26.02.2015р. Б. / Культурна війна

Минулої суботи довелося відвідати Олеський замок. Мав за мету братові та племінникові показати нашу історичну спадщину, котра займає чільне місце в європейській історії. Натомість отримав серію розчарувань, чи, краще сказати, порцію брудної фальші, котрою годують туристів у наших історичних святинях.

Завше, коли навідуюся в будь-яке місце такого ґатунку, намагаюся, за можливості, примкнути до якоїсь групи, котра має свого екскурсовода. Бо кожен провідник в тім самім місці акцентує увагу туристів на різні моменти, подає різні оповіді, тому це завше цікаво і корисно. Так було і цього разу.

Перше, на що мусів звернути увагу гіда, це його трактування всевидячого ока. «На цьому полотні ми бачимо масонський знак як символ таємної організації котра контролює світ і за всім спостерігає» На моє озвучення християнської інтерпретації символу чоловік скоро так-сяк  викрутився і перейшов до єнчого експонату, збудивши інтерес публіки до напівмістичної масонської організації.

Далі замкова екскурсія мала продовжуватися оглядом приміщень у підземеллі, які відкривали пелену замкового побуту та були прототипом сучасних холодильників. Замкових підвалин, котрі зберегли на собі сліди землетрусів, замкової криниці, яка вражає своїми масштабами і має чимало цікавих історій та фактів. Натомість нам, за окрему плату, запропонували в підземеллях оглянути експозицію середньовічних знарядь тортур і, як бонус, «цікава розповідь» замкового екскурсовода. Дещо розчарувався в старті, але пішли, бодай з цікавості, шо там можуть запропонувати. Дешеві бутафорні пристрої для тортур і плюс розповідь молодої дівчини, котра щойно завчила текст: дуже виразно і дуже швидко виголошувала. Без коми чи будь-яких розділових знаків, без паузи між розповіддю про різні предмети. Але справа не про її дикцію, а про сам зміст її «промови»: «Ми з Вами маємо змогу оглянути знаряддя тортур, якими в середні віки католицька церква боролася з  грішниками, котрі не хотіли молитися, ходити до церкви, постити, чи пліткували або виявляли надмірну цікавість». Цей месидж в часі її розповіді проходив як головна вісь, на яку вішалися вигадані байки і злочини, котрими католики та інквізиція знущалися з народу. На мої заперечення панєнка дуже авторитетним тоном покликалася на то, шо про це «в інтернеті пише, можете прочитати». І ані слова про, направду, цікаве замкове підземелля.

З болем у серці покинув підземелля…

Наприкінці зайшли в сувенірну крамницю. На чільнім місці доволі великої вітрини красуються розмаїті матрьошки та підґжельні дерев’яні ложки. Спробував звернути увагу продавчині, шо то архиросійські символи, шо ми переживаємо військову агресію з боку Московії і що подібні сувеніри є недоречними в цей час. На що отримав тисячу і одне спростування, на кшталт: «та то не з Росії, то  роблять наші люди, а культура не має кордонів і т.д.

Отже, що ми маємо з Олеського замку?

В нинішній час, коли все суспільство консолідує сили на боротьбу з ворожою Московією, українські історики-практики плекають нам культуру народу агресора.  Дерев’яні іграшки «матрьошки», якими виховувалися покоління українофобних великоросів, на яких виросли путіни, гіркіни, мотороли, захарченки, з успіхом красуються на наших торговищах. Мені особисто, котрий бачив війну за Донбас не з монітора і не з екрана, – ці безрукі-безногі ляльки, виглядають як  символи «русскава міра» та нагадують наших скалічених героїв з відірваними кінцівками, відтятими вухами чи язиками, котрі тому «мірові» протиставили свій комфорт, здоров’я та навіть життя. Особливо важко дивитися на патріотично аморфних торгашів російським крамом, не лише культурним та не тільки в Олеську, котрі зовсім не чують смороду крові та смерті нашого народу на своїх прилавках.

У час, коли різні християнські спільноти одною потугою підтримують та годують військо та біженців, коли в зоні бойових дій капелан католик змінює на посту православного капелана, а протестант їм підвозить Біблії та літературу, псевдоісторики роздмухують іскри міжрелігійного конфлікту, на радість кривавого патріарха. Серце священика болить після таких експозицій.

У час, коли бачимо недолугість та неефективність світської влади в обороні нашої країни. У час, коли нам, як християнському суспільству, треба звертати свій голос до Бога – Творця неба і землі, Царя над царями, нам благоговійно накидають рабський трепет перед всевидючими масонами, котрі на свій розсуд керують світом. Протиставляючи батьківській любові Отця безвихідь перед окультними організаціями.

У нинішніх реаліях гібридної війни культурний та духовний фронти мають левову частку майбутньої перемоги в своїх руках. Шкода, що ці руки ще не усвідомили своєї значущості.

о. Віталій Барабаш

Джерело:    Воїни Христа Царя

25.02.2015р. Б. / Глава УГКЦ висловив співчуття єпископатові, духовенству та всім вірним УАПЦ з приводу смерті її Предстоятеля Митрополита Мефодія

Завжди пам’ятатимемо Його любов до своєї Вітчизни й Церкви, простоту, яка походить із мудрості, товариськість і лагідну вдачу, а особливо – його готовність до самопожертви заради великої справи християнської єдності.

Він був справжнім духовним батьком, який завжди турбується про своїх дітей, незважаючи на умови і тілесні терпіння, що їх зазнавав в останні роки та мужньо і з християнським смиренням переносив.

Так пише у Листі-співчутті до єпископату, духовенства та всіх вірних Української Автокефальної Православної Церкви Блаженніший Святослав, Глава УГКЦ, з приводу смерті Предстоятеля УАПЦ Митрополита Мефодія.

Від імені Української Греко-Католицької Церкви Предстоятель УГКЦ висловив співчуття всій Українській Автокефальній Православній Церкві, зазначаючи, що із  відходом до вічності слуги Божого Митрополита Мефодія все українське суспільство та християни, незалежно від конфесійної належності, відчувають велику втрату.

«Висловлюємо вам братнє співчуття та єднаємося з вами в молитві за вічний спочинок покійного, щоб Всевишній прийняв свого вірного служителя в Царстві Небесному - там, де всі святі й праведні спочивають», - завершив Блаженніший Святослав.

Джерела:   Департамент інформації УГКЦ

Воїни Христа Царя

24.02.2015р. Б. / «Справжніми героями є ті, котрі здобувають вічність, віддаючи дочасне», - Глава УГКЦ про Небесну сотню

22 лютого в соборі Святої Софії в Римі Блаженніший Святослав очолив Архиєрейську Божественну Літургію з нагоди завершення паломництва єпископів Синоду УГКЦ з України до гробів верховних апостолів.

В цей день з нагоди першої річниці подій на Майдані ієрархи разом з українськими мігрантами молилися також за жертв Небесної сотні.

Звертаючись до присутніх на молитві, Глава УГКЦ пригадав, «що сьогодні ми згадуємо першу річницю Революції гідності і молимося за героїв Небесної сотні – тих, кого ми називаємо героями і тих, хто не вмирає. У своєму серці ці герої зберегли те, чого не можна вбити – це любов до своєї батьківщини і самопожертва за своїх ближніх».

За словами Блаженнішого Святослава, новітні герої України є також для нас прикладом любові до своєї батьківщини, адже «у цей трагічний час кожен з нас покликаний стати героєм на своєму місці, бо справжніми героями є ті, котрі здобувають вічність, віддаючи дочасне».

Після Літургії вірні процесійно вийшли з храму до пам’ятного хреста героїв Небесної сотні, спорудженого на стіні поруч із собором. Тут ієрархи УГКЦ разом з чисельною українською громадою молилися Панахиду та запалили свічку пам’яті за загиблих під час Революції гідності. Після молитви парафіяльна молодь провела поминальний реквієм, а наймолодші представники української громади Рима провели флешмоб із закликом до миру.

Додамо, що у богослужінні взяли участь десять єпископів різних єпархій та екзархатів в Україні, представники духовних інституцій Рима, семінаристи та монашество УГКЦ. На богослужінні була присутня також Тетяна Іжевська, посол України при Апостольському Престолі.

Прес-служба товариства «Свята Софія»

Джерела:  Департамент інформації УГКЦ

Воїни Христа Царя