05.03.2016р. Б. / “Єдність з наступником апостола Петра – це не деклараційна угода. Це ісповідь віри, засвідчена мученичою кров’ю наших батьків”, - Глава УГКЦ (+VIDEO)

3 березня в базиліці Санта Марія Маджоре, одній з найбільших  папських базилік Рима, відбулась Архієрейська Божественна Літургія, яку очолив Блаженніший Святослав у спіслужінні владик Постійного синоду УГКЦ.  Богослужіння відбулось в рамках проведення Постійного синоду, який проходить цими днями у Вічному місті.

Коментуючи євангельський уривок про засуд і розп’яття Ісуса Христа, Блаженніший Святослав  зазначив: “Євангельську розповідь про засуд і крик “Розпни” ми читаємо як Добру новину. Для нас це є приклад, як найбільшу людську злобу Бог може перетворити у милосердя. У драмі публічного відкинення людиною Бога Він відповідає спасінням цілого людства”.

Саме в світлі цих євангельських подій Блаженніший Святослав пояснив головну мету приїзду єпископів Постійного синоду УГКЦ до Рима та зустрічі із Святішим Отцем. “Ми захотіли зустрітися із Святішим Отцем, щоб згадати одну з найсумніших подій в історії нашої Церкви – 70-річчя львівського псевдособору, публічного судилища і засуду на розпяття УГКЦ”. Предстоятель УГКЦ переконаний, що “всі ісповідники і мученики Христової Церкви проходили через судилище, через яке пройшов сам Ісус Христос. Той самий вирок почула наша Церква на псевдособорі 8 березня 1946 року, коли почалось тотальне знищення нашої Церкви, коли з трьох тисяч священиків до 90-х років залишилося лише триста”.

Подібні спроби приниження і засуду, за словами Блаженнішого Святослава, УГКЦ переживає і в сьогоднішні часи. “За те саме, за що нас карали 70 років тому, у більш диявольський і хитрий спосіб нас хочуть висміяти перед усім світом у сумнівних текстах”. Саме тому, наголосив він,  “ми захотіли стати голосом страждаючої України, щоб з найбільшого престолу християнського світу заявити перед усім світом про біль нашого народу”. 

Глава УГКЦ також наголосив, що “єдність з наступником апостолом Петра для синів і дочок української Церкви не є питанням точності чи неточності якоїсь декларації. Це ісповідь віри наших батьків, які засвідчили її мученичою кровю”.

Додамо, що разом з єпископами Постійного синоду  Літургію співслужили владика Діонісій, Апостольський візитатор для українців в Італії та Іспанії, та владика Йосафат, Єпископ-помічник івано-франківський. Разом з єпископами співслужили близько 60-ть священиків, душпастирів українських громад в Італії та Іспанії, представники української папської колегії св. Йосафата та монаших чинів і згромаджень. Участь у богослужінні взяли також посли України та Канади при Апостольській Столиці.

Прес-служба товариства “Свята Софія”

Джерела:    chiesaucraina.it

Воїни Христа Царя

04.03.2016р. Б. / Владика Венедикт розповів про піст, нейтральність та агресію до Церкви

Учора, 3 березня, у Львові відбувся сніданок журналістів з єпископом-помічником Львівської Архиєпархії УГКЦ, владикою Венедиктом (Алексійчуком). Як зазначив владика Венедикт, для того, щоб розуміти один одного, люди повинні спілкуватися і зустрічатися в першу чергу в реальному житті, а не лише у соцмережах. Він розповів про співвідношення людини і Церкви у сучасному житті.

Владика Венедикт розповів про час Великого посту та наголосив, що піст – це не лише час утримання від споживання їжі, але це ще й перемога над собою в частині відмови від певних звичок. Так само, як пожертва – це не лише гроші, але й жертва свого часу на добру справу чи на допомогу людині, яка її потребує.

«Час посту – це час здобуття свободи. Навіть якщо в наших очах якась людина не є цінною, то слід пам’ятати, що в очах божих ми є цінними завжди», - сказав він.

Владика Венедикт також наголосив, що часто до Церкви та її духовенства є завищені критерії суспільного очікування. Водночас він нагадав, що священики – це теж люди.

«Серед апостолів був Юда, а отже і серед священиків може бути хтось не зовсім добрий. Якщо священик зробив щось не так, хай навіть порушив правила дорожнього руху, то його осуджують більше, бо він священик. Але варто пам’ятати, що є площина божа і є людська», - сказав він.

Також владика пояснив, чому люди часто мають агресію до Церкви.

«Чому люди часом мають агресію до Церкви? Бо сподіваються, що Церква презентуватиме святе та праведне. Люди хочуть від священиків, щоб вони були взірцем. Але ми живемо стереотипами, а при зустрічі стереотипи зникають, тому людям потрібно частіше зустрічатися в реальному житті», - сказав владика Венедикт.

Він також наголосив, що коли Церква входить у якісь державні структури, то вона може бути загрозливою: «Церква має єдине покликання – не мовчати. Але увійшовши в якесь середовище, справджуються слова «З вовками жити по-вовчому вити. Церква повинна бути нейтральною, і коли наш священик пішов капеланом у Львівську міську раду, нашою умовою було те, щоб він не отримував зарплату чи премію за це. Отримаючи винагороду, людина вже не зможе бути нейтральною».  

Джерела:     galinfo.com.ua

Воїни Христа Царя

03.03.2016р. Б. / Львівський псевдособор 1946 року

Якщо в сучасному Львові мирно співіснують безліч християнських конфесій, то в часи атеїстичного комуністичного режиму така ситуація була недопустима. Після перетворення РПЦ на свою маріонетку радянське керівництво мало намір встановити релігійний контроль над усією територією СРСР, а тому Західну Україну та УГКЦ, що діяла в її межах, чекала трагічна доля. Апофеозом активної діяльності радянських спецслужб щодо цієї церкви став так званий Львівський Собор 1946 року, на котрому фактично було ліквідовано УГКЦ. В березні цього року виповнюється 70 років від тих похмурих подій.

^{Президія Львівського Собору – А.Пельвецький, Г.Костельник та М.Мельник. 8 березня 1946 року}

Починаючи від 1944 року, коли Галичина знову опиняється під радянською владою, однією з мішеней для радянських спецслужб стає Українська Греко-Католицька Церква. Очевидно, що радянське керівництво одразу розуміло, що обернути цю церкву на свою маріонетку їм не вдасться, а тому була обрана тактика помірного наступу. Початково відбувався ідеологічний наступ на УГКЦ, виражений в провокаційних статтях. Кульмінацією цього початкового наступу можна вважати публікацію статті Я.Галана «З хрестом чи з ножем?» 10 квітня 1945 року. З її тексту можна було зрозуміти, що доля вищого духовенства УГКЦ уже вирішена. І справді, вже вночі 11 квітня було заарештовано Митрополита Й.Сліпого, єпископів Н.Будку та М.Чарнецького і 20 активних священиків. Інших єпископів також було “вилучено” в короткий час. А 14 квітня була оточена Духовна Семінарія. Було заарештовано священиків-викладачів, а теологів і семінаристів призовного віку насильно мобілізовано на військову службу.

^{Виступ о.Дрелиха на Львівському Соборі про мотиви “возз’єднання”. 8 березня 1946 року}

Після арешту митрополита та єпископів УГЦК була фактично обезголовлена, однак не знищена. Це розуміли й радянські спецслужби, а тому мали намір і далі продовжувати свою боротьбу. Розуміючи, що навіть після арешту хоч усіх священників, віряни від своєї віри добровільно не відмовляться, було розроблено план про так зване «возз’єднання» греко-католицької церкви з православною церквою. Для його втілення необхідно було створити ініціативну групу з середовища самих же греко-католицьких священників, котра повинна була, згідно з інструкцій радянського керівництва, декларативно заявити про розрив із Ватиканом і переконати уніацьке духовенство до переходу в православ’я. Уже на кінець травня – початок червня 1945 року така ініціативна група була створена в складі трьох осіб, а саме пароха Преображенської церкви Гавриїла Костельника, а також священників Михайла Мельника та Антона Пельвецького з Перемиської та Станіславівських єпархій відповідно.

^{Голосування учасників Львівського Собору. 8 березня 1946 року}

Діяльність ініціативної групи тривала майже рік. Її зусиллями, в поєднанні з терором радянських спецслужб, вдалося переманити до російського православ’я близько тисячі священників, більшість з котрих змушені були здійснити свій перехід не з власної доброї волі. Проте, ще більше греко-католицьких священників було арештовано. По завершенню діяльності ініціативної групи назріла ще одна проблема. Для проведення собору необхідні єпископи, але таких серед його прихильників не було. Для виправлення цієї ситуації в лютому 1946 року делегація ініціативної групи у складі 13 священників вирушила до Києва, де православний митрополит Іоан висвятив на єпископа А.Пельвецького  та М.Мельника. Цікаво, що Г.Костельник сан єпископа так і не отримав, оскільки був одружений.

^{Прибуття екзарха України Іоана до храму Св. Юра. 9 березня 1946 року}

Однак, скликаний на 8-10 березня 1946 року в храмі Святого Юрія собор канонічним все одно не став, оскільки скликали його священнослужителі уже РПЦ, а не УГКЦ. Цікавий той факт, що багато учасників собору були доставлені на нього безпосередньо радянськими спецслужбами, та й сам перебіг усього дійства відбувався під їхнім пильним наглядом та контролем. Як наслідок, збережених фотографій Львівського Собору практично не має, однак є документальний кінофільм, спеціально знятий з метою пропаганди. Завдяки зусиллям дослідниці Тетяни Ємельянової, котра провела кропітку працю з цим кінодокументом, ми маємо можливість побачити кадри з перебігу славнозвісного Собору.

^{Екзарх України Іоан зачитує учасникам Собору телеграму Патріарха московського і всієї Русі Алексія. 9 березня 1946 року}

Президію Собору складали отці Г.Костельник, А.Пельвецький, М.Мельник; секретаріат Собору – отці Ю.Ванчицький і М.Павлосюк, яких, до речі, ніхто не обирав. Очевидці цього дійства стверджували, що хоч за офіційними підрахунками делегатів було 216, насправді ж їх було значно менше, приблизно 140. 8 березня собор одностайно прийняв рішення анулювати постанови Берестейської унії з 1596 р., відірватись від римської (папської) Церкви, повернутися до прадідівської православної віри та возз’єднатися з Всеросійською Православною Церквою в Радянському Союзі.

^{Учасники Львівського Собору співають “Многая літа” Патріарху московському і всієї Русі Алексію. 9 березня 1946 року}

На другий день, 9 березня, Собор розглядав питання «канонічного оформлення» прийнятого рішення про «возз’єднання» з РПЦ. Засідання розпочалося спільною відправою літургії єпископами Макарієм, Нестором, Антонієм і Михайлом. Владика Макарій здійснив чин «приєднання до Православної Церкви» учасників Собор. Всі учасники зібрання мали підписатися під двома основними документами – зверненням до патріарха Московського і всієї Руси Алексія і телеграмою до голови Президії Верховної Ради УРСР Михайла Гречухи.

^{Єпископи Макарій і Нестор несуть до храму Св. Юра ікону Божої Матері, привезену з Києво-Печерської лаври. 10 березня 1946 року}

Третій день Собору – Неділя Торжества Православ’я – розпочався Архиєрейською Божественною Літургією, яку відправив митрополит Іоан у співслужінні чотирьох православних єпископів, у т. ч. Антонія Пельвецького і Михаїла Мельника. Це стало першою відкритою для сторонніх очей подією на Соборі.  На ознаменування «возз’єднання» патріарший екзарх подарував до храму Св. Юра ікону Богородиці з Києво-Печерської лаври.

^{Митрополит і Іоанн у супроводі єпископів і священиків з балкону архієписькопського дому благословляє вірян, котрі вперше дізнаються про “самоліквідацію” УГКЦ. 10 березня 1946 року}

Мешканці Львова дізналися про офіційну «самоліквідацію» УГКЦ тільки 10 березня. З того часу майже пів століття Українська Греко-Католицька Церква змушена була діяти у підпіллі, аж поки наприкінці 1980-х рр. не було відновлена її офіційна діяльність.

Володимир ПРОКОПІВ

Джерела:
Львівський церковний собор 1946 року у світлі документального кіно / Т. Ємельянова // Архіви України. — 2009. — № 5. — С. 168-179.
Львівський псевдособор 1946 р. // http://naub.oa.edu.ua/2013/lvivskyj-psevdosobor-1946-r/
Ліквідація УГКЦ // http://territoryterror.org.ua/uk/history/1945-1953/ugcc-liquidation/

photo-lviv.in.ua

Воїни Христа Царя

02.03.2016р. Б. / Святого Лева, папи Римського

Житіє святого отця нашого Лева, папи Римського

Тропар, глас 8: Православ’я наставниче, благочестя і чистоти вчителю, вселенної світильниче, архиєреїв окрасо богонатхнена, Леве премудрий, вченнями твоїми всіх просвітив єси, трубо духовна, моли Христа Бога, щоб спаслись душі наші. 

Кондак, глас 3: На престолі священства возсівши, славний, і левам словесним уста закривши богонатхненими догматами Пресвятої Тройці, облистав єси світло богопізнання стадові Твоєму, тому й прославився єси як божественний таїник Божественної благодаті. 

Святий папа Лев, названий Великим, є одним з найбільших святителів і пастирів святої Церкви, й водночас одним з найбільших поборників єресі. Про його молодість знаємо дуже мало; народився він, мабуть, у Римі. Вже як клирика єпископ, а згодом папа Сикст III, вислав його до Африки, до єпископа Картагени Аврелія, з важливим посланням проти пелагіян і їх єресі. Папа Келестин I (422–432) підніс його на високий уряд архидиякона Римської Церкви. Вже тоді його вченість і повага були широко відомі, бо святий Кирило, патріярх Олександрійський (його пам’ять вшановуємо 18 квітня), писав йому листи, а святий Касіян (його пам’ять вшановуємо 29 лютого) присвячує йому свої книги, які писав проти Несторія, і в посвяті називає святого Лева “окрасою і славою Римської Церкви”. У 439 р. імператор Валентиніян ІІІ послав його в Галію, щоби там залагодив суперечку двох полководців Албина та Аеція. Коли святий Лев перебував у дорозі, в Римі помер папа Сикст III (432–440) і його було вибрано на місце покійного. Зразу ж послали гінця повідомити його про обрання, і святий Лев повернувся з Галії і сів на престолі святого Петра. 

“Я тішуся, що мене поставили понад іншими, і особливо тому, що завдяки цьому тепер я маю нагоду іншим служити, а така служба мені наймиліша понад усяку владу”, – говорив в одній з своїх бесід святий Лев. 

Він уповав на Господа, що дозволить йому нести покладений на його плечі тягар. Бо для вселенської Церкви настали сумні часи. Множилися єресі, а з далеких країв насувалися великою потугою ватаги невідомих доти напівдиких людей, які руйнували міста, мордували народ, палили, грабували й обертали все на пустелю. І прийшов перший (410 р.) Алярик, вождь ґотів, захопив Рим, – і в одну мить слава, сила і багатство великого міста впали. А згодом мали прийти ще грізніші часи. Водночас єресь за єрессю гнобили вірних. Супроти єретиків папа Лев виступив з ясними і твердими доказами правди святої віри; він викрив усі блуди маніхеїв і пелагіян. А найретельніше боронив він святу віру перед брехливою єрессю Євтихія. Він написав послання, сповнене мудрости і таке ясне, до святого Флавіяна, яке геть-чисто руйнувало єресь Євтихія, і яке є одним з найцінніших творів Церкви. А один із спадкоємців святого Лева, папа Геласій (492–496), під церковною клятвою заборонив міняти в ньому хоч б одну букву. Коли Євтихій знайшов захист і допомогу в імператора і його нашіптувача Хрисафія, а безбожний лжепатріярх Олександрії Діоскор на зборищі в Ефесі (449 р.) не дозволив прочитати послання папи, його послів не пошанував, а святого Флавіяна замучив до смерти, тоді папа Лев зібрав у Римі собор, викляв безбожників, а до їх покровителя, імператора Теодосія, написав такі слова: “Царю, полиши єпископам діла Христової віри, бо віра та не лякається людських погроз і насильства. Тобі належить боронити святу Церкву і впокоряти тих, які її непокоять, якщо хочеш, щоб Господь боронив твою державу. Та здається мені, що я стану свідком того, як Бог тебе покарає”. 

Слова святого сповнилися, імператор Теодосій невдовзі загинув наглою смертю на ловах. Його наступником став Маркіян, чоловік святої Пульхерії, він виконав волю папи Лева і скликав 451 р. Собор у Халкедоні. На цьому Соборі перше місце займали представники папи Лева єпископи Пасхасій і Лукеній та священики Боніфатій і Василій. На Соборі прочитали послання папи Лева до святого Флавіяна, те саме, про яке ми вже згадували, а його мудрість і ясність, що нещадно викривала блуди Євтихія, усіх так вразила, що Отці Собору (630 числом) в один голос загукали: “Святий Петро промовив устами Лева!” 

Оповідають, що папа Лев, написавши це послання, поклав його на престолі над гробом святого апостола Петра, і постив та молився 40 днів, щоб Господь дозволив йому пізнати, чи не треба там щось змінити, аби ще певніше воно могло боронити святу Церкву. І Бог об’явив йому, що все там написано ясно і добре. Отці Собору, по завершенні роботи, написали послання до папи Лева, в якому сказали таке: “Ти – отець наш і голова, а ми годимося з тобою в єдності віри!” 

А над Римом нависла нова страшна чорна хмара. Атила, король ґотів, що звав себе “пострахом світу і бичем Божим”, привів з Галії 300-тисячне військо; він захопив Аквилею, Павію, Медіолан і йшов просто на Рим, позбавлений оборони. Імператор Валентиніян сам, без війська, сховався в Равені, а перший його полководець Аецій навіть думати не міг про оборону Риму. Тоді-то проти чисельних полків Атили став сам один папа Лев. Він довго молився при гробі святих верховних апостолів, а потім в єпископських ризах вийшов назустріч кровожерного вождя. І його слова злагіднили того, перед яким дрижав увесь світ. “Ти переміг і здолав усіх, переможи тепер себе самого!” – сказав до нього папа Лев. 

Атила прийняв його з великими почестями, після чого він не лишень не зайняв Риму, а чимшвидше покинув Італію. А коли його полководці спитали, чого він піддався проханням одного чоловіка, Атила відповів: “Я бачив по обидва його боки двох світлих мужів, які вогненними мечами погрожували мені”. 

Рим спасся завдяки молитвам святого Лева, однак люд Риму не виправився. Через кілька років прийшов новий ворог, Гензерих, що привів зі собою хмари вандалів з Картагени. І знову став перед ним папа Лев, і впросив Гензериха, що захопив Рим, аби не палив міста, а воїнам, що грабували будинки, заборонив убивати жителів. 

А папа Лев навчав, проповідував, закликав до покаяння, писав послання, утверджував у вірі весь світ. При цьому він молився, щоб одне було стадо і один пастир, щоб Господь послав свій мир світові, щоб правда перемогла, а любов щоб усіх з’єднала в одно. Вся вселенна визнавала тоді першенство папи Римського, а Бог благословив діла його. В постах, у молитві, в милостині минули дні життя святого Лева, і 461 р. він у мирі упокоївся. Тіло його поклали при вході до церкви святого Петра, а на гробі написали: “Як стеріг Церкву за життя, так і по смерті сторожить при її вході”.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ 

01.03.2016р. Б. / Глава УГКЦ під час Екуменічної молитви в Празі згадав про Голодомор, ліквідацію УГКЦ та депортацію кримських татар (+VIDEO)

Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав узяв участь в Екуменічній молитві за закатованих та загиблих політичних в’язнів у cоборі Cвятого Віта в Празі.

Очолив Богослужіння кардинал Домінік Дука, Архиєпископ Праги, у співслужінні з монсеньйором Джоелом Румлом та Єпископом Чехословацької Гуситської Церкви Томашем Буттом.

У своєму слові Предстоятель зауважив, що в цій молитві згадують про десять мільйонів українців, убитих штучним голодом у часи Сталіна в Україні в 1932-1933 роках. Цей штучний голод українці називають Голодомором. А міжнародна спільнота називає його Геноцидом українського народу.

«Також у цій молитві хочу згадати 70-ту річницю насильницької ліквідації Української Греко-Католицької Церкви в колишньому Радянському Союзі. 8 березня цього року минає 70 років від так званого Львівського псевдособору. Цей псевдособор став початком хресної дороги для митрополита Йосифа Сліпого і сімох єпископів Української Греко-Католицької Церкви», – розповів Блаженніший Святослав.

Глава Церкви відзначив, що на час ліквідації наша Церква у 1946 році налічувала близько трьох тисяч священиків, сотні монастирів, три духовні семінарії і одну Богословську академію. «Усе було знищено і Церква перейшла в підпілля. Близько 800 священиків було насильно приєднано до московського православія, як і всі храми нашої Церкви. Тільки в 40-х роках і тільки із Західної України було депортовано близько мільйона людей до Сибіру. Цей псевдособор став початком нищення УГКЦ у Чехословаччині, Польщі, Румунії, Угорщині та в інших країнах, які потрапили під радянське поневолення», – сказав Глава УГКЦ.

«У цій Молитві, – додав Блаженніший Святослав, – я хочу згадати всіх: православних, протестантів, римо-католиків, євреїв і мусульман, які зазнали репресій від комуністичного тоталітарного режиму. Але цілий народ, народ який визнає своєю вірою іслам, був депортований зі своєї землі. Цей народ - кримські татари».

«За всіх них сьогодні лунає наша молитва до Богородиці», – сказав Предстоятель УГКЦ.

Джерело:   Департамент інформації УГКЦ

29.02.2016р. Б. / 10 розумних думок від Бенедикта XVI

Три роки тому, 28 лютого 2013 року, Бенедикт XVI офіційно відступився від служіння Єпископа Рима. З цієї нагоди можемо згадати кілька його думок, які не перестають бути актуальними.

1. Без Бога людина не знає, куди прямує, і неспроможна осягнути навіть того, хто вона така.

2. Людина, яка не чинить спротиву стражданню, не сприймає життя. Втеча від страждання є втечею від життя.

3. Католик не повинен нав’язувати іншим свої релігійні переконання, але повинен підтримувати раціональний дискурс.

4. Ми повинні покинути свою фальшиву впевненість, інтелектуальну пиху, яка робить для нас неможливим зауваження близькості Бога. Ми повинні прямувати внутрішнім шляхом святого Франциска: шляхом до тієї величезної зовнішньої та внутрішньої простоти, яка робить серце спроможним бачити.

5. Ми — не випадковий і позбавлений значення продукт еволюції. Кожен з нас — це плід замислу Божого. Кожен з нас — бажаний, кожен люблений, кожен необхідний.

6. Смерть Ісуса не кличе до помсти, а дає примирення. А Його Кров була пролита не проти когось, а за багатьох, за всіх.

7. Якщо велика любов прагне вічності, то Божа любов не тільки прагне її, але чинить її і є нею.

8. У Дитятку Ісусі Бог став залежним від людської любові, прохачем їхньої — нашої — любові.

9. Хто терпеливо перебуває перед мовчазним Богом — а молитва може тривати дуже довго — той насправді молиться.

10. Терпеливість це щоденна форма любові.

Джерело:   Воїни Христа Царя