03.12.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

2Кр.11,1–6:  «Хоч я і неук словом, але не знанням»

У сучасному світі, розвиненому, технологічному, комп’ютеризованому, люди хочуть здобувати все більше знань, більше хочуть все розуміти, вміти передавати інформацію якнайточніше і якнайшвидше. Однак той самий засіб, що розвиває людину, дає знання, як жити у світі, може і шкодити, якщо неправильно його використовувати. Як ножем можна нарізати хліба й нагодувати голодного, а можна ним вбити людину. Атомна енергія може давати енергію, яка буде корисною людині, але є атомна бомба – яка вбиває людину. Тому одна річ, коли ми здобуваємо знання, а інша – як ми з цими знаннями далі живемо. 

Тому апостол вказує, що хоч він і неук словом, тобто часто немає потрібних людських слів, але має знання про Бога. І для кожного з нас важливо, по-перше, мати ці знання, те що ми осягнули, здобули, а по-друге – вміти це правильно використовувати для добра і нашого, і інших людей.

*** 

Лк.9,1-16:  «Дав їм силу і владу над усіма бісами»

У дуже багатьох життєвих ситуаціях ми розгублюємося та розчаровуємося в собі, носимо в душі різні страхи, негативний досвід. Натомість забуваємо про Божу присутність, що все можливо для того, хто вірує, забуваємо, що ми – хрещені, ті, «що в Христа хрестилися і в Христа зодягнулися». Що маємо печать Духа Святого, що отримали Духа Божого. 

Тому, пам’ятаючи про все це, маємо діяти силою того Бога, в ім’я якого ми хрещені, в ім’я якого зодягнулися, маємо пізнавати в собі того Духа, якого ми отримали. Адже силу чинити чесно й справедливо, поводитися правильно й жити по-християнськи ми в собі маємо. Лише мусимо її в собі відкрити, пізнати й жити вірою в те, що з Богом все можливо. 

Якщо відшукаємо в собі той скарб, яким володіємо, то з нашого життя зникнуть страх, непевність і негатив!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

03.12.2016р. Б. / Передсвяття Введення в храм Пресвятої Богородиці; Святого преподобного Григорія Декаполита; Святого Прокла, патріярха Царгородського

Передсвяття Введення в храм Пресвятої Богородиці

Тропар передсвяття, глас 4: Радість усім передвіщає нині Анна,* родивши супротивний печалі плід – єдину приснодіву,* яку і приводить, як сущий храм Бога Слова і Матір чисту,* молитви діючи,* днесь із радістю у храм Господній. 

Кондак передсвяття, глас 4: Днесь радістю сповнилася* вся вселенна* у славетному празнику Богородиці,* зовучи: Вона є тінь небесна. 

“Нині боговмістима святиня – Богородиця, приводиться до храму Господнього, і Захарія Її приймає; нині «святеє святих» радується, і ангельський хор таїнственно ликує. З ними і ми святково з Гавриїлом заспіваймо: Радуйся, благодатна! З Тобою Господь, що має велику милість”.

Так співає свята Церква в день передсвяття завтрашнього свята. Ми кожної хвилини, кожної години маємо згадувати Пресвяту Богородицю; як дитина до матері спрямовує всі свої думки, так і ми повинні їх звертати до Пречистої, бо хто про Марію думає, серця того не заплямує жодна грішна думка; хто словами величає Марію, слова того завжди будуть чисті; хто кожне діло посвятить на славу Марії, той напевно до свого діла не додасть гріха. І добре знаємо, хто побожно зверне очі свої до ікони Богородиці, душу того пройме новий струмінь ласки, втіхи і нової любови до Пренепорочної Матері нашої. І тому де лиш можемо, там поміщаємо Її ікону, щоб вона промовляла до нашого серця, щоб нагадувала нам вічно, що поряд з Нею ми не є сиротами, – вона наша Матір, сильна і могутня, яка про нас дбає, яка нас любить і заступається за нас і якій вічну славу і честь ми повинні воздавати.

Перед кожним Богородичним празником ми закликаємо всіх очистити свою душу. Чому так чинимо? Ідіть завтра до церкви і погляньте, скільки там народу молиться, слухає проповіді, а нераз і плаче. Та, однак, скільки серед того народу є такі, які прийшли до церкви обтяжені численними тяжкими гріхами? Ці люди або не розуміють і не знають, в якому стані їх душа, або їм це байдуже, вони мають віру, вони хочуть бути спасенні, та нічого не роблять для цього, хіба що ходять до церкви, але не переймаються тим, що днями, тижнями, місяцями, а нераз і роками живуть у тяжких гріхах, а життя може закінчитися навіть і завтра. Про таких людей можна сказати, що вустами вони почитають Марію, але серце їх далеко від Неї. Тому ми постійно пригадуємо, що добре є перед святом приглянутися до власної совісти. Бо насправді не любить, не славить і не почитає Пречистої Діви той, хто грішними вустами Її призиває і ранить Її душу, якщо в гріхах голосить Її славу.

__________
У той самий день

Святого преподобного Григорія Декаполита

Тропар Григорія, глас 3: Образом був єси повздержності, Божественним Духом просвітив усе: правовір’я біг звершив єси, ученням світ просвітив єси і зловірних помисли викрив ти, отче преподобний Григоріє, Христа Бога моли щоб дарував нам велику милість. 

Кондак Григорія, глас 3: Світлим сонцем тебе Церква визнає, яке красою чеснот і променями зцілень просвіщає всіх, угодниче Христа. Тому й святкуємо чесну пам’ять твою і почитаєм подвиги твої, всеблаженний отче премудрий Григоріє. 

Преподобний Григорій, званий Декаполитом, народився в Іринополі, місті, що належало до ісаврійського Декаполя. Вже в молодому віці він вирішив покинути світ і стати монахом. Святий ходив з місця на місце і навчав усюди, бо були це часи іконоборської єресі. Близько 814 р. він вибрався до Царгорода. У Солуні Григорій узяв з собою Йосифа Піснеписця та Иоана, свого учня, і прибув до столиці. Тут усі троє проповідували і закликали віддавати честь іконам. Звідси святий Григорій вислав святого Йосифа до Риму, до папи Лева III (795-816), однак той не доїхав, бо його ув’язнили іконоборці і кинули до в’язниці на острові Крит. Згодом преподобний Григорій пішов в околиці гори Олімп, де проживав якийсь час. Потім знову повернувся до Царгорода, там дивував усіх святістю життя і безстрашністю в обороні Христової віри. Помер перед 820 р., мощі його упокоїлися в церкві святого Йоана Золотоустого. Житіє святого описав Ігнатій, митрополит Нікеї, творець канонів, який жив у IX столітті.

__________
У той самий день

Святого Прокла, патріярха Царгородського

Тропар Прокла, глас 4: Божественним началом премудрості, страхом Господнім утверджуючись, із нього священними сходженнями зійшов єси в учнівство Златоуста, і архиєрейського престолу його достойним був єси чистоти чеснотами, апостольське правило образом маючи, не для себе жив, а для Христа і стада твого. Тому у нетлінне життя як апостоли вселився єси, ієрарше Прокле, моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші. 

Кондак Прокла, глас 4: Достойно днесь святкує всіх міст чесніше воістину у чесному переставленні твоєму, отців отче, Прокле мудрий. 

Святий Прокл був улюбленим учнем святого Йоана Золотоустого. У 426 р. патріярх Сисиній поставив його єпископом Кизика, але жителі того міста вибрали собі іншого владику (здається, єретика), тож Прокл повернувся до Царгорода і тут прилюдно у проповідях виступав проти єресі тодішнього патріярха Несторія. У 434 р., після смерти патріярха Максиміяна, святий Прокл обійняв патріярший престол, а життя його сяяло великою святістю. Його стараннями було перенесено з Коман до Царгорода мощі святого Йоана Золотоустого. У 430 р., коли в місті стався страшний землетрус, патріярх Прокл з усіма мешканцями міста совершав хресні обходи; за його служіння було введено в богослуження пісню: “Святий Боже”. Після себе святий залишив багато проповідей, серед них дві глибокі похвали на честь Пресвятої Богородиці і чотири науки на Різдво Христове, в яких він повчає про дві природи Христа Спасителя. Помер святий Прокл у великій святості восени 446 р.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

02.12.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Сл.5,9–13;24–28:  «Щоб ми, чи чуваємо, чи спимо, разом з Ним жили»

Наше свідоме життя відбувається вдень. Ми завжди провадимо якусь діяльність: вчимося чи працюємо. Вночі ми відпочиваємо, стаємо немов би несвідомими, коли засинаємо, а вранці знову немов би народжуємось до нового дня, щоб робити свідомі вчинки. 

Апостол нам вказує, щоб ми, чи чуваємо, чи спимо, завжди були разом із Господом, жили Ним. Як це може бути? Насправді, це дуже просто. Як у людському житті, ми здобуваємо певні знання, вивчаємо, до прикладу, якусь мову, то навіть коли засинаємо, всі знання залишаються з нами, бо прокидаємось вранці і знову їх використовуємо. 

Якщо ми серед дня є з Господом, то і вночі Господь є з нами. Якщо ми серед дня сповнюємо себе Богом, то і вночі наш дух здатний чувати й відповідати на Божий заклик, бо Господь весь час перебуває з нами. Ми себе наповнюємо не на мить, а на усе наше життя, а коли воно закінчиться на землі, то це перейде з нами у вічність!

*** 

Лк.12,2-12:  «Кожного, хто визнає мене перед людьми, і Син Чоловічий визнає такого перед ангелами Божими»

Іноді, коли більше починаємо пізнавати християнство, правди віри, у нас виникає роздвоєність: з одного боку, ми вже багато знаємо про Бога й відчуваємо обов’язок, заклик Ісуса Христа визнавати свою віру перед людьми, з іншого – не хочемо позбуватися того стилю життя, яким жили раніше, не дуже прагнучи виявляти своє християнство. Тому дотримуватися заклику свідчити про Господа не завжди для нас просто, адже свою віру можемо виявляти тільки тоді, коли нею почнемо жити. 

Це так, як з чужою мовою: ми навчимося говорити нею тільки тоді, коли її пізнаємо. А тією Божою мовою, мовою любові, прощення можемо говорити лише тоді, коли будемо більше й глибше пізнавати Господа. Коли будемо глибше з Богом, тоді зможемо невимушено давати свідчення про Господа, якого ми пізнали, для людей, яких зустрічаємо на своїй життєвій дорозі!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

02.12.2016р. Б. / Святого пророка Авдія; Святого мученика Варлаама; Святих отців Варлаама та Йоасафа індійських

Святого пророка Авдія

Тропар пророка, глас 2: Пророка Твого Авдія пам’ять, Господи, празнуємо.* Тому молимо Тебе: Спаси душі наші. 

Кондак пророка, глас 1: Великий Авдій, божественними сяяннями ум світловидний надбавши прорікає майбутнє, Духом святим віщаючи, його днесь благочестиво й мудро почитаючи, пам’ять його священну звершуємо, яка серця просвіщає. 

Святий Авдій (Авдій – означає “слуга Божий”) був ровесником пророків Осії, Амоса і Міхея. Так стверджує святий Єронім. За деякими, несправдженими, джерелами, Авдій сховав сто пророків від гніву Єзавелі, жінки безбожного короля Ахава; він також впросив пророка Іллю, щоб той в час тривалої посухи став перед Ахавом і вимолив у Бога дощу. Згодом, за царя Ахазії, він покинув двірську службу і став учнем пророка Іллі.

Пророцтво святого Авдія має лишень одну главу, що містить двадцять один стих. Він провіщає народу Едома Божу кару за кривди, який вони завдали ізраїльтянам, а цим останнім провіщає прихід царства Божого. Жив пророк за вісімсот років до приходу Христа Спасителя.

__________
У той самий день

Святого мученика Варлаама

Тропар Варлаама, глас 4: Мученик Твій, Господи, Варлаам,* у стражданнях своїх прийняв вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого,* мавши бо кріпость Твою, він мучителів подолав,* сокрушив і демонів зухвальства безсильні.* Його молитвами спаси душі наші. 

Кондак Варлаама, глас 4: Явився єси предивний кріпостю, як ладан благовонний всепалення себе приніс єси, як жертву Христові, і вінець почесті прийнявши Варлааме, завжди молися за нас, страднику. 

Пам’ять святого мученика Варлаама похвальним словом вшанували в Кесарії Кападокійській Василій Великий, а в Антіохії — Йоан Золотоустий. Із їх промов довідуємося про подвиги цього Божого слуги.

Святий Варлаам був звичайним хліборобом, неписьменним мовчазним чоловіком. Народився в Антіохії Сирійській, постраждав у 304 р. в Кесарії Кападокійській від мучителя Саприкія. На суді святий Варлаам так ясно і переконливо захищав Христову віру, що всі дивувалися мудрості старця. Саприкій велів святого мученика бити, шматувати живе тіло аж до костей, а кості ламати. Під кінець наказав йому простягнути праву руку над вогнем жертовника, а в долоню покласти тліючу вуглину, посипану кадилом, аби святий мученик з болю стряс кадило до вогню, бо тоді бодай про око погани тішилися б тим, що християнин приніс богам жертву.

Але святий Варлаам тримав руку так довго над вогнем, аж вона згоріла і впала у вогонь, після чого святий старець віддав Богу свою душу. Так, за словами святого Василія, “десниця мученика подолала вогонь, перед силою якого поступається залізо, мідь і твердий камінь”. У роковини смерти святого Варлаама до його гробу в Кесарії приходила велика сила народу, а близько 418 р. в Антіохії на його честь було зведено храм.

__________
У той самий день

Святих отців Варлаама та Йоасафа індійських

Діялося це в індійській землі, до якої, згідно зі старовинним переданням, перші промені Христової віри приніс святий апостол Тома. Жив у тій землі цар Авенір, який гнобив християн, зокрема монахів і священиків, і ті змушені були переховуватися у диких хащах. А коли в лютого царя народився син Йоасаф, то поганські волхви провістили, що ця дитина колись прийме християнську віру, яку так жорстоко гнобить цар. Наляканий, Авенір повелів виховувати сина у палаті, ізольованій від усіх людей, і не вільно було навіть згадувати при дитині, що на світі є бідні люди і що люди взагалі вмирають.

Але з часом життя царевича на самоті припинилося, а цар подбав, щоб далі він зростав у найбільших розкошах, та велів показати синові усю державу. Під час подорожі до царевича наблизився один християнський священик і монах, що називався Варлаам, і той навернув царевича до святої віри й охрестив його, а сам повернувся в пустелю. Коли цар довідався, що його син прийняв Христову віру, то проханнями і погрозами, підступом і намовами до грішного життя хотів сина схилити до відступництва, але все було намарно. Він відступив Йоасафові половину свого царства, а під кінець і сам прийняв Христову віру. Після цього Авенір прожив ще чотири роки і помер на руках свого сина.

Йоасаф завів новий порядок у своїй державі, і значну частину своїх підданих навернув до Христової віри. А згодом він призначив царем на своє місце побожного християнина, що називався Варахій, а сам, під плач вірного народу, на двадцять п’ятому році життя пішов на пустелю, де подвизався довгі літа разом з Варлаамом, замкнув очі святому, який помер, проживши майже літ сто, а з них сімдесят п’ять у пустелі. Преподобний Йоасаф прожив у пустелі на самоті тридцять п’ять років, і там свято й побожно помер. Варахій переніс його тіло до однієї з церков, зведених святим Йоасафом. Діялося це близько 750 р. Про життя святих преподобний Йоан Дамаскин написав книгу у сорока главах.

Подібна легенда, що сягала набагато пізніших часів, збереглася і серед поган індійського краю. Тому знайшлися й такі, що заперечували існування преподобних Варлаама і Йоасафа та стверджували, що це лиш поганська легенда. У Христовій церкві не один, а десятки царевичів і королівських синів кидали престоли та йшли в пустелю. Щодо самого святого Йоасафа, то, можливо, що в описах його життя і справді є багато легендарного. Однак саме життя так подібне до житія святих. А крім того, такий учений чоловік, як святий Йоан Дамаскин, напевно вмів відрізнити байку від правди, бо Церква в почитанні святих була дуже обережна. Тому справою учених було б висловити думку про подібність поганської легенди до правдивої християнської дійсности, але ніколи не заперечувати речі, які спираються на дуже поважні старовинні джерела.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

01.12.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Сл.5,1–8:  «Не спімо, отже, як інші, а чуваймо та будьмо тверезі!»

Знаємо, що нетвереза людина неадекватна у своїй поведінці, вона сприймає світ у викривленому розумінні. Під дією алкоголю може зробити якісь гріхи та вчинки, яких ніколи не планувала і про які потім дуже шкодуватиме. 

Подібною до стану сп’яніння є затуманеність або, як каже це апостольське читання, стан, коли ми немовби спимо. Бо ми робимо ті чи інші вчинки, а потім шкодуємо, робимо ті чи інші кроки, які пізніше усвідомлено ніколи б не зробили. Як Господь просив своїх учнів не спати, а чувати з Ним, так і апостол Пало каже нам чувати, не спати, бути уважними і пильнувати свій стан!

*** 

Лк.11,47–12,1:  «Остерігайтесь фарисейської закваски, тобто лицемірства»

У своєму житті ми дуже часто граємо різні ролі, через це буваємо нещирі з іншими, можливо, навіть лицеміримо. Одні ролі граємо в стосунках жінка – чоловік, діти – батьки, інші – на роботі, ще інші – серед друзів. А ще сумніше – ми часто граємо роль самі перед собою. 

Де ж ключ і яка розв’язка, щоб припинити грати ці ролі, щоб справді бути тим, ким я є, таким, яким сотворив мене Бог? 

Ця розв’язка є в наших стосунках з Богом. Господь є правда та істина. Що більше наближаємося до Бога, до правди та істини, то більше самі стаємо правдиві та істинні. Що більше перебуваємо з Богом, то більше можемо бути собою в життєвих ситуаціях. Тоді нам не буде страшно, яку посаду займаємо, чи нас цінують чи не цінують, чи маємо в житті успіхи чи невдачі, – будемо розуміти, що ми в будь-яких обставинах ми є цінні в очах Божих! 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

01.12.2016р. Б. / Святого мученика Платона; Святого мученика Романа і отрока Варула

Святого мученика Платона

Тропар, глас 4: Мученики Твої, Господи, * у страданнях своїх прийняли вінці нетлінні від Тебе, Бога нашого. * Мавши бо кріпость Твою, вони мучителів подолали, * сокрушили і демонів зухвальства безсильні. * їх молитвами спаси душі наші. 

Кондак, глас 3: Свята твоя пам’ять вселенну звеселяє, скликаючи всіх вірних в пречесний храм твій, у якому нині зібравшись радісно, оспівуємо в піснях і світлостях. Тому, Платоне, зовемо тобі: від нашестя іноплеменних ізбав місто твоє, святий. 

Святий Платон був родом з Анкири Галатійської. Ще юнаком він роздав усе своє майно бідним, а сам жив лишень задля Бога та служіння Йому. Він удостоївся прийняти мученицьку смерть за Христову віру. Святий перед мучителем Агрипином явно визнав Христа, за що дванадцять катів буками немилосердно били його по всьому тілі. Через сім днів, проведених у в’язниці, Платона вдруге поставили на суді. Його поклали на розпечену решітку і розпеченими бляхами припікали йому боки, а потім живцем шматували його тіло. А через вісім днів мучитель на судилищі проголосив вирок смерти, за яким святого Платона посеред молитви, повного душевної радости, 18 листопада 306 р. було стято мечем. Його тіло поховали вірні.

На VII Вселенському (другому Нікейському) соборі 787 р. було проголошено чуда, вчинені за посередництвом святого Платона. А одне чудо описав святий Ніл, учень святого Йоана Золотоустого, – як святий Платон врятував одного монаха із поганської неволі. Імператор Анастасій І (491-518) побудував у Царгороді церкву на честь святого мученика Платона, яку пізніше відновив імператор Юстиніян.

__________
У той самий день

Святого мученика Романа і отрока Варула

Житіє святого Романа подаємо на основі похвальної проповіді святого Йоана Золотоустого, яку він виголосив на честь святого мученика. Святий Роман був дияконом у Кесарії Палестинській, однак постраждав в Антіохії. Він перебував у місті саме тоді, коли лукавий намісник Асклипіяд змушував християн зректися Христової віри і руйнував Божі церкви. Тоді святий Роман став перед Асклипіядом і пригрозив йому Божим гнівом. Після судилища він переніс жорстокі муки, його били палицями, обливали розплавленим оловом і шматували його тіло, та серед тих страждань святий диякон голосно прославляв Господа, хоч тіло його дерли залізом аж до костей.

Під час тих мук святий Роман побачив маленького християнського хлопчика Варула (Варала) і сказав мучителеві, що таке мале дитя осоромить поган, бо знає про Бога більше, ніж вони. Асклипіяд наказав привести дитину і запитав, чи знає вона, скільки є богів, а дитина на те відповіла, що Бог один – християнський. Плюгавий мучитель на очах у матері наказав дитину жорстоко сікти різками, а воно жодним словом, жодним стогоном не виявило свого болю. Потім велів дитину зарубати мечем. Мати сама понесла на руках свого сина на місце страти і в її запаску впала голівка маленького мученика.

Святого Романа засудили на спалення живцем, та рясний дощ погасив вогонь. Тоді його поставили перед самим імператором, а той наказав відрізати святому язик. Але Бог прославив свого слугу, бо святий Роман, уже без язика, не то, що жив, але плавно і виразно говорив, так, що всі у цьому побачили велике чудо. А мучитель наказав кинути його, закованого в колоду, до в’язниці, і там 17 листопада 303 р. святого мученика задушили мотузкою. Мощі святого Романа згодом перенесли до Царгорода, де вони спочили у церкві, яку на його честь побудувала цариця свята Олена.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

30.11.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Сл.4,1–12:  «Це ж бо воля Божа: святість ваша»

Знаємо, що наш Бог – святий, а ми, які сотворені на образ Божий, також маємо бути святими. Але часто ми дбаємо не про святість, яка нас вподібнює до Господа, а про те, щоб лише позбутися гріха, який нас обтяжує. Ми частіше йдемо до сповіді, бо наші гріхи нас мучать, а не тому, що ми образили Бога. Але такий наш підхід немає нічого спільного зі святістю. 

Бог закликає до святості, яка має стати постійним нашим станом. Господь каже про свою волю на те, щоб ми були святими, як Він. Бути досконалим, праведним – це те, заради чого створена кожна людина. Святі люди – ті, які реалізували святість у своєму житті, тобто, святі – це нормальні люди. Отже, бути святим – це бути собою, функціонувати згідно з Господнім задумом що до нас, жити Богом і для Бога!

*** 

Лк.11,42-46:  «Занедбуєте правосуддя і любов Божу!»

Часто люди носять у собі болі, образи, згадують, хто повівся з ними несправедливо. З іншого боку, очікують, щоб хтось зауважив й оцінив їхні заслуги, сказав до них добре слово. Ми, як люди, потребуємо уваги, доброти й любові від інших людей. Але всього того, що потребую я, потребують і мої ближні. 

Тому замість згадувати, що інші нам не зробили доброго чи, навпаки, що зробили поганого, маємо передусім з’ясувати, наскільки ми самі даруємо любов кожній людині, яку зустрічаємо на своїй дорозі! А через це, наскільки ми кожній людині даруємо Бога? 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

30.11.2016р. Б. / Во святих отця нашого Григорія, єпископа Неокесарійського, чудотворця

Во святих отця нашого Григорія, єпископа Неокесарійського, чудотворця

Тропар, глас 8: В молитвах чуваючи, робив ти багато чудес,* за що і названо тебе Чудотворцем.* Молися ж до Христа Бога, отче Григоріє, просвітити душі наші,* щоб не заснули ми на смерть.

Кондак, глас 2: Звершивши багато чудес,* страшними знаками налякав ти демонів,* і недуги людські відганяв, премудрий Григоріє.* Називають тебе за ділами твоїми Чудотворцем. 

Святий Василій Великий у похвальній проповіді, яку виголосив на честь святого Григорія Неокесарійського, каже: “Він прийняв таку велику ласку для навернення поган, що не знайшовши в Неокесарії більше як сімнадцять християн, відзискав для Бога весь народ міста й околиць. Він змінив плин річок, наказуючи їм всемогутнім Іменем Ісуса. Він висушив один став, який був предметом сварні між захланними братами. Провіщення майбутнього, яким наділив його Господь, подивляли не менше, як провіщання давніх пророків. Навіть вороги правди називали його другим Мойсеєм, бо коли сила небесна, що наповнювала його серце всередині, виходила назовні, благодать оживляла все, що він творив та говорив, і проливала на все щось на зразок світла. Його подивляли всі мешканці того краю. Пам’ять про його чесноти все ще жива у всіх церквах, бо забуття віків не могло її ослабити”.

Святий Василій, як і святий Григорій Ниський, його брат, ще з молодих літ знали про життя святого Григорія, бо про нього розповідала їм бабуся, свята Макрина, яка була родом з Неокесарії. Вони, а також святий Єронім та інші письменними святої Церкви, докладно описали житіє Григорія Неокесарійського. А найліпше свою молодість описав сам святий Григорій у похвальній проповіді на честь свого учителя Оригена, яку він виголосив, коли прощався з ним.

Народився Григорій в Неокесарії, у багатих батьків. Коли йому виповнилося чотирнадцять років, він втратив батька, у тому ж році юнак пізнав Христову віру. І хоч ні він (до хрещення його ім’я було Теодор), ані його брат Атинадор, згодом єпископ одного з міст у Понті, а за грецькими джерелами – мученик, не прийняли зразу ж святого хрещення, однак почали провадити надзвичайно побожне життя. Григорій ревно вивчав право, але коли в Кесарії Палестинській (там жила його сестра, жінка місцевого старости) він зустрівся зі славним Оригеном, християнським мудрецем і учителем, то став одним з найліпших його учнів. Він вивчав поганську філософію, а потім пояснення Святого Письма і богословські науки. Через вісім років прийняв святе хрещення, і вже тоді його душа палала спрагою служити Богу і цілковито посвятити себе самітницькому життю. Він повертається в рідний край, але оселяється не в місті, а в селі. Однак невдовзі єпископ Амасії Федин під послухом змушує Григорія, хоча той і переховувався в пустелі, прийняти уряд єпископа Неокесарії. Святий Григорій, обійнявши владичий престол, застав всього лиш сімнадцять християнських душ. Але життя його було таке святе, а навчання так сповнене любови, що погани громадами наверталися, бо бачили вони численні чуда, якими Господь прославив свого вірного слугу.

І так, коли одного разу заскочений блискавицями мусив ховатися від зливи, він увійшов до поганської божниці, де молився цілу ніч – як це робив завжди, бо спав лиш дві години, – а вранці ідоли самі попадали і розбилися вщент, а жрець їх навернувся до Христової віри. Ріка Ликос, що вийшла з берегів і заливала навколишні поля, враз змінила русло, і то в напрямку, який вказав їй своєю палицею святий Григорій. Коли два брати сварилися через рибний став, то за словом святого вода у ставі враз пропала. Вороги Христової віри (як згадують численні джерела, то були жиди) якось вирішили посміятися зі святого, один розпластався на землі, удаючи покійника, а інші просили святого Григорія, який тут проходив, щоб подав на похорон. Коли ж він кинув на лежачого свій плащ, то вони стали сміятися, що святий дав себе ошукати. Не сміявся лиш лежачий на землі, бо приятелі його знайшли неживим.

Пророчим духом він провістив пошесть – і провіщення це сповнилося. В часи переслідувань християн за правління Деція святий Григорій з багатьма вірними переховувався в пустелі, бо, як свідчив св. Григорій Ниський, він казав, що “ліпше сховатися і чекати Божого покликання на муки, а також небесної помочі, як у самонадійності на свої сили піддатися спокусі і зректися віри”. Бог тим часом у чудесний спосіб оберігав його від гонителів. Святий Григорій побудував одну з перших церков, яку не зруйнували і в часі наступних переслідувань. Григорій Ниський писав, що вона стояла ще за його часів, а святий Єронім каже, що під час страшного землетрусу лиш та одна церква з усіх будівель залишилася ціла.

Святий Григорій провістив свою смерть і під кінець життя радів, що в місті тепер вже залишилося ледве сімнадцять поган. В найбільшій убогості і в найбільшій святості святий помер у 270р. Поховано його в згаданій церкві. Окрім проповіді на честь Оригена, він залишив після себе записаний “Символ віри” (за переданням, його продиктував йому святий Йоан Євангелист у присутності Пресвятої Богородиці, які явилися святому в пустелі), “Канонічне послання ” і “Тлумачення Еклезіяста”.

Тут кількома словами мусимо згадати про Оригена. Він народився 185р. в Олександрії. Першими його учителями були його батько Леонід, потім Климентій Олександрійський і Аммоній Сакас. Уже в юному віці він став начальником катехитичної школи в Олександрії, одної з найперших і найславніших. Згодом він перебрався до Кесарії Палестинської, тут у 228р. його висвятили на священика, тут він заснував власну славнозвісну школу. В часи переслідувань за правління Максиміяна Ориген два роки переховувався в Кападокії. За правління Деція його було ув’язнено і віддано на муки, і хоч згодом його відпустили на волю, у 254р. він помер від перенесених мук. Ориген був мужем надзвичайної вчености, залишив після себе багато мудрих книг, та – хто знає – чи не мимоволі впав у деякі блуди, що противилися чистоті Христової віри, а пізніше навіть постала єресь Оригена. Однак, найвірогідніше, свідомо він не виступив проти правд віри, святі Василій Великий, Григорій Ниський і Григорій Назіянзин величають його як мужа глибокої вчености, а великі церковні письменники Євсевій і Руфин гаряче боронили його правовірність.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

29.11.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Сл.3,9–13:  «Наповнить любов’ю один до одного й до всіх, такою самою, яку й ми маємо до вас»

Апостол Павло вказує, що мірилом нашої святості є любов до інших. Він закликає солунян любити одні одних такою любов’ю, як він виявляв до них. І солуняни розуміли про що йдеться, бо відчули цю глибоку прихильність Павла, який робив все, що міг, щоб привести їх до Христа і вкорінити у вірі. 

Любов – це основа нашого людського буття і стосунків. Однак часто ми готові любити тільки тих, хто любить нас, забуваючи, що Ісус полюбив нас, коли ми ще були грішниками. Так само й апостоли обдаровували своєю любов’ю тих, хто ще був далеко від Бога, і так здобували їх для Небесного Царства. 

Нам важко зрозуміти, що любов діє за принципом бумеранга: якщо ми інших обдаровуємо любов’ю, приводимо до Бога, то вони нам відповідають тим самим. Якщо, знаючи Джерело Любові – нашого Творця, не хочемо інших любити, то й не можемо сподіватися того від тих, які Бога не знають.

*** 

Лк.11,34-41:  «Світло твого тіла – твоє око. Коли око твоє здорове, все твоє тіло світле»

У народі слушно кажуть, що «пункт бачення залежить від місця сидіння». Нам складно до кінця усвідомити, наскільки ми живемо стереотипами, за якими сприймаємо все навколо. Часто ми сформовані під впливом інших, зокрема під пресом телебачення, радіо, інтернету. 

Дуже часто легко приймаємо на віру чиїсь думки, може, навіть хибні чи зумисно викривлені! І коли навіть наводимо судження інших людей, то їх, зі свого боку, подаємо суб’єктивно. Простіше кажучи: кожен із нас немовби дивиться на цей світ через свої окуляри. Тому важливо, щоб ми ці окуляри «знімали»! Важливо, щоб ми бачили за тим, що діється, – Бога! Щоб зменшувався наш суб’єктивізм, а ми все більше бачили через Божу присутність усі ті обставини та людей, що є навколо нас! 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

29.11.2016р. Б. / Святого апостола і євангелиста Матея

Святого апостола і євангелиста Матея

Тропар, глас 3: Ти щиро від митниці пішов слідом за Владикою Христом,* що з-за доброти з’явився людям на землі і покликав тебе.* Як вибраний апостол і голосний благовісник Євангелія вселенній з’явився ти.* Ради того почитаємо чесну пам’ять твою, Матею богогласний.* Моли Христа Бога, щоб відпущення гріхів подав душам нашим.

Кондак, глас 4: Митарства ярмо відкинувши,* запряг ти себе в ярмо правди* і з’явився ти, як купець найособливіший,* принісши багатство – з висоти премудрість.* Від тоді-то проповідував ти слово істини* і возвиг єси душі млявих, написавши час суду. 

Святий апостол Матей був родом з Галилеї, з міста Капернаума. Батько його називався Алфей, і мав він брата Якова Алфеєвого. Матей, за жидівським звичаєм, мав ще й друге ім’я – Леві, і був він митарем, тобто стягав податки з людей, бо римляни, що володіли тоді жидівською землею, віддавали стягання податків в оренду. Митарів народ ненавидів, бо вони зазвичай обдирали людей до нитки. І ось одного із тих митарів Христос Спаситель покликав до себе, щоб показати, як далекі є суди Божі від судів людських. Про покликання апостола Матея однаково розповідають він сам (див. Мт. 9, 9-13), євангелист Марко (див. Мр. 2, 14-18) і євангелист Лука, який каже, що Христос “побачив митника, Леві на ім’я, що сидів на митниці, і сказав до нього: «Ходи за мною!» І той, кинувши все, встав і пішов за ним” (Лк. 5, 27-28). Матей запросив Христа Спасителя на обід, на якому були також інші митарі. Коли ж це побачили фарисеї, то стали гіршитися і картати учнів, що Христос їсть із грішниками. “Ісус у відповідь сказав їм: «Не ті, що при добрім здоров’ї, потребують лікаря, лише – хворі. Я прийшов, не щоб праведників кликати до покаяння, а грішних»” (5, 31-32). “Ідіть, отже, і навчіться, що значить: Я милосердя хочу, а не жертви. Бо я прийшов кликати не праведних, а грішних” (Мт. 9, 13).

Христос Спаситель покликав Матея на одного з дванадцятьох своїх апостолів, а він, згадуючи про це, в покорі називає себе: “Матей, митар” (Мт. 10, 3), тим часом як інші євангелисти називають його коротко: Матей або Леві.

Після Зішестя Святого Духа він навчав у Єрусалимі і в Юдеї, не зважав на заборони злобних книжників, переніс бичування та інші переслідування й наруги. Коли ж апостоли розійшлися проповідувати Євангеліє, тоді Матей пішов до Етіопії і Персії, де голосив слово Боже, а сам, – як згадує Климентій Олександрійський, – провадив дуже строге життя, споживав лиш ярину, а м’яса не їв ніколи. Згідно з найдавнішим переданням, апостол Матей прийняв мученицьку смерть в Єраполі Сирійському, де його було замучено вогнем. Святий Матей перший написав своє Євангеліє, він хотів довести жидам, що Христос насправді Син Божий і обіцяний Месія, на якому сповнилися всі старозавітні пророцтва. За одними джерелами, він написав своє Євангеліє через вісім років після Вознесення Христа Спасителя, згідно з іншими – через п’ятнадцять років. Євангеліє від святого Матея було перекладене з арамейської на загальновживану тоді книжну, грецьку, мову, вірогідно, під наглядом самого автора. Це святе Євангеліє було дуже поширене на Сході, у третьому столітті проповідники Христової віри знайшли його в Індії, куди його приніс святий апостол Вартоломей. Євангеліє від святого Матея починається з переліку поколінь, з якого походить Христос як чоловік.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

28.11.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Сл.2,20–3,8:  «Ви – наша слава й наша радість»

Варто задуматись, яку ж відвагу мав апостол, коли сказав ці слова. Насправді, треба бути дуже впевненим у якійсь особі, щоб так ствердно називати її «славою та радістю». Чи ми у своєму житті могли б про когось так сказати? А ще більше чи хтось інший міг би це сказати про нас?

Саме таке покликання кожного з нас – являти Бога іншим, остаточно усьому світові. Усім своїм життям вказувати на Бога, бути знаком Божої присутності для кожної людини. Саме за це Господь і віддав своє життя, та зробив нас здатними свідчити про Нього.

*** 

Лк.11,29-33:  «Рід цей – рід лукавий; він шукає знаку, але знаку йому не дасться»

Подібні знаки, про які говорить Ісус, ми часто шукаємо у своєму житті: завжди хочемо бачити ознаки стабільності, чути підтвердження своєї слушності та мати схвалення від інших того, що робимо. У своїх стосунках з Богом ми також шукаємо, щоб Господь підтверджував свою присутність якимись подіями чи знаками, що до певної міри потрібно й важливо, але це не може бути головним, позаяк ми, люди, схильні робити ідола з того, що ми пережили. Через призму цього ми не раз уявляємо собі Бога. 

Фундамент для нашого християнства – це віра. Віра, яка має бути в нас, незважаючи на жодні обставини нашого життя. Віра, яка не спирається на людей чи обставини, на те, чи ми досвідчуємо Бога в молитві, чи ні. Часто саме ці складні обставини шліфують чистоту нашої віри й показують нам, скільки тієї віри в нас насправді є! 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

28.11.2016р. Б. / Святих мучеників та ісповідників Гурія, Самона й Авіва, диякона

Святих мучеників та ісповідників Гурія, Самона й Авіва, диякона

Тропар, глас 5: Чудеса святих твоїх мучеників* – стіну непоборну нам дарував, Христе Боже.* Їх молитвами поганські зборища розжени,* Царства скіпетри укріпи,* як єдиний благий і чоловіколюбець. 

Кондак, глас 2: З висоти благодать прийнявши, мудрі,* стоїте з тими, що у спокусах, всехвальні.* Тому й отроковицю від смерті гіркої визволили, святі.* Ви бо воістину Едеси слава і радість для світу. 

Діялося те за імператорів, мучителів християн, Диоклетіяна і Максиміяна. Поблизу міста Едеси на самоті, в молитвах і постах жили два мужі, Гурій і Самон. Вони приводили до Христа Спасителя багатьох поган, і чутка про них дійшла до старости міста Едеси Антонія (Антоніна), який наказав обох слуг Божих ув’язнити. Разом з ними перед судом поставили багато інших християн, яких староста наказав бичувати і відпустити на волю, а святих Гурія і Самона велів кинути до в’язниці, і тримати там аж до приїзду намісника того краю Музонія. А коли той приїхав, тоді слуг Божих передали на муки. їх повісили на дереві за одну руку, а до ніг прив’язали важкий камінь. У таких жорстоких муках святі мученики висіли п’ять довгих годин. Потім ноги святих мучеників забили в колоди і кинули до темної в’язниці, де тримали їх понад місяць. А 10 листопада їх віддали на нові муки. Святий Гурій був такий слабкий, що не міг сам навіть стояти, бо ноги погнили від тяжкої колоди. Його залишили у в’язниці. Святого Самона прив’язали стрімголов за одну ногу до високого дерева, а все його тіло обвішали такими тягарями, що всі члени повиходили із своїх суглобів.

Через п’ять днів, ще до світанку святих принесли до мучителя, а той пообіцяв їм, що випустить їх на свободу, якщо зречуться Христа Спасителя. Та, осоромлений, він наказав їх негайно ж, коли все місто ще спало, стяти мечем. Мученицьку смерть святі Гурій та Самон прийняли 15 листопада 304 р. їх тіла християни чесно поховали.

Минуло років п’ятнадцять, і ось злобний Ліциній почав останнє з ряду переслідування християн. В Едесі начальником був Лисаній, він доніс імператорові, що в місті проживає диякон Авив, який багатьох навертає до Христової віри. Ліциній наказав ув’язнити слугу Божого. Святий Авив сам здався в руки воїнів, які шукали його. Після тяжких мук, під час яких залізними гаками шматували його тіло, мучитель наказав спалити святого живцем. Тоді святий Авив попрощався з матір’ю і вірними та з молитвою на вустах ступив у вогонь. Мученицьку смерть він прийняв 15 листопада 320р. Його мощі поховали поряд з мощами святих мучеників Гурія і Самона, а над їхньою спільною могилою згодом було зведено величну церкву.

За посередництвом Святих мучеників Гурія, Самона та Авіва моляться за сімейне благополуччя, за добрі стосунки, мир та спокій у родині.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

27.11.2016р. Б. / Святого і всехвального апостола Филипа, одного з дванадцяти

Святого і всехвального апостола Филипа, одного з дванадцяти

Тропар, глас 3: Прикрашується вселенна, Етіопія ликує,* наче вінцем красується, через тебе просвітившись,* світло торжествує пам’ять твою, богогласний Филипе.* Всіх бо вірувати в Христа навчив ти і біг життя довершив ти достойно Євангелія.* Тому сміливо простягається етіопська рука до Бога;* Його моли дарувати нам велику милість.

Кондак, глас 8: Ученик, і друг Твій, і наслідувач страстей Твоїх* вселенній Тебе, Бога, проповідував богогласний Филип.* Його молитвами від ворогів пребеззаконних* Церкву Твою і всякий град Твій, Богородиці ради, збережи,* Многомилостивий. 

Святий апостол Филип (не слід плутати його зі святим Филипом дияконом – див. 24 (11) жовтня) походив з міста Витсаїди в Галилеї. Він був жонатий і, як стверджують найстаріші церковні письменники, мав кілька дочок, яких виховав у страсі Божому. “Але журба про хліб насущний і домашні турботи, – як пише святий Йоан Золотоустий, – не перешкоджали йому в читанні Святого Письма. І він молився гаряче в чеканні приходу Месії”.

Був він одним з перших, яких покликав Христос Спаситель. Ось як описує це євангелист Йоан. “Другого дня вирішив піти в Галилею; і знайшовши Филипа, мовив до нього: «Іди за мною». А був Филип з Витсаїди, з міста Андрієвого та Петрового. Зустрів Филип Натанаїла і сказав до нього: «Ми знайшли того, про кого Мойсей у законі писав і пророки, – Ісуса, Йосифового сина, з Назарету». Натанаїл же йому на те: «А що доброго може бути з Назарету?» Мовив до нього Филип: «Прийди та подивися»” (Йо. 1, 43-46).

А через рік, коли Христос “покликав тих, що їх сам хотів, і вони підійшли до Нього. І Він призначив дванадцятьох, щоб були при Ньому, та щоб їх посилати із проповіддю” (Мр. 3, 13- 14), то серед тих дванадцятьох апостолів знаходимо і Филипа. Коли Христос навчав п’ятитисячний натовп народу біля Тиверіядського озера і хотів усіх присутніх там нагодувати, то щоб при цій нагоді укріпити віру апостола Филипа, “каже до Филипа: «Де хліба нам купити, щоб оцим дати їсти?» Мовив же так, іспитуючи його, знав бо сам, що має робити” (Йо. 6, 5-6). Святий Филип відповів, що і двісті динаріїв не вистачить на хліб, а за хвилю бачить, як Христос Спаситель чудесним способом помножує п’ять хлібів і дві риби та чує, як люди “заговорили: «Це справді той пророк, що має прийти у світ»” (Йо. 6, 14).

На Тайній вечері, коли Христос став навчати учнів, що Він є дорога, і правда, і життя, і що ніхто не прийде до Отця, як тільки через Нього, тоді “Филип Йому: «Господи, покажи нам Отця, і вистачить для нас». «Скільки часу я з вами, – каже Ісус до нього, – а ти мене не знаєш, Филипе? Хто мене бачив, той бачив Отця. Як же ти говориш: Покажи нам Отця? Невже не віруєш, що я в Отці, а Отець у мені?»” (Йо. 14, 8-10). Цими словами Спаситель утвердив в апостолові Филипі та в інших апостолах віру в те, що є Він єдиносущний Отцю, “що я в Отці, й Отець у мені” (Йо. 14, 11).

Після Зішестя Святого Духа апостол Филип спочатку навчав у Витсаїді, своєму рідному місті, а з Галилеї пішов проповідувати до Еллади, Партії та Аравії. В Африці навчав в Етіопії, Опісля морем прибув до Азоту, а відтак до Єраполя, що в Сирії. Там він навернув багато поган, а одного з новонавернених на ім’я Іра поставив єпископом. Тут, як і всюди, він утверджував свою проповідь численними чудами. Перейшовши через Сирію, Азію горішню, Ливію і Мисію, він зійшовся зі святим Вартоломеєм (див. 24 (11) червня) і в супроводі своєї сестри святої Маріямни (див. 2 березня (17 лютого)) прибув до міста Єраполя в Фригії. Давній церковний історик Никифор (Калліст Ксантопул) розповідає, що в Єраполі погани почитали як божка змію, яку апостоли убили списом, а потім навернули багато поган, а серед них і жінку воєводи міста Никанора. За це їх схопили і поставили перед судом. Суд виніс вирок святих апостолів розіп’яти. Святому Филипові пробили обидві п’яти ніг, просунули через них мотузку і повісили головою вниз. Та враз землю почало трясти, перелякані погани звільнили святого Вартоломея і відпустили його на волю. А святий Филип помер мученицькою смертю і до останньої хвилини просив Господа, щоб простив засліпленим катам.

Тіло святого апостола Филипа поховали святий Вартоломей і свята Маріямна. Його мощі згодом перенесли до Риму (1204 р.), а частина їх упокоїлася в Царгороді, у церкві Пресвятої Богородиці. На честь святого апостола було зведено дві церкви. Мощі святого Филипа є у Флоренції, Парижі, Празі і Трирі. Згідно з одними джерелами, апостол Филип постраждав 54 р., а згідно з іншими – 90 р.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР