ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

субота, 14 березня 2015 р.

14.03.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Субота Третього Тижня Посту

Євангеліє
Мр. 2, 14–17: «Той устав і пішов слідом за Ним»

Сьогодні Євангеліє розповідає нам про покликання одного з апостолів, хоча усі решту апостоли – хто б це не був: Андрій, Петро, Матей, та всі інші – одразу йшли за Ісусом, коли чули Його запрошення. Вони не відкладали на потім. Саме тому вони виконали те призначення, яке для них передбачив Бог.

Скільки разів до нашого серця приходили ті чи інші добрі думки, а ми їх відкладали на потім або взагалі забували… Пам’ятаймо, що в нашому духовному житті дуже важливо не відкладати, а відразу йти за тим, що Бог кладе нам на серце, і рішуче це втілювати в життя. Не відкладати, але цим жити.

Коли Бог нас до чогось кличе,  то знає, що ми спосібні до цього. Наша проблема полягає в тому, що ми часто знаходимо виправдання того, чому ми не можемо іти. А Бог знає нас краще за нас самих, інакше Він би не доручав нам того, чого ми не зможемо зробити. Якщо відчуваємо, що Бог кладе нам щось на серце, коли приходить якась добра думка чи бажання зробити добрий вчинок, не відкладаймо, ВЖЕ ідімо за нею!



Апостол
Євр. 4, 14–5, 6
«Приступім, отже, з довір'ям до престолу благодаті, щоб отримати милость і знайти благодать на своєчасну поміч»

Часто в різноманітних людських обставинах, ситуаціях ми бачимо свою обмеженість, чуємо свою слабість, свою безпомічність щось робити, на щось вплинути, навіть на свої вади і гріхи нам не завжди легко впливати. Часто працюємо над собою днями, місяцями, а то й роками і не можемо дати ради самі собі, і це є правда. Якщо ми могли б самі собі дати раду, то не потрібен був би прихід Христа, Його смерть і воскресіння.

Дуже важливо пам'ятати, що ласка Господня нам на спасення конечно потрібна. Ми самі по собі не можемо дати собі раду і завжди маємо шукати і уповати на Бога, шукати Його помочі, шукати Його сприяння. Тож коли в нас закінчуються спроможності, сили, можливості, якщо не можемо знаходити в собі, завжди просімо про Божу благодать. І так як Господь допомагав, підтримував і укріпляв усіх, хто звертавсь до Нього, і нам так само допоможе, підтримає, укріпить і спасе.

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

пʼятниця, 13 березня 2015 р.

13.03.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім читанням

П’ятниця третього тижня Великого Посту

Бут. 8, 4–21: «Тоді Ной спорудив Господеві жертовник, узяв усякого роду чистих тварин і всякого роду чистих птахів і приніс усепалення на жертовнику»

Бачимо з сьогоднішнього уривку, що після того, як води потопу спадають, і Ной виходить на землю зі своєю родиною і всіма звір’ями, птахами, плазунами, то молиться до Бога молитвою подяки, приносить жертву за своє спасіння. Задумаймось сьогодні, наскільки нам ще потрібно вчитися в нашому житті, щоб вміти так дякувати Богові: щиро і вчасно!

Ми часто маємо претензії до людей, а коли мали би відвагу, то висували б претензії до Бога. Але так само часто ми не можемо побачити та усвідомити, як багато різних дібр, скільки всього Бог нам дарував, скільки є того, що нам допомагає, що нас збагачує, що підтримує наше життя!

Важливо зупинятися, щоб придивлятись до життя, вміти побачити, чим Господь нас обдарував, і вміти за все це Йому дякувати!

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

13.03.2015р. Б. / Папа розповів священикам про три вимоги до доброго сповідника

Сповідь може багато чого навчити священика. На це звернув Папа Франциск, приймаючи у четвер, 12 березня 2015 р., учасників щорічного курсу про сповідництво, організованого для священиків Апостольською Пенітенціарією.

В програмі курсу – канонічні, моральні та літургійно-душпастирські аспекти сповіді, права і обов’язки каяників, питання етики та генетики. Святіший Отець поділився із кількома сотнями молодих священиків, які зібралися в залі Павла VI у Ватикані, думками про три вимоги щодо Святого Таїнства Покаяння.

Єпископ Рима зазначив, що Таїнство Покання «з особливою дієвістю робить присутнім милосердне обличчя Бога». Воно його «конкретизує та безперервно показує». «Ніколи, як сповідники і як каяники, не забуваймо про те, що не існує такого гріха, якого Бог не зміг би простити! Жодного! Лише те, що уникає Божого милосердя, не може бути прощеним, подібно до того, як той, хто уникає сонця, не може бути ні освітлений, ні зігрітий ним».

Тож саме «у світлі цього чудесного Божого дару» Папа вказав на три вимоги, першою з яких є переживати це таїнства, як засіб виховання до милосердя. Він пояснив, що це означає допомагати «досвідчити мир і зрозуміння». «Сповідь не повинна бути “катуванням”, але всі повинні відходити від сповідальниці з почуттям щастя у серці, з обличчям, просвітленим надією, й, іноді, вмитим сльозами навернення та радості, яка з нього випливає», – наголосив Наступник святого Петра, додаючи, що сповідь не повинна бути допитом, а «зустріччю, що визволяє».

Але милосердя, як зауважив далі Святіший Отець, не виключає, а навпаки, вміщає у собі надолуження, наскільки це можливо, за заподіяне зло. Не слід також плутати милосердя із надмірною поблажливістю. За словами Папи, ні той, хто каже: «Не звертай уваги, Бог все прощає», ні той, хто наполягає: «Ні, закон забороняє», – не є милосердними. «Милосердя, – сказав він, – означає взяти брата чи сестру за руку і допомагати прямувати вперед». А чинити так може лише той сповідник, «який молиться і здатний оплакувати власні гріхи».

Наступним закликом Святішого Отця до сповідників було дозволити виховуватися Святим Таїнством Покаяння. «Скільки-ж то разів доводиться слухати сповіді, які нас будують!», – зауважив він, додаючи: «Нам також часто доводиться супроводжувати справжні і властиві чудеса навернення». За словами Наступника святого Петра, такі свідчення спонукають священика зробити іспит сумління, запитуючи себе, чи я також люблю Господа Бога так, як ця людина, що перед мною, чи маю таку саму готовність до зміни, розкаяння та навернення?

По-третє, за словами Папи, під час сповіді «слід завжди скеровувати внутрішній погляд до неба, до надприродного». «Насамперед, ми повинні, – сказав він, – оживляти в собі усвідомлення того, що ніхто не поставлений на це служіння за особисті заслуги, ні задля богословських чи юридичних здібностей, ні задля своїх людських чи психологічних рис. Всі ми поставлені служителями примирення з чистої Божої благодаті, безкорисливо і з любові, властиво – з милосердя». І тому, ніколи не слід «втратити це надприродне бачення», яке вчиняє нас «насправді смиренними, відкритими й милосердними».

«Бажаю вам, дорогі браття, – підсумував Святіший Отець своє слово до священиків, – скористатися великіпосним періодом для особистого навернення та великодушно посвятитися сповіданню, щоби Божий люд міг дійти очищеним до свята Пасхи, яке представляє остаточну перемогу Божого милосердя над усім злом світу».

За матеріалами: Радіо Ватикану

Джерело:   CREDO

четвер, 12 березня 2015 р.

12.03.2015р. Б. / Церква на вулиці

Я людина Ісуса, я християнин, я Храм Святого Духа, я учень Ісуса… Оазова спільнота молоді та Домашньої Церкви з парафії Христа Царя Всесвіту, м. Новоград-Волинський, хоче навертатися, постійно вертатись до цього Божого коріння.

Хто я такий? Знаючи, що храм це місце молитви, а я, людина, — жива Церква, молодь вирушила на вулиці міста. Що я маю, чого б не отримав від Бога? Усе від Нього, від Бога, а тому я не можу тримати цього для себе, не можу не ділитися. У вівторок 10 березня 2015 р. молодь після навчання, Родини після праці вийшли у місто подарувати людям молитву. Кожен учасник спільноти отримав папірець із написом: «Якщо хочеш, можу за Тебе помолитися!»
Цей напис ми прикріпили на спину, щоб людина, яка буде йти позаду, змогла прочитати й підійти, якщо захоче. Ми поділилися по двоє та вирушили з радістю і надією. Всі люди — це діти Одного Бога, але не кожен це знає. Тому нам, людям Христа, потрібно нагадувати іншим про цю прекрасну істину. Не треба переживати, що там про мене подумають, я знаю, хто я такий: Я ХРАМ СВЯТОГО ДУХА.

Коли молодь ішла вулицями, молячись розарій, люди дивно на нас позирали, але через молитву ми відчували міць Бога. І ось почали підходити зацікавлені. Дехто не знав, як розпочинати розмову. Ми старалися не змушувати до відкривання себе, просто пропонували молитву. Буває, що обіцяєш комусь молитву, а потім забуваєш. Тут ми пропонуємо і зразу виконуємо. Багато в Святому Письмі прикладів молитви, хоча б Авраам чи Мойсей. Молитва цих людей чинила чудеса. І моя молитва може чинити дива, якщо буде справжньою зустріччю з Богом.

Даючи свідчення, молодь казала, що важко було чути за собою сміх із того, що пропонуєш іншим добро. Багато хто зі спільноти говорив, якою складною була ця євангелізація. Все ж таки, давати іншим Ісуса це завжди щось незвичайне. Це була справді реакція на лікування душі. Так, як приймаємо ліки, і вони по-різному діють у нашому організмі, так і тут підчас євангелізації. Реакція мешканців була різна, від сміху над нами — й до молитви разом із нами. Але сподіваємося, що лікувальний процес розпочався!

Фото: Ярослава Рудзінська

Джерело:    CREDO

середа, 11 березня 2015 р.

11.03.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім читанням

Середа третього тижня посту

Бут. 7, 6–9: «І ввійшов Ной, сини його, жінка його й жінки синів його з ним у ковчег перед потопом  вод»

Нам є добре знаною ця подія, коли праведник Ной входить в ковчег і зачиняються за ним двері.  Знаємо, що сталося на землі після цього з усім живим, лише Божий люд і ті тварини, які були з ними, були врятовані в ковчезі.

Цим ковчегом для нас, християн, є Церква. Поки ми є в Церкві (бо якщо ми в Церкві, то ми з Богом), то ніякі води, ніякі шторми, ніякі бурі нам не є страшні. Якщо ж ми часто є без Бога, поза Його Церквою, то життєві ситуації, проблеми можуть не лише часами впливати на нас, а й задавати ритм нашого життя.

Тому ми мали б пильно плекати і пильнувати – наскільки ми є з Богом? Наскільки ми є з Церквою? Бо наскільки ми є з Богом і в Церкві – настільки ніхто і ніщо не зможе нам зашкодити в нашому житті. 

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

вівторок, 10 березня 2015 р.

10.03.2015р. Б. / Владика Леон ДУБРАВСЬКИЙ: "Люди вже втомилися від цієї «говорільні»"

В ефірі програми "Архіпастир ВІДПОВІДАЄ" намагалися з'ясувати, що нам робити з ситуацією в Україні

- У нас нема достойного ватажка який би вивів нас з рабства. Є ті, хто прагне нас туди повернути. - Впевнений владика. - Для того, щоб ми почали виходити з полону, треба, нарешті, говорити ПРАВДУ

"Пізнайте правду і вона вас визволить". А доки такого лідера нема - треба більше проводити часу у Храмах. Розмовляти з священиками і єпископами молячись з ними, щоб Господь дав нам потрібну Особу.

понеділок, 9 березня 2015 р.

09.03.2015р. Б. / Великопосні реколекції для дівчат

Великий Піст — це час, у якому християни стараються глибше  застановитися  над своїм  життям та його корективами, час духовних зусиль і праці над собою. Це період переусвідомлення своїх цінностей і пріоритетів,  щоб відкрити серце, «прибрати в ньому», «винести сміття» і приготувати його для  найдорожчого гостя — Ісуса Христа.

Заради цього в монастирі сестер Мироносиць (УГКЦ), що в смт. Богородчанах на Івано-Франківщині відбудуться великопісні  реколекції для дівчат на тему «Перед обличчям Бога».

Реколекції відбудуться 27-29 березня 2015 р. Б. в монастирі сестер Мироносиць  за адресою: вул. Грушевського 15; смт. Богородчани; Івано-Франківська обл.

Сестри запрошують до участі усіх охочих.

Попередньо потрібно обов’язково повідомити про свою участь.

Телефонуйте: 0974364152 (с. Соломія) або пишіть на а e-mail: s.solomija@gmail.com

Джерело:   CREDO

неділя, 8 березня 2015 р.

08.03.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Друга Неділя Посту


Євангеліє

Мр. 2, 1–12: «Що легше – сказати розслабленому: Відпускаються тобі гріхи, а чи сказати: Встань, візьми твоє ліжко й ходи?»

Недивно, що євреям, які дуже звикли до своїх традицій, було складно сприйняти особу Христа і Його поведінку. Випадок з розслабленим це влучно підкреслює. Адже здоров’я за часів Ісуса не просто цінували, а вважали виявом Божого благословення. І Христос зцілює розслабленого, повертає йому здоров’я, а навіть більше – відпускає гріхи. Так Він виявляє своє Божество. І, здавалося б, саме тоді усі присутні мали зрозуміти, Хто перед ними. Для сучасного християнина, який розуміє, що Христос – Той, Хто дає зцілення, Той, Хто своєю кров’ю змиває наші гріхи, ця ситуація логічна. Але як часто в своєму житті, коли ми є в ситуації цього розслабленого, ми шукаємо зцілення і прощення в Ісусі?

Мати добре здоров’я – великий дар від Бога, однак часто ми це усвідомлюємо лише тоді, коли хворіємо. А наскільки більшим даром є можливість мати добре духовне здоров’я через Боже прощення, багато християн усвідомлюють лише під час Великого Посту. Кожна людина в глибині свого серця свідома своїх гріхів, але, ніби адвокат, оправдовує себе, свої вчинки. У час Великого Посту людина має нагоду усвідомити собі свій стан, покаятися і приступити до Божого прощення.

Покаяння – це великий дар, який дав нам Бог, однак не для того, щоб ми користали з нього лише раз в році. Якщо усвідомлюємо свій гріх – більше чи менше – то завжди якнайшвидше приходьмо до Бога, перепрошуймо і перемінюймося. Бо ж каже Господь: «Хто без гріха?» Хіба ми буваємо без гріха? Тому частіше прибігаймо до Бога з покаянням, взиваючи про прощення, і так скоріше перемінимося, станемо досконалішими, праведнішими і святими.


Апостол
Євр. 1, 10–2, 3
«Мусимо вважати дуже пильно на те, що почули, щоб, бува, нас не знесло з дороги»

Щодня чуємо різні новини, різні думки, нові пропозиції. Часто в сумі цих багатьох знань і пропозицій можемо загубитись і втратити орієнтир. Тому завжди маємо мати цей дуже сильний стержень, стержень наших стосунків з Богом, перебування з Ним. Бо коли ми з Богом, то ніякі обставини не можуть нас вибити з колії, коли ми є з Господом, то ніщо нас не може забагато хвилювати. Бо з нами є Господь.

Через призму віри можемо подивитися на все, що діється в нашому житті. Святий Августин казав: коли Бог є на першому місці, то все інше буде на своїх місцях. Коли Бога немає на першому місці, то все інше може займати перші місця. І так є часто. Подумаймо, скільком різним справам і обов’язкам ми приділяємо надто багато часу. Скільки речей впливають на нас і ми ними переймаємось, саме вони збивають нас з дороги і ми забуваємо про Бога.

Тому зізнаймось собі щиро, що є багато речей, які віддаляють нас від Господа, і намагаймось поставити в шкалі пріоритетів стосунки з Богом на перше, чільне місце!


+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя