ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
– довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

вівторок, 25 листопада 2014 р.

25.11.2014р. Б. / Папа Франциск: Церква повинна хвалитися Богом, а не собою...

Коли Церква є упокореною та бідною, тоді залишається вірною Христові, бо в іншому випадку їй загрожує спокуса випромінювати «власне» світло, замість того, щоб нести світові Боже. Такими думками Папа Франциск поділився під час ранкової Святої Меси в каплиці ватиканської резиденції «Дім святої Марти» у понеділок, 24 листопада 2014 р., коментуючи євангельський уривок про бідну вдову, яка пожертвувала на храм дві лепти.

У світлі події, що відбувалася перед очима Ісуса, коли убога вдова пожертвувала до храмової скарбниці увесь свій прожиток, у той час, як багачі вкладали великі суми зі свого надлишку, Святіший Отець вказав на дві тенденції, постійно присутні в історії Церкви: Церква, спокушувана марністю, та «убога Церква».

«Ця вдова не була кимось важливим, її ім’я не з’являлося на сторінках газет, ніхто її не знав, вона не мала дипломів... Вона не випромінювала власного світла. І це спонукає мене, – зауважив проповідник, – розгледіти в цій жінці прообраз Церкви. Великою чеснотою Церкви повинно бути не випромінювання власного світла, але сяяння світлом її Нареченого. Саме тим світлом, яке походить від її Нареченого. І протягом сторіч, коли Церква прагнула власного блиску, вона помилялася».

За словами Папи, всі служіння у Церкві призначені для того, щоб отримувати світло, що походить від Христа, та просвічувати ним людство. «Служіння, позбавлене цього світла, – додав він, – не є добрим: воно спричиняється до того, що Церква багатіє, стає могутньою чи починає шукати впливу, і помиляється шляхом, як це неодноразово трапилося в історії і трапляється у нашому житті, коли ми хочемо мати інше світло, яке не є Господнім».

Натомість, як зауважив Святіший Отець, коли Церква «залишається вірною надії та своєму Нареченому», то радіє отриманим від Нього світлом. «Коли Церква є смиренною, – підсумував проповідник, – коли є убогою, навіть визнаючи свої немочі, які кожен з нас має, тоді вона залишається вірною».

25.11.2014р. Б. / "Важкі питання". Чи є плітки і лихослів'я смертним гріхом?

ПИТАННЯ: Чи є плітки і лихослів'я смертним гріхом?

ВІДПОВІДЬ: Плітки - це, на жаль, дуже поширений гріх, що суперечить любові до ближнього, оскільки любов шукає блага ближнього, в той час як плітки переслідують іншу мету - очорнити, спаплюжити іншого. Це також гріх проти справедливості, і тому каяття в ньому вимагає її відшкодування.

Святий Тома Аквінський говорив, що плітки і лихослів'я співпадають за матерією і за формою, тобто по словесному вираженню: і перше, і друге полягає в тому, що ти погано говориш про ближнього без його відома. Через ці подібності іноді їх плутають. Однак вони розрізняються за метою. Той, хто лихословить має на меті зганьбити ближнього і тому з особливою наполегливістю показує ті недоліки, які можуть очорнити людину або хоча б нашкодити її репутації. Пліткар же прагне зруйнувати дружбу, як говориться в Писанні: «Як не буде донощика, утихне сварка» (Притчі 26,20). Пліткар підкреслює в людині ті недоліки, які можуть налаштувати проти нього слухача, - як говориться в тому ж Писанні: «Грішна людина дратує друзів і зводить наклепи на миролюбних» (Сир. 28,9).

У Катехизмі Католицької Церкви про лихослів'я згадується в розділі про восьму заповідь: «Не свідчи ложно».

"Пошанування доброго імені людини забороняє всякий вчинок і слово, які здатні заподіяти їм шкоду (Пор. Кодекс канонічного права, кан. 220). Провиняється:
– нерозважливим судженням, хто навіть мовчазно без достатніх на це підстав вірить у моральні вади ближнього;
– обмовою, хто без об'єктивно важливої причини виявляє перед людьми, які цього не знають, вади та провини іншого (Пор. Сир. 21, 28.);
– наклепом, хто словами, які суперечать правді, шкодить доброму імені інших і дає нагоду до фальшивого осуду їх."
(ККЦ 2477).

"Щоб уникнути нерозважливого судження, кожен повинен намагатись давати якнайбільш доброзичливе пояснення думок, слів і вчинків свого ближнього:
«Усякий добрий християнин повинен швидше схвалювати невиразні думки чи висловлювання ближнього, ніж їх осуджувати. Якщо жодним способом не можна його захистити, то треба запитати, як він їх розуміє; а якщо значення чи намір його слів є неправильний, то його треба поправити з любов'ю; якщо І цього недостатньо, то необхідно шукати всіх відповідних засобів, щоб привести його до правильного розуміння І захистити від хибної думки» (Св. Ігнатій Лойола, Духовні вправи, 22.)."
(ККЦ 2478).

"Обмова та наклепи знищують добре ім’я і честь ближнього. Честь є суспільним свідченням гідності людини, і кожен має природне право на честь, добре ім'я і пошану. Так, обмова та наклепи порушують чесноту справедливості і любові." (ККЦ 2479).

Тяжкість цього гріха вимірюється тим, який саме факт про ближнього поширюється або приписується і який збиток це йому завдає. Тому не можна встановити чіткі критерії для всіх випадків.

Святий Ігнатій Лойола вважав тяжким (смертним) гріхом розголошення чийогось прихованого гріха, якщо для поширення цієї інформації немає вагомої причини. Якщо мова йде про вже відомі факти або ж про факти, які в будь-якому випадку будуть відомими, то це звичайний гріх.

Зазначимо, що лихослів'я слід відрізняти від обов'язку розголошення про такі недоліки ближнього, які можуть призвести до серйозних втрат для людської спільноти. При цьому повинен бути відсутнім намір очорнити людину, але єдиною метою має бути саме захист загального блага. Наприклад, повідомляти батькам про вчинки дітей - це право і обов'язок. Точно так само, коли йдеться про вибори кандидатів на відповідальну посаду, то розголошення їхніх злочинів є обовязком, заради запобігання шкоди, якої вони можуть завдати суспільству.

Джерело:    Воїни Христа Царя

понеділок, 24 листопада 2014 р.

24.11.2014р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Понеділок 25 тижня

Євангеліє
Лк. 12, 13–15; 21–31 
«Шукайте Його Царства, а це вам додасться»

Може траплятись з нами, що коли ми пізнаємо християнство, то більше нам може здаватися, що воно закликає відмовитися від цього земного буття і лише цілковито зосередитись на Богові. Занедбати все, що ти тут робиш, свої громадські та подружні обов’язки, а перейнятись лише Господом. Але це цілковито не так.

Зі свого власного досвіду знаємо, що зміцнюючи свої стосунки з Богом, перемінюючись внутрішньо, бачимо переміни в усіх ділянках життя, у всіх своїх справах.

Саме тому Господь каже: «Шукайте найперше Царство Небесного», бо де є Царство, там є Бог! Адже коли ми знаходимо найперше Бога, тоді Господь додає: «Все додасться вам!» Значить, і все інше вирішиться!

У Бозі ми починаємо розуміти, що є правдивим добром для нас; що, як і коли ми маємо чинити і як будувати свої стосунки з іншими!


Апостол
2 Сол.1,1–10
«Мусимо за вас брати повсякчас дякувати Богові»

Спитаймо себе сьогодні, як часто у нашому серці з’являється почуття вдячності, найперше вдячності до Бога, що дав нам наше життя, наших батьків, друзів, виховання, ті чи інші здобутки. Погляньмо, скільки ми всього маємо, за що ніколи не дякували або навіть не застановлялися, що це є Божим даром!

Найчастіше ми йдемо у зворотному напрямку, тобто розвиваємо в собі здатність бути всім невдоволеними, нарікати, мати претензії до обставин, до людей. Може, не маємо відваги мати претензій до Бога, але часто маємо якісь невдоволення тим, що Він допускає у нашому житті.

Саме тому маємо розвинути в собі це почуття вдячності, за все добро яке отримали від Бога. Також вчімося дякувати людям, що вони нам роблять стільки добра, тоді побачимо, що ми насправді є значно багатшими, аніж ми собі думали!

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя