31.10.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Субота 22-го тижня 

Євангеліє

Лк.7,1–10:  «Я недостойний, щоб ти зайшов під мою покрівлю»

Часто в житті ми живемо, як собі підходить, буває падаємо, не раз забуваємо про Бога, відходимо від Нього... Але коли стаємо на молитву, то хочемо, щоб Бог нам одразу дав пережиття Своєї присутності, хочемо, щоб Бог нас негайно вислухав і відповів на наші прохання. І завжди немовби почуваємося вправі просити щось в Бога.

Бачимо поставу цього сотника, який каже: «Я недостойний». Завжди маємо, як той сотник, усвідомлювати свою ситуацію: Ким є Бог, а ким є я, яка є велич в Бога, а яка моя постава. І з усім трепетом та благоговінням стояти перед Богом.

---

Апостол

2Кор.5,1–10:  «Тому й намагаємося з усіх сил Йому подобатися»

Чи Бог лиш прагне і очікує, щоб ми Йому подобалися? Очікує, щоб ми були добрі, найдосконаліші, прекрасні? Бог любить нас, дбає про нас і чекає від нас взаємності!

Фундаментом наших стосунків з Богом має бути те, що ми усвідомлюємо Божу дбайливість і турботливість, любов, яку має Отець до нас. Коли ми є сповнені цієї свідомості та розуміння, ми неминуче хочемо відповісти Богові тим самим. Як дитина, яка почувається любленою, завжди хоче відповісти тим самим своїм батькам. Їй прикро, коли вона ображає батьків, коли робить їм боляче. Вона завжди хоче не тільки сподобатись їм, але й бути вдячною, за те, що вони роблять для неї.

Тому наше життя – це життя вдячності Богові за все, що Він для нас робить, вдячності діяльної, яка спонукає нас любити Бога і ближнього тією ж любов’ю, яку відчуваємо до нас від Отця!

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя

30.10.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

П'ятниця 22-го тижня 

Євангеліє

Лк.10,1–15:  «Ідіть, ось я посилаю вас, як ягнят між вовки»

Дуже важливо пам’ятати, що наше народження – історичне і географічне, не є випадковим. Бог хотів, щоб я народився в певній нації, в певному історичному моменті. Саме Бог помістив мене в тих чи інших обставинах. Бог мене «послав» сюди. Тому мусимо усвідомлювати те Боже післанництво. А коли Бог посилає, про що він каже сьогодні в Євангелії, то дає нам силу жити і діяти в цих обставинах.

Тому коли у нас буде ця свідомість і розуміння Божого післанництва, це завжди буде сповняти нас певністю, щоб мати цю відвагу – через будь-які обставини йти. Пам’ятаючи, що Бог завжди зі мною і Саме Він хоче мене тут бачити.

---

Апостол

Кол.4,10–18:  «Він завжди змагається за вас у молитвах»

Так багато людей ставить нам Бог на нашій життєвій дорозі: і тих, які нам приносять радість, і тих, які приносять смуток. З одними нам приємно спілкуватись, інші для нас є тягарем. Однак не даремно посилає нам їх Бог. Кожна людина дає нам можливість послужити їй, як Господові. Коли ж не можемо допомогти їм через брак фізичних, фінансових можливостей, чи неприязні поміж нами і людьми, яких стрічаємо, то маємо можливість завжди молитися за них.

Апостол вчить нас обстоювати інших в молитвах, віддавати їх Богові. Це одне з наших завдань і покликань. Бо, навіть за найбільшого бажання, своїми лише зусиллями, порадами, грішми не завжди можемо вирішити проблеми і потреби людей, які є довкола. Але коли будемо віддавати їх Господові в молитві, то Він зуміє влаштувати все якнайкраще.

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя

29.10.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Четвер 22-го тижня 

Євангеліє

Лк.9,49–56:  «Бо хто не проти вас той з вами»

 Дуже часто ми ділимо людей на наших ближчих і дальших друзів, недругів, приятелів, ворогів. І цей підхід ми достосовуємо і в ставленні до політичних партій. Іноді люди випадково попадають в якусь політичну партію і тоді стають запеклими оборонцями цієї ідеології, а коли попадають в іншу партію, то уже запекло обороняють її ідеологію. А деколи бачимо, що люди будують своє світоглядне буття в протистоянні комусь, протиставленні до світогляду тих осіб, які їм неприємні.

 Христос вказує нам, що так не має бути. Він каже: хто не проти вас, той з вами. І тому не маємо бути і діяти проти когось. Маємо свідчити Христа, нести Христа, проповідувати Христа. Напевно, саме тому різні Церкви часто такі далекі між собою, що з’ясовують між собою стосунки.

 Що ближче будемо до Христа, то будемо ставати ближче до Бога, а тоді і один до одного. Якщо ж в нас є протистояння – значить ми ще далеко від Христа, ми не маємо Христового Духа. І коли наблизимося до Христа, тоді будемо мати спільний Дух. Дух Господній, Дух любові, прощення і прийняття. По цьому пізнається правдива духовість і правдиве християнство.

---

Апостол

Кол.4,2–9:  «Будьте в молитві витривалі й чувайте на ній в подяці»

Людина за своєю природою дуже нетерпляча. Вже і відразу хочемо позбутись своїх недоліків, вже і тепер хочемо здобути щось матеріальне у житті, одразу хоче налагодити свої стосунки з іншими. Але на все потребуємо наших зусиль і Божої благодаті, бо всі зміни відбуваються у часі. Тому апостол каже, щоб ми були витривалі в молитві, чували з подякою.

Хто довіряється Богові, Бог неминуче це дасть йому. Бог завжди дасть те, що нам потрібне, якщо ми віримо, бо Він сказав, що за вірою нашою дасться нам. Будьмо витривалі, маймо довіру до Господа, і тоді Бог буде діяти в нашому житті згідно з Його планом на наше життя!

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя

28.10.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Середа 22-го тижня 

Євангеліє

Лк.9,44–50:  «…Хто найменший поміж усіма вами, той – великий»

Бог не потребує, щоб ми грали для нього ролі, чи то праведників, чи то грішників. Бог потребує, щоб ми стали перед ним в правді – такі, які ми є.

Кожен з нас має якісь таланти, вони є даром Бога. Однак коли Господь каже про те, щоби бути найменшим, то вказує, що попри свою цінність в Його очах, ми мусимо одночасно усвідомити і свою малість. Це не значить, що ми маємо якось себе поливати брудом, применшувати себе, а усвідомлювати собі, що наша велич, залежить від того, наскільки Бог діє в нас. У грішнику він не перестає діяти хоч би на 1 відсоток або навіть 0,01 відсотка, а що більше наближаємося до Бога, то більше Він діє в нас. У житті кожного зі святих Бог діяв відносно кажучи на 60, 70, а то й 80 відсотків.

Усвідомити власну меншість – це дати простір величі Божій діяти в нас. Бо ж не даремно ми співаємо в богослужіннях: «Дивний Бог у святих своїх». І як казав Йоан Предтеча: «Мені треба маліти, а Йому – рости».

Тож дозволяймо і даваймо Богові щораз більше можливостей діяти через нас!

---

Апостол

Кол.3,17–4,1:  «Усе, що тільки чините, робіть від душі, як для Господа, а не як для людей»

У нашому житті ми маємо перед собою реальних людей, реальні обставини, і в тих обставинах робимо реальні вчинки для тих чи інших людей. Але ці люди аж ніяк не є випадковими у нашому житті – Бог їх нам дав. І немає різниці, з якими стосунками та в якій субординації ми з ними перебуваємо, апостол каже, щоб ми служили їм, як Господові.

Уявімо на хвилину, яким би став цей світ, коли б ми служили один одному, як Господові! Яке б ставлення не виявляли нам наші ближні, стараймося до кожного ставитися з думкою про Бога, який перший полюбив нас, ще коли ми були грішниками. Не чекаймо любові та добра від інших, пробуймо виконувати те, що каже апостол: чинити все, як для самого Господа, а не як для людей. Тоді приймемо від Господа нагороду вічне життя – єдину нагороду, за яку варто змагатися в цьому земному житті!

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя

27.10.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Вівторок 22-го тижня 

Євангеліє

Лк.9,23–27:  «Коли хто хоче йти за мною, хай зречеться себе»

  Кожен з нас має свої плани в своєму житті, що робити, щоб почуватися щасливим. І навіть якщо ми до кінця не певні, чи дійсно те, чого ми хочемо, зробить нас щасливими, все одно постійно чогось прагнемо.

  Для справжнього ж щастя треба, щоб початком і кінцем всього в нашому житті була Божа воля. Бог є Альфа і Омега, початок і кінець. Тому важливо цю Божу волю пізнавати.

  І  якраз відречення себе – це шукання не того, що я хочу, але того, в чому є Божа воля. Бо ж Божа воля це найкраще добро для нас, бо ж Бог лише знає що є правдивим добром для нас. Пригадаймо, як Христос молився, то спершу висловив свою позицію, а тоді сказав: «Хай буде Божа воля!» Отож, в кожній життєвій ситуації ми маємо право на свою думку, своє бажання, але остаточним добром для нас мав би бути пошук Божої волі.

---

Апостол

Кол.2,20–3,3:  «Думайте про горішнє, а не про земне»

Коли оцінити роки, місяці, дні, години нашого життя, можемо зауважити скільки свого часу, старань і зусиль ми приділяємо земному. Погляньмо навколо нас: гарні будинки, різні мистецькі речі, різні витвори людських рук, це часто робота тих людей, яких уже давно немає разом з нами. Цей приклад  чудово ілюструє, в що ми вкладаємо свої зусилля і старання щодня.

Звичайно, ми, які живемо на землі, мусимо вкладати свої зусилля в земне, але з думкою про небесне. У Євангелії читаємо, що де наш скарб, там буде і наше серце. Що це значить: земне триватиме декілька десятків років, а небесне – вічно. Якщо будемо дбати більше про збирання скарбів довкола нас тут, на землі, то в одну мить усе залишимо, а якщо дбатимемо про те, щоб здобути Царство Небесне, матимемо той Скарб усю вічність.

Задумаймось сьогодні: де ми збираємо собі скарби – на небі чи на землі? До чого ми докладаємо найбільше своїх зусиль і старань, на що витрачаємо свій дорогоцінний час? І хай наші скарби на Небі примножуються щодня!

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя

26.10.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Понеділок 22-го тижня 

Євангеліє

Лк.9,18–22:  «А ви, – спитав їх Ісус, – що скажете про мене? Хто я?»

Певно, що кожен з нас чув багато проповідей про Ісуса Христа, читав багато книг про Нього, знає про досвід пізнання Спасителя іншими людьми. Однак цього замало. Питання, яке ставить Ісус Христос до апостолів, ставить остаточно до кожного з нас, але чи маємо на це відповідь.

Ким є Ісус Христос для мене особисто? І дуже важливо самого себе запитати саме це. Чи моє життя б змінилося, якщо би не було Ісуса Христа? Наскільки особа Христа впливає на моє життя?

Тому це саме питання Ісуса звернене до кожного з нас: «Що ти скажеш, ким Я є для тебе?»

---

Апостол

Кол.2,13–20:  «І вас, що були мертві гріхами й вашим необрізанням тілесним, – Він оживив вас із Ним, простивши нам усі провини»

   

Бог простив нам усі провини. На хресті Бог простив кожен людський гріх. Але чи можемо собі усвідомити, що наші провини, вчинені нами в минулому, тепер, чи які будуть вчинені в майбутньому вже є прощені? Чи в людському житті хтось з людей нам може прощати так багато, до того ж, наперед сказати: я тобі прощу будь-що, що ти зробиш?

Яка безмежна Божа любов! Лише коли в нас буде розуміння, що саме Божа любов робить нас вільними, що Бог не залежно від того, чи ми грішні, чи святі, любить нас, тоді буде прагнення святості. Бо святість – не є якась догода Богові, це відповідь на дар, який ми отримали через Смерть і Воскресіння Ісуса, які зробили нас свобідними, вільними від гріха.

Пам’ятаймо, який великий дар ми отримали в особі Ісуса Христа, в усьому, що Він зробив для нас, і змагаймо до святості – для якої ми створені та призначені!

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя

25.10.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Неділя 21-а 

Євангеліє

Лк.8,5-15:  «Хто має вуха слухати, нехай слухає» 

 Усі добре знають цю притчу про сіяча. Зерна падають в різний ґрунт і по-різному проростають чи не проростають.

 Сіяч – це Господь, Який також сіє в серці кожного з нас. Бог не перестає сіяти, все  наше життя – це час, коли Бог щось сіє, щось вкладає в нас, щоб проросло.

 І ми – ті, які або плодоносимо, які даємо, щоб зерно проростало, або ті, які не плодоносимо, не даємо, щоб проростало. Маємо завжди усвідомлювати, що коли Бог покликав нас до буття, то невипадково дав нам такий характер, темперамент, вдачу, таланти. Коли Він нас покликав, ми стали тим ґрунтом, на якому може щось прорости, а саме, щоб Бог проростав і проявлявся.

 Святі – це ті люди, які дали Богові можливість прорости та проявитися в собі якнайбільше. Отже й ми даваймо Богові діяти і проявлятися в нас!

---

Апостол

Гл.2,16–20:  «Живу вже не я, а живе Христос у мені»

Слова великі, знамениті, але такі далекі від нашого життя. Чи хтось з нас відважиться промовити ці слова? Чи хтось має відвагу лиш таке подумати? Апостол Павло свідчить це, говорить про це, взиває до цього!

Христос живе в кожному з нас. Ми сотворені на Образ Божий. Через хрещення ми дозволили Господу перебувати з нами. Але часто ми не дозволяємо Господові виявлятися через нас.

Погляньмо на годину, день свого життя. Скільки можемо сказати, що Бог розпорядився нами? А скільки можемо сказати, що хтось інший, наші бажання, емоції, пристрасті керують нами? І лише ми тоді можемо сказати, що вже не живу я, а живе в мені Христос, коли ми забуваємо про себе. А це не просто. Почнімо з того, щоб дарувати іншим любов, не прагнучи її зворотно, служити іншим, не очікуючи від них цього ж, робімо добро, не чекаючи нагороди. Головне цього забажати. Головне  цього прагнути і в Бозі все стане реальністю!

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя