06.12.2014р. Б. / Патріарх УГКЦ – захисникам на передовій до Дня ЗСУ: Ви сьогодні є нашими ангелами-хоронителями (+video)

Патріарх Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав до Дня Збройних Сил України, який відзначають 6 грудня, скерував особливі слова привітання до тих, хто знаходиться сьогодні на передовій: «Ви сьогодні є нашими ангелами-хоронителями. Ви сьогодні виконуєте святу справу – захищаєте свободу і незалежність України».

У своєму відео-зверненні з нагоди цього дня Блаженніший Святослав зауважив, що «можливо, цього року ми вперше усвідомлюємо, наскільки важливою є місія покликання захисника Вітчизни», оскільки цього року святкуємо це свято у військових обставинах.

«Ми сьогодні, – звертається Архиєрей до всіх військових України, – особливо молимося за вас. Уся наша Церква скеровує усю свою увагу, свої сили, свою молитву до Господа Бога. Ми обіцяємо, що будемо вас всіляко підтримувати. Усім тим, чим сьогодні живе Україна, все те вона сьогодні віддає вам, нашим захисникам. Ми сьогодні просимо Бога, щоб дав вам перемогу, бо знаємо, що ми разом з вами є на стороні добра і правди».

«Нехай Всемилостивий Господь береже і захищає вас. Нехай Його небесне військо на чолі з Архистратигом Михаїлом будуть разом з вами. І нехай Боже благословення Отця і Сина і Святого Духа спочине на всіх вас», – побажав Глава УГКЦ нашим захисникам.

Джерела:   Департамент інформації УГКЦ

Воїни Христа Царя

06.12.2014р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Субота 26 тижня

Євангеліє

Лк. 9, 57–62

 «Іди за мною!»

 Християнство завжди очікує від людини радикалізму. Христос каже: «Кажіть: так-так, ні-ні», або вказує: «Не будьте літеплі: або гарячі, або холодні». 

 Ми часто привчаємося жити християнською культурою, молитися, ходити до церкви, ну і сповідатися, причащатися. І десь в серці ми ділимо своє життя на церковне і, як часто кажуть, на особисте. Але Бог очікує від нас, що ми будемо іти за ним у всіх обставинах свого життя. Не тільки в церкві під час Святої Літургії! Бог хоче, щоб ми були вірні Йому всюди, щоб ми йшли за Ним повсякчас, щоб виконували Його заповіді і жили за Євангелієм кожної миті нашого життя. Тому від християнства не можна взяти відпустки, поїхати на вихідні чи зробити перерву...

 Християнство у нашому житті або є, або його нема. Християнства не буває наполовину.  

---

Апостол

Гал. 3, 8–12

«Праведний з віри буде жити»

Що є віра? Це уповання на Бога у будь-яких обставинах, довіра до Господа, що все Він допускає тільки для нашого добра. Наші життєві обставини завжди ставлять пробу нашій вірі, виявляють те, наскільки ми покладаємося на Бога у різноманітних обставинах.

Усе наше життя є пробою нашої віри, і що складніша ситуація, то легше виявити наскільки сильною є наша віра. Тому завжди дбаймо за свою віру, пильнуймо своє серце, щоб повсякчас уповало і покладалося на Господа.

Пригляньмося до нашого життя: скільки разів ця віра спрацювала і тоді дала свої результати. Наше життя дає нам досвід, що покладатися на Бога варто, та цю довіру до Бога треба в собі розвивати. Що більше будемо покладатися, вірити, то більше наша віра буде зростати. Йдімо крок за кроком, відтак малими кроками дійдемо до великої віри!

+Венедикт

Воїни Христа Царя

05.12.2014р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

П'ятниця 26-го тижня

Євангеліє

Лк.16, 15–18; 17, 1–4

«Бог знає серця ваші; бо що в людей високе – осоружне Богові»

Коли уважніше приглянутись до життя кожного з нас, то мусимо визнати самі собі, щиро і відверто, що зазвичай нашою поведінкою керують зовнішні обставини. Це значить, що нам важлива думка людей – що вони скажуть, нам важливо, як ми будемо виглядати, як нас будуть сприймати, що нам буде доброго чи поганого від конкретного нашого вчинку...

Саме тому у нашому житті ми часто граємо ролі, іноді інші навіть можуть цього не зауважити. Але Євангеліє нам сьогодні каже, що Бог знає наші серця. Для Бога дуже важливо, що ми носимо в серці. Звісно, не так легко нам змінитися, перестати грати роль. Однак якщо будемо шукати і досвідчувати у своєму серці Бога, щораз більше питати, що Бог хоче від мене, як Бог дивиться на цю ситуацію, то і думка про те, щоб подобатися іншим, з часом перестане нам дошкуляти.

Мусимо собі щиро сказати, що для нас дуже часто важливіша не думка Бога, але думка людей. Але люди думають сьогодні так, а завтра – інакше. А Бог завжди є сталий і незмінний. І коли ми живемо в цій сталості, незмінності Божій, то для нас неважлива думка оточуючих: сьогодні вони нас похвалили, завтра – скартали, але для нас щораз важливішим буде ставати, як це сприйме Бог. 

Життя в правді – це те, що найбільше приносить людині щастя. Життя в правді приносить людині нормальне буття, бо вона не грає ролі, а є тим, ким Бог її створив. 

---

Апостол

1 Тим. 4, 4–8

«Бо тілесна вправа до дечого лише корисна, а благочестя на все корисне»

Часто наші стосунки з Богом ми будуємо на виконанні приписів і заборон, але Бог хоче від нас чогось більшого. Не лише вправляння у добрих вчинках, уникання заборон, різних тягарів, які ми на себе понакладали. Бог хоче, щоб ми жили в благочесті, в доброму, чесному житті.

Лише коли ми перебуваємо з Господом, Він відкриває нам, що таке благочестиве – чесне і добре життя. Бо наше щоденне життя показує, ким ми є в середині, ким ми є в реальності. Ми не можемо бути в близьких стосунках з Богом і поводитись, як ті, хто не знає Його. Позаяк Божа дитина покликана прославляти Бога своїм життям і кожним своїм вчинком.

Наше життя завжди і повсякчас засвідчує нам і тим, хто нас оточує, наскільки глибокі наші стосунки з Богом. Вміймо вчитись на власних помилках, падіннях і наближаймося щораз більше до Бога, саме тоді будемо сповнені правдивого благочестя.

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

04.12.2014р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Четвер 26 тижня

Євангеліє

Лк.16, 1–9

 «І похвалив пан нечесного управителя за те, що той вчинив мудро»

 На перший погляд, може виглядати незрозумілим, як це: цей чоловік чинить нечесно, дурить свого господаря, але його вчинок заслуговує на таку похвалу від Господа? Звичайно, Бог ніколи не хвалить за неправду. Але Господь показує нам цього чоловіка, ставить його за приклад, як того, хто вміє робити добро.

Нечесний управитель, хоч і перестрашений тим, що його чекає, вміє зробити щось корисне для інших. Погляньмо на наше життя: скільки є обставин і ситуацій в нашому житті, де б ми могли зробити добро, вчинити щось добре чи сказати, чи хоча б побажати в своєму серці комусь добра, чи хоч би поглядом добрим обдарувати іншу людину!

 Ми завжди нарікаємо на обставини, ситуації в нашому житті, але погляньмо – скільки впродовж дня ми могли би робити доброго! А скільки впродовж місця, року? Пам’ятаймо, що у кожній ситуації ми можемо щось зробити доброго з тими силами і можливостями, які маємо!

---

Апостол

1 Тим. 3, 1–13

«Ті, що виконують гаразд свої обов'язки, здобувають собі почесний ступінь і велику сміливість у вірі в  Христа Ісуса»

Коли ми задумаємось над своєю святістю, то найчастіше можемо мати переконання, що треба здійснити якісь особливі подвиги, поїхати на місії, загинути мученицькою смертю, а цілковито не замислюємося, що саме наші обов'язки – це місце нашого спасіння, що саме через наші обов'язки Бог нас провадить до себе.

Ті обов’язки, які я маю, Бог дав конкретно мені, щоб виконуючи їх, я спасся чи спаслася. Можна сказати, що це той знак, який нагадує мені про моє спасіння, про мою дорогу до святості: наскільки добре я виконую обов’язки.

Апостол сьогодні згадує про єпископів, дияконів, кожний з яких покликаний Богом до конкретних обов’язків – особистого подвигу їх виконувати. Немає покликань більших чи менших. Кожне покликання однаково вартісне для Бога, тому що саме Він покликав і поставив кожного на своє. Бог хоче, щоб ми були саме на цих місцях, які він передбачив для нас, і саме там ми освятимось і спасемось!

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

03.12.2014р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Середа 26 тижня

Євангеліє

Лк.15, 1–10

 «На небі буде більша радість над одним грішником, що кається, ніж над дев'ятдесят дев'ятьма праведниками, що їм не треба покаяння»

 Напевне, це одне з речень, які не завжди легко сприйняти. Як так може в Бога бути більша радість навернення одного грішника, ніж через дев’яносто дев’ять, які вже є праведними?

 Ніколи невідомо, що буде до кінця життя з кожним грішником, бо для кожного є можливість для покаяння і навернення до Бога. Так як і не знаємо, чи кожен праведник зможе витривати в правді до кінця. Однак, якщо дійсно живемо вірою і правдою, і свідомі, ким для нас є Бог, то нас завжди буде огортати радість за того, хто, як і ми, пізнає цю правду, і сум через того, хто від неї відходить.

 І кожен правдивий християнин покликаний не лише у своєму серці носити свою віру, але також свідчити іншим, щоб вони пізнали ту радість зустрічі з Богом, зрозуміли, в чому правдивий сенс життя. Маємо радіти за цих осіб і докладати зусиль, щоб на Небі було щораз більше радості за тих, хто кається!  

---

Апостол

1 Тим. 1, 18–20, 2, 8–15

«Я хочу, отже, щоб мужі молилися на всякому місці»

Апостол в різних місцях згадує, що ми покликані до постійної молитви. У нас деколи може бути думка, що постійно молитися означає промовляти псалми, молитви, а отже – звичайній людині це не під силу. Однак, це не є так. Погляньмо, коли ми є з якоюсь людиною, то ми не завжди з нею розмовляємо, можемо розмовляти, можемо мовчати, але ми пам'ятаємо про її присутність, ми є з нею близько, чи далеко, але важить сам факт зв’язку. 

Молитися – значить перебувати з Богом, а це не обов'язково промовляти якісь слова, це бути в присутності Божій. Як каже пророк Давид: «Стояти перед лицем Господнім». У східній традиції є безперестанна молитва, «Ісусова молитва». В нашому житті безперестанною молитвою є саме наші стосунки з Богом, наш союз  з Ним, постійне усвідомлення Його присутності в нашому житті.

Коли ми є з Господом життя набирає іншої перспективи, іншого кольору, позаяк ми на все дивимось по-Божому. Коли ми не є з Богом, ми дивимось на обставини та людей з свого людського погляду,  бачимо з своєї перспективи, не завжди правдивої. І тільки молитва може нам показати Божий погляд на речі, тому не біймося докладати зусиль, щоб наша молитва ставала якіснішою, щоб ми постійно перебували з Богом і все більше підносили руки до Господа!

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

03.12.2014р. Б. / Папа Франциск розповів про богослов’я навколішках

Вбогі більш спроможні розгледіти Христа, а у Ньому – Божий образ. А тому всі, хто намагаються зглибити це таїнство своїми розумовими здібностями, повинні стояти навколішки, бо інакше «нічого не зрозуміють». Про це говорив у своїй проповіді під час Меси 2 грудня Папа Франциск.

 

Святий Лука розповідає, як Христос одного разу молився словами: «Я прославляю тебе, Отче, Господи неба й землі, що ти втаїв це від мудрих та розумних і відкрив немовляткам».  На цьому уривку Папа і побудував свою проповідь. 

За словами Святішого Отця, слова про найменших, про тих, хто нічого не означає в суспільстві, стосуються не тільки безпосередньо таких людей, але й тих, хто займаючи певне становище здатний «применшити» себе, має «смиренне серце». Адже Бог об’являється «лише тим, що мають серце, як діти, які здатні прийняти це об’явлення», тобто, «лагідне і смиренне серце, яке відчуває потребу в молитві, у тому, щоб відкритися на Бога, яке почувається убогим», згідно з першим Блаженством. 

«Багато-хто може знати богословські науки, — зауважив Папа. — Але якщо вони не займаються отим богослов’ям навколішки, тобто, зі смиренням, як діти, то нічого не зрозуміють. Вони говоритимуть нам багато речей, але нічого не розумітимуть. Лише дух убогості здатний прийняти об’явлення, яке Отець дає через Ісуса. А Ісус приходить не як капітан чи полководець, ні. Він приходить, як паросток». 

Святіший Отець пригадав, що сам Ісус є «першим серед відкинених», не вваживши за здобич Свою рівність з Богом. «Велич Божого таїнства» можна розпізнати лише «через таїнство Ісуса», яке є «таємницею приниження себе, самозречення та впокорення», що приносить спасіння убогим. «Просімо у Господа Бога, протягом цього періоду Адвенту, дедалі ближче і ближче наблизити нас до Свого таїнства, чинячи це на тій дорозі, яку Він нам вказує: на дорозі смирення, лагідності, бідності, усвідомлення своєї грішності. Тоді Він прийде, щоб спасти нас, щоб нас визволити», — підсумував Папа. 

За матеріалами: Радіо Ватикан

Джерело:    КРЕДО 

02.12.2014р. Б. / Владика Венедикт: «Різдвяний піст – період доброго приготування до усвідомленого переживання Різдва ГНІХ» (+video)

28 листопада розпочався Різдвяний піст (Пилипівка). Він завершується в навечір’я Різдва, 6 січня. Як відомо, Великий та Різдвяний пости є найбільшими в нашій церковній традиції. Про те, як правильно дотримуватися Різдвяного посту, і про його духовну складову розповідає владика Венедикт (Алексійчук), голова Патріаршої літургійної комісії УГКЦ.

Чому Різдвяний піст називається ще Пилипівка?

Бо він розпочинається одразу після свята Апостола Пилипа (27 листопада). Тому й назва така. Піст не має прив’язання до постаті апостола, бо перші згадки про нього сягають IV–V століття. Спочатку про нього згадує святий Августин, а згодом і Папа Римський Лев I: «Кожній порі притаманний свій піст». Ми маємо пости перед святом Воскресіння, святом Верховних апостолів Петра й Павла, Успінням та Різдвом.

Чому дата Різдвяного посту, подібно як і Різдво, відрізняється у Східній і Західній Церквах?

Це всього-на-всього така традиція. Точилося багато дискусій щодо цього.  Дискутували стосовно його тривалості та духовного значення. Вважалося, що він повинен бути найперше для священнослужителів і монахів. Однак у XI столітті Церква вирішила, що він має бути чотиридесятницею (40 днів) для всіх, подібно як і піст перед Воскресінням ГНІХ. Бо Різдво – друга Пасха у Східній Церкві.

Цей піст дещо легший за Великий піст. Як правильно його дотримуватися?

Для Церкви існує дві найбільші події в житті Ісуса Христа: Його Воскресіння, через яке Він нам подарував життя вічне, а також Його народження, тобто воплочення Сина Божого. Подібно, як християни готуються до Великодня, щоб гідно зустріти це свято, так само вони повинні усвідомлено зустріти Різдво. Спонтанність – це добре, але тоді, коли вона побудована на доброму приготуванні. Тому Церква заповідає час Різдвяного посту для доброго приготування і усвідомленого переживання Різдва ГНІХ. Питання полягає не у строгості посту, бо він полягає не лише у вживанні або невживанні чогось. Піст - це насамперед духовне приготування. З іншого боку, у давнину під час цього посту не допускалося вживання м’яса. Тоді питання не полягало в шкоді цього продукту. Це потрібно для того, щоб навчитися стримуватися. Бо ми часто залежні від багатьох речей, тому цей час посту – період виявляти свої залежності. Ідеться не лише про алко- чи наркозалежних, тепер вже є й інтернетозалежність. Під час цього періоду ми повинні визволитися від своїх залежностей. Бо лише так ми можемо гідно зустріти народження Христа. Важливо звернути на це увагу. Можна сісти ввечері на 2-5 хвилин і подумати про це, і так ми почнемо ставати свобідними.

Чи є такі обставини, які можуть полегшувати піст?

Звичайно, Різдвяний піст вже є дещо полегшений. Кожен сповідник може зняти обов’язок дотримання посту, якщо людина не в силі постити. Підкреслю те, що дуже часто, коли ми вживаємо слово «піст», то уявляємо собі продукти харчування. Однак потрібно починати з малого, бо ніхто не народжується святим чи грішним. Такими стають. Тому, коли мова йде про піст, потрібно подумати, від чого ми можемо легко і реально відмовитися. Таким чином крок за кроком цю свободу ми зможемо відвойовувати. Тому питання не в тому, постити чи ні, бо піст, відверто кажучи, не потрібен Богу. Він потрібен нам, щоб ставати вільними і свобідними.

Владико, а як чинити в тому разі, коли особу, яка постить, запрошують на день народження чи інше святкування? Як святкувати Новий рік під час посту?

У ніч з 31 грудня на 1 січня Церква звільнила людей від посту. Тому ми можемо спокійно святково зустрічати Новий рік. Щодо питання святкування різних подій під час посту, мені важко сказати однозначно, робити це чи ні. Тому важливо мати духівника, який міг би в конкретній ситуації допомогти порадою. Інколи бувають такі виняткові ситуації, що це можливо. Піст – не Заповідь Божа. Від Заповідей Божих не може звільнити ні Церква, ні духівник. Церковний піст – заповідь Церкви, яка може піддаватися корекції.

Чи є дні під час цього посту, що є особливо строгими?

Таким днем є 6 січня – навечір’я Різдва ГНІХ. Як я вже згадував, в давнину церковна традиція підкреслювала, що під час Різдвяного посту не вживається м'ясо, а риба вживається в неділю. Якщо хтось може цього дотримуватися і сьогодні – це похвально. Якщо ж ні, рекомендовано не вживати м’яса в середу і п’ятницю. З іншого боку, я не люблю їсти м’яса, тому піст для мене є легким. Тому мені слід було б від чогось іншого відмовитися (вживання солодощів, перегляд телевізійних передач). Потрібно радитися зі своїми духівниками. Піст потрібен для того, щоб навчитися відмовлятися від певних речей і володіти собою.

Чи можна вживати алкоголь?

Надмірне вживання алкоголю завжди не є добре. В Україні зараз проблема алкозалежності набирає великих обертів. Тому я б радив, щоб кожен із нас в загальному був обережним із вживанням алкоголю. Є люди, які під час посту відмовляються від цього.

Чи звільняються від посту військовослужбовці?

Люди, які перебувають в надзвичайних обставинах, від яких вони залежні і не можуть обирати їжу, – звільнені від посту.

Розмовляла Руслана Ткаченко

Джерела:   Департамент інформації УГКЦ

Воїни Христа Царя

01.12.2014р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Понеділок 26 тижня

Євангеліє

Лк. 14, 12–15

«Коли справляєш обід або вечерю, не клич твоїх друзів, ні твоїх братів, ані твоїх родичів, ані сусідів багатих, щоб часом і вони також тебе не запросили й не було тобі відплати».

Кожен з нас живе в певних обставинах: маємо рідних, наших батьків, братів, сестер, дружин, дітей, друзів, осіб, які нас підтримують, і людей, яких підтримуємо ми, яким довіряємо, які довіряють нам.

У суспільстві існує дуже багато різних груп, підгруп, які функціонують між собою і живуть з почуттям приналежності до якоїсь з них.

Для нас завжди ближчі ті, кого ми знаємо в силу тих чи інших обставин. Інші особи, яких ми не знаємо, є для нас чужі, не скажемо, що вони є нашими ворогами, але ж чужими нам, до яких тримаємо якусь дистанцію. До знаних нам осіб завжди ставимося з більшою симпатією. А до не знаних – можливо, не з антипатією, але з певною «байдужістю». Нам легко робити добро нашим знайомим, бо сподіваємось, що і вони нам цим віддадуть. Але Господь очікую від нас, що б ми робили добро кожній людині, яка створена на Його образ.

Знаємо, що Господь уособлює себе з ближнім, з кожною людиною: «Що ви зробили одному з ближніх, то ви Мені зробили». Те, що робимо будь-якій людині – робимо Богові. Бо якщо ми робимо добро лише тим, хто нам близький, – ми просто по-людськи робимо, бо вони нам близькі. Робімо ж добро для кожної людини, бо тоді ми будемо робити добро для Бога!  

---

Апостол

1 Тим. 1, 1–7

«Ціль же того веління –  любов зі щирого серця»

Апостол народів вказує на те, що навіть в християнських громадах повставали різноманітні підходи до християнського життя. Були суперечки, дискусії, байки, родоводи, пустослів’я, якого деякі хотіли вчити, а інші були вперті, самовпевнені.

Але Господь вказує на найважливішу річ в наших стосунках – це любов. І це для нас є великим знаком питання: чи ми все робимо з любові. Критерієм нашого християнського життя має бути те наскільки ми сповнені любов’ю до кожної людини, яку ми зустрічаємо, наскільки ми обдаровуємо любов'ю кожну особу, яку посилає нам Господь.

То ж маємо любити не лише тих, які нам близькі, але кожну особу, яку нам посилає Господь.

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

01.12.2014р. Б. / До Вселенського патріарха Варфоломія завітав Папа Римський Франциск (video)

До Вселенського патріарха Варфоломія завітав Папа Римський Франциск. Сигнали, які вони подали, можуть означати радикальні зміни у християнському світі і в Україні - також. Випуск ТСН.Тиждень за 30 листопада 2014 року.

Джерело:    Воїни Христа Царя

30.11.2014р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

25-та Неділя

Євангеліє

Лк. 10, 25–37

 «Хто з оцих трьох, на твою думку, був ближнім тому, що потрапив розбійникам у руки? Він відповів: “Той, хто вчинив над ним милосердя”»

 Напевно, не було такого дня у житті будь-кого з нас, коли б ми не мали нагоди від Бога чинити милосердя. Бог завжди посилає нам такі ситуації, де ми можемо виявити своє милосердя, тим самим вподібнюючись до Нього – Який один є досконало милосердним!

 Звичайно, бути милосердним непросто, особливо тоді, коли перед нами людина, яка, за нашими мірками, цього милосердя не заслуговує. Але як часто ми самі не заслуговуємо Божого милосердя… Але як гаряче в своєму серці ми цього Божого милосердя прагнемо!

 Тому бути правдиво милосердними можемо, якщо пам’ятаємо, що ми теж не завжди заслуговуємо на милосердя нашого Господа, але Він все ж милосердиться над нами.

 Якщо хочемо бути Його дітьми, то маємо так само великодушно виявляти милосердя до інших, як це робить Він. Чинити милосердя тому, хто сказав нам неправду, хто підвів нас, хто повівся з нами несправедливо. Як також чинити милосердя тому, хто нам зробив щось добре, хто сказав мені добре слово, хто закрив очі на мої недоліки.

Так, як ми чекаємо Божого милосердя і милосердя від ближнього, так і ближній чекає, що ми будемо до нього милосердні, а Бог очікує від нас, що це милосердя, яке Він виявляє до нас, ми подаруємо ближнім!

---

Апостол

Еф 4, 1–6

«Терплячи один одного в любові»

Ми завжди прагнемо, щоб змінилися ми, все для цього робимо. Також очікуємо щоб змінилися інші, навіть стараємося їх змінювати, якось їм допомагати, впливати, але часто це не дає якихось результатів. Інші так само прагнуть змінити нас, нам в чомусь допомогти, і також їм це не одразу вдається. Тому апостол вказує цю площину стосунків – терпіти один одного в любові, з терпеливістю прийняти один одного.

Це дуже важливо, так і Господь «довго терпить»  нас. Господь не кидає одразу з неба каміння чи громи, коли ми чинимо якісь неправильні кроки, або ж робимо якісь гріхи. Він любить нас і очікує нашої зміни. Так само і ми повинні наслідувати Господа у наших стосунках – любов’ю покривати гріхи одні до одних, з терплячістю приймати один одного, бо кожен з нас потребує часу щоби змінитися, наблизитись до Господа.

Завжди пам’ятаймо, що «Бог полюбив нас, коли ми були ще грішниками», відтак стараймося любити своїх ближніх, незважаючи на їхні недосконалості!

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя