11.02.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Середа м'ясопусного тижня

Євангеліє

Мр. 14, 43–15, 1: «Та він мовчав і нічого не відповідав».

З цього уривку видно, як починаються страждання Христа, Його Хресна Дорога, Голгота. І бачимо, як фарисеї, садукеї, книжники хотіли хоч якось спровокувати Ісуса, спіймати Його на слові. І тут маємо добрий приклад Христової мовчанки, який для нас є взірцем властивої поведінки у таких обставинах.

Адже дуже часто наше життя якраз будується на тому, що ми реагуємо на подразники: чиїсь слова, вчинки, появу, відсутність. Хтось щось сказав – ми відреагували; хтось якось повівся – ми знов відреагували… Але ж ми створені, щоб жити, а не реагувати. Жити, не зважаючи на обставини. Жити, розуміючи, що обставини дав нам Бог, значить Бог хоче, щоб ми в цих обставинах являли Його. Отже не просто жили від реакції до реакції, а не залежали від подразників, тобто мали повноту життя у Ньому.

Навчімося не залежно від обставин жити так, як цього від нас чекає Бог: в Ньому і для Нього!

---

Апостол

1 Йо 3, 21–4, 6

«І що б ми не просили, одержуємо від нього»

Знаємо, що Святе Письмо є Богом натхненне. І бачимо, що Христос не говорив високих слів, які не мають стосунку до реального життя, а навпаки – давав нам точні вказівки на конкретні ситуації простими словами. Господь говорив слова правди. І коли Господь вказує, що все, що попросимо, отримаємо від Нього, Він говорить правду.

Чому ж ми просимо і не отримуємо? Найперше – самі не віримо, що Бог це може вчинити. А коли не віримо, то не є витривалі. Раз попросимо і якщо не отримаємо, то відступаємо. А це показує, що нам не дуже в це йшлося. Якщо хтось чогось бажає, то є наполегливий і впевнений. Чому ми не отримуємо? Бо зле просимо, бо самі не віруємо про що просимо. Тож просімо і чого б тільки ми не попросили, все отримаємо від Господа!

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

10.02.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Вівторок м'ясопусного тижня

Євангеліє

Мр. 14, 10–42

«Чувайте ж, моліться, щоб не ввійти в спокусу»

Коли йдеться про спокуси, то бачимо, що наша людська природа дуже крихітна і тендітна. Нерідко можемо злякатися того, як за якихось обставин дуже різні бажання, думки, стремління зроджуються в нас, про які ми ніколи б навіть не думали, не сподівались, що щось таке могло бути в нас присутнє. Людина зі своєї гріховної природи здатна на великі гріхи та падіння. Пригадаймо собі німецькі концтабори, радянські ГУЛАГи, не так далекі від нас. У тих же концтаборах, крім людей, які робили нелюдські вчинки, були люди великої святості, великої праведності, стільки великих святих, прославлених в нашій Церкві.

Отже, можемо дійти до висновку, що є ситуації, в яких можна і досягти святості, і зробити великий гріх, все залежить від того, чи будемо чувати і молитися, щоб не впасти в спокусу, чи піддамося спокусі і згрішимо. Ситуація, сама по собі, не зробить нас ні святими, ні грішними, у ній лише можемо виявити, що в нас переважає: велич Божої дитини чи невідкуплена гріховність. 

Мусимо пам’ятати, що як крок до святості починається з малого зусилля, так і шлях до великого падіння починається з малого вчинку. Тому завжди чуваймо в малому, і будемо великі у великому!  

---

Апостол

1 Ів. 3, 11–20

«Не любімо словом, ані язиком, лише – ділом і правдою»

У міру того, як ми живемо в суспільстві, ми навчаємось певних суспільних норм, правил, етикету, поведінки. Але часто бачимо, що це не є правдою нашого життя, що це не є основою нашого життя. Бо якась трудна ситуація показує, що ми не можемо заховати мир, любов, доброзичливість, привітність, базуючись на цих правилах.

Все зовнішнє і завчене, можливо, якийсь час буде нам допомагати, але якщо така поведінка не є нашим нутром, то настане ситуація, коли ні правила етикету, ні добре виховання не стримають нас від того, щоб виявити справжніх себе.

Тому Господь вказує нам, щоб наше життя не було лише зовнішнім, тобто не на словах, а на ділі. Щоби в будь-яких життєвих обставинах, чи нам хтось робить прикро чи добре, чи нас любить чи не любить, чи нам близький чи далекий, щоб ми кожній людині чинили добро, кожну людину любили, кожному прагнули допомогти. Бо за нашими вчинками, за нашим життям показується якою є наша віра, якими є наші стосунки з Богом.

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

09.02.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Понеділок м'ясопусного тижня

Євангеліє

Мр. 11, 1–11

«Осанна! Благословен, Хто приходить в ім'я Господнє!»

Якщо проаналізувати те, як ми молимось, то, крім щоденних молитов, побачимо, що найбільше ми звертаємось до Бога, коли в нас є якісь потреби, коли маємо якусь біду, коли шукаємо в Бога допомоги. Дуже рідко ми пам’ятаємо про те, щоб прийти до Нього з подячною молитвою, молитвою прослави.

Сьогоднішнє Євангеліє вказує на прославу Бога, яка потрібна не Богові, а нам, адже прославляючи Його ми згадуємо, ким Він є і що Він зробив для тих, які Йому вірили, отже – й самі зростаємо у вірі.  Навчімося починати нашу молитву з прослави Бога за те, що він зробив в житті людства, в житті мого народу, в моєму житті, благословляти Бога за те, що Він діяв і діє, що завжди присутній. А лише тоді з вірою у Його всемогутність, справедливість і велику любов до нас можемо приступати з проханнями.

---

Апостол

1 Ів. 2, 18–3, 10

«Ви ж маєте помазання від Святого й все знаєте»

Коли ми читаємо Святе Письмо, певні слова ми пропускаємо повз вуха, але якби ми були уважні, то могли б відкрити багато речей, які ставлять перед нами важливі питання. До прикладу тут, Господь каже, що ми все знаємо. Можемо здивуватись, адже є багато обставин, де ми не готові знайти правильне рішення, відповідь, робимо недобрі кроки. Це – правда, але все відбувається лише тому, що ми є під впливом своїх емоцій, пережиттів, думок, пристрастей.

Коли б ми були з Господом і Господь перебував з нами, то ми завжди приймали б правильні рішення. Наше перебування без Господа, створює ситуацію, що ми зважуємось на хибні, грішні рішення. Тому дуже важливо завжди пам 'ятати ці слова, що відповідь ми завжди маємо в собі. Лише потрібно через свою молитву, через своє бажання шукати її, тоді обов 'язково ми її знайдемо – Бог нам її відкриє. 

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя