17.06.2013р. Б. / «Той, хто скаже, що вірує в Бога, але не шукає єдності між християнами, той неправдомовець», – слово Блаженнішого Святослава про екуменізм

7 червня у Києві відбувся круглий стіл «Україна в православно-католицькому діалогові». У його роботі брав участь кардинал Курт Кох, президент Папської ради сприяння єдності християн та співголова змішаної Міжнародної комісії з богословського діалогу між Католицькою і Православною Церквами. Вашій увазі пропонуємо слово, яке на цьому заході виголосив Блаженніший Святослав, Патріарх УГКЦ.

 

Торік, у жовтні, ми, члени Синоду Єпископів Католицької Церкви, разом зі Святішим Отцем Венедиктом XVI згадували 50-річчя початку діяльності ІІ Ватиканського Собору. Цей Собор, безперечно, став епохальною подією не лише в Католицькій Церкві, а у всьому християнстві. Бо з ІІ Ватиканським Собором ми пов’язуємо виникнення, так би мовити, у сучасному вигляді всього того, що називаємо екуменізмом, чи екуменічним рухом (віднайдення первісної єдності між християнами). Примітно, що недавно, 5 червня, якраз у день, коли в Україну прибув кардинал Курт Кох, виповнилося 53 роки від заснування Папської ради у справах єдності між християнами, яку очолює його еміненція. Як бачимо, блаженний Папа Іван ХХІІІ намагався зробити все для того, щоб ІІ Ватиканський Cобор відбувся в екуменічному ключі.

 

Гадаю, одною із основних позицій ІІ Ватиканського Собору було те, що, можливо, чи не найбільшою перешкодою для успішності проповідування Христового Євангелія в сучасній культурі є поділ між християнами. Тому отці Собору не могли оминути цієї загальнохристиянської потреби – пошуку єдності між християнами.

 

У цьому контексті не можна не згадати вислову блаженного Папи Івана ХХІІІ: «У нас, християн, є набагато більше того, що нас єднає, ніж того, що роз’єднує», – вислову, який вказує, що тоді був вибраний цілком інший, якісно новий напрямок у вирішенні цього надзвичайно важливого питання. Ба навіть, щоразу більше християн різних конфесій почали розуміти, що коли хтось вважає себе віруючим християнином, то не сміє забувати молитву Христа до свого Отця, яку наш Спаситель промовив перед своїм учням на Тайній вечері, кажучи: «Щоб усі були одно, як Ти в Мені, а Я в Тобі, щоб і вони були в нас об’єднані; щоб світ увірував, що Ти Мене послав» (Ів. 17, 21). Тому можна сказати, що успішність нашої євангелізаційної місії залежить від глибини єдності, яка панує між нами: ці поняття знаходяться у прямо пропорційній залежності.

 

Я б хотів коротко розглянути одну важливу ділянку церковного буття – історичну пам’ять Церкви. Тут ідеться не про якесь суспільне свідоме чи підсвідоме явище певної групи людей, як говорять психологи, – а про щось набагато глибше. Пам’ять помісної Церкви пов’язана з її особливим історичним досвідом свідчення віри і проповіді Євангелія, містичним та духовним переживанням присутності Спасителя між своїми учнями в різних обставинах і культурних контекстах їхнього життя.

 

Ісус Христос на Тайній вечері сказав до своїх учнів: «А Утішитель, Святий Дух, якого Отець в ім’я моє зішле, той навчить вас усього і все вам нагадає, що Я сказав вам» (Ів. 14, 26). Тут є слова «пригадає вам» – hypomnisi hymas panta. Це пригадування Святим Духом є основою анамнези – спомину, що його чинить Христова Церква, звершуючи Божественну Літургію та дякуючи за все діло спасіння, божественнe ikonomias, від початку сотворення до другого і славного пришестя Христа у славі. Це спогадування діла спасіння в спільноті Церкви робить нас дійсними причасниками Тіла і Крові нашого Спасителя, – це спогадування робить нас здатними пережити в різних обставинах та культурних контекстах реальність спасенної дії нашого Бога. Ця історична пам’ять Церкви, як і літургійна анамнеза, пов’язана з дією Святого Духа, який щоразу пригадує, актуалізує, реально уприсутнює цю істину, котрою є Ісус Христос посеред нас: «Ісус Христос учора й сьогодні – той самий навіки!» (Євр. 13, 8) .

 

Наголошуючи на важливості історичної пам’яті Церкви, хотів би згадати доповідь, яку я почув 2012 року, коли вперше брав участь в асамблеї Папської ради у справах єдності між християнами як її новий член. Ідеться про виступ кардинала Турксона, голови Папської ради «Справедливість і мир», який є вихідцем з Африканського континенту. Він розповів, що Африка була євангелізована в той час, коли християни вже були розділені. Тому сьогодні християни в Африці здебільшого не знають, що спершу Христова Церква була єдиною і що єдність є потрібною чи можливою. Це відомо лише тим, хто вивчає богослов’я, цікавитися історією, зокрема історією Церкви. Цей кардинал поставив запитання: чи справді християни Африки мають пам'ять неподіленої Церкви?! Я тоді почувався щасливим, що належу до традиції київського християнства.

 

Цього року ми разом із православними братами відзначатимемо 1025-річчя Хрещення України-Русі. І ми якщо заглянемо в містичну духовну пам'ять Київської Церкви – знайдемо період неподіленого християнства І тисячоліття. Тому щоразу, коли ми говоримо про необхідність єдиної помісної Церкви в Україні, пошуку єдності між нами – Святий Дух промовляє в наших серцях, пригадує і заповідь Христа, і минувшину Київської Церкви та закликає наше сумління повернути цей ранній історичний хрещальний досвід єдиної і неподіленої Христової Церкви – Його містичного тіла. Я переконаний, що усвідомлення християнами, спадкоємцями неподіленої Київської Церкви, живої потреби церковної єдності і є цією внутрішньою дією Духа Святого, що промовляє до наших сердець та пригадує все, чого навчав нас Божественний Спаситель. Ця дія нашого Утішителя – основа та надія екуменічного пошуку серед християн України. Ми сьогодні повинні дякувати нашому Спасителеві і Святому Духові за те, що Він нам пригадує про той наш спільний глибокий спадок.

 

Нещодавно, читаючи одну дискусію в Інтернеті, я поставив собі запитання, чи можна в Україні взагалі говорити про екуменізм. Гадаю, труднощі пов’язані з тим, що в сучасному постмодерному світі більше не існує єдності як цінності. Сьогодні цінністю є толерантність множинності. Тому часом християни, можливо, впадають у спокусу цього сучасного світу, щоб заспокоїтися у своїх поділах, забути про молитву Христа за єдність своїх учнів. Інколи питання екуменізму зводиться до «миротворчого» толерування інакшості одне одного. Тоді  заперечується сам факт потреби пошуку єдності.

 

Ми, християни України і Європи, зокрема Східної, в останні 20 років грішили проти екуменізму. У чому полягав цей гріх? Ми передали питання екуменізму в руки дипломатів і політиків. І це певною мірою дискредитувало цю святу ідею в очах простих вірних. Тому, на мою думку, сьогодні необхідно говорити про екуменізм як про пошук єдності між християнами в Україні в середовищі мирян, духовенства і чернецтва. Думаю, що питання такої єдності чи її пошук близьке всім християнам. Кожен християнин візантійської традиції, греко-католик чи православний, коли приходить на Літургію, чує у мирній єктенії прохання: «За мир всього світу, добрий стан святих Божих Церков і з'єднання всіх Господеві помолімся».

 

Ми повинні перевести дискусію про екуменізм в духовну площину. Питання єдності між християнами має стати темою, про яку говорять душпастирі зі своїми духовними дітьми, сповідники із пенітентами тощо. Спитаймо себе: скільки разів ми чули проповідь про єдність між християнами? Принагідно хочу сказати, що в Католицькій Церкві, як латинського, так і східного обряду, ми щороку проводимо Тиждень молитов за єдність між християнами. Однак бачимо, що цього замало. Ми повинні молитися, працювати, просити, щоб Дух Святий залікував усі рани поділу, пригадав нам усе те, чого навчав нас і що залишив нам Ісус Христос як свою заповідь.

 

Святий євангелист Іван навчає: «Коли хтось каже: «я Бога люблю», а ненавидить брата свого, той неправдомовець. Бо хто не любить брата свого, якого бачить, той не може любити Бога, якого не бачить?» (1 Iв. 4, 20). А в екуменічній площині я б сказав так: той, хто скаже, що вірує в Бога, але не шукає єдності між християнами, той неправдомовець. Бо як можна у вірі поєднатися з Богом, якого ми не бачимо, будучи роз’єднаними зі своїми братами, яких бачимо?

 

Я б дуже хотів, аби ми зробили глибокий іспит сумління і подумали над тим, що нам потрібно зробити, щоб запанувала ця єдність. Напередодні свята П’ятдесятниці просімо, щоб Дух Святий ще раз нагадав нам, християнам України, що в нас є лише «один Господь, одна віра, одне хрещення. Один Бог і Отець усіх, що над усіма, і через усіх, і в усіх» (Еф. 4, 5–6).

+ Святослав

Джерела: www.ugcc.org.ua

Воїни Христа Царя

17.06.2013р. Б. / Папа: Духовна людина – не та, що витає у хмарах, а та, що чинить по-Божому

 «Йдучи Божим шляхом, ми йдемо до життя, а поклоніння ідолам веде до смерті», - сказав Папа під час Меси, яку він здійснив на площі Св. Петра з нагоди Дня, присвяченого «Evangelium Vitae», в рамках Року віри.
 

У світлі прочитаних уривків зі Святого Письма Святіший Отець запропонував «три прості теми для роздумів над нашою вірою»: Біблія об’являє нам Живого Бога, Який дає життя, Христос дарує нам життя, а Святий Дух підтримує його в нас, Божі шляхи ведуть до життя, а слідування за ідолами – до смерті.

Перше читання розповідало про царя Давида, який хотів приховати перелюб, скоєний з дружиною одного із своїх воєначальників, пославши його на передову лінію, щоб той загинув. «Коли людина прагне утверджувати сама себе, закриваючись у своєму егоїзмі і ставлячи себе на місце Бога, то сіє смерть», – зазначив Святіший Отець, додаючи, що усвідомивши свій гріх, цар Давид розкаявся та отримав запевнення у Божому милосерді. Іноді ми маємо бачення Бога, «як суворого судді, який обмежує нашу свободу», але, як пригадав Папа, «все Писання пригадує нам, що Бог є Животворящим, Тим, Хто дає життя та показує дорогу до повноти життя», Він є «джерелом життя».

Євангельський уривок представив постать жінки-грішниці, яка наблизилася до Ісуса, намастила пахощами та вмила сльозами Його ноги й отримала прощення гріхів. У цьому контексті проповідник зазначив, що «Ісус є втіленням Животворящого Бога», Який приносить життя, приймаючи, люблячи підтримуючи, заохочуючи, прощаючи й даючи силу прямувати вперед. «В усій Євангелії бачимо, – пояснив Святіший Отець, – як Ісус вчинками і словами приносить Боже життя, яке перемінює». Саме це досвідчила жінка, яка відповіла любов’ю на любов та розпочала нове життя.

Схожий досвід мав і святий Павло, про що він розповів в прочитаному уривкові з Послання до Галатів: «А що живу тепер у тілі, то живу вірою в Божого Сина, який полюбив мене й видав себе за мене». Як пригадав Папа, до цього життя у Христі нас впроваджує Святий Дух, а тому слід запитати себе, чи ми відкриті на Його дію? «Християнин є духовною людиною», що не означає, що він є людиною, яка «витає в хмарах», але «є особою, яка щодня думає і чинить по-Божому», яка дозволяє, щоб її життя було натхнене Святим Духом. «Той, хто дозволяє, щоб Його провадив Святий Дух, є реалістом, вміє оцінювати дійсність та є плідним: його життя породжує життя».

Але людина не завжди обирає Животворящого Бога, але піддається ідеологіям та логіці, яка чинить перешкоди життю, не шанує його, бо продиктована «егоїзмом, інтересами, вигодою, владою, приємністю, а не любов’ю». За словами Святішого Отця, це прояви відвічної ілюзії, ніби можливо побудувати «людське місто без Бога», що відкинувши Бога, можна осягнути свободу та повне здійснення людини. Наслідком того є те, що «Животворящого Бога замінюється людськими й проминаючими ідолами», які дарують захоплюючі миті обманливої свободи, але, врешті, приносять рабство та смерть.

«Скажімо «так» любові та «ні» егоїзмові, скажімо «так» життю та «ні» смерті, скажімо «так» свободі та «ні» рабству багатьох ідолів нашого часу, одним словом, скажімо «так» Богові, Який є любов’ю, життям та свободою, і ніколи не розчаровує», – закликав Папа Франциск. 

За матеріалами: Радіо Ватикан 

Джерело:   КРЕДО 

16.06.2013р. Б. / Наш Бог є Богом життя. Папа Франциск очолив Службу Божу з нагоди Дня «Evangelium Vitae»

«Цим Євахаристійним богослужінням в Році віри бажаємо подякувати Богові за дар життя в усіх його проявах, й, одночасно, прагнемо звіщати Євангеліє життя», – цими словами Папа Франциск розпочав проповідь, яку він виголосив під час Служби Божої з нагоди Дня «Evangelium Vitae» (Євангеліє життя), який з нагоди Року віри зібрав з усього світу на прощу до гробу святого Петра хворих, людей з особливими потребами, медпрацівників та волонтерів, членів різних організацій та асоціацій, які допомагають хворим.

 

У світлі прочитаних уривків зі Святого Письма Святіший Отець запропонував «три прості теми для призадуми над нашою вірою»: Біблія об’являє нам Живого Бога, Який дає життя, Христос дарує нам життя, а Святий Дух підтримує його в нас, Божі шляхи ведуть до життя, а слідування за ідолами – до смерті.

 

Перше читання розповідало про царя Давида, який хотів приховати перелюб, скоєний з дружиною одного із своїх воєначальників, пославши його на передову лінію, щоб той загинув. «Коли людина прагне утверджувати сама себе, закриваючись у своєму егоїзмі і ставлячи себе на місце Бога, то сіє смерть», – зазначив Святіший Отець, додаючи, що усвідомивши свій гріх, цар Давид розкаявся та отримав запевнення у Божому милосерді. Іноді ми маємо бачення Бога, «як суворого судді, який обмежує нашу свободу», але, як пригадав Папа, «все Писання пригадує нам, що Бог є Животворящим, Тим, Хто дає життя та показує дорогу до повноти життя», Він є «джерелом життя».

 

Євангельський уривок представив постать жінки-грішниці, яка наблизилася до Ісуса, намастила пахощами та вмила сльозами Його ноги й отримала прощення гріхів. У цьому контексті проповідник зазначив, що «Ісус є втіленням Животворящого Бога», Який приносить життя, приймаючи, люблячи підтримуючи, заохочуючи, прощаючи й даючи силу прямувати вперед. «В усій Євангелії бачимо, – пояснив Святіший Отець, – як Ісус вчинками і словами приносить Боже життя, яке перемінює». Саме це досвідчила жінка, яка відповіла любов’ю на любов та розпочала нове життя.

 

Схожий досвід мав і святий Павло, про що він розповів в прочитаному уривкові з Послання до Галатів: «А що живу тепер у тілі, то живу вірою в Божого Сина, який полюбив мене й видав себе за мене». Як пригадав Папа, до цього життя у Христі нас впроваджує Святий Дух, а тому слід запитати себе, чи ми відкриті на Його дію? «Християнин є духовною людиною», що не означає, що він є людиною, яка «витає в хмарах», але «є особою, яка щодня думає і чинить по-Божому», яка дозволяє, щоб її життя було натхнене Святим Духом. «Той, хто дозволяє, щоб Його провадив Святий Дух, є реалістом, вміє оцінювати дійсність та є плідним: його життя породжує життя».

 

Але людина не завжди обирає Животворящого Бога, але піддається ідеологіям та логіці, яка чинить перешкоди життю, не шанує його, бо продиктована «егоїзмом, інтересами, вигодою, владою, приємністю, а не любов’ю». За словами Святішого Отця, це прояви відвічної ілюзії, ніби можливо побудувати «людське місто без Бога», що відкинувши Бога, можна осягнути свободу та повне здійснення людини. Наслідком того є те, що «Животворящого Бога замінюється людськими й проминаючими ідолами», які дарують захоплюючі миті обманливої свободи, але, врешті, приносять рабство та смерть.

 

«Скажімо “так” любові та “ні” егоїзмові, скажімо “так” життю та “ні” смерті, скажімо “так” свободі та “ні” рабству багатьох ідолів нашого часу, одним словом, скажімо “так” Богові, Який є любов’ю, життям та свободою, і ніколи не розчаровує», – закликав Папа Франциск.

Текст із сторінки http://uk.radiovaticana.va

Джерело:   Воїни Христа Царя