17.11.2013р. Б. / Притча про сіяча. Коментар Святих Отців

Притча про сіяча

 

У двадцять першу неділю по Зісланні Святого Духа читається Євангеліє від Луки у якому Христос розповідає притчу про сіяча (Лк 8,5-15).

Пропонуємо коментар деяких Святих Отців Церкви та давньохристиянських письменників на даний євангельський уривок.

Сівачем є Ісус

Ісус направду є Сівачем всього того, що є добре, а ми є Його землею. Весь урожай духовних плодів є від Нього і завдяки Йому. Він навчив нас цього, коли сказав: «Без мене ж ви нічого чинити не можете» (Йо 15,5).

Кирило Олександрійський, Пояснення на Луку, бесіда 41.

Єдиний доглядач землі

Є тільки один доглядач землі, яка є в людях, – Той, Хто від початку, від заснування світу, сіє зерна, які можуть зростати; Той, Хто у слушний час посилає дощ Слова Господнього; часи і місця, коли ця земля, що в людях, отримує Божі зерна зрошені дощем Божого Слова, бувають різними.

Климентій Олександрійський, Стромати 1,7,2.

Зерно, яке росте, мусить спершу померти

Возлюблені, зауважмо, як Господь постійно показує нам майбутнє воскресіння, подаючи нам, як первоплід цього, Господа Ісуса Христа, воскрешаючи Його з мертвих. Возлюблені, ми спостерігаємо воскресіння, яке відбувається час від часу. День і ніч показують нам воскресіння: минає ніч і настає день, відходить день і приходить ніч. Погляньмо на плоди. В який спосіб і де проростає насіння? Вийшов сіяч і кинув в землю насіння; вони, потрапивши сухі і голі у землю, зітлівають. Потім велич Господнього Промислу їх відроджує, з одного виростають багато та приносять плід.

Климент Римський, Лист до Коринтян 24.

Посіяно в Ісусі, Дорога

Якщо ми слухаємо слово і від цього слухання наша земля видає рослину, але ця рослина, перше ніж достигне і принесе плід, висихає, то наша земля буде зватися кам’янистою; якщо натомість сказані слова закорінюються глибше в нашому серці, щоб принести плід діл та мати в собі зерна майбутніх плодів, то тоді справді земля кожного з нас приносить плід згідно зі своїми можливостями: якась сто, якась шістдесят, якась тридцять з одного. Однак видається нам правильним та необхідним також застерегти, щоб наш плід не мав в у собі бадилля, тобто бур’яну, щоб не був при дорозі (пор. Лк 8,5), але щоб був посіяним на самій дорозі, на Тій, Яка каже: «Я – дорога» (Йо 14,6), для того, щоб птахи небесні не поїдали наших плодів і наш виноградник.

Ориген, Бесіди на Буття 1,4.

Вуха відносяться до внутрішньої людини

Що сказати відносно цього: «Хто має вуха слухати, нехай слухає?» Очевидно, що деякі мають кращі вуха, якими можуть краще чути Божі слова. Що ж Він каже до тих, які не мають тих вух? «Слухайте, глухі! Глядіть, сліпі, дивіться!» (Іс 42,18). Всі ці вислови вжиті по відношенні до внутрішньої людини.

Василій Великий, Бесіди на Псалми 33,13.

Таємниці об’явлені віруючим

Слово Спасителя, так би мовити, постійно приховане. Блаженний псалмопівець поставив це перед нами, кажучи: «Уста мої для приповісток я відкрию» (Пс 77,2). Зауваж, як те, що він колись давно сказав, сповнилося: «Зібралася навколо Нього сила народу з усієї Юдеї і Він говорив до них у притчах». Оскільки вони не були достойні зрозуміти таємниць Царства Небесного, то для них Він огорнув слово неясністю.

Знання таємниць Царства Небесного було запевнене не для них, а для нас, що є більш готовими прийняти віру. Він дав це нам, оскільки досконалою є мудрість, здатність розуміння притч і незрозумілих слів, слова мудрих та їхні загадки (пор. Прип 1,6). Притчі, можемо сказати, є образами предметів не видимих, а духовних та тих, яких можна пізнати розумом. Притча представляє очам нашого ума те, що неможливо побачити тілесними очима. Вона гарно показує нам тонкість розумових речей за допомогою того, що відноситься до почуттів і є відчутним на дотик.

Кирило Олександрійський, Пояснення до Луки, бесіда 41.

Диявол вириває добре зерно край дороги

Зерно це Слово Боже. Ті, що край дороги, це ті, що слухають, але потім приходить диявол і вириває геть з їх серця слово, щоб вони не увірували і не спаслися. У якійсь момент бачимо, як твердість ґрунту спричинює те, що зерно край дороги забирають геть. Дорога є завжди твердою та необробленою, адже по ній всі ступають своїми ногами; не приймає в себе жодного насіння, і воно лежить на поверхні, стає доступне всім пташкам, які хочуть забрати його. Всі ті, які мають ум затверділий, безплідний та, так би мовити, спресований, не отримують божественного зерна. Божественна і свята пересторога не доходить до них; вони не сприймають слів, які б виробили в них страх Божий та завдяки яким вони могли б принести як плід славу чесноти. Вони зробили зі себе стежку второвану і втоптану нечистими демонами, самим Сатаною, а тому ніколи не можуть принести святий плід. Ви, що чуваєте, що маєте безплідне серце і не приносите плоду, відкрийте ваш ум і прийміть святе зерно, будьте родючим і добре обробленим ґрунтом, принесіть Богові плоди, які піднесуть вас до життя нетлінного.

Кирило Олександрійський, Пояснення до Луки, бесіда 41.

Диявол віддалює слово Божої науки

Коли приходите до Церкви, не розсіюйтесь пустими і непотрібними справами, адже в такому випадку диявол прийде і знайде вас перейнятими ними, немов би ворон, який негайно знаходить в ріллі зерно пшениці ще перед тим, як його прикриють землею, і, схопивши його, летить геть; так само диявол забирає пам’ять про слова науки Божої від ваших сердець, і ви залишаєтеся порожніми та позбавлені корисних повчань.

Симеон Новий Богослов, Повчання 30,12-22.

Невдячність душі – це відкрита дорога до зла

«Одне впало край дороги» (Лк 8,5). Це образ душі невдячної, як тієї, що, отримавши лише один талант, зневажила доброту Того, Який їй його дав (пор. Мт 25,24-30). Оскільки ґрунт був повільним до прийняття його насіння, то він стає прохідним місцем для всякого зла. Як наслідок, не було місця на тій землі для Вчителя, щоб Він міг зайнятися нею як землевласник, розбити її твердість та засіяти на ній насіння. Господь описав лукавого, використовуючи образ птаха, який викрадає зерно та несе його геть; в такий спосіб дає зрозуміти, що насильно диявол не вириває з серця йому ввірене повчання. В образах притчі Він об’явив голос Євангелія, голос, який стоїть біля дверей наших вух як пшеничне зерно на поверхні землі, яка не заховала в своєму лоні насіння, що впало на неї. Птахам не було б дозволено проникнути в землю в пошуках насіння, що його земля приховувала під своїми крилами.

Єфрем Сирійський, Пояснення до Діатесарону 11,13.

Переслідування стають причиною збентеження і втрати віри

Звернімо увагу на інших, про яких Христос сказав: «Ті ж, що на камені, це тії, що, почувши, з радістю приймають слово, але не маючи коріння, вірують дочасу й під час спокуси відпадають» (Лк 8,13). Є люди, віра яких не випробувана. Вони спираються тільки на слова і не докладають зусиль свого ума, щоб поглибити таїнство. Їхня побожність – тендітна і незакорінена. Коли входять до церкви, то часто отримують задоволення, дивлячись на численно зібраних людей, радісно отримують настанови в таїнствах від того, який має завдання навчати, і обдаровують його похвалами. Коли виходять з церкви, то одразу ж забувають святі правди і їхнє життя повертається до звичайного бігу, бо  вони нічого не прийняли для свого майбутнього добра. Якщо для християн справи йдуть мирно і нема випробувань, які б їх турбували, то тоді вони просто підтримують свою віру, так би мовити, в певному стані збентеження та коливання. Однак, коли їх турбують переслідування і неприятелі істини атакують церкви Спасителя, то їхнє серце не любить боротьби, а їхній ум відкидає щит та втікає.

Кирило Олександрійський, Пояснення до Луки, бесіда 41.

Тверде слово не знаходить місця на твердій землі

«Те впало на скелясту землю» (Лк 8,6). Господь об’явив своє милосердя: навіть якщо твердість ґрунту не була пом’якшена працею, Він не позбавив його свого насіння. Цей ґрунт представляє тих, які віддаляються від Його настанов як тих, які кажуть: «Жорстока ця мова! Хто може її слухати?» (Йо 6,60). Вони немов Юда, який слухав Його слова і жив серед Його знаків (чудес), однак залишився безплідним в часі випробування.

Єфрем Сирійський, Пояснення до Діатесарону 11,14.

Речі світу цього придушують насіння

«А те, що впало між тернину, це ті, що вислухавши, ідуть, та клопоти, багатства і життєві розкоші їх душать, і вони не дають плоду» (Лк 8,14). Господь розсипає насіння, яке здобуло тверду основу в ґрунті, який його прийняв. Воно вже почало підростати та стало видимим, коли турботи світу придушили його і воно висохло, будучи виснажене пустими справами. Пророк Єремія сказав: «На їхньому стеблі нема колосся, муки воно не вродить» (Ос 8,7). В цих справах ми мусимо бути як досвідчені землевласники, що терпеливо зривають тернину та викорчовують все, що шкідливе, і потім розсіюють насіння у чисті борозни. Можна сміливо сказати, що ті, які не сумніваються, повертаються додому раді, несучи снопи з собою (пор. Пс 126,6). Якщо якась людина кидає насіння на землю тернисту, зарослу кущами і густо покриту непридатною стернею, то зазнає подвійної втрати. По-перше, вона тратить своє насіння, а по-друге – свою працю. Щоб божественне насіння могло добре в нас проростати, відкидаймо геть з нашого ума думки світу і ті тривоги, які ні до чого не приводять та змушують нас прагнути бути багатими.

Кирило Олександрійський, Пояснення до Луки, бесіда 41.

Милостиня і віра замість багатства

Милостиня і віра нехай тебе не залишають. Пам’ятай, що кожного дня смерть є близько, і, ніби вже закритий в гробі, не турбуйся ні про що з цього віку. Турбота про цей світ та прагнення багатства –  це та тернина, від якої в Євангелії Господь казав нам стерегтися, оскільки вона придушує добре насіння.

Паскасій Думійський, Питання і відповіді грецьких Отців 43,2.

Добре насіння приносить плоди в багато разів

Це добре насіння гідне захоплення. Багата та родюча земля приносить плід в стократному розмірі, так що це є добрим знаком кожного родючого та плодотворного поля. Один з святих пророків устами Божими сказав: «Усі народи щасливими вас будуть називати, бо будете країною втіхи» (Мал 3,12). Коли Слово Боже падає в чистий ум, здатний звільнитися від усього шкідливого, то воно глибоко запускає своє коріння і виростає як кукурудзяне стебло. Доводить свій плід до зрілості, будучи сильним в листках і гарним цвітінням.

Кирило Олександрійський, Пояснення до Луки, бесіда 41.

Джерело:   Воїни Христа Царя