21.04.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Вівторок ІІ-го тижня після Великодня

Євангеліє

Йо. 3, 16–21: «Бо не послав Бог у світ Сина світ засудити, лише Ним світ спасти»

Дуже часто ми, охрещені люди, які ходимо до храму Божого, молимося вранці та ввечері, сповідаємося, причащаємося. Та однак мало свідомі, мало розуміємо те, що Бог провадить нас до найголовнішого, а це до нашого освячення до нашого спасіння. Саме цього маємо найбільше прагнути і бажати в своєму житті. 

Через Христову смерть і Воскресіння ми сталися учасниками Його Царства і отримали дар спасіння. І участь у Його Царстві для нас починається вже під час нашого земного життя. Лише мусимо це розуміти і більше шукати Бога у кожній ситуації свого життя. Бо сам Бог обдарував нас спасінням, але питання в тому, чи ми цього свідомі і чи ми цього бажаємо?

---

Апостол

Ді. 4, 1–10:  «Якою силою або яким ім’ям ви це зробили?»

Кожен з нас може пригадати випадки, коли щось сказав чи зробив настільки несподіване для себе, розуміючи, що лише з Божою поміччю це стало можливе. Чому так? Тому, що в якийсь момент ми стали відкриті на Бога. Бог вміє діяти через нас. Але чи ми вміємо завжди приймати Його силу?

Чому апостоли були такі сильні в проповідуванні Слова Божого? Це ж були звичайні люди, рибалки. На сучасний лад можемо сказати, що це були селяни, робітники, але вони діяли силою Св. Духа. Діяли, бо Господь давав їм цю силу, а вони приймали її. Через всю історію Церкви люди були слабкі, немічні, безпорадні перед сильними світу цього, але Божою силою могли робити великі речі! 

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

20.04.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Понеділок 2-го тижня після Великодня

Євангеліє

Йо. 2, 1–11: «Ще не прийшов час Мій»

Дуже часто у своєму житті ми щось заплануємо собі, а потім мучимо самі себе та інших, щоб ці наші плани реалізувались. Однак бачимо, що з часом усе стає на свої місця. Можливо, не тоді, коли ми думали, але точно у властивий для нас час, час Божий.

Греки говорять, що chronos – це час, в якому ми живемо, а kairos – це Божий час. Так як Господь прийшов у свій час, явився у Своєму Сині, так Він приходить до кожного з нас у нашому житті. Але ми, люди сучасного світу і сучасної ментальності, хочемо, щоб все відбувалося швидко, одразу. Певно, це є наслідком того, що ми звикли застосовувати мобільні засоби зв’язку, Інтернет, пересуватися сучасним транспортом.

Мусимо зрозуміти, що в Бога є свій час на кожну подію в нашому житті, як каже українська приказка: «Божі млини мелють поволі». Отож маємо вміти вичікувати цей час, а для цього треба довіряти і вірити Богові. Тож довіряймо Богові, і Він явить себе в нашому житті і розв’яже всі проблеми, роз’яснить усі питання, які маємо!

---

Апостол

Ді. 3, 19–26:  «Покайтесь і  наверніться, щоб ваші гріхи були стерті»

Прагнемо ми Бога свідомо чи менш свідомо, шукаємо Його, стараємось жити за заповідями Божими, але часто разом з тим лишаємось в своїх пристрастях, гріхах і не хочемо перемінитись. Сьогоднішнє читання каже, що лише покаявшись, усвідомивши, що таке гріх і зло, і навернувшись від гріхів, ми дійсно лише тоді можемо навернутись до Бога.

Ми завжди є повернуті лицем до когось і спиною до когось. Якщо повернені лицем до гріха, як його чинимо, то спиною повернені до Бога. Лиш тоді, коли ми стаємо лицем до Бога, навертаємось, ми стаємо спиною до гріха. Погляньмо скільки часу упродовж години, дня, місяця, року ми повернені до Бога, скільки часу ми відвернуті від Господа!

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

19.04.2015р. Б. / Томина неділя. Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Томина Провідна неділя

Євангеліє

Йо. 20, 19–31: «Господь мій і Бог мій!»

Коли ми чуємо це Євангеліє про Тому, то в нас одразу, майже автоматично, з’являється свого роду осудження Томи. Навіть маємо певний «титул», яким його називаємо – Невіруючий Тома. Однак питання не в тому, чи Тома був віруючий чи не віруючий – це був лише один момент його життя. В інший момент він визнає свого Спасителя Господом і Богом. Але ця ситуація показує, що Тома в своїй поставі перед Богом був правдивий. Коли він в силу свого розуміння, в силу ситуації, в якій опинився, бо не був з апостолами, то сумнівався і висловив те, що мав на серці. І саме ця правдивість була важлива.

Господь очікує від нас, щоб ми не грали роль. Адже Тома міг легко погодитись з тим, що сказали апостоли, прийняти їхню думку, але він не побоявся сказати те, що насправді він думав.

Це дуже важливо для нас – не грати роль! Висловлювати Богові те, що ми переживаємо. Саме тоді Бог явить нам те, що потрібне, аби ми могли сказати, як Тома:  «Господь мій і Бог мій!» Ці слова виявляють, що Тома носив в собі віру в те, ким є Христос – Господом і Богом. Тому не біймося жити в правді! Бог  хоче, щоб ми жили в правді, бо лише тоді Він може прийти до нас і промовити!

---

Апостол

Ді. 5, 12–20: «Усі вони перебували  однодушно»

Коли придивитися до нашого життя, бачимо, як часто бракує нам цієї однодушності, однодумності. Щоб бути однодумцями з іншими, треба вміти визнавати чиюсь правоту і свої помилки. А як часто ми претендуємо на те, що наша думка правильна, не слухаючи іншого? Однак маємо розуміти, що будь-яка думка завжди є суб’єктивна, така, що зазнала впливу обставин, виховання, темпераменту….

Щоб пізнавати правду, щоб бачити щось об’єктивне, дуже важливо дивитись з різних сторін, з різних позицій, з різних середовищ. І саме це завжди збагачує нас, чийсь погляд, чийсь підхід чи розуміння. Тому не біймося інших позицій, інших думок, інших переконань. Вони дають нам побачити ситуацію чіткіше, доповнити своє розуміння того, що відбувається. І в цьому полягає однодушність. Не у тому, що всі починають думати однаково, а в тому, що єдність урізноманітнює. Коли ми сприймаємо одні одних, то все більше доходимо до цієї правди, якою є Господь. І в цій Божій правді всі ми стаємо однодумні, однодушні та єдині! 

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя