27.10.2014р. Б. / Підведися, бо ти вже зцілений

Роздуми над Словом Божим на понеділок ХХХ звичайного тижня, рік ІІ

«Ісус навчав в одній із синагог у суботу» — початок сьогоднішнього Євангелія нагадує своїм змістом першу проповідь Ісуса, у Його рідному місті, Назареті. Тоді Він проголосив: «Сьогодні збулося це писання у вухах ваших» (див. Лк 4, 21). Пророцтво про те, що настане час визволення полонених та випущення пригноблених на волю, — збулося. Цей час настав, час свободи. 

Але ось «одна жінка, що її тримав дух у недузі…, вона була скорчена й не могла ніяк випростатися». Цю жінку Ісус назве «дочкою Авраама», дочкою батька всіх віруючих! Одна з віруючих продовжує буде скорченою, притиснутою до землі, нездатною підвести погляд до неба! Так про це говорив пророк Осія: «Народ мій схильний відпадати від Мене; і хоч його кличуть угору, ані один не хоче підвестися» (Ос 11, 7). Бог кличе піднятися, розправити свої плечі, вдихнути на повні груди, поглянути вгору, але народ цього не робить. Як же це парадоксально — дочка Авраама, в суботу (в день поклоніння Богові), в синагозі (в одному зі святих місць Ізраїля) продовжує дивитися лише в землю, зв’язана сатаною!

Що робить Ісус? Ніхто Йому нічого не каже, не просить. Він сам бачить недугу і йде назустріч людині, яка через слабкість стала неподібною до людини. І що? «Жінко, ти звільнена від твоєї недуги». По-перше, звільнення означає факт, який уже стався, і наслідки цього відчуваються тепер, у цю мить. По-друге, Ісус не наказує, нен звертається ні до свого Отця, ні до хвороби. Він стверджує: ти вже звільнена, ти продовжуєш бути зціленою. Тож устань, підведися, розправ плечі, подивись вгору. 

Що ж ці слова говорять нам сьогодні? Час спасіння настав, час визволення вже виповнився. Ісус, Спаситель, уже розпочав час спасіння. Тому діти Авраама, тобто віруючі, повинні розправити свої плечі з-під ярма сатани і подивитися, як вільні Божі діти, вгору: «вона зараз же випросталась і почала прославляти Бога». Та перед цим самих слів Ісуса виявилося замало, бо Ісус «поклав на неї руки». Нам потрібно, щоб Ісус нас торкнувся, самих слів ще не досить. А ми, діти Авраама, вже знаємо, де Ісус нас торкається: у таїнствах зцілення — хрещенні, сповіді, Причасті. Тоді станемо вільні, тоді час спасіння, проголошений Ісусом від самого початку, стане для кожного з нас дійсністю, яка приносить полегшення і свободу. Щоб ми могли завжди й повсюди прославляти Бога словами і життям, як про це пише святий Павло у першому читанні: «Ви були колись темрявою, тепер же — світлом у Господі; поводьтеся ж як діти світла!» (Еф 5, 8).

 

Господи Ісусе Христе, визволителю людини з пут сатани та з будь-якої неволі! Ти сам бачиш те, що мене притискає до землі й не дозволяє звестися на рівні ноги. Звільни мене, допоможи зрозуміти, що всі тягарі Ти вже взяв на себе, залишивши мені лише свободу Божої дитини. Допоможи цю свободу використати сьогодні на Твою славу! 

Джерело:    КРЕДО

27.10.2014р. Б. / Підвестися — відбудуватися

Роздуми над Словом Божим на понеділок ХХХ звичайного тижня, рік ІІ
 

Того часу навчав Ісус в одній із синагог у суботу. Була там одна жінка, яка вісімнадцять років мала духа хвороби: була скорчена й зовсім не могла випростатися. Побачивши її, Ісус покликав і сказав їй: «Жінко, ти звільнена від своєї недуги». Він поклав на неї руки — і враз випросталася, і стала прославляти Бога. У відповідь старший синагоги, обурений тим, що Ісус оздоровив у суботу, промовив до натовпу: «Є шість днів, у які належить працювати; тож приходьте тоді оздоровлятися, а не суботнього дня». Та Господь відповів йому і сказав: «Лицеміри, хіба кожний з вас не відв’язує у суботу вола або осла від ясел і не веде напувати? А цю дочку Авраама, яку зв’я­ав сатана ось уже вісімнадцять років, чи не годиться звільнити від цього пута в суботній день?» І коли Ісус це говорив, стало соромно всім, які противилися Йому, і весь натовп радів усьому тому славному, що Він чинив. 

 

Тим, що визволяє (Тим, хто визволяє), є Правда. Яка правда визволила скорчену жінку від її хвороби?..

З яким тягарем ми зустрічаємось у жінки? Особливий вираз «дух немочі» вказує напевно, що хвороба не мала виключно тілесного характеру, а була пов’язана з душею. Корінь скорченості був духовний. Хто шукав би лікування фізичного — не знайшов би (тому так багато років вона була хвора), бо справжня причина була духовною. А отже, і спосіб зцілення від тягаря має бути духовний. 

Зверніть увагу, як Ісус зцілює жінку. Кладе на неї руки. Вона ніби має на своїх плечах тягар, що прибиває її донизу, скручує, а Ісус ще зверху кладе руки, додає тяжкості! 

Кожен має свій тягар життя: тягар гріха, вад, проблем на роботі, хвороба близької людини, тягар невпорядкованих прив’язань до людей або речей, психологічних ран із дитинства, щоденних поранень почуттів або емоцій тощо. І ще одним, як здається — головним тягарем, який хоче нам накласти Господь, є тягар слова. А коли до всього ще й додати тягар Божого Слова (читати, роздумувати над ним), то, здається, це приносить ще більший тягар у щоденності. 

Однак, від тягаря Слова Божого ефект зворотній: Слово нас спонукає до «випростування». Грецькою написано «анортхо» — відбудова, ремонт дому. А ремонт це покращення. Покращення нашого життя. Той, хто спробував жити Словом Божим у щоденності, жити Lectio Divina, з часом пересвідчується, що й насправді «Божий тягар — легкий». 

Уявіть: ви були в майбутньому і написали собі, як маєте чинити сьогодні. І це все записали у спеціальну книгу. Християни мають Святе Письмо, Біблію. Немовби з майбутнього нашого життя в теперішній час є підказки, що потрібно робити тепер. Я маю робити те, що можу побачити, наприклад, у Книзі Неємії: «Відкрив Езра книгу перед очима всього народу, бо він був вище від усього народу; а як він відкрив її, ввесь народ підвівся». 

Щоразу, коли я розгортаю Книгу Життя, я підводжуся, відбудовуюся з-під усіх моїх тягарів. 

Фото з хроніки «Відбудова Слов’янська»

Джерело:   КРЕДО 

27.10.2014р. Б. / Літургійні читання на 27 жовтня (УГКЦ)

Греко-католицький календар:

Мчч. Назарія, Гервасія, Протасія й Келсія

прп. Параскеви Терновської 

 

Ап. – Флп. 248 зач.; 4, 10-23.

 

10. Я вельми зрадів у Господі, що ваші старання про мене знову нарешті ожили, – ви про те старалися, та нагоди вам бракувало. 11. Я кажу це не тому, що терплю злидні, бо я навчився задовольнятись тим, що маю. 12. Умію бути в упокоренні, умію бути і в достатку: в усьому й в усіх обставинах я звик і насичуватися, і голодувати, жити в достатках і терпіти злидні. 13. Я можу все в тому, хто укріплює мене. 14. Однак, ви все ж таки зробили добре, що взяли участь у моїй скорботі. 15. І ви, филип'яни, знаєте, що на початку євангельської проповіді, коли я вийшов був з Македонії, крім одних вас, ніяка Церква не брала участи в даванні і прийманні, 16. бо й у Солунь ви раз і вдруге вислали були мені на потреби. 17. Не те, щоб я шукав дарів, я бо шукаю плоду, що множиться на вашу користь. 18. Я одержав усе, і маю надто. Мені доволі всього, відколи я дістав від Епафродита вашу милостиню, – пахощі солодкі, жертву приємну, Богові вгодну. 19. За те мій Бог виповнить усі ваші потреби, за багатством своїм, у славі, у Христі Ісусі. 20. А Богові й нашому Отцеві слава на віки вічні! Амінь. 21. Вітайте кожного святого у Христі Ісусі. Вітають вас брати, які зо мною. 22. Вітають вас усі святі, а особливо з цісарського дому. 23. Благодать Господа нашого Ісуса Христа хай буде з духом вашим! Амінь. 

Єв. – Лк. 33 зач.; 7, 36-50.

 

36. Просив його хтось із фарисеїв, щоб їв з ним. І ввійшов Ісус до фарисея в хату й сів за столом. 37. Аж тут жінка, що була грішниця у місті, довідавшись, що він був за столом у хаті фарисея, принесла алябастрову, повну пахощів, плящинку 38. і ставши, вся у сльозах, коло ніг Ісуса ззаду, почала обмивати слізьми йому ноги, потім волоссям своєї голови обтирати, та й цілувати ноги й мастити пахощами. 39 Побачивши те фарисей, що покликав його, міркував собі, кажучи: Якби це був пророк, він знав би, хто й яка це жінка, що доторкається його: це ж грішниця! 40. Тоді Ісус заговорив до нього: “Симоне, маю тобі щось сказати.” Той відповів: “Кажи, Учителю”. 41. “Два довжники були в одного позикодавця; один був винен п'ятсот динаріїв, а другий п'ятдесят. 42. А що вони не мали звідки віддати, обидвом він простив. Котрий, отже, з них більше буде його любити?” 43. Озвався Симон і каже: “Гадаю, той, якому подарував більше.” Ісус сказав до нього: “Ти судив добре.” 44. І, обернувшися до жінки, промовив до Симона: “Ти бачиш оцю жінку? Прибув я у твій дім, і ти не дав води мені на ноги. Вона ж слізьми обмила мені ноги й витерла своїм волоссям. 45. Поцілунку ти мені не дав; вона ж, відколи я ввійшов, не перестала цілувати мені ноги. 46. Оливою не намастив ти голови моєї; вона ж миром пахучим намастила мені ноги. 47. Тому кажу тобі, прощаються її гріхи численні, бо багато полюбила. Кому ж мало прощається, той мало любить.” 48. Потім сказав до жінки: “Прощаються тобі гріхи.” 49. І почали ті, що з ним за столом сиділи, говорити між собою: “Хто це такий, що й гріхи відпускає? 50. До жінки ж він промовив: “Віра твоя спасла тебе; іди в мирі.”

Джерело:    КРЕДО