09.04.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Страсний четвер

1 Кор. 11, 23–32:  «Це моє тіло, воно за вас дається. Це робіть на мій спомин»

У нашому житті є особи, з якими нам приємно бути разом, з ними спілкуватися, проводити час у їхній присутності, а є ті, з якими ми не дуже хочемо бути разом. Однак Бог хоче завжди з нами перебувати, якими ми б не були. З цієї великої любові він створив людину, бо не хотів Сам в Собі тішитись цією любов’ю, хотів когось нею обдаровувати.

З цією великою любов’ю Бог приходить до людини, яка відпала через первородний гріх, через свого Сина Ісуса Христа. І коли приходить час Йому відійти, Він з любов’ю залишає нам Пресвяту Тайну Євхаристії – Тіло і Кров Господню. То ж коли ми приступаємо до Чаші Господньої, коли Причащаємось в Господа, то дотикаємося до Нього, стаємося причасниками цієї Божественної любові, безмежної, яка прагне вилитись і доторкнутись до кожного з нас. 

---

Мт.26,40: «Однак не як Я бажаю, лише – як Ти»

Сьогодні ми згадуємо зраду Юди. Годі ввійти у стан того, що він собі замислив, що думав, як дійшов до цього вчинку. Може, він і сам не сподівався цього від себе, але крок за кроком прийшов до цього. Знаємо, що ці кроки точно були, бо Євангеліє згадує, що він крав зі скарбнички.

І ми ніколи не приходимо до великих гріхів так одразу, в одну мить. Щось дозволимо собі в одному, потім в другому, в третьому, а потім приходить великий гріх. Так і з Юдою. Юда не став одразу зрадником, але в багатьох речах дозволяв, щоб до цього дійшло.

Також бачимо, що для Христа як для людини не було просто прийняти цю дорогу терпінь, страждань, тому Він і молився до Отця, щоб відвернув цю чашу. Але Ісус завершує свою молитву упованням на Бога: «Хай буде Твоя воля!». Подібно в нашому житті є багато ситуацій, обставин, подій, які ми не можемо відвернути. Дуже важливо приймати їх як такі, які Бог дав. Прийняти чиюсь зраду, чиюсь невірність, прийняти якусь кризу, непорозуміння, біль… Навіть якщо складно зрозуміти, для чого все діється, але я свідомий, що за всім стоїть Господь, і довіряю, що Він усе допускає для мого освячення і спасіння, то Божа воля буде пріоритетом мого життя.

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

08.04.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм

Страсна середа

Мт. 26, 6–16: «Підійшла до Нього одна жінка з алябастровою плящиною, повною вельми дорогого мира, і вилляла його Йому на голову»

Знаємо, що миро в ті часи було дуже дороге, і можна зрозуміти, чому навіть для найближчих апостолів Христа такий вчинок був дивним. З одного боку Господь служить бідним, потребуючим, з іншого – даремна втрата стількох коштів, грошей для цього вчинку. Але Христос її не тільки оправдує, але і вказує, що вона робить добре. Чому?

Погляньмо, яку найбільшу цінність ми маємо? Це наше життя тут на землі – це найбільша цінність. А в тому житті – це наш час. Але ми часто не усвідомлюємо того, що саме час, присвячений Богові, є дуже важливий. Ми часто можемо підсвідомо думати, що спілкування з Богом, а це молитва, навпаки, втрата часу.  Як учні думали, що виливати таке дорогоцінне миро – нераціонально.

Для нас виливання мира –  витрачання свого дорогоцінного часу для Бога. І як нам це непросто робити! Причиною може бути те, що ми до кінця не розуміємо, як важливо для нас є перебувати зі своїм Творцем, і ми думаємо, що це дарма втрачений час. А саме це перебування з Богом, наша молитва, «виливання мира» перемінює і сповнює нас, сповнює нас розумінням того, що і як ми маємо робити, як маємо чинити, як будувати стосунки з іншими. Наша молитва, а це перебування з Богом кладе відбиток на усе наше життя!  

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

07.04.2015р. Б. / Важкі питання. На якій біблійній підставі католики ділять гріхи на «смертні» і «повсякденні»?

ПИТАННЯ: На підставі чого католики ділять гріхи на «смертні» і «повсякденні»? Хіба не всі гріхи без винятку є смертними, відлучаючи від Бога? У Біблії немає такого розмежування. Написано у апостола Якова: «хто виконує весь  Закон, а згрішить в чомусь одному, той винним є у всьому»?

ВІДПОВІДЬ: Помилково вважати, що в Біблії немає розмежування між гріхами, які є смертними, і гріхами, які такими не є. Саме на основі Біблії ми проводимо таке розмежування. Воно присутнє вже в Старому Завіті, де значна частина гріхів означала також смертний вирок. Наведемо деякі цитати.

У Книзі Чисел говориться про гріхи, зроблені «зухвалою рукою», тобто при згоді волі: «буде винищена душа та з-посеред народу свого», - читаємо в 30 вірші 15 глави і далі. Серед смертних гріхів в Писанні перераховуються, наприклад, гріхи блуду (в 18 розділі Книги Левіта); ідолопоклонства і шанування інших богів. У цих випадках стверджується, що той, хто вчинив такі гріхи, повинен бути викорінений з народу або вбитий.

Але цим гріхам протиставляються інші, зокрема, вчинені через незнання. Вони прощалися через жертвопринесення. Подивимося, наприклад, як в Книзі Чисел гріхам, вчиненим «зухвалою рукою», протиставляються гріхи через незнання (15,22 і далі). Таким чином, вже тут наведена різниця між тими гріхами, які ведуть до смерті, і іншими.

Тому Церква завжди розрізняла між смертними гріхами і гріхами повсякденними. Можливо, ця термінологія -  «буденний», «повсякденний» - не найвдаліша, але її зміст полягає в тому, що такий гріх не руйнує Божої благодаті.

У Новому Завіті термін «смерть» у зв'язку з гріхом вводить євангелист Іван. Ось що він пише у своєму Першому посланні: «Коли хто бачить брата свого, що грішить гріхом не на смерть, нехай молиться, і Бог дасть йому життя. Є й гріх на смерть, не про нього кажу, щоб молився. Всяка неправда є гріх; Та є гріх не на смерть». Пояснюючи слова євангелиста Івана, можна сказати, що існують гріхи простимі, тобто ті, які прощаються через звичайні шляхи покаяння - піст, молитву, милостиню, - і гріхи тяжкі (смертні), прощення яких пов'язане з радикальною зміною власного життя, тобто з покаянням через Таїнство Сповіді.

Святий Яків також згадує про смертні гріхи, коли пише: «Хтивість, зачавши, народжує гріх, а зроблений гріх народжує смерть» (1,15). Зауважимо, що Яків особливо виділяє: «зроблений гріх», який веде до смерті.

Таким чином, розрізнення між смертним і буденним гріхом корениться в Святому Письмі. Смертний гріх - це гріх, який здійснюється з повною згодою волі, відбувається усвідомлено і стосується серйозної матерії. Візьмемо, наприклад, заповідь про шанування батьків. Майже в кожній родині трапляються сварки, перепалки, які викликані такими гріховними нахилами, як заздрість, гординя, жадібність, лінь і так далі. Якщо застосувати тут слова святого Якова, то ці людські пристрасті «зачинають» такі гріхи, як словесні перепалки, непослух, плітки, гнів і т.д. Ці гріхи не позбавляють Божественної благодаті, вони прощаються, якщо ми просимо вибачення у молитві і у того, кого скривдили, якщо проявляємо до батьків любов і т.д. Повсякденні гріхи прощаються і на Літургії, коли ми вимовляємо формулу сповідання гріхів. Але цієї формули недостатньо для тяжких гріхів проти тієї ж заповіді. Тяжким, смертним гріхом по відношенню до батьків буде, наприклад, серйозний конфлікт з бойкотом, словесні образи і навіть вербальна агресія, завзяте непрощення, відмова в наданні допомоги і т.д. Ці гріхи позбавляють дружби з Богом і не дозволяють приступати до Причастя. Для їх відпущення необхідний шлях покаяння, увінчаний Таїнством Примирення.

Джерела:  радіо Ватикан

Воїни Христа Царя