02.01.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Субота 31 тижня 

Євангеліє

Лк.16,10–15:  «Бог знає серця ваші!»

У щоденних життєвих проблемах ми не раз можемо нарікати, що хтось нас роздратував, довів до злості, не добре з нами повівся, і саме тому ми так відреагували, згрішили в своєму серці чи cупроти ближнього. Однак кожен з нас мусить бути свідомим, що те, які ми є в критичних ситуаціях, як ми поводимось, залежить від того, які ми всередині. Бо те, що ми носимо в серці, виявляється в нашому житті.

Як «добре дерево не може родити поганого плоду», так і ми не можемо вірно і добре реагувати на зовнішні чинники, коли не маємо того «добра» всередині. Якщо ми носимо в своїх серцях любов, лагідність і мир, то і з ближніми живемо в любові, лагідності і мирі. Якщо ми носимо в своєму серці злобу, неприязнь, гнів, образи, то це і породжуємо навколо себе. Деколи сподіваємося, що втаїмо це в собі, можливо, але до якогось певного моменту. Коли прийдуть найтрудніші хвилі нашого життя, тоді  буде видно, ким я є і що я ношу в своєму серці. Отож, дбаймо про чистоту свого серця!

---

Апостол

Кол.1,3–6:  «Ми почули про вашу віру в Христа Ісуса та про любов»

Дуже часто християни живуть подвійним життям: духовне життя, тобто стосунки з Богом, про які стараємось дбати, і реальне життя – стосунки з ближніми, справи, обов’язки, в яких нібито Бог не присутній. Але наші стосунки з Богом, наша віра в Нього не є чимось приватним, а виражається щодень в конкретній і дієвій любові до інших.

Наша щоденна дійсність, ставлення до людей, поведінка в скрутних ситуаціях – найбільше являють нашу віру в Христа. Обгортаймо всіх любов’ю, милосердям і прощенням – це є знаком того, що ми живемо з  Господом!

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя

01.01.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

П'ятниця 31 тижня

Євангеліє

Мр.10,23–32:  «І багато з перших стануть останніми, а останні – першими»

У християнстві, якщо хоч би на хвильку прийняти переконання, що ми чогось досягли, можна потрапити у серйозну пастку. Бачимо, що в історії Церкви було багато тих, яким здавалося, що вони чогось досягнули, навіть робили чуда, а потім падали у великі гріхи. Тому ніколи не можемо задовільнитись тим, що ми щось знаємо, посідаємо, розуміємо і можемо на цей момент. Завжди маємо розуміти, що ця нагода падінь існує аж до кінця нашого життя.

Святому Антонію Великому, коли він вже помирав, з’явився диявол і каже: «Ти, Антонію, спасенний, ти провадив святе життя». Але навіть в той момент святий не прийняв його похвали. Значить, ми завжди мусимо бути свідомими своєї слабкості, крихкості своєї природи, розуміти, що ми є дуже податливі на гріх, дуже слабі. І в будь-який момент свого життя можемо спіткнутися і впасти, ніколи не можемо бути певні себе. Тому Господь вказує на те, щоб ми були свідомими, що маємо зростати, свідомі своєї слабості, обмеженості та потреби, мати завжди велике бажання до зросту в Бозі, ніколи не задовольняючись тим, що маємо і ким ми є.

---

Апостол

Як.2,1–13:  «Хто ввесь закон дотримує, а прогрішиться лише в одному, – стає у всьому винуватий»

Кожен з нас досягнув якогось рівня досконалості, справився з тими чи іншими своїми спокусами і випробуваннями. Водночас свідомий того, що має ті чи інші прогрішення, гріхи, вади, про які інші можуть навіть не здогадуватись, але яким ми дозволяємо існувати в собі, які ми сприймаємо, як закономірні, які ми не дуже прагнемо змінити.

Апостол же каже дуже рішуче, щоб ми були категоричні, щоб ми не прогрішувалися навіть в малому, щоб ми були в усьому вірні Богові. Тож загорімося бажанням відкинути всі недосконалості, які ми до тепер толерували в собі, забажаймо позбутись їх. Жити свято, праведно і досконало, бути вірним Богові у всьому, – це є справжня радість для кожного християнина!

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя

31.12.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Четвер 31 тижня 

Євангеліє

Мр.10,17–27:  «Піди, продай, що маєш, дай бідним, то й будеш мати скарб на небі»

Кожен з нас збирає якісь скарби. Кожен з нас хоче щось здобути: освіту, досвід, квартиру, працю, якісь знання, мудрість. Чому ж Господь нам каже піти і це все продати: що це значить? Однозначно – не уповати на це!

Бачимо, щоб ми не здобували тут на землі, воно ніколи не дасть нам такої певності чи стабільності, яку маємо в Бозі. Приходять життєві ситуації, коли ніщо, що ми здобули, не може нам допомогти в тих чи інших хвилях випробувань. Тому, коли Господь каже: «Піди, продай і роздай»,– значить не май до того прив’язання, покладися цілковито на Бога в своєму житті. Досягаючи того чи іншого,втрачаючи те чи інше,маючи те чи інше, не маючи нічого – вмій покладатись на Бога! Знай, що тільки Він є Той, який дав тобі життя, який в кожну хвилю дбає про тебе більше, ніж за лілеї польові.  І як менше ми будемо уповати на якісь земні здобутки, людей, то більше ми будемо жити упованням на Бога, відтак більше будемо свобідніші, радісніші, і певніші на тій землі.

---

Апостол

Як.1,19–27:  «Будьте виконавцями слова, а не лише слухачами»

Кожен з нас має якесь знання про Бога, бо знає багато з Катехизму, зі Святого Письма, з проповідей, з життя святих. Відтак – чимало ми вже можемо навчити і вказати іншим. Але бачимо, як часто в нашому житті є далеким наше життя від того, що ми знаємо і розуміємо.

Апостол Яків нам нагадує, що головна справа не є багато знати, а найважливіше впроваджувати в життя те, що ми знаємо, що Бог нам відкрив.

Коли Бог нам щось відкриває, то Він у своїй любові вже знає, що ми здатні це втілювати. Тож маймо щораз більше бажання, а також відвагу, щоб усе, що ми пізнаємо впроваджувати в наше життя!

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя

30.12.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Середа 31 тижня 

Євангеліє

Мр.10,11–16:  «Пустіть дітей приходити до мене, не бороніть їм: таких бо Царство Боже»

Нас може дивувати, чому Господь каже, що Царство Боже належить дітям. Діти ж не знають добре Катехизму, не читали Біблії, не можуть розказати тих чи інших правд віри. Але всі знаємо, в чому полягає постава дітей: вони мають величезну довіру! Довіру найперше – до батьків, як також і до середовища, в якому живуть. І ця їхня довіра дає їм радість життя. Погляньмо на очі дітей, вони як правило завжди є радісні.

Досконалий християнин живе так, як дитина, яка безмежно довіряє своєму Отцеві. Чому він має бути подібний на дитину? Жити цією довірою. Не справа в тому, що ми знаємо багато чи мало про Бога, чи більше чи менше ми вчилися, які маємо інтелектуальні здібності. Питання в тому, чи ми довіряємо Богові, чи покладаємось на Нього. Позаяк наше  життя ми найчастіше укладаємо згідно зi своїми можливостями, планами, здібностями, досвідом. І так виявляється, що ми не вміємо довіряти. Подивімося на дитину: вона вміє довіряти своїм батькам і покладатися на них. Чи вміємо ми так цілковито довірятись і покладатись на нашого Бога? 

---

Апостол

Як.1,1–18:  «Уважайте за найвищу радість, мої брати, коли підлягаєте різноманітним спокусам»

Ці слова йдуть всупереч нашій людській логіці і розумінню. Яку радість може мати людина, коли має спокуси? Адже усі ми уникаємо різних бід, клопотів, випробувань, в християнському розумінні різних спокус. Апостол же вказує це за найвищу радість, і така є правда.

Саме у випробуваннях, спокусах, дізнаємося, хто ми є. Так як ми йдемо до лікаря, щоб вказав на нашу хворобу, а ще й дякуємо, коли він поставить правильний діагноз, так і ті трудні ситуації вказують наші хвороби духовні, наші проблеми. Тому за них маємо бути вдячними Богові.

Маємо розуміти, чому Бог дає випробування і спокуси. Вони показують нам, ким ми насправді є, щоб відповідно до цього ми знали, які маємо слабості і як їх лікувати.

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя

29.12.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Вівторок 31 тижня

Євангеліє

Мр.10,2–12:  «Що, отже, злучить Бог, людина хай не розлучає»

У сучасному світі вже звичним стає, що особи, які взяли церковний шлюб, розходяться, а потім починають жити з іншими особами без шлюбу. Найчастіше у таких випадках з’являються закиди до Церкви – чому Вона така нечутлива до проблем цих осіб, а не раз і до Бога – чому Він такий жорстокий.

Мусимо пам’ятати, що жорстокість ніколи не була і не може бути рисою Бога, бо Бог є Любов, а відтак – ні рисою Його Церкви, бо Вона Його Невіста. І принцип, за яким Бог підтримує на життєвій дорозі тих, які взяли шлюб в Церкві, такий: коли Господь благословив мій намір жити до кінця свого життя з тою особою, якій я даю клятву, то Він потім і дає мені сили.

Адже, по-перше, сам Бог дає мені цю особу, і важливо пам’ятати, що це не випадковість, по-друге, Він серйозно сприймає мої наміри, саме тому хоче бути Тим, Хто опікується нашим подружжям, а по-третє, уділяє благодать жити разом, якою помножуються мої зусилля. Саме тому Церква виступає за нерозривність подружжя, яка вказує на Божі плани щодо саме цих двох осіб, що їм Господь дає свою благодать і ласку для спільного життя.  

---

Апостол

Євр.12,25–26;13,22–25:  «Не відвертайтеся від того, хто промовляє»

 
У своєму житті щодня ми чуємо багато різних слів, звуків, до багатьох речей звикаємо. Наприклад, якщо живемо у будинку, поруч з яким ходить трамвай, то за якийсь час звикаємо до шуму, з яким він в черговий раз проїжджає. Так само звикаємо до багато чого в своєму житті. До того, що маємо поїсти, піти на працю, відвідати батьків. Навіть піти до храму чи помолитись, для нас стає звичкою. Як також до чиїхось зауважень, можливо не раз, і прикрих, стаємо звиклі. За таким нашим звичним усталеним життям є небезпека, що ми не почуємо Бога, Який промовляє до нас повсякчас через усі обставини нашого життя.

Важливо вдивлятися і вслухатися в усі обставини нашого життя, що відбувається і діється. Бо цілковито через усе це Бог хоче нам щось сказати. Вчімося за всіма подіями, людьми і обставинами, які є в нашому житті, побачити і почути Бога, бо Він постійно промовляє до кожного з нас. 

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя

29.12.2015р. Б. / Різдвяне послання владики Степана, Екзарха Донецького УГКЦ, до вірних Донецького екзархату УГКЦ

Всесвітліші і всечесні отці! Преподобні отці й сестри в чернецтві!

Дорогі брати і сестри у Христі!

«З нами Бог – розумійте народи і покоряйтеся, бо з нами Бог!»

(Стихира з Навечір’я Різдва Христового)

 Ці слова додають нам спокою і відваги в такі буремні для України дні. Здається, ніби сила зброї перемагає силу слова. Але хто може перемогти силу Слова Божого – Сина Божого, який приходить у світ як немічне дитя? Той, хто своєю смертю смерть подолав, своїм народженням вселяє надію в наші серця. Ми не знаємо планів провидіння Божого, але твердо віримо, що Бог любить український народ, а особливо тих людей, які живуть на Донбасі й Луганщині, на Слобожанщині й Запоріжжі, на Дніпропетровщині, тобто в нашому Екзархаті, і взагалі в найбільш гарячих регіонах земної кулі. Ті вірні, особливо християни, несуть найважчий хрест випробування на своїх плечах. Входячи у храми Божі, вони стараються знайти цей довгожданий мир, і найперше у своєму серці.  Блаженні, які несуть слово миру до їхніх сердець, – це священики і ті,  які цей мир самі мають у своїх серцях.

«Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться» (Мат.: 5,9).

Любов, радість, мир, терпеливість, доброта, милосердя, віра, лагідність і стриманість – це дари Святого Духа. Випрошуймо ці дари для себе і для тих, у чиї серця цей мир ще не ввійшов. Як виявити любов до того, хто з гнівом і ненавистю ставиться до свого ближнього? Тільки молитвою і проханням до Бога  про зміну намірів їхніх сердець.

Саме Слово Боже, слово Євангелії, має силу змінити наміри серця людини. Опустися у своє серце і введи туди свій розум, а він, просвічений Духом Святим, наповниться новим знанням і любов’ю. Не потрібно тоді пізнавати нові речі, вони у світлі любові завжди відкриються у всій своїй повноті і красі. Любов чинить  людину подібною до Бога, який увесь людський рід створив з любові.

 Як нам усім бракує цієї любові!

Син Божий, народжений у людському тілі, – це найвищий прояв любові Божої до нас! Син Божий, як маленьке дитя, приймає всіх до себе, щоб до нього могли приходити всі без страху. 

       

Тому в це свято Різдва Христового віддаймо себе в руки Новонародженого в людському тілі Бога й вітаймо один одного словами:

Христос Рождається!  Славімо Його!

Дано в канцелярії Донецького екзархату УГКЦ
24 грудня 2015 р.Б.   

    + Степан,  Екзарх Донецький

Джерело:   ugcc.dn.ua

28.12.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Понеділок 31 тижня 

Євангеліє

Мр.9,42–10,1:   «І коли твоя рука спокушає тебе, відітни її»

 Для нас може здаватися дивним такий ригоризм, така категоричність Ісуса Христа. Відітнути руку, ногу, вирвати око… Чому так? Саме такими словами Христос  показує нам преважливу річ, про яку ми дуже часто забуваємо. Часто кажуть Святі Отці: «Диявол криється в малих речах». Великі погані речі ми боїмося робити, бо ми точно свідомі того, що це гріх. Віруюча особа не може собі навіть уявити, що вона зможе вкрасти, зрадити своєму подругові, зробити комусь очевидну шкоду, тим паче вбити іншу людину. Але дияволові і не розходиться, щоб спокушати християнина до таких  гріхів.

Образно кажучи – десять малих гріхів – один великий. Часто диявол підсуває нам якісь маленькі речі, які ми робимо спокійно, бо «так роблять інші», бо «я не маю іншого виходу». І ці маленькі речі складають наше велике грішне життя. Тому Господь і вказує нам на цю категоричність і радикальність: якщо ми в малих речах вірні Богові, то і у великих будемо вірні. Якщо ми у малих речах будемо беззастережно вибирати Божий напрямок і слідувати за Богом, то ми до Нього прийдемо. А якщо в малих речах ми будемо звертати від Бога, то прийдемо туди, де Його нема. Тому будьмо радикальні, будьмо вірні Богові в малому. Тоді Господь дасть сили бути вірними у великому і бути з Ним в Царстві Небесному.

---

Апостол

Євр.11,17–23,27–31:  «Вірою Авраам, поставлений на пробу, приніс у жертву Ісаака»

У цьому апостольському читанні багато разів подаються приклади того, як через віру біблійних осіб Бог діє в історії. Як Бог діяв через віру серед вибраного народу в Старому Заповіті, так діє і в Новому Заповіті, так діє і тепер.

На загал у житті кожного з нас  є цей вибір: або ми живемо вірою, покладаючись на Бога, і тоді живемо чесно, справедливо, свято, або ми не живемо вірою, і тоді живемо грішно, неправедно, без Бога.

Віра – це не є щось стале, яке ми раз і назавжди в собі сформували, розвинули, і маємо впродовж усього життя. Віра – щось завжди динамічне, вона або зростає, або занепадає в конкретних обставинах нашого життя. Тому наша віра – це показник якості наших стосунків з Богом. 

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя

27.12.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом

Неділя 30-та по Зісланні Святого Духа 

Апостол

Кл.3,12–16:  «Вдягніться, отже, як вибрані Божі, святі й любі, у серце спочутливе, доброту, смиренність, лагідність, довготерпеливість»

Часто ми зодягнені зовсім в інші риси, аніж ті, що сьогодні називає апостол. Так, ми визнаємо, що ми віримо в Бога, визнаємо, що ми є християни, але коли наше серце сповнюють різні грішні почуття і бажання, а що більше – ми з ними не боремось, то ми не можемо бути любими Богові.

Одягнутися у співчуття, доброту, смирення, лагідність, довготерпеливість, означає і ззовні, і всередині бути інакшими від світу. Так як за вбранням і зовнішнім виглядом можна розпізнати, ким є та чи інша людина, так і за нашими вчинками, які є ніби вбранням, можна судити, чи ми Божі, чи ні.

Бог закликає, щоб ми вдягалися в нашому житті в християнські  чесноти, щоб не тільки наші слова, а й ціле наше життя вказувало, кому ми служимо!

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя