29.03.2014р. Б. / Сповідь — це не суд

Папа Франциск сповідає під час Всесвітнього дня молоді у Бразилії

У всіх дієцезіях та парафіях потрібно подбати про Таїнство Покаяння. Добре було б, аби в кожній парафії вірні знали, коли можуть зустрітися зі священиками. Сповідь повинна бути досвідом поєднання і милосердя, а не судом чи засудженням. 

На цьому наголосив Папа Франциск, приймаючи у п’ятницю, 28 березня, учасників курсу про сповідництво, організованого Апостольською Пенітенціарією. 

Це вже 25 раз поспіль Ватикан організував кількаденний курс для молодих священиків, як також для тих, хто готується до священичого служіння, маючи на меті висвітлити богословський, духовний, моральний і канонічний аспекти Таїнства Покаяння, наголосити на його суті, значенні і найважливіших елементах та допомогти священнослужителям знайти відповіді на актуальні запитання, пов’язані зі сповіддю. 

Наступник святого Петра поділився з присутніми кількома важливими думками. Насамперед, він пригадав, що головною дійовою особою Таїнства Примирення є Святий Дух, адже прощення, яке воно уділяє – це «нове життя», яке передав воскреслий Господь, кажучи учням: «Прийміть Духа Святого! Кому відпустите гріхи – відпустяться їм, кому ж затримаєте – затримаються». Тому, сповідники покликані завжди бути «мужами Святого Духа», радісними і сильними свідками Христового Воскресіння. 

 «Це свідчення можна відчитати в обличчі, почути в голосі священика, який з вірою та “помазанням” уділяє Святу Тайну Покаяння. Він приймає каяників не з наставленням судді, ні, тим більше, звичайного приятеля, але з Божою любов’ю, любов’ю батька, який бачить сина, що повертається, і вибігає йому назустріч, любов’ю пастиря, який віднайшов загублену овечку», – сказав Папа, підкресливши, що серце священика повинно вміти зворушуватися, але не з приводу чуттєвості, а від глибини Божого милосердя. 

«Другий аспект: якщо Примирення передає нове життя Воскреслого та оновлює хрещальну благодать, тоді вашим завданням є великодушно дарувати її ближнім», – вів далі Святіший Отець, зауваживши, що священик, який не дбає про це, схожий до пастиря, який не намагається шукати загублених ягнят. Але «милосердя є серцем Євангелія». 

Папа також звернув увагу на те, що вірні часто зазнають труднощів у приступанні до сповіді, як з практичних мотивів, так і задля природного сорому розповідати іншій людині про свої гріхи. Тому, священики повинні багато працювати над собою, щоб «ніколи не ставати перешкодою, але завжди сприяти наближенню до милосердя і прощення». У цьому контексті Святіший Отець пригадав про існування випадків, коли люди не йдуть до сповіді, бо були погано потрактовані священиками, яким забракло такту, розсудливості, пастирської любові. 

Папа закликав сповідників ситавитися до каяників, як батьки, наслідуючи доброту Небесного Отця. 

«Але потрібно остерігатися двох протилежних крайнощів: твердості і надмірної поблажливості. Жодна з них не приносить добра, оскільки, в дійсності, не бере до уваги особу каяника. Милосердя, натомість, завжди вислуховує згідно з Божим серцем і бажає супроводжувати душу на дорозі примирення», – зауважив Наступник святого Петра. 

Врешті, Папа визнав існування багатьох труднощів, які стоять на перешкоді сповіді, але «ми знаємо, що Господь бажав залишити цей безмірний дар Церкві, даючи охрищеним впевненість у Отцевому прощенні». А тому «дуже важливо», щоб у Церкві, в дієцезіях та на парафіях, особливо дбали про служіння цієї Святої Тайни прощення та спасіння. 

За матеріалами: Радіо Ватикану

Джерело:   КРЕДО 

28.03.2014р. Б. / Святіший Отець закликав італійських політиків відкритися Богові

У часи Ісуса був правлячий клас, який віддалився від народу, залишив його і був нездатний на інше, крім наслідування власної ідеології та заглиблення в корупцію, зазначив Папа Франциск у своїй проповіді під час ранкової Літургії 27 березня 2014 року.

У Літургії з Папою, що відбулася у ватиканській базиліці св. Петра, взяли участь 493 члени італійського парламенту. Звертаючись до присутніх, Папа нагадав, що всі сили правителів народу в часи Христа були спрямовані на захист власних інтересів та внутрішні «війни». Тому коли об'явився Месія, вони Його не визнали, і навіть більше, звинуватили в тому, що Він зціляє силою сатани. «Серця цього народу, цієї групки, з часом затверділи настільки, що для них було неможливо почути голос Господа. І з грішників вони перетворилися на людей зіпсованих, а таким дуже складно повернутися назад. Грішникові – можливо, тому що Господь милостивий і чекає всіх, але зіпсовані зосереджені на своїх зіпсованих речах. Тому вони себе виправдовували, бо Ісус через свою простоту і силу Божу заважав їм», – зазначив Папа.

Папа Франциск наголосив, що «особи, які помилилися дорогою», пручалися порятунку через Божу любов, відкинули її і стали адептами «теології обов’язку», а не «теології віри і свободи». «У діалектиці свободи є добрий Бог, Який нас дуже любить! Але в логіці обов’язку немає місця для Бога: все треба робити, саме треба... Вони перетворилися на людей хороших манер, але поганих звичок. Ісус їх називав «побіленими трунами», – зазначив Папа, говорячи про правлячий клас у часи Христа.

За словами Святішого Отця, Великий піст нагадує про те, що Бог любить всіх і тому необхідно «докласти зусиль, щоб відкритися» Йому. Він закликав подумати про заклик Господа до любові та йти шляхом спасіння, яке приходить через «теологію віри», а не «теологію обов’язку».

За матеріалами: be.radiovaticana.va

Джерело:   Воїни Христа Царя

27.03.2014р. Б. / Невідома сторона УГКЦ – Донбас

У контексті останніх подій, що сталися в Криму, переконана, у більшості українців виникало питання стосовно дальшої долі найближчої до вже колишньої автономної республіки частини нашої держави – Східної України. Усіх бентежить, чи продовжуватиме свою політику захисту росіян в Україні Путін на східних теренах Української держави, а також те, яка доля спіткає патріотичну Українську Греко-Католицьку Церкву.

Мало не з дитинства ми знаємо про російськомовний Донецьк і Харків. Така слава про цей край була завжди, не лише зараз. Проте сучасна мова про Донбас має глибоке політичне забарвлення. Не думаю, що варто засуджувати жителів Сходу в їхній, можливо, невиразній патріотичності, національній малоактивності.

Гадаю, щоб зрозуміти, чому так склалося, потрібно бодай раз у житті ступити на землю українського степу, вдихнути аромат шахтарського чорнозему і просто поспілкуватися з тамтешніми старожилами. Бо ж якби було все так вороже, то ніколи б на цих землях не прижилася Церква, яку здавна позиціонували «бандерівською» і яка рясно засіяла своїми храмами цей український степ. Це свідчить про те, що тут є люди, які потребують душпастирської опіки, можливо, повчального українського слова, котре несуть греко-католицькі отці.

Одного разу мені таки довелося побувати в Донецьку. Звичайно, що після серця України Києва і її душі Львова тут відчувається сильний контраст: звідусіль лине російська мова, вивіски на вітринах магазинів тією ж мовою, дещо інший клімат, мало української символіки. Проте і тут щонеділі чути Боже Слово, яке звучить не лише для вихідців Західної України, а й для корінного населення. Принаймні таку картину я споглядала в катедральному соборі УГКЦ Покрову Пресвятої Богородиці в Донецьку.

Помітила, що прихожан у головному храмі УГКЦ на цих теренах стало стільки, що він не може вмістити всіх охочих. Мушу підкреслити, що більшість людей, які були тієї неділі на Божественній Літургії, спілкувалися російською. Мені навіть радісно було з того, що так є. Бо УГКЦ не обмежується лише українцями, а значить і не спирається лише на одну національність і мову. Власне, про те, в якому становищі зараз перебуває УГКЦ на Донбасі на тлі останніх подій спілкуємося з владикою Степаном (Меньком), першим і поки єдиним Екзархом Донецько-Харківським УГКЦ, який душпастирює тут уже 12 років.

Яке було ставлення до УГКЦ на початках розвитку екзархату? Чи воно змінилося?

Після Помаранчевої революції відчувалося більше свободи, аніж напередодні. Нам вдалося отримати земельні ділянки для будівництва храмів. Проте вже в часи «регіоналів» ставлення до нас дещо змінилося. Воно стало більш прискіпливим. Коли я приходив до Донецької міської ради і казав, що я єпископ, мені заявляли, що «бандерівську Церкву» тут  розвивати не дадуть. Бо це, за словами високопосадовців, розпалюватиме ворожнечу.

Потім ми активно стали співпрацювати з регіональним БФ «Карітас». Спільними зусиллями реалізовували соціальні проекти, щоб допомагати дітям вулиці, ВІЛ-інфікованим. Ті проекти, які мало б робити місто, ми взялися втілювати в життя. Це позитивно вплинуло на ставлення до нас місцевого люду. Після цього нам вдалося налагодити стосунки з владою, зокрема з міським головою.

Одного разу, коли проходив Постійний Синод Єпископів УГКЦ в Донецьку, наші владики зустрілися з мером Донецька. Також змінилося ставлення влади до нас після відвідин Блаженнішим Святославом, Главою УГКЦ, екзархату з нагоди 10-ї річниці його заснування. Предстоятеля Церкви прийняли на високому рівні, як у Донецьку, так і в Харкові. Не було аж такого ворожого настрою.  

На жаль, було кілька випадків вандалізму стосовно нашої Церкви, зокрема в Харкові, коли у вікна храмів кидали каміння, розмальовували стіни… Нині я не відчуваю, щоб були якісь погрози чи щось подібне. Бо, щиро кажучи, зараз не до нас. Зараз розгортається суто політична боротьба.

Як себе проявили донеччани під час Євромайдану?

Я простежую в Донецьку значний розвиток патріотичного руху. Бачу, як активно продається українська символіка в магазинах. Молодь стала дуже активною. Ця інтервенція мобілізувала людей до єдності.

Як гадаєте, чи зупиниться очільник Російської Федерації на Кримі? Чи піде далі?

Бачимо, що в Криму панує російський шовінізм. Чомусь там УГКЦ не сприймають. Там насторожує людей навіть сама назва «Українська», що трактується як національна патріотична Церква. Путін мав охоту йти на Схід України. Тому сюди були заслані цілі групи, які підбурювали народ. Якби він пішов сюди, то почалася б війна, яка привела б до розпаду Росії як такої, скоріш за все навіть світова війна… Ви ж розумієте: якщо Путін підійде впритул до Польщі, Естонії, то цього вже ніхто не терпітиме. Навіть деякі росіяни усвідомлюють наслідки такої нерозумної політики. Не можу зрозуміти тих державних мужів Росії! Виходить, що в них такий страх перед своїм Президентом, який був у часи правління Сталіна.

Чи правда, що в Донбасі більшість людей проросійськи налаштовані?

Нещодавно в мітингу в Донецьку на підтримку єдності України взяло участь більше як 10 тисяч людей (ви це спостерігали з телеекранів). Проте певна частина людей налаштована по-іншому: їх ще підбурюють ті, яких сюди для цього спеціально привозять. Потрібно розуміти, що «корінні східняки» не мають такого національного виховання, як «західняки».

Наприклад, міліціонери стоять перед дилемою: чи буде їх звинувачувати український народ у тому, що вони на боці держави, чи прийде Путін і буде їх брати за барки, якщо вони відстоюватимуть гідність України?! Загалом же, мушу визнати: тут поки немає чіткого розуміння, що потрібно відстоювати гідність України. Я завжди всім кажу, що як немає цілісної системи національного виховання, то люди стають рабами, котрі служать за гроші.

Якщо, не приведи Боже, вам чи вашим священикам погрожуватимуть, як це було в Криму, що робитимете?

Поки що нам ніхто не погрожує. Навіть якщо буде така загроза, я не покину екзархат і своїх священиків.

Руслана Ткаченко, Департамент інформації УГКЦ

Джерело:   Воїни Христа Царя