19.11.2013р. Б. / Папа: не ходіть за фальшивими месіями!

Спротив, який зустрічаємо з огляду на віру, є нагодою для свідчення та не повинен віддаляти нас від Господа Бога. На цьому наголосив Папа Франциск, промовляючи до десятків тисяч римлян та гостей Вічного Міста, які заповнили площу св. Петра у Ватикані в неділю, 17 листопада 2013 р., щоб разом із Наступником Святого Петра проказати молитву «Ангел Господній».

 

Святіший Отець коментував євангельський уривок, який розповідає про те, як Ісус передвіщає «останні часи». Ці слова Спаситель сказав у Єрусалимі, спонукуваний тим, як люди говорили про святиню та її красу. А Ісус сказав, що «прийде час, коли від того, що бачите, не залишиться камінь на камені». Відразу прозвучали запитання про те, коли і як це станеться, але Христос переміщує увагу із другорядних на два суттєвих аспекти: слід не дати себе звести фальшивим пророкам, і не можна дозволити, щоб нас сковував страх, а час очікування треба переживати як час свідчення та витривалості. 

«Це Ісусове слово завжди актуальне, також і для нас, що живемо у ХХІ сторіччі», — сказав Святіший Отець, наголошуючи на Христових словах: «Пильнуйте, щоб не дати себе звести. Багато-бо прийдуть у Моє ім’я». «Це, — пояснив він, — заохочення до розпізнавання, до цієї християнської чесноти розуміти, де є Господній дух і де — лукавий. Також і сьогодні, насправді, існують фальшиві “спасителі”, які пробують заступити Ісуса: лідери цього світу, фальшиві святі, також і маги, особи, які намагаються притягнути до себе серця та уми, особливо, молодих». Й Ісус застерігає, щоб не йти за ними, а також допомагає нам долати страх, звільняє нас перед лицем війн і природних катаклізмів від фаталістичних та апокаліптичних наставлень. 

«Другий аспект, — вів далі Папа,  заторкує нас, саме як християн і як Церкву: Ісус передвіщає болісні випробування та переслідування, яких зазнають Його учні задля Нього. Але Він також запевняє: “Навіть волосок із голови вашої не пропаде”. Він нагадує нам, що ми повністю в Божих руках! Спротив, який зустрічаємо з огляду на нашу віру та прийняття Євангелія, є нагодою для свідчення; це не повинно віддаляти нас від Господа, але має спонукати ще більше ввірятися Йому, силі Його духа та благодаті». 

У цьому контексті Святіший Отець скерував думки присутніх до «братів і сестер-християн, які зазнають переслідувань за віру». «Їх — багато. Можливо, — сказав він, — набагато більше, ніж у перші століття. Ісус є з ними. Але також і ми єднаємося з ними через молитву на любов. Ми також захоплюємося їхньою сміливістю та свідченням». 

Врешті, Ісус дає обітницю, яка є запорукою перемоги: «Вашою витривалістю спасете життя ваші». «Скільки-то надії у цих словах! Вони є пригадкою про надію та терпеливість, заохоченням вміти почекати на надійні плоди спасіння», — сказав Папа, додаючи, що «випробування й труднощі є частиною більшого задуму», і незважаючи на трагедії і біди світу, «задум Божого милосердя та доброти здійсниться». 

«Це Ісусове послання, — підсумував Святіший Отець, — спонукає нас задуматися над нашим теперішнім і додає сили для того, щоб відважно та з надією виходити йому назустріч, у супроводі Богородиці, яка завжди прямує вперед поруч із нами».

 
За матеріалами: Радіо Ватикану 

Джерело:   КРЕДО 

18.11.2013р. Б. / Синод Єпископів УГКЦ проголосив в усіх парафіях Декаду місійності

ПАСТИРСЬКЕ ПОСЛАННЯ

Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви
до вірних та всіх людей доброї волі

Ви приймете силу Святого Духа, що на вас зійде,
і будете моїми свідками в Єрусалимі,
у всій Юдеї та Самарії і аж до краю землі (Ді. 1, 8).

Дорогі в Христі!

Від 11 до 18 серпня цього року в Києві проходив Синод Єпископів Української Греко-Католицької Церкви. На нього прибули єпископи УГКЦ з України та поселень, а також відповідальні за наших вірних у Росії, Казахстані, Греції та Білорусі. Під час нарад і молитовних застанов ми відчули, що сьогодні Святий Дух кличе нашу Церкву з новою силою проповідувати Слово Боже, як тим, хто вже є вірним нашої Церкви, так і тим, хто ще очікує на Хрещення в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Господь кличе нас, навчаючи кожну сучасну людину, берегти все те, що наш Божественний Учитель нам заповідав (пор. Мт. 28, 19−20).

Це апостольське служіння, свідомість того, що ми послані Христом ділитися нашою вірою, є завданням усіх охрещених в ім’я Пресвятої Тройці. Нинівсім дітям нашої Церкви потрібно розпалити в собі вогонь Духа, за словами Христа: «Вогонь прийшов Я кинути на землю, і одного хочу – щоб він розгорівся» (Лк. 12, 49). Апостол же Павло застерігає: «Духа не гасіте!» (1 Сол. 5, 19).

Святий Дух зійшов на апостолів у день П’ятидесятниці. Сповнившись Духом, вони вже більше не боялися бути свідками Христа. Кожен віруючий християнин,отримавши того самого Святого Духа у таїнстві Миропомазання, покликаний не затримувати цього дару тільки для себе (щоб не загасити його),а щоразу сильніше розпалювати світильник особистої віри в Бога, поширюючи її на інших: роздмухуючи вогонь Святого Духа в серцях тих, хто зрікся своєї віри або віддалився від Христової Церкви;даруючи цей вогонь тому, хто його ще не має; зігріваючи і просвічуючи серце того, хто терпить холод і порожнечу та блукає в темряві незнання люблячого Бога-Отця.

Цими днями підсумовуємо Рік віри, який ми, як діти Христової Церкви, пережили, відповідаючи на заклик Святішого Отця − Папи Римського, а водночас завершуємо і ювілейні святкування Хрещення Русі-України. Святкуючи ці знакові події, ми наново усвідомлюємо собі, що віра для нас, українців, завжди була нашою спільною підвалиною, –непорушною Божою силою, яка 1025 років тому завдяки провидінному та богоугодному рішенню св. рівноапостольного князя Володимира вчинила нас соборним народом, невід’ємною частиною єдиної, святої, соборної і апостольської Церкви. Віра була рівно ж тією силою, яка дозволила нашому народові вистояти у важких випробуваннях, так що за святим Іваном Богословом можемо з вдячністю визнати: «І оце перемога, яка перемогла світ: віра наша» (1 Ів. 5, 4).

Наша Українська Церква завершує цей рік особливої Божої благодаті в Римі, святкуючи золотий ювілей перенесення мощів нашого великого святого – священномученика Йосафата Кунцевича – до базиліки Святого апостола Петра. Дивлячись на приклад цього великого святого й інших новомучеників та ісповідників віри ХХ століття, ми вчимося від них цінувати,як великий скарб, дар святої віри та нашу приналежність до святої Вселенської Церкви, що їїнаш Божественний Спаситель збудував на скеліПетрі, як рівно ж – свідчити про нашу віру всучасному світі, передаючи її дітям та ділячись нею з усіма, хто шукає і потребує спасенної Божественної благодаті.

То ж сьогодні, стоячи при гробі святого Йосафата в базиліці Святого Петра в Римі і духовно єднаючись з усією повнотою нашої Церкви, ми «єдиним серцем і устами» заносимо подячні молитви до престолу Всевишнього, дякуючи Йому за всі благодаті, що їх отримала наша Церква впродовж століть її історії, а зокрема – за ласку вірності Христові у важких десятиліттях переслідувань минулого століття. Те, що наша Церква зуміла вистояти в тих надзвичайно важких обставинах, було не нашою людською заслугою, а, передовсім, даром Господа Бога, Який не допустив, щоб ворота пекельні здолали Його Церкву (пор. Мт. 16, 18). Цю силу Божої благодаті добре розуміли самі ісповідники віри. Невипадково першою молитвою, яку промовив блаженний священномученик Миколай Чарнецький, повернувшись із заслання до Львова, була пісня прослави Господа «Тебе, Бога, хвалимо!». Нехай же буде прославлений Господь не тільки в численних мучениках таісповідниках віри минулого століття, – нехай Він буде прославлений у житті кожного віруючого сьогодні, нехай буде прославлений і в сучасній історії нашого українського християнського народу!

Щоб віра в нашому народі не погасла, ми, християни, маємо зберігати її живою в наших серцях, родинах і парафіяльних спільнотах, так щоб вона, як те світло, поставлене на свічнику (пор. Мт. 5, 15), показувала шлях до Бога іншим людям. Якщо людина по-справжньому глибоко вірує, то вона відчуває внутрішню потребу ділитися своєю вірою, передавати її іншим. Слова молитви перед причастям неможливо розділити: «Вірую, Господи, йісповідую…». Віра завжди пов’язана з ісповіддю – визнанням своєї віри перед іншими людьми. Христос навчає: «Хто вірує в мене, як каже Писання, то ріки води живої з його нутра потечуть» (Ів. 7, 38). Людина, яка вірою поєднана з Богом – джерелом живої води Духа Святого, має природну потребу, бажання поєднати всіх людей із Богом. Як неможливо стримати бистрої ріки, так само неможливо стримати свідчення віри, місійного запалу християнина і його особистої потреби ділитися своєю вірою з ближніми.

На цій дорозі свідчення віри можуть траплятися перешкоди і загрози, як це показує історія Церкви. Сьогодні, у часизадекларованої релігійної свободи, небезпечним явищем, яке приводить до відречення від віри в Христа, є переконання, що бути християнином можна лише на особистому рівні. Віру в Бога часто хочуть представити як приватну справулюдини, –справу, яка нікого іншого, окрім неї особисто, не повинна стосуватися. За такого розуміння віруючому можуть відмовляти в праві публічно визнавати свою віру. Проте коли і сама віруюча людина, під тиском зовнішніх обставин чи зі страху перед можливими насмішками з боку світу, соромиться виявляти те, що вона є християнином, не має відваги свідчити своєї віри ні словом, ні ділом, тоді вона неминуче наражається на небезпеку її втратити. Бо хто не ділиться своєю вірою, той поступовоїї зрікається. Каже Христос: «Хто, отже, буде соромитися мене й моїх слів перед цим родом перелюбним та грішним, того посоромиться і Син Чоловічий, коли прийде у славі Отця свого зі святими ангелами» (Мр. 8, 38). Тому ми, будучи свідомі цієї заповіді Христової, прагнемо й бажаємо, щоб у житті кожного сина і дочки УГКЦ розгорівся вогонь живої віриі щоб цей вогонь почав передаватися через наших віруючих іншим людям у місіонерському пориві.

Подібно як Святий Дух у день П’ятидесятниці укріпив апостолів і послав їх проповідувати Євангеліє, Вінсьогодні і нас посилає до людей, −посилає до нехрещених, далеких від Бога і Церкви, даруючи нам місію іти і зробити Христовими учнями всі народи. Христос неначе підкреслює незвичайність цієї місії: «Ось посилаю вас, немов овець поміж вовків» (Мт. 10, 16), – і водночас заспокоює: «Не бійсь, маленьке стадо, бо вашому Отцеві вподобалося дати вам Царство» (Лк. 12, 32). Виконуючи цю місію, нам, подібно до апостолів, потрібно «вийти назовні» і піти назустріч іншим, – вийти за межі своєї конфесії, народу, сім’ї, щоб зустрітися з людьми іншої віри, дітьми інших народів і культур, урешті-решт, із нашими сусідами. Якщо ми, сповнені місійного духу, почнемо це робити, то зі здивуванням з’ясуємо, що ті «інші» вже давно на нас чекають. Адже слово віри має особливу вагу там, де в словах зневірилися, а діяльна любов оживляє те, що завмерло від байдужості й без нас не оживе.

Наші місійні кроки мають бути скеровані не тільки до людей, далеких від Христа і Його Церкви, а й до «своїх», охрещених, але непрактикуючих своєї віри. Їх теж ми маємо привести до Христа. Наше свідчення віри духовно підкріпить наших охрещених братів і сестер, нагадає їм про їхнє християнські коріння, допоможе зрости у вірі завдяки нашому свідченню справжнього християнського життя.

Однак першим і найважливішим місцем, де маємо вірно зберігати, плекатий передавати скарб святої віри, є наші сім’ї та родини. Хочемо особливо підкреслити, що першими вчителями віри для дітей є їхні батьки. Ніхто: ані священик, ані сестра-монахиня, ані катехит−не може замінити батьків у виконанні цього священного обов’язку, який вони взяли на себе в день Хрещення своєї дитини − виховати її на зрілого християнина, здатного жити євангельськими заповідями у своєму житті, згідно з напутніми словами, що їхпромовив священнослужитель, передаючи запалену свічку хресним родичам: «Прийми оцю горіючу свічку і старайся у всьому житті твоєму просвічуватися світлом віри і добрих діл, щоб, коли прийде Господь, ти міг світло вийти йому назустріч його зі всіма святими й увійти беззаборонно у чертог небесної слави його і царювати з ним в безконечні віки». То ж нагадуємо батькам і матерям, дідусям і бабусям, що найцінніший дар, який вони можуть і повинні дати своїм дітям та внукам на дорогу в доросле життя, є дар живої віри. Цей дар важко переоцінити, адже від нього залежить і дочасне життя, і вічне спасіння ваших дітей і внуків. «Бо, – скажемо словами слуги Божого митрополита Андрея, – що ж варте таке життя, яке не веде до спасення?! Направду кажу вам: ліпше цей короткий вік на цьому світі пережити у нужді та терпінні, а після смерти доступити вічного щастя, ніж тих кілька літ на цьому світі пережити хоч би й в найбільших багатствах, щасті та силі, а після смерти бути виключеним від усякого блаженства тай засудженим на вічний плач! «Яка користь людині, як світ цілий здобуде, а занапастить власну душу?» (Мт. 16, 26)».

Щоб допомогти кожному вірному нашої Церкви ділитися своєю вірою, розпалити в собі місійний дух, Синод Єпископів нашої Церкви постановив проголосити в усіх наших парафіях Декаду місійності, до активної участі в якій закликаємовсіх дітей Української Греко-Католицької Церкви – душпастирів, ченців та черниць і вас, улюблені в Христі миряни. Вона проводитиметься щороку впродовж десяти днів між святами Вознесіння Господнього і Зіслання Святого Духа. Подібно як апостоли в ті дні перебували в молитві, щоб «зодягнутися силою з висоти» в день П’ятидесятниці, так і ми в молитві відкриватимемося на «силу з висоти», якою звершуватимемо ті місійні діяння, що на них надихне Святий Дух і благословить Церква.

Закінчується Рік віри, проголошений Вселенською і нашою помісною Церквою. Але продовжується наше життя вірою. Нехай же всемилостивий Господь благословить кожного з нас, щоб наша віра не маліла, але щоб ми, живучи вБожій благодаті, могли і наших братів утверджувати у вірі (пор. Лк. 22, 32). Нехай нашою Провідницею на дорогах віри буде Пресвята Богородиця та всі святі йправедники українського народу!

Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога-Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами!

Від імені Синоду Єпископів
Української Греко-Католицької Церкви

+ СВЯТОСЛАВ

Дано в Києві,

при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
14 листопада 2013 року Божого,
у день Святих чудотворців і безсрібниківКосми й Дам’яна

Отцям-душпастирям доручаємо зачитати вірним це Пастирське послання після кожної Божественної Літургії у неділю, 24 листопада цього року.

Джерело:   КІРІОС

17.11.2013р. Б. / Притча про сіяча. Коментар Святих Отців

Притча про сіяча

 

У двадцять першу неділю по Зісланні Святого Духа читається Євангеліє від Луки у якому Христос розповідає притчу про сіяча (Лк 8,5-15).

Пропонуємо коментар деяких Святих Отців Церкви та давньохристиянських письменників на даний євангельський уривок.

Сівачем є Ісус

Ісус направду є Сівачем всього того, що є добре, а ми є Його землею. Весь урожай духовних плодів є від Нього і завдяки Йому. Він навчив нас цього, коли сказав: «Без мене ж ви нічого чинити не можете» (Йо 15,5).

Кирило Олександрійський, Пояснення на Луку, бесіда 41.

Єдиний доглядач землі

Є тільки один доглядач землі, яка є в людях, – Той, Хто від початку, від заснування світу, сіє зерна, які можуть зростати; Той, Хто у слушний час посилає дощ Слова Господнього; часи і місця, коли ця земля, що в людях, отримує Божі зерна зрошені дощем Божого Слова, бувають різними.

Климентій Олександрійський, Стромати 1,7,2.

Зерно, яке росте, мусить спершу померти

Возлюблені, зауважмо, як Господь постійно показує нам майбутнє воскресіння, подаючи нам, як первоплід цього, Господа Ісуса Христа, воскрешаючи Його з мертвих. Возлюблені, ми спостерігаємо воскресіння, яке відбувається час від часу. День і ніч показують нам воскресіння: минає ніч і настає день, відходить день і приходить ніч. Погляньмо на плоди. В який спосіб і де проростає насіння? Вийшов сіяч і кинув в землю насіння; вони, потрапивши сухі і голі у землю, зітлівають. Потім велич Господнього Промислу їх відроджує, з одного виростають багато та приносять плід.

Климент Римський, Лист до Коринтян 24.

Посіяно в Ісусі, Дорога

Якщо ми слухаємо слово і від цього слухання наша земля видає рослину, але ця рослина, перше ніж достигне і принесе плід, висихає, то наша земля буде зватися кам’янистою; якщо натомість сказані слова закорінюються глибше в нашому серці, щоб принести плід діл та мати в собі зерна майбутніх плодів, то тоді справді земля кожного з нас приносить плід згідно зі своїми можливостями: якась сто, якась шістдесят, якась тридцять з одного. Однак видається нам правильним та необхідним також застерегти, щоб наш плід не мав в у собі бадилля, тобто бур’яну, щоб не був при дорозі (пор. Лк 8,5), але щоб був посіяним на самій дорозі, на Тій, Яка каже: «Я – дорога» (Йо 14,6), для того, щоб птахи небесні не поїдали наших плодів і наш виноградник.

Ориген, Бесіди на Буття 1,4.

Вуха відносяться до внутрішньої людини

Що сказати відносно цього: «Хто має вуха слухати, нехай слухає?» Очевидно, що деякі мають кращі вуха, якими можуть краще чути Божі слова. Що ж Він каже до тих, які не мають тих вух? «Слухайте, глухі! Глядіть, сліпі, дивіться!» (Іс 42,18). Всі ці вислови вжиті по відношенні до внутрішньої людини.

Василій Великий, Бесіди на Псалми 33,13.

Таємниці об’явлені віруючим

Слово Спасителя, так би мовити, постійно приховане. Блаженний псалмопівець поставив це перед нами, кажучи: «Уста мої для приповісток я відкрию» (Пс 77,2). Зауваж, як те, що він колись давно сказав, сповнилося: «Зібралася навколо Нього сила народу з усієї Юдеї і Він говорив до них у притчах». Оскільки вони не були достойні зрозуміти таємниць Царства Небесного, то для них Він огорнув слово неясністю.

Знання таємниць Царства Небесного було запевнене не для них, а для нас, що є більш готовими прийняти віру. Він дав це нам, оскільки досконалою є мудрість, здатність розуміння притч і незрозумілих слів, слова мудрих та їхні загадки (пор. Прип 1,6). Притчі, можемо сказати, є образами предметів не видимих, а духовних та тих, яких можна пізнати розумом. Притча представляє очам нашого ума те, що неможливо побачити тілесними очима. Вона гарно показує нам тонкість розумових речей за допомогою того, що відноситься до почуттів і є відчутним на дотик.

Кирило Олександрійський, Пояснення до Луки, бесіда 41.

Диявол вириває добре зерно край дороги

Зерно це Слово Боже. Ті, що край дороги, це ті, що слухають, але потім приходить диявол і вириває геть з їх серця слово, щоб вони не увірували і не спаслися. У якійсь момент бачимо, як твердість ґрунту спричинює те, що зерно край дороги забирають геть. Дорога є завжди твердою та необробленою, адже по ній всі ступають своїми ногами; не приймає в себе жодного насіння, і воно лежить на поверхні, стає доступне всім пташкам, які хочуть забрати його. Всі ті, які мають ум затверділий, безплідний та, так би мовити, спресований, не отримують божественного зерна. Божественна і свята пересторога не доходить до них; вони не сприймають слів, які б виробили в них страх Божий та завдяки яким вони могли б принести як плід славу чесноти. Вони зробили зі себе стежку второвану і втоптану нечистими демонами, самим Сатаною, а тому ніколи не можуть принести святий плід. Ви, що чуваєте, що маєте безплідне серце і не приносите плоду, відкрийте ваш ум і прийміть святе зерно, будьте родючим і добре обробленим ґрунтом, принесіть Богові плоди, які піднесуть вас до життя нетлінного.

Кирило Олександрійський, Пояснення до Луки, бесіда 41.

Диявол віддалює слово Божої науки

Коли приходите до Церкви, не розсіюйтесь пустими і непотрібними справами, адже в такому випадку диявол прийде і знайде вас перейнятими ними, немов би ворон, який негайно знаходить в ріллі зерно пшениці ще перед тим, як його прикриють землею, і, схопивши його, летить геть; так само диявол забирає пам’ять про слова науки Божої від ваших сердець, і ви залишаєтеся порожніми та позбавлені корисних повчань.

Симеон Новий Богослов, Повчання 30,12-22.

Невдячність душі – це відкрита дорога до зла

«Одне впало край дороги» (Лк 8,5). Це образ душі невдячної, як тієї, що, отримавши лише один талант, зневажила доброту Того, Який їй його дав (пор. Мт 25,24-30). Оскільки ґрунт був повільним до прийняття його насіння, то він стає прохідним місцем для всякого зла. Як наслідок, не було місця на тій землі для Вчителя, щоб Він міг зайнятися нею як землевласник, розбити її твердість та засіяти на ній насіння. Господь описав лукавого, використовуючи образ птаха, який викрадає зерно та несе його геть; в такий спосіб дає зрозуміти, що насильно диявол не вириває з серця йому ввірене повчання. В образах притчі Він об’явив голос Євангелія, голос, який стоїть біля дверей наших вух як пшеничне зерно на поверхні землі, яка не заховала в своєму лоні насіння, що впало на неї. Птахам не було б дозволено проникнути в землю в пошуках насіння, що його земля приховувала під своїми крилами.

Єфрем Сирійський, Пояснення до Діатесарону 11,13.

Переслідування стають причиною збентеження і втрати віри

Звернімо увагу на інших, про яких Христос сказав: «Ті ж, що на камені, це тії, що, почувши, з радістю приймають слово, але не маючи коріння, вірують дочасу й під час спокуси відпадають» (Лк 8,13). Є люди, віра яких не випробувана. Вони спираються тільки на слова і не докладають зусиль свого ума, щоб поглибити таїнство. Їхня побожність – тендітна і незакорінена. Коли входять до церкви, то часто отримують задоволення, дивлячись на численно зібраних людей, радісно отримують настанови в таїнствах від того, який має завдання навчати, і обдаровують його похвалами. Коли виходять з церкви, то одразу ж забувають святі правди і їхнє життя повертається до звичайного бігу, бо  вони нічого не прийняли для свого майбутнього добра. Якщо для християн справи йдуть мирно і нема випробувань, які б їх турбували, то тоді вони просто підтримують свою віру, так би мовити, в певному стані збентеження та коливання. Однак, коли їх турбують переслідування і неприятелі істини атакують церкви Спасителя, то їхнє серце не любить боротьби, а їхній ум відкидає щит та втікає.

Кирило Олександрійський, Пояснення до Луки, бесіда 41.

Тверде слово не знаходить місця на твердій землі

«Те впало на скелясту землю» (Лк 8,6). Господь об’явив своє милосердя: навіть якщо твердість ґрунту не була пом’якшена працею, Він не позбавив його свого насіння. Цей ґрунт представляє тих, які віддаляються від Його настанов як тих, які кажуть: «Жорстока ця мова! Хто може її слухати?» (Йо 6,60). Вони немов Юда, який слухав Його слова і жив серед Його знаків (чудес), однак залишився безплідним в часі випробування.

Єфрем Сирійський, Пояснення до Діатесарону 11,14.

Речі світу цього придушують насіння

«А те, що впало між тернину, це ті, що вислухавши, ідуть, та клопоти, багатства і життєві розкоші їх душать, і вони не дають плоду» (Лк 8,14). Господь розсипає насіння, яке здобуло тверду основу в ґрунті, який його прийняв. Воно вже почало підростати та стало видимим, коли турботи світу придушили його і воно висохло, будучи виснажене пустими справами. Пророк Єремія сказав: «На їхньому стеблі нема колосся, муки воно не вродить» (Ос 8,7). В цих справах ми мусимо бути як досвідчені землевласники, що терпеливо зривають тернину та викорчовують все, що шкідливе, і потім розсіюють насіння у чисті борозни. Можна сміливо сказати, що ті, які не сумніваються, повертаються додому раді, несучи снопи з собою (пор. Пс 126,6). Якщо якась людина кидає насіння на землю тернисту, зарослу кущами і густо покриту непридатною стернею, то зазнає подвійної втрати. По-перше, вона тратить своє насіння, а по-друге – свою працю. Щоб божественне насіння могло добре в нас проростати, відкидаймо геть з нашого ума думки світу і ті тривоги, які ні до чого не приводять та змушують нас прагнути бути багатими.

Кирило Олександрійський, Пояснення до Луки, бесіда 41.

Милостиня і віра замість багатства

Милостиня і віра нехай тебе не залишають. Пам’ятай, що кожного дня смерть є близько, і, ніби вже закритий в гробі, не турбуйся ні про що з цього віку. Турбота про цей світ та прагнення багатства –  це та тернина, від якої в Євангелії Господь казав нам стерегтися, оскільки вона придушує добре насіння.

Паскасій Думійський, Питання і відповіді грецьких Отців 43,2.

Добре насіння приносить плоди в багато разів

Це добре насіння гідне захоплення. Багата та родюча земля приносить плід в стократному розмірі, так що це є добрим знаком кожного родючого та плодотворного поля. Один з святих пророків устами Божими сказав: «Усі народи щасливими вас будуть називати, бо будете країною втіхи» (Мал 3,12). Коли Слово Боже падає в чистий ум, здатний звільнитися від усього шкідливого, то воно глибоко запускає своє коріння і виростає як кукурудзяне стебло. Доводить свій плід до зрілості, будучи сильним в листках і гарним цвітінням.

Кирило Олександрійський, Пояснення до Луки, бесіда 41.

Джерело:   Воїни Христа Царя