стан для людини. А саме тоді Господь може діяти і прийти, та дати нам свою благодать і силу. А коли ми самі намагаємось вирішити ситуацію, то ж тоді не потребуємо Господа. Тому часто відчуття немічності та слабкості є нагодою зрозуміти, що Господь здатний зробити все для того, хто покладається на Нього і довіряє Йому. 

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя

31.08.2015р. Б. / Проповідь на 13-ту неділю після Зіслання Святого Духа (про невдячних виноградарів)

Дорогі брати і сестри!

Вся наша життєва дорога – дорога випробувань людства – починається із саду. Саме образом саду Едему окреслює Книга Буття той простір, в якому людина була покликана існувати, – простір гармонійної взаємодії людини і Творця (Буття 2:8-15). І коли Христос приходить у світ, Він весь час нагадує про Свою місію повернути людину до цієї первісної гармонії, подолати те, що стало причиною порізнення людини і Бога. Саме тому дуже часто в Його притчах ми зустрічаємо цей образ – образ саду.

Коли Ісус розповідає про невдячних виноградарів, Він наголошує, що саме господар посадив сад (Мт. 21:33-42). Могло бути інакше. Могла бути виділена земля для орендарів, щоб вони самі плекали цей сад. Але оскільки Христос порівнює невдячних виноградарів із усім людством, то Він відтворює самий початок взаємин людини і Небесного Отця. Бог творить все для нас. Він, як той господар виноградника, саджає його: створює людство. Він обгороджує сад парканом, захищає від вітровіїв, від пустельного піску, який загрожує знищити сади на півдні. Він навіть Сам виготовляє точило, тобто пристрій для вичавлювання соку із винограду, і робить башту, щоб виноградний сік зберігався там, перетворюючись на вино. Тільки зібрати цей виноград і здійснити здавна таємничий для людини процес перетворення його на вино – ось до чого покликане людство! Воно покликане до співтворчости, до продовження і реалізації тих імпульсів, які закладені Небесним Отцем у кожного із нас.

І чим же відплачують господареві орендарі? Вони мають зробити так мало – віддати йому частину свого врожаю. Але вони не хочуть цього зробити. У своєму індивідуалістичному засліпленні вони вирішують, що самі можуть бути господарями виноградника. Їм уже не потрібен справжній господар! І навіть коли Він посилає Свого Сина – коли приходить до людства Ісус Христос – це також не впливає. Його розпинають, аби сховатися від всеосяжної волі Божої.

Яким наївним усе це нам здається! Бо саме примітивність мислення невдячних виноградарів показується Христом у цій притчі. Вони заслуговують тільки на покарання, і покарання неодмінно прийде. Бо вони насправді не є господарями. Вони лише орендарі, з ласки господаря допущені до праці у тому, що створене ним.

Про це повинні і ми з вами пам’ятати. Бо яким би могутнім, винахідливим, самостійним не здавалося часом у нашому самозасліпленні – насправді всі ми тільки робітники в тому винограднику, до якого запрошує нас Господар. І коли ми забуваємо про Його визначальну роль, тоді й настають проблеми у житті людства. Ми вступаємо у конфлікт із Господарем, кидаємо Йому виклик, вважаючи, що ми можемо вже обійтися без Нього. А це неможливо! І розплата – жорстока, сувора розплата – неодмінно приходить щоразу, коли людина кидає виклик Богові!

Саме тому і сьогоднішня притча вчить нас сприймати будь-яку нашу працю, будь-яку нашу творчість саме в цьому вимірі – як співпрацю Богові. І коли ми навчимося помічати біля себе Господаря – дбайливого, доброго, лагідного Господаря, Який чекає від нас скромної подяки, – то це і є нагадуванням про необхідність звільнитися від самоомани, від небезпечних ідей всемогутности людства, закликає пам’ятати про Творця. Бо саме у співпраці із Ним, виконуючи Його волю, ми й можемо досягти найбільших успіхів у нашому життєвому винограднику: в тій сфері, куди Господь покликав кожного із нас.

Син Божий приходить до всього людства. І наш вибір полягає в тому, чи прийняти Його, – тобто чи виконувати Його заповіді, чи жити по-християнському, чи ставитися до ближнього так, ніби в особі ближнього був присутній Сам Христос, – чи відкинути Його: намагатися каменувати Божого Сина своїми вчинками, намагатися звільнитися від Його присутности. Саме тоді й прийде до нас розплата – розплата сувора, така, яка прийшла до невдячних виноградарів.

Хай же цей урок вдячности допоможе нам перейнятися – ні, не страхом покарання, зовсім ні! Добрий орендар ніколи не керується цим страхом. А слід нам перейнятися почуттям радости від постійної присутности в нашому житті того доброго Отця – Господаря виноградника, Який до останнього чекає від нас подяки і водночас готовий допомогти у всіх наших справах, спрямованих до ствердження на землі Його Царства. Амінь.

+Архиєпископ Ігор (Ісіченко) 

Джерело:  КІРІОС