14.12.2013р. Б. / Церква України на Майдані в Києві поряд зі своїм народом

Блажeнніший Святослав Шевчук, Архиєпископ Київський і Глава Греко-Католицької Церкви, пояснює, чому єпископи і священики на боці демонстрантів: «Присутність наших священиків не є політичною, це молитовна присутність». Він засудив непропорційне застосування сили проросійським урядом і сказав: «Ми хочемо заохотити до діалогу».

«В Україні Церква є зі своїм народом», бо «її душа глибша» і як така бере участь і розділяє найважливіші та найвирішальніші моменти своєї історії. Церква виходить на майдан як «молитовна сила Духа», як присутність посередництва, повторюючи слова Папи Франциска: «Діалог, діалог, діалог». Так пояснює Блажeнніший Святослав Шевчук, Архиєпископ Київський та Глава Української Греко-Католицької Церкви рішення стати на бік демонстрантів. Саме в ті дні, коли події на Майдані у Києві переросли у безлади і насильство і перший раз у незалежній Україні повернулося пролиття крові, зібрався Постійний Синод Української Греко-Католицької Церкви. Єпископи в одному з пунктів приєдналися до протестуючих, вони відслужили Літургію на площі та зачитали заклик солідарності та підтримки. У місті Києві церкви відкриті 24 години з 24 і реально солідаризуються, пропонуючи житло і гарячі страви у ту пору року, коли температура падає навіть до 9 градусів нижче нуля.

Майдан знову став місцем конфронтації. Що відбувається?

«Я хотів би засвідчити, що ми перебуваємо перед лицем європейської маніфестації. 29 листопада мали підписати угоду України і Європейського Союзу. З погляду цієї дати, усе суспільство – у його різних виявах політичному, соціальному, економічному, а також релігійному – обговорювало цей проект, розглядаючи його як майбутній розвиток нації. Тоді раптом в один момент, 21 листопада, наш уряд оголосив про свій намір зупинити процес. Це означає, що суспільство рухалося в одному напрямку, а в якийсь момент уряд вибрав протилежний напрямок. Ця заява прозвучала 20 днів тому, саме вона спровокувала протести. Молодь і студенти вийшли на вулиці, створюючи абсолютно спонтанну мобілізацію, за якою немає жодних політичних партій, громадських об'єднань, церков. Вони висловили бажання жити в сучасній країні, демократичній, європейській. Зупинка уряду в процесі європейської інтеграції вказує, однак, на чітку орієнтацію на зближення з Росією, до відновлення моделі колишнього Радянського Союзу».

До речі, яке враження на Вас справило падіння пам'ятника Леніну?

«Перш за все, я повинен сказати, що пам'ятник Леніну був уже анахронізмом в собі. Можна тільки запитувати, чи був це відповідний час, щоб викинути статую. Це зробила група радикалів як провокативний жест. Але я скажу, що падіння пам'ятника Леніну для цього нового покоління є символом падіння ідеалів Радянського Союзу».

Які думки викликало побачене застосування насильства щодо протестуючих?

«Це непропорційне насильство і вперше в незалежній Україні була пролита кров на Майдані. Ці люди сказали «Ні!» насильству, вони заявили: «Ми мирний протест», і весь світ зміг побачити, як вони відхилили військову силу голими руками. Навіть посол США говорив про «терплячість Ганді», яку мають ті люди, що виступають проти будь-якого виду насильства, і ця терплячість виявляється в силі Духа».

На Майдані є багато священиків. Яким знаком може бути ця присутність?

«Це знак, що Церква є незмінно присутня у громадянському суспільстві України. Якби не було ніяких священиків, то бракувало б невід'ємної частини громадянського суспільства. Присутність наших священиків не є політичною, це молитовна присутність, а це означає, що Церква зі своїм народом, що Церква є душею українського народу в його історичні моменти».

Як розвиватиметься ситуація, як Ви це бачите?

«Ми живемо в епоху темряви. Церкви в Україні – католицькі, православні та протестантські, а також спільноти мусульман і євреїв – підписали спільне звернення. Найперше, щоб підтвердити відмову від усіх форм насильства і просити уряд почути і утриматися від насильства. Оскільки єдиною альтернативою насильству є діалог. Ми згадали знамениту промову Папи Франциска до бразильських політиків: «Діалог, діалог, діалог». Ми хочемо сприяти діалогові. А потім ми просимо розпочати національне обговорення, тому що разом всі сили країни можуть вирішити майбутнє України. Столом переговорів став Майдан, де приймають спільні рішення разом. А потім Церкви моляться, бо ми переконані, що Господь є Той, Хто має у своїх руках долю всіх народів і також цієї країни».

Марія Кьяра Біагоні

За матеріалами www.agensir.it

Джерело:   Воїни Христа Царя

13.12.2013р. Б. / Мудрість дивиться глибше

Роздуми до Слова Божого на п’ятницю ІІ тижня Адвенту
 

Мудрість — не саме знання, це вміння жити. Людина мудра має відкриті очі на те, що є, і не зупиняється на цьому, а творить довкола себе добрі справи. Як навчає Господь Ісус, «виправдалася премудрість власними ділами». 

Цього не змінює факт, що довкола нас, як видається, є так багато несправедливості й неправди. На наших очах добро називають злом, а зло — добром. Але прочитаймо в Євангелії, що говорили про Йоана Хрестителя та Ісуса (див. Мт 11, 18‑19). Чи їх це знеохотило, затримало в дорозі? 

Мудрість не дає себе злякати, бо знає, що остаточне слово належить Богові. Людина мудра не боїться, хоч має бути готова піти шляхом Йоана Хреститеся й Ісуса — до кінця. Однак є одна основоположна вимога, яку треба виконати, аби бути мудрою людиною. Потрібно вважати на Божі повеління (пор. Іс 48, 18). А що це означає на практиці, вважати на повеління, зважати на заповіді, виходити зі Слова Божого? Замало знати Декалог, ті десять Заповідей. Потрібно знати, як вони діють у житті, як перемінювати світ завдяки Божим заповідям. 

Насамперед, потрібно мати довіру до Бога і Його повчань, якими Він нас провадить. Хто щоразу замислюватиметься, чи оплатиться йому в цю мить послух Божим словам, той не надається до Царства Божого. Для людини мудрої, навпаки, заповіді визначають життєву програму, і відступати від них — це відступатися від себе самого, зраджувати власні ідеали. Божі заповіді для людини мудрої — це самореалізація, шлях до власного розвитку і щастя. Так обіцяв Бог: «Якби ж то ти вважав на Мої повеління! Щастя твоє було б, мов річка» (Іс 48, 18).

Далі, людина мудра вчиться ціле життя, вчиться того, що означають Божі накази, до чого вони спрямовані. Інакше кажучи, якими є Божі задуми щодо світу, що збуваються через діла мудрості, тобто, власне, через виконання заповідей. Людина мудра «роздумує вдень і вночі над Божим законом» (Пс 1, 2). Наприклад, заповідь «не свідчити фальшиво» є програмою створення правдивої системи переказування відомостей як у засобах масової інформації, так і в програмах політичних партій, а також через чесні судові процеси. 

Й нарешті, мудрість знає, що для впровадження в життя Божих заповідей потрібне співдіяння багатьох людей, базоване на взаємній довірі. Божі заповіді цілісні, тому вони єднають людей доброї волі. Ми знайдемо їх довкола себе, також і серед тих, хто хоч і не має чіткого пізнання Бога, та виразно керується своїм сумлінням, і живе мудро. 

о. Петро Октаба ОР

Джерело:   КРЕДО

13.12.2013р. Б. / Як лікувати свою агресію

Ти грізний для своїх супротивників, інші тебе бояться, ти перемагаєш у різноманітних поєдинках, однак твоя різкість виявляється всього лише агресивним захистом пораненого серця.

 

Господь Ісус називає Хрестителя серед тих, хто бере потрібне силою. Як це погодити з літургійним читанням з Ісаї, де такі ідилічні картинки? 

«Не бійся, хробачку, Якове, неборако». Дозволь собі виразно це почути, щоби слова приємно полоскотали серце. Бог шепоче їх до твого вуха, отож зосередься на цьому: «Не лякайся, Я приходжу тобі на допомогу. Не бійся, Якове, мій черв’ячку, слабосилий». Дай собі хвилину часу над цим текстом: як ти у ньому почуваєшся? Щиро відкажи собі самому на таке питання: що ти зробиш із тим, що відчуваєш, і як це використаєш? 

Господь каже тобі добрі слова, бо ти для Нього важливий, і Він запрошує тебе до співпраці на твоєму конкретному відрізку життя. 

Як ця праця має виглядати? 

Насамперед, її місце. Ти його прекрасно знаєш. Це твоя сім’я, без огляду на те, яка вона, місце твого навчання чи твої стосунки. 

Спосіб, у який вона має бути виконана. «Я зроблю тебе бороною гострою, новою, з подвійними зубами. Топтатимеш і битимеш гори на порох, пагорби обернеш у дрібну полову» (Іс 41, 15). Бог обдаровує тебе великою міццю, хоче, щоб ти повірив, що маєш усе необхідне, аби йти вперед, як зубило, і змінювати дійсність. Ти маєш міць, не тільки Йоан Хреститель її мав. Ти також її маєш. 

Повертаюся до питання, поставленого на початку. Як узгодити Ісаю і його ласкаві слова з різкістю Йоана Хрестителя? 

Наше життя це робить. Неможливо жити тільки у ласкавих слівцях, і не вийде жити у самій лиш різкості. Аби наша побожність була істинна, в ній має переплітатися лагідність і різкість, в кожному з нас. А це переплетення пов’язане з ризиком. Із ризиком випадання зі схем. 

Ця ніжність у різкості є дуже потрібною, і якщо її бракує, то ми називаємо різкістю те, що є агресією, обов’язковість самоствердження. Тоді сила, якою Бог нас обдарував, служить захистові не любові, а нас самих, точніше кажучи — всього того в нас, що називається комплексами і ранами. Тоді ти грізний до своїх супротивників, тоді тебе бояться, однак твоя «різкість» виявляється всього лиш агресивним захистом свого зраненого нутра. 

Не всім з цим погодяться, дехто захищатиметься, але «хто має вуха, нехай слухає».

 
Гжегож Крамер SJ, deon.pl

Джерело:   КРЕДО 

12.12.2013р. Б. / Церковна єдність на тлі жорстокості українських правоохоронців

Хвиля євроінтеграційних протестів в Україні збіглася з визначною подією в історії Української Церкви – вперше в історії незалежної України глава УГКЦ відправив Літургію на головному престолі Собору Святого Петра за присутності Папи Римського.

На тлі бурхливих подій, які розгорнулися в Україні на підтримку євроінтеграції і серед яких виявляється чимало сівачів громадянського розбрату, сталася визначна подія в історії Української Церкви – предстоятель УГКЦ Святослав (Шевчук) наприкінці листопада ц. р. відправив Літургію на головному престолі в Соборі Святого Петра в Ватикані, а в спільній молитві Собору Святого Петра об‘єдналися тисячі паломників з України, Білорусі, Литви, Італії та інших країн світу.

З огляду на присутніх паломників з різних країн, літургійні читання були проспівані українською, білоруською та італійською мовами. А значення цієї події, покликаної надихнути своїм прикладом до єднання вірян, важко переоцінити.

“Виключне право служити на головному престолі ватиканської базиліки має лише Єпископ Рима й ті, кому він уділить такий привілей. Те, що Блаженніший Святослав отримав таку можливість, є свідченням особливої прихильності Святішого Отця до Української Церкви та народу”, - зазначив пасторальний координатор для українських греко-католиків в Італії о. Марко.

До речі, після завершення літургії у Соборі Святого Петра, Папа Римський Франциск звернувся до українських паломників з нагоди вшанування ювілею 50-річчя перенесення мощів священномученика Йосафата до собору Святого Петра в Римі. Його прихід вірні зустріли співом гімну “Будь ім’я Господнє благословенне!” та гучними оплесками.

Після вітального слова Блаженнішого Святослава до присутніх італійською мовою звернувся і Папа Франциск, сказавши по-українськи християнський привіт “Слава Ісусу Христу!”: “Дорогі паломники, що прибули з України, Слава Ісусу Христу! Я з радістю прийняв запрошення Блаженнішого Святослава Шевчука, Верховного Архиєпископа Києво-Галицького, та Синоду Єпископів УГКЦ, приєднатися до вашого паломництва до гробу святого священномученика Йосафата, в 50-ту річницю перенесення його мощей до цієї ватиканської базиліки. Дорогі брати й сестри, спомин цього святого мученика пригадує нам про сопричастя святих, про спільність життя між усіма, які належать до Христа. Це -  дійсність, яка дає нам змогу відчути передсмак вічного життя, тому що один з аспектів вічного життя полягає саме у радісному братерстві усіх святих”.

“Кожен любитиме іншого, як себе самого, – навчає святий Тома з Аквіну, – а тому втішатиметься добром іншого, як своїм. Таким чином, радість одного буде настільки більшою, наскільки більшою буде радість всіх інших блаженних”, - зазначив у своєму слові Папа Римський Франциск.

Він також сказав, що “якщо таким є сопричастя у Церкві, то кожен аспект нашого християнського життя може надихатися прагненням будувати спільно, співпрацювати та вчитися одні від одних, разом свідчити віру. На цій дорозі нас супроводжує, і є центром цієї подорожі, Ісус Христос, Воскреслий Господь. Це прагнення спільності спонукає нас намагатися зрозуміти ближнього, шанувати його, а також приймати його та по-братньому виправляти”.

Ці слова Папи Римського як ніколи актуальні для України. Але чи дослухаються до них поводирі українського народу, чи захочуть зрозуміти їх глибинну сутність?

Завершуючи своє звернення до українських паломників, Папа Франциск побажав, щоб “глибоке сопричастя, яке ви бажаєте поглиблювати щодня всередині Католицької Церкви, допомогло вам будувати мости братерства також з іншими Церквами та церковними спільнотами на українській землі і там, де присутні ваші громади. Нехай вас завжди супроводжує та благословить Господь Бог, за заступництвом Пречистої Діви Марії та святого Йосафата”.

Хочеться вірити, що заклики Церкви до єдності послугують добрим прикладом, щоб будувати мости братерства і в українському суспільстві загалом. Особливо, маючи на увазі те, що за кілька днів після цієї літургії «Беркут» у столиці України жорстоко розігнав Євромайдан.

Як зазначив докторант Папського салезіанського університету отець-диякон Андрій Солецький, присутність мощів Святого Йосафата в соборі святого Петра у Римі є “видимим знаком єдності Української Церкви з європейським християнством”.

“Сьогодні, коли різні політичні сили намагаються змінити цивілізаційний вектор України, нам слід пригадати подвиг священномученика Йосафата, який ще у XVII ст. віддав своє життя за єдність Української Церкви з Єпископом Рима. Окрім глибоких богословських причин, на мою думку, святий Йосафат вбачав у цій єдності також цивілізаційний шлях, яким мав іти український народ. Вшановуючи 80-річчя перенесення мощів св. Йосафата до собору святого Петра у Римі УГКЦ вкотре засвідчила своє прагнення йти цим шляхом. Вже сам факт присутності мощів українського святого в головному храмі католицького світу вказує на важливе місце Української Церкви в контексті світового християнства, а відтак - на важливу цивілізаційну місію України бути мостом єднання між західною та східною християнськими культурами. Надавши особливий привілей Главі УГКЦ Блаженнішому Святославу відслужити Літургію на головному престолі базиліки св. Петра, Папа Франциск у такий спосіб підтвердив важливу роль Української Церкви та святого Йосафата, зокрема, у творенні майбутнього християнського обличчя Європи», - наголосив він.

Джерело: Уніан 

12.12.2013р. Б. / Пригадуймо собі, хто ми є і не даймо себе дурити, - кардинал Гузар

Розмова з екс-главою Української греко-католицької церкви Любомиром Гузаром відбулася в часі тривожних подій: масових протестів, затримання активістів та відсутності конструктивного діалогу між сторонами конфлікту. Українці вийшли на Майдан, щоб висловити свої думки та відстояти права. Блаженніший Любомир спробував пояснити в чому першопричини таких настроїв та який вихід із ситуації, що склалась.

– Конфлікт сам по собі не є явищем поганим, його наслідком теж може бути конструктив, проте у суспільстві частіше з’являються тривожні сигнали, а саме радикалізація настроїв, думки про силове вирішення конфлікту. Як нам бути у такій ситуації?

– Я не дивуюсь, що люди думають про насилля, про силові розв’язки – це цілком природньо. Проте те, чого люди прагнуть – його не можна от так, відразу дістати, а треба дуже солідного виховання, рівноваги духа. Конфлікти це не є лихо, конфлікти це нагода рости, розвиватися. Подібно як у духовному житті є спокуса. Спокуса – це нагода рости, подолати себе. Потрібно подивитися на ситуацію спокійними очима, щоб побачити, що справді злого є і як можна це направити. І направлюючи це – ми ростемо.

Дуже багато людей, на жаль, реагують емоційно, не задумуючись, інстинктивно і це є небезпечно. У цьому можна побачити брак солідного суспільного виховання. А це виховання потребує часу. Ми сьогодні знайшлися у ситуації дуже поважного напруження, і частина людей (важко сказати який процент) реагує дуже емоційно, радикально. Не треба занадто дивуватися цьому, бо коли людину, щось болить, коли вона бачить якусь кривду, то реагує більш радикально. Ситуація, коли побили цілком невинних людей, в тому числі і дітей, коли пролилася кров – цілком природньо, що народ реагує спонтанно і гостро. Годі вимагати, щоби всі люди були дуже опановані і спокійні, може це і не було би й дуже добре, бо такий брак спонтанності не показує як людина насправді реагує, як бачить і відчуває якусь кривду яка стається.

– Чи такі заходи, які мають місце зараз, а саме блокування будівель державних органів, бойкотування бізнесів, людей, які причетні до влади, є правильними?

– Тут можна теоретизувати. З одного боку теоретично люди не повинні цього робити, якби влада була нормальна. А влада не є опанована, не є, так би мовити, нормальна, не поводиться так як треба, тож не треба дивуватися, що люди реагують в такий спосіб. Люди зайняли кілька будинків влади – я не хвалю цього – але можу зрозуміти. Люди хочуть пригадати владі, що вона не є всемогуча, і що влада повинна рахуватися з тим, що якщо буде дратувати людей, то люди будуть відповідати тим самим.

Маємо трохи подібну ситуацію як у Таїланді – хоча там набагато гірші речі відбуваються, там теж люди займають міністерства та інші будівлі влади у дуже драматичний спосіб. Тому те, що у нас зайняли ті кілька будинків, повторюю, що не схвалюю цього, але теж і не дуже засуджую, люди хочуть в такий спосіб показати що вони поведінкою влади і тим що діється –  незадоволені, і що влада сама на себе викликує такі реакції.

Те в який спосіб поводиться міліція, «Беркут» – це в кінцевому рахунку є діяння влади. Це не є відповідь на справжні заворушення чи надужиття: вони б’ють, бо їм кажуть бити, поводяться з людьми у дуже поганий спосіб. Те, що чую у радіо, міліція, яка мала би бути правоохоронна, та, яка повинна забезпечити людям їхні права – тих людей переслідує, б’є, але вона робить це з чийогось наказу. Бо та міліція не має сумління. Вони завжди виправдовуються тим, що виконують наказ, але я пригадую наказ Гестапо, які мордували людей, коли пізніше після війни їх взяли під суд, вони виправдовувалися, що виконували наказ, але їх всіх засудили. Людина має право не послухати несправедливого наказу. Тим більше треба пам’ятати кому ці люди присягають, вони не присягають владі, вони присягають народові і повинні цей нарід боронити, берегти його, захищати. І коли приходить такий наказ, хтось має мати відвагу сказати – пробачте я такого наказу не виконаю, хочете стріляйте мене, але я такого наказу виконувати не буду. Якби люди мали сумління... Пригадую 80-ті роки у Польщі, рух «Солідарність» і те, хто саме служив у міліції. Були такі загони міліції, до яких брали людей які не мають морального почуття, з низьким, так би мовити, інтелектуальним станом і вони поводилися в міру своєї природи. Якщо влада поводиться коректно, то вона має право покарати, але вона має так поводитися, щоб не дратувати людей. А вони б’ють наліво і направо, побитих теж трактують дуже погано, лікарі у лікарнях поводяться не коректно, не згідно зі своєю професією. В таких ситуаціях не треба дивуватися, що народ відповідає такою самою монетою. На жаль, так стається і цим не можна тішитися.

– Владико, Ви, мабуть, чули про петицію "Завдання 5/12", у якій культурна еліта країни висловила свої постулати та вимоги, зокрема, звільнення політв’язнів, припинення насильства щодо мирних демонстрантів та гарантії незастосування репресій до учасників демонстрацій.

– Правильно, дуже добра ініціатива. Владі не можна потурати, особливо якщо влада не поводиться нормально, згідно з приписами людськості – її треба п’ятнувати за те, що вона робить. Треба голосно про це говорити, про те як вона поводиться, отож, нехай вони не дивуються, що такі ексцеси мають місце, бо це – голос народу. Мені здається, що те що зайняли один чи другий будинок то ще дуже делікатно. Ще влада повинна Богу дякувати, що народ так поводиться, я би не дивувався, якби били направо і наліво. Не кажу, що я би цього бажав, чи радив, але я би не дивувався, бо знаю з історії інших народів, як вони реагують. Наші люди реагують ще дуже делікатно.

­– Можливо, у цьому теж сила нашого народу?

­– Духовна сила, бо бачите остаточно народ лишається духовно сильним, влада пропадає, якщо вона не гідна свого людського покликання – вони зникають, і добре що зникають. Дехто осуджує наш нарід, що він занадто лагідний, що не є рішучий у своїх відповідях, думаю, що це робить честь нашому народу, що люди відчувають що не можна діяти понад міру.

– Можемо часто почути, що події які відбуваються, це не лише боротьба з владою, але це також боротьба на духовному рівні, боротьба добра і зла.

– Не дивуйтеся. Оскільки ми є спадкоємцями радянського союзу, тої більшовицької ментальності, це справді є боротьба добра і зла. Людей так виховували, тому я не дивуюся міліції, «Беркуту» чи представникам влади – їх так виховали, вони іншого не знають. Може дехто схаменувся, опам’ятався, зрозумів, але всі того не зроблять, вони роблять так як навчені. Це є справа перевиховання. Дехто прекрасно, феноменально переосмислив і зрозумів свою гідність, гідність іншої людини і сьогодні поводиться взірцево. Але шоб всі це зробили – це мабуть складно.

– Можливо, це процес дозрівання?

– Знаєте, це демографічне питання. Це покоління раніше чи пізніше відійде, силою природи. Я б дуже хотів, щоб всі змінились, навернулися, то було би ідеально, але так воно, на жаль, в житті не буває. Але те, що це покоління виросло і поводиться в такий спосіб – це  не є конечно вина цих людей – їх так виховали, вони іншого не знають. Я тому нікого не суджу. Просто стверджуємо факти.

Є багато людей, які, на жаль, не зміняться – не роблять жодного зусилля, щоб змінитися чи поправитися і єдина розв’язка – демографічна – прийде час і вони підуть, а підросте нове покоління, яке того лиха не знало, сподіваюсь, краще, якщо ми подбаємо, щоб воно доростало у кращому середовищі.

– Почастішали голоси, які говорять про розкол країни, про можливі сценарії федералізації. Як маємо на це реагувати?

– Це не легке питання. Думаю, воно значною мірою соціологічне і психологічне. Це теж питання як людей перевиховати. Існують геополітичні справи, коли одна держава хоче керувати іншою державою, наприклад, за допомогою військової акції, але теж є інші способи: дурити, обмовляти, обманювати, навчати неправди, заперечувати історію, культуру, мову, щоби тих людей зробити ніким, щоб вони перестали бути собою, щоб їм було байдуже де вони і з ким вони. Це є важливо для того, хто стоїть за цим всім, хто керує цим процесом. Ми добре знаємо це з нашої історії, мали приклад виховування «радянської людини», яка властиво була менше людиною як людиною, щоб вона не реагувала, а перебувала цілковито під впливом влади. Це є в історії факт знаний. Теж маємо наступні приклади – знаємо як у нас друкуються підручники, де зникають інформації про Крути, де молодь піднялася, і багато інших справ – ці фрагменти просто виключаються з книжок, тому що кажуть що це нібито підбурює народ, але справжня мета цього – зробити «пів головків» з людей. Щоб люди не знали своєї історії, аби їм було все одно, аби були на столі хліб і ковбаса – тоді вже все в порядку. На жаль, такі течії є у нас.

А проти них що можемо протиставити? Мусимо усвідомлювати собі хто ми є. От приходить 200-річчя з дня народження Шевченка. Тим, які приходять до мене кажу рецитувати і вивчати Шевченка. Ми часто говоримо про національну ідентичність. Здається, немає кращого між нашими письменниками як власне Шевчено, який в дуже гарний поетичний спосіб, який легко сприймається, пригадував нам хто ми є.

Пригадуймо собі хто ми є і не даймо себе дурити. Потрібно реагувати в першу чергу за допомогою культури, тут не треба зброї, тут треба науки, знання культури, тихою щоденною працею, щоб це ставало частиною нашого життя, мати свідомість що це є моя Батьківщина, звідки походять мої батьки та потрібно виховувати патріотів.

Розмовляла активістка громадського сектора Євромайдану Анастасія Кінзерська.

Джерела: ZAXID.NET

Воїни Христа Царя

11.12.2013р. Б. / Заява Постійного Синоду УГКЦ щодо подій у Києві в ніч на 11 грудня

Ми засуджуємо дії, які скеровані на обмеження громадянських прав, зокрема свободу вислову та мирного волевиявлення громадян України.

 

Ми заявляємо про нашу підтримку і солідарність з усіма тими, які на Майдані свідчать про гідність свою, своїх ближніх і свого народу. 

Ми рішуче підтримуємо мирний характер цього громадського зібрання та заявляємо про несприйняття будь-якого виду насилля. 

Ми молимо Всевишнього про єдність, мир, справедливість і перемогу правди в нашому народі.

Нехай серед цих випробувань нас підтримують слова Ісуса Христа, які прозвучали в усіх наших храмах цієї неділі: «Не бійся, тільки віруй, і вона спасеться!» (Лк. 8, 50). 

Благословення Господнє на Вас!

 

+ Святослав
Верховний Архиєпископ Києво-Галицький
Глава УГКЦ

та члени Постійного Синоду:
+ Володимир (Війтишин), Архиєпископ і Митрополит Івано-Франківський;
+ Кен (Новаківський), Єпарх Нью-Вестмінстерський;
+ Борис (Ґудзяк), Єпарх Паризької Єпархії св. Володимира Великого;
+ Ярослав (Приріз), Єпарх Самбірсько-Дрогобицький;
+ Богдан (Дзюрах), Секретар Синоду єпископів УГКЦ.

 

За матеріалами: Департамент інформації УГКЦ

Джерело:   КРЕДО 

11.12.2013р. Б. / 220 бійців кіровоградського "Беркуту" не захотіли їхати в Київ

 

6 автобусів вночі не виїхали до столиці

 

220 бійціі кіровоградського "Беркуту" не захотіли сідати в автобуси, які мали прямувати до Києва для участі в розгоні Євромайдану.

Вчора, 10 грудня, близько 23.00 бійці кіровоградського "Беркуту" відмовилися вантажитися в автобуси, щоб їхати в Київ розганяти мітингувальників.

Про це розповів один з командирів кіровоградського "Беркуту", передає місцевий сайт "Рідний Кіровоград".

"Ми прийняли спільне рішення відмовитися від застосування сили до мирних мітингувальників. Не зважаючи на погрози та можливі санкції проти нас, весь особовий склад - 220 бійців, відмовилися вантажитися в автобуси. 6 автобусів  в ночі не виїхали на Київ", - зазначив командир.

Джерело:  iPress.ua

10.12.2013р. Б. / У Мадриді відбувся євромітинг: "Єдиним серцем і єдиними устами"

Мабуть, і сам «господар» столичної площі - славетний мореплавець, легендарний відкривач і підкорювач Америки Христофор Колумб був приємно подивований таким здвигом українського заробітчанського товариства. Вочевидь, мітинг, що відбувся більше тижня назад, а саме - 28 листопада, видався йому не більш, аніж прелюдією недільного зібрання…

Клич, кинутий в Україні, що мав на меті зібрати народне віче на Майдані Незалежності в Києві, знайшов свій лункий відгомін у всьому світі. Прокотилася інформація, що в понад 20-ти країнах планети відбуваються подібні заходи. Вони вивели на площі мільйони наших співвітчизників, які волею долі змушені скитатися світ за очі по заробітках. І вже вкотре вони доводять, що їм не байдужі болі й прагнення рідної землі…

Цього разу мітинг розпочався зі спільної молитви, яку очолили священнослужителі, що також численно прибули на мадридську площу Колумба. До місцевих греко-католицьких душпастирів оо. Івана Липки та Володимира Нейлюка долучилися священики з міста Стрия, що на Львівщині: декан Стрийський, парох парафії Всіх святих українського народу о. Іван Барабаш і сотрудник цієї ж парафії о. Віталій Лесів. Власне, останні й стали посланцями нашого краю, які, немов міцною-преміцною ниткою-тятивою перев’язали-переплели всіх нас, присутніх, з батьківськими теренами. І не важливо, звідки прибули ми цього разу: з Алькоркона чи Алькобендаса, Фуенлабради чи Гетафе, Леганеса чи Алькали де Енарес, Парли чи Мостолеса, Вільяльби чи Толедо – в думках усі разом ми єдналися з Україною.

А потім до велелюдної аудиторії промовляли наші приятелі-заробітчани, яких ми уже не лише впізнаємо, а й не уявляємо себе без них. Це й незмінний організатор і ведучий усіх попередніх мітингів у різних точках Мадрида, як і пікетів під Посольством України в Королівстві Іспанія, Юрій Чопик, і поет, прозаїк, публіцист Василь Квасновський, і молода поетеса й напрочуд діяльна активістка Оксана Патроник, і ще один автор віршованих рядків і чудовий декламатор Василь Білянський, і студентка політології університету «Комплутенсе» Катруся Паланська, і запальна Уляна Біловус. Окрім них виступив менш знаний широкому колу заробітчан-мадридців Микола Смолярук. Особливо приємно було почути наших гостей, які прибули здалека, щоб розділити наші помисли й надії. Це, зокрема, мешканець Сантандера, що в Кантабрії, Володимир Кононенко, та представниця Країни Басків Оксана Сорока. Остання приїхала з міста Віторія разом з трьома українськими родинами. Дехто з них залишив навіть місце праці на кілька днів, щоб у такий знаменний момент бути присутніми на майдані в Мадриді.

Звичайно, наскрізною темою, що пронизувала всі виступи, стало єднання з нашими земляками в Україні, які виступили проти владної кліки Януковичів-Азарових. Ця банда злочинним способом намагається позбавити нас і наших нащадків прагнення бути з Європою, штовхаючи в лабети наглого і загребущого російського «ведмедя». Як доказ наших бажань, звучали дружні вигуки присутніх, що виливалися у закликах: Банду - геть! Януковича - на нари! Україно, ми з тобою! Іспанія з Майданом! Росіє, руки геть від України!

А ще поміж промовами лунали патріотичні пісні, які вносили особливий настрій в лави мітингувальників, поєднуючи їхні уста й серця. «А ми тую червону калину підіймемо…», «О Україно, о люба ненько, Тобі вірненько присягнем…», «Лента за лентою набої подавай…» та інші пісні, що зносилися у високості.

Ясна річ, не забули і про таку важливу справу, як збір коштів для Євромайдану в Києві. Кілька разів оголошувалися суми в євро, які щоразу зростали: 5172, 5520, 6544. Насамкінець – 7731! Цю суму перекажуть на один з рахунків, котрий обслуговує потреби мітингуючих української столиці.

На цій оптимістичній новині можна поставити крапку. Проте мій погляд вихопив з гурту два обличчя, які відразу ж асоціювалися в моїй уяві як «постаті» мадридського Євромайдану. Це, передусім, студентка першого курсу факультету музикознавства Мадридського університету «Комплутенсе» Олеся Заяць. Без жодного сумніву, вона – основна претендентка на перемогу в номінації «Європейська Украна». А ось дворічний Марко Цимбалюк, який, за свідченням близьких, не пропускає жодної нашої значущої акції, претендуватиме на звання «Майбутнє України».

Хочеться вірити, що це хлопченя житиме в цілком іншій державі. Дай-то, Господи!

 Про це повідомляє Християнський портал КІРІОС з посиланням на Департамент інформації УГКЦ.

Джерело:   КІРІОС

09.12.2013р. Б. / «Побиття мирних людей — є оголошенням війни власному народові», — священик Микола Мишовський

Головний редактор римо-католицького видання “CREDO” о. Микола МИШОВСЬКИЙ про те, яке завдання Церкви в умовах суспільно-політичної кризи, чому на Майдані мають бути священики

— Політики пропонують Церквам допомогти вирішити кризу в державі в Україні і бути посередниками між владою і народом. Чи є сенс у такому діалозі?

— Так, потрібен діалог. Ту ситуацію, яка склалася потрібно розв’язати. Причому, варто зауважити, склалася не минулого тижня, а останніх кілька років.

— Чи бачите Ви особисто шляхи вирішення конфлікту між владою і народом?

— Побиття мирних людей — є оголошенням війни власному народові. Ця війна повинна закінчитися. Вирішення конфлікту необхідне та обов’язкове. У момент, коли спецпідрозділ «Беркут» побив людей, чинна влада втратила моральне право залишатися. Вона повинна піти. Це вирішення.

Суспільство пройшло пройшли точку неповернення. Кожен, хто будь-яким чином причетний до побиття мирних демонстрантів кривавої суботи, повинен бути покараним найвищою мірою.

Завдання Церкви в цій ситуації – закликати до миру та спокою, не дозволити ненависті взяти гору. Має бути справедливість, але врівноважена. Церква, зокрема Католицька, різко засуджує насилля та закликає до вирішення конфлікту ненасильницьким шляхом.

— У Михайлівському Золотоверхому соборі зараз своєрідний штаб Євромайдану. Чи може Церква займатись такими справами?

— Даруйте, я не знаю про штаб у Золотоверхому. Слід з’ясувати що мається на увазі під словом «штаб». Можливо, там лише ночують люди. Крім того, мені складно висловлюватися про іншу конфесію. Я віддаю належне Київському Патріархатові, який прихистив людей від звірського побиття у своїх стінах. Захист людей у таку пізню годину кривавої суботи, таке швидке зреагування – слід поважати.

Стосовно штабу у якомусь іншому сенсі, окрім прихистку людей, якщо він там є, то краще б він перебазувався за тиждень, що минув, де інде.

— Як Ви ставитесь до того, що деякі конфесії дозволили перетворити свої храми на своєрідні гуртожитки?

— Тут з гордістю можу сказати що не лише «деякі конфесії» дозволили, а більшість тих храмів, які є поблизу Майдану, – є відчиненими.

Люди можуть у храмах відпочити, погрітися та поспати. Відчинити двері перед змерзлими та втомленими — це справжній прояв християнської любові.

Крім того, крім звичайного фізичного відпочинку людям потрібно просто помолитися. У цей неспокійний час, дуже важливо зберігати тверезість духа та врівноваженість. Ставити собі запитання – що роблю і навіщо? Багато людей, що стоять на Майдані, ставлять багато запитань – передусім собі. У цьому внутрішньому монолозі – діалог із Богом неодмінно потрібен. Також, для багатьох людей це шанс побути в тиші храму — помолитися, можливо, примиритися з Богом у сповіді, порозмовляти із священиком.

Більше того, зараз прийшов час, коли вже не люди йдуть до церкви, зараз Церква має вийти до людей.

— Ви особисто стали б заохочувати віруючих вийти на Євромайдан?

— Ні. Це особиста справа кожного. Я священик, і перше моє завдання це виконувати свої прямі обов’язки священика.

Люди самі хочуть їхати, їм не треба цього пояснювати.

Але я заохочую інших священиків поїхати на Майдан, та підтримати там своїх вірян.

Крім священичого служіння, я займаюся редагуванням часопису CREDO, із членами редакції ми провели на Майдані кілька днів. Я не мусів заохочувати редакторів, щоб вони поїхали зі мною, вони цього хотіли самі.

Слід чітко розуміти, що люди, які зараз стоять на Майдані, стоять вже не за асоціацію з ЄС, а за те щоб Україна не стала тоталітарною.

— Що поганого і що доброго, на Вашу думку, принесе Україні входження в Митний Союз?

— На це питання можу висловлюватися виключно як громадянин. Я не політик і не економіст, щоб фахово відповідати на це запитання. Але з точки зору історії та здорового глузду, над Україною останніх чотириста років висить прокляття. Цьому слід покласти край. Нам так більше не можна, інакше ми зникнемо як народ.

Коли Україна увійде до МС, це лише поглибить проблеми, які ми маємо. Ми ще більше загрузатимемо у хабарництві в держструктурах на кожному кроці.

Митний Союз – це смерть.

Вхід у МС – це пряма загроза свободі віросповідання, це вхід у різні форми тоталітаризмів.

— Також, що поганого і що доброго, на Вашу думку, відбудеться у разі входження України в Євросоюз?

— На все слід дивитися тверезо та зважено. Вхід у ЄС може мати свої негативні наслідки. Багато питань в ЄС поставлені з ніг на голову. Слід чітко сказати — є загроза сім’ї.

Хоча говорячи про цю небезпеку, слід розуміти, що ототожнювати содомію із ЄС – це велика підміна понять та маніпулювання. Зовсім не означає що після вступу до ЄС — автоматично буде легалізовано гомосексуалізм, чи так званих «гомо-шлюбів» (хоча це звучить як «квадратне коло»), усиновлення збоченцями дітей тощо. Але слід розуміти, що не залежно від того чи увійде Україна в ЄС, чи ні – ці хворі явища повільно будуть просочуватися в Україну. Адже наша країна ще не вступила у ЄС, але вже сьогодні в Україні проходить потужне гомолобіювання.

Слід чітко відмежувати – соціально-культурні зміни суспільства у добу глобалізації, та вступ країні у ЄС – це різні речі. Їх не можна підмінювати.

Стосовно добрих речей, то їх більшість: знищення корупції, гра за правилами, вільне пересування цивілізованим світом, освіта, робота. Європа побудована на християнських цінностях.

Переваг – безліч, точно — більше.
Україна має бути в цивілізованому світі.

розмовляла Алла БОЙКО

Джерела: РІСУ

Воїни Христа Царя

09.12.2013р. Б. / Українці Італії, Португалії та Іспанії вийшли на Євромайдани

Вчора, 8 грудня, в різних містах Італії відбулися маніфестації на підтримку Українського Майдану.

Українці Рима чисельно взяли участь у молитві «Ангел Господній», яку відмовив Святійший Отець на площі Святого Петра у Ватикані. Синьо-жовті прапори та плакати з написами італійською мовою «Святий Отче, молися за Україну» привертали увагу журналістів та всіх присутніх. Багато з них підходило до української групи, розпитуючи про ситуацію в Україні. Журналісти робили фото та брали інтерв’ю. Українці виконали церковний та державний гімни та помолилися за учасників Майдану.

В 14 годині розпочався мітинг на П’яцца Ротонда, навпроти Пантеону. Декілька сот українців зібралися в серці древнього Риму. Присутні тримали величезний український прапор, плакати на підтримку Майдану. Всі виступаючі, італійською, англійською та українською мовами висловлювали підтримку Українському Майдану, вимагали відставки президента України та уряду, а також зверталися до італійських політиків з проханням підтримати український народ. Окреме звернення було адресоване до італійських ЗМІ, з проханням з більшою увагою ставитися до ситуації в Україні. Після молитви за Україну та виконання декількох стрілецьких пісень, всі присутні заспівали державний гімн, а в небо піднялися повітряні кульки у вигляді сердець з українським прапором.

Протягом дня, 8 грудня, українці Риму зібрали 2360 євро допомоги для Майдану в Києві ,- повідомляє Християнський портал КІРІОС з посиланням на Департамент інформації УГКЦ.

Вчора, мітинги на підтримку Майдану відбулися також в Генуї, Павії, Мілані, Брешії та інших італійських містах.

Крім того, мітинги на підтримку Євромайдану, 8 грудня, пройшли у трьох найбільших містах Португалії: Лісабоні, Порто і Фаро.

Так, у Лісабоні, на площі Мартін Моніж сьогодні пройшов мітинг, де зібралося понад 600 українців, які не тільки виголошували слова солідарності з своїми співвітчизниками в Україні і світі, але й зібрали 2700 € для потреб Євромайдану в Києві. У центрі Порто, на площі Аліядуш, зібралися понад 200 українців, які зібрали 820€ для України. У південній частині Португалії у м. Фаро біля Української Церкви, зібралося понад 150 українців, які зібрали 400€ для потреб Євромайдану.

 У Мадриді відбулось віче на підтримку Маршу мільйонів у Києві. Близько півтори тисячі українців з усіх куточків України та представники інших національностей, іспанці, італійці, венесоланці, французи, розпочали віче з молитви. Отець Іван Липка, парохії Благовіщення Пречистої Діви Марії розпочав з Молитви за Україну митрополита Андрея Шептицького. Відтак люди співали гімн України, патріотичні пісні, духовні гімни України, молитовно і духовно були з українським народом на Майдані в Києві. Було зібрано на мітингу понад 7 тисяч євро і пізніше ще після Служби Божої біля 1,5 тисяч євро, загалом допомога Майдану в Києві буде 8812 євро. 

Джерело:   КІРІОС

08.12.2013р. Б. / У Римі продовжується Євромайдан проти політики чинної влади в Україні (video)

У Римі продовжується Євромайдан проти політики чинної влади в Україні. На площі Республіка зібралося більше як півтисячі українців. На Євромайдан наші співвітчизники прибули як зі столиці, так і з інших міст Італії.

Головна вимога українців: відставка чинного Уряду та Президента і одночасне проголошення дочасних виборів.

Варто зазначити, що четвер - це єдиний вихідний день українських заробітчан в Італії. Його вони проводять на Євромайдані.

Розпочали акцію з молитви, яку відслужили греко-католицькі священики.

Підтримати українців в їхніх європрагненнях та висловити недовіру Уряду та Президенту Вікторові Януковичу прийшли також грузини і росіяни.

Варто зазначити, що вже кілька днів в Італії триває збір коштів на потреби мітингувальників у Києві. Перших 1000 євро українці в Римі зібрали та передали цього тижня. Ініціатива одразу поширилась всією країною та за її межами. Сьогодні зібрали кілька тисяч євро, проте достеменно невідомо скільки саме, тому що кошти постійно надходять.

Євромайдан у Римі. 5 грудня 2013 р.

ЄвроМАЙДАН У РИМІ 1 грудня 2013

Про це повідомляє Християнський портал КІРІОС з посиланням на Департамент інформації УГКЦ.

Джерело:   КІРІОС