19.05.2014р. Б. / Папа: Плітки, заздрість, ревнощі ніколи не приводять до згоди (+video)

Про єдність серед християнської громади говорив у своїй катехизі перед молитвою «Regina Coeli» 18 травня Папа Франциск.

 

Слова Святішого Отця на ватиканській площі звучали особливо символічно в контексті його зустрічі з Патріархом Константинопольським, яка відбудеться цього тижня в рамках візиту Папи до Святої Землі. Франциск закликав не приховувати факту, що навіть  серед перших християн існували конфлікти, які були наслідком світських амбіцій. Тут важлива була постава апостолів, які не закривали очі на проблеми, але разом намагалися їх вирішити. Вони не робили вигляд, що у них все гаразд, але відкрито дивились на реальність, відокремлюючи справи духовні від матеріальних. І саме в останніх, на думку Папи, потрібно просити особливої допомоги Святого Духа. Особи, які в Церкві займаються розподілом матеріальних цінностей повинні бути людьми віри й молитви, нагадав Франциск. 

«Сьогодні читання з Книги Діянь Апостолів говорить нам, що навіть в ранній Церкві виникали перші напруженість і розбіжності, — зауважив Папа — У житті є конфлікти, проблема в тому, як до них підходити. До того часу єдності християнської громади сприяла приналежність до однієї етнічної групи і культури — єврейської. Але, коли християнство, яке з волі Ісуса існує для всіх народів, відкривається на культуру грецьку, ця одноманітність втрачається і виникають перші труднощі. Вітри невдоволення, є скарги, чутки про фаворитизм і нерівності, що відбувається іноді і в наших парафіях. У допомозі з боку спільноти особам, які потребують — вдовам, сиротам і взагалі бідним — здається, християни єврейського походження мають привілеї. 

Апостоли, перед лицем цих конфліктів, взяли ситуацію у свої руки. Вони збирають розширене засідання учнів і обговорюють це питання разом. Всі разом! Проблеми не вирішуються через намагання зробити вигляд, що їх не існує! І це чудово, що є ця дискусія між пастирями і вірними. Таким чином, вони приходять до поділу відповідальності. Апостоли роблять пропозицію, яка приймається усіма: вони присвятять себе молитві і служінню Слову, а семеро людей, диякони, забезпечать обслуговування їдалень для бідних. Ці сім обрані не тому, що є експертами в даній справі, але тому, що вони чесні люди з хорошою репутацією, повні Святого Духа і мудрості. Вони встановлені на своє служіння через покладання рук апостолів. 

І так знаходиться вихід з цієї незадоволеності, скарг, чуток про фаворитизм і нерівності. Обговорюючи, дискутуючи і молячись вирішуються конфлікти в Церкві. Обговорюючи, дискутуючи і молячись! З упевненістю, що плітки, заздрість, ревнощі ніколи не можуть привести до згоди, гармонії і спокою. Там був також Святий Дух, Який коронував цю угоду. І це можна зрозуміти тільки тоді, коли ми дозволимо Святому Духу вести нас. Він приведе нас до гармонії, єдності та поваги до різних дарів і талантів. Ви розумієте це? Без пліток, заздрості і ревнощів! 

Нехай Діва Марія допоможе нам бути слухняними Святому Духу, щоб ми з повагою ставилися один до одного і все більше і більше поглиблювали віру і любов, зберігаючи серце відкритим для потреб братів», — сказав Папа. 

Після молитви Франциск закликав пам'ятати про жертви повені, яка спустошила значну частину Балкан, особливо в Сербії та Боснії. 

За матеріалами: Католицький Оглядач

Джерело:   КРЕДО 

19.05.2014р. Б. / Бог об’являється не світові, а віручим

 

Роздуми над Словом Божим на понеділок V Великоднього тижня

 

«Запитує Юда, не Іскаріотський, Його: Що то, Господи, що Ти нам об’явитися маєш, а не світові?» — повністю логічне запитання. Насправді, чому той, хто прийшов у світ об’явити повноту правди, ховається перед світом? 

Ісус не дає безпосередньої відповіді на це запитання апостола. Те, що Юда не розуміє Ісуса, стає нагодою поглибити тему єдиної можливої, справжньої присутності Бога в житті віруючого. Господь виразно стверджує: «Як хто любить Мене, той слово Моє берегтиме, і Отець Мій полюбить його, і Ми прийдемо до нього, і оселю закладемо в нього». Тільки той, хто насправді любить, тобто не на словах, а через зберігання слів (=заповідей) Ісуса, спроможний прийняти Його присутність, духовну і внутрішню. 

Ісус не ставить за мету предстати перед світом Царем Всесвіту, Він уже ним є. Він хоче, щоб Боже Царство оселилося в серці кожного, тобто щоб у кожному серці перебував Бог у Трійці Єдиний.

о. Валентин Матушевський

Джерело:   КРЕДО

18.05.2014р. Б. / Незвичайна зустріч

Роздуми над Словом Божим на Неділю Самарянки (УГКЦ) 

   Самарія – область між Галилеєю на півночі та Юдеєю на півдні[i]. Коли Ісус з учнями йшов з Юдеї до Галилеї або назад, вони проходили через Самарію. Географічно це був найзручніший маршрут, хоча й небезпечний: іноді самаряни грабували паломників, які прямували з Галилеї до Єрусалиму, тож більшість воліла йти обхідним маршрутом долиною Йордану до Єрихону й звідти вгору, до Єрусалиму. Але того разу, про який оповідає Йоан, вони без пригод йшли на північ через Самарію. Було спекотно, учні відлучилися, а Ісус зупинився біля криниці Якова, яка існує і понині. До Нього підійшла жінка. 

            Побожні євреї не вважали за можливе залишатися наодинці з жінкою, а якщо вже таке траплялося, ні в якому разі не стали б вести з нею розмову. 

            Одна деталь ще більше "погіршувала" ситуацію – жінка була самарянкою. Коли єврейські вигнанці (вірніше, якась їх частина) повернулися з вавилонського полону, з'ясувалося, що центральна область їх колишньої території захоплена народом, який вважав себе істинними нащадками Авраама. Ці люди противилися поверненню євреїв, між ними весь час спалахували сварки, доходило навіть до кровопролиття. Тому для євреїв було дуже принциповим не спілкуватися з самаритянами, й особливо не їсти та не пити разом з ними, не користуватися загальним посудом. Як же ж Ісус просить цю жінку дати Йому напитися ? 

            На довершення всього, жінка явно не з "порядних". Колодязь знаходився за містом, й тому жінки сходилися до нього рано вранці або ввечері, коли було прохолодніше. Самарянка ж прийшла в сам розпал полуденної спеки, уникаючи всіх, хто її знав, а головно її минуле та не добру репутацію. Скоро Ісус дасть зрозуміти, що здогадується про всі ці обставини, однак спочатку Він запрошує жінку до розмови, яка містить в собі духовний підтекст. Ісус просить напитися й водночас каже самарянці, що це вона повинна просити води у Нього. Природно, жінка думає, що Він має на увазі звичайну воду, яку п'ють всі люди. Але епітет "жива" підказує, що Ісус мав на увазі не звичайну воду. Його сучасники часто вживали вираз "жива вода" стосовно проточної води в струмку чи річці, на відміну від води з ставка або колодязя, оскільки проточна вода зазвичай буває свіжою, та не так швидко застоюється. Але тут вже йдеться про подвійне значення, адже Ісус має на увазі не матеріальну проточну воду, а нове життя, яке Він пропонує кожному – всім і кожному, незалежно від статі, місця проживання, раси та навіть незалежно від репутації. Коли Ісус починає описувати "живу воду", стає ясно, що Він говорить про щось особливе, адже тільки Його вода вгамує спрагу до тої міри, що людина ніколи більше не потребуватиме цієї вологи. Усі води землі є тільки прообразами, знаками, які вказують на цю воду. Джерело цієї води відкриється в самій людині й буде зрошувати її новим життям, яке приходить у світ з Ісусом, життям нового світу, який творить Бог (4:14). 

            Заглиблення в серце 

            Коли людина впускає у своє внутрішнє та зовнішнє життя світло Ісуса Месії, – все стає набагато ясніше. Євангеліє  завжди діє з особливою силою – різкий поштовх, спалах світла,- й тоді розум і мораль "включаються" і вперше починають працювати по-справжньому. Спочатку людина ще не розуміє, що з нею сталося, й реагує так само, як самарянка: її зацікавила можливість отримати "живу воду", й вона попросила Ісуса дати їй цієї води, ще не здогадуючись, що спочатку потрібно позбутися застояної, заболоченої води, яку ти пив все життя, й лише потім Ісус дарує тобі чисту, проточну воду, яка заб'є ключем у глибині твоєї душі. У випадку самарянки, їй слід було передусім розібратися зі своїм шлюбом, чи точніше, з тим, що їй замінювало шлюб. Ісус бачить її наскрізь. Ця жінка переживала падіння одне за другим,- з'являвся черговий "чоловік," а потім кидав її, так що число їх стало цілком достатнім, щоб у маленькому місті тільки про неї й пліткували. Жінка бачила, як безнадійно заплутується її життя, й вона бачила, що Ісус знає все. Однак довший діалог показує, що вихід з лабірінту заплутаного життя не є легким – жінка в якої намацали болюче місце, пробує перевести розмову на інші загальнорелігійні теми, – через які, врешті, ми також маємо унікальну можливість почути навчання Ісуса про головне та другорядне в духовному житті людини (текст Йо 4:16-24). Далі, щоб покласти край неприємній розмові, жінка вдається до іншого викрутасу: "Ось прийде Месія, – бадьоро каже вона, – Він  нам все і роз'яснить." А до тих пір чи варто нам сперечатися? "Це Я," – відповідає їй Ісус. Кожного разу  коли Його слухачі ухиляються від головних питань і твердять: "Почекаємо, поки прийде той, хто може у всьому цьому розібратися," Ісус відповідає: "Це Я." Якщо ми чекаємо Його, то Він тут. 

            Свято Божого врожаю 

            Розмова Ісуса з самарянкою стає причиною того, що Ісус від щасливого хвилювання навіть не хоче їсти. Жінка теж схвильована, розгублена та, якось для самої себе, незрозуміло щаслива. Вона ще не цілком розуміє, хто такий Ісус – чи  Месія, чи провісник, але ця розмова вже надала їй достатньо сили, щоб побігти до сусідів і розповісти їм про Ісуса. Для Ісуса реакція самарянки теж показала щось важливе: за межами вибраного народу, далеко від Єрусалиму панує такий самий духовний голод, – й хоча цей голод інколи приймає спотворені форми, однак люди так само хочуть чути Його слово. Ісус бачить образ поля, яке вже дозрілого для жнив. 

            Загалом, вся ситуація унікальна та дуже промовиста. Ось жінка: щойно, годину тому, вона була заручницею свого аморального життя, "ізгоєм" серед своїх одноплемінників, – без минулого, без майбутнього, аби якось пережити день. Навіть до колодязя вона ходила опівдні, щоб нікого не бачити та не чути насмішок. І ось вона – перший апостол, несе звістку про Ісуса самарянам. Перша з поміж всіх учнів Ісуса вона проголосила Його Месією. Сусіди вийшли з міста подивитися на Ісуса – і теж увірували. Вони надали Ісусові титул, який якраз в цей час почав використовувати імператор в далекому і грізному Римі: "Спаситель світу." Йоан часто показує нам, як люди неправильно тлумачать слова Ісуса, але він також показує, як часом спонтанно, майже без будь-якої допомоги, вони прориваються до настільки глибокої істини, що в двох словах формулюють все те, що намагається сказати він сам в Євангелії. Ісус – Спаситель світу, – воістину так! Це – частина місії Месії Ізраїлю. Спасіння й справді приходить від юдеїв (4:22), але  його сенс якраз полягає в тому, що воно  виходить далеко за межі Ізраїлю та юдаїзму, охоплюючи весь світ. Все це почалося з розмови біля колодязя Якова. 

            Скількох розмов чи зустрічей ми уникаємо, дивлячись на людей надто поверхово та стереотипно? Наскільки вміємо розрізняти в людях головне від другорядного "намулу"? 

            Для жінки самарянки зустріч з Ісусом стала нагодою щоб свідчити, що в результаті призвело до того, що інші (мешканці міста) також пережили зустріч з Ісусом, й відтак змогли самі засвідчити вже не завдяки чужому свідченню (самарянки), але особистому, власному досвіду. 

            Бог й надалі проводить Свою роботу. Для її успіху, Він потребує, щоб Ти і я відважилися на свідчення та зустріч з іншими…

---

[i] Роздуми основані на Райт Н. Т., Иоанн. Евангелие. Популярный комментарий / Пер. с англ (Серия "Читая Библию").- М.: ББИ 2009, 32-42 

о. Юрій Щурко, slovobozhe.blogspot.de 

Джерело:   КРЕДО