21.01.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом

Еф.6,10–17:  «Кріпіться в Господі та в могутності Його сили»

Щодня ми опиняємось у ситуаціях, коли для нас наша обмеженість стає нам очевидною і явною. Ми є свідками своїх падінь, своїх невдалих рішень, бачимо наскільки ми не спроможні дати собі раду з простими життєвими завданнями. 

Часто така безвихідь пригноблює нас, ми розчаровуємось й опускаємо руки. Апостол Павло каже нам, щоб ми в таких ситуаціях кріпились у Господі та в Його могутності. Кожного Бог провадить своїми шляхами. У когось дорога, на перший погляд, проста і рівна, а в когось – вибоїста. Хтось може зберегти цю благодать хрещення через ціле своє життя, а хтось, як розбійник на хресті, останньої миті покаятись. 

Ми не знаємо, чому Бог допускає саме це, а не інакше в нашому житті, однак знаємо точно – ніщо з того, що відбувається, не відбувається даремно, все має Божу логіку, яка нам деколи стає зрозуміла лише пізніше. Тому будьмо витривалі в Господі, а Його план на наше життя є лише один, щоб нас привести до Небесного Царства!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

21.01.2017р. Б. / Преподобних отців наших Георгія Хозевита та Еміліяна Ісповідника; Преподобної матері нашої Домніки; Cвятого мученика Юліяна і святої Василиси

Преподобних отців наших Георгія Хозевита та Еміліяна Ісповідника

Тропар, гл. 4: Серед посників предивного Георгія, серед ісповідників славного Еміліяна благочестиво, люди, пам'ять прославами почитаючи, кличмо: Преподобних твоїх ради спаси, Христе, душі наші. 

Кондак, гл. 4: Явився єси світилом пресвітлим, Георгіє, озоряючи божественними зірницями тих, які вірно кличуть до тебе: моли за нас Владику Христа, Який явився у хвилях і просвітив земнородних.

Преподобний Георгій народився на острові Кипрі і ще молодим вступив до монастирської лаври Каламона, поблизу Йордану. За спонукою свого брата Іраклида, вони обидва згодом перейшли до монастиря Пречистої Діви, званого Хозевським, неподалік від Єрусалиму. Тут, у великій святості, в постах і молитві, він прожив свій вік і помер близько 812 року.

Преподобний Еміліян був єпископом Кизика. Свята Церква двічі в році вшановує його пам’ять; другий раз 8 серпня, і під цим днем ми подаємо опис його життя.

__________
У той самий день

Преподобної матері нашої Домніки

Тропар, гл. 8: В Тобі, мати, дбайливо зберігся образ, * бо, прийнявши хрест, Ти пішла слідом за Христом * і ділом навчала Ти погорджувати тілом, бо воно проминає, * а дбати про душу – єство безсмертне. * Тим-то з ангелами разом радується, * преподобна Домініко, дух твій. 

Кондак, гл. 4: Плоть розіп'яла єси разом з пристрастями і всю любов до Христа вознесла єси, Домініко, Жениха твого нетлінного, тому й вінець прийняла єси і до ликів ангельських причислилась, преподобна і молишся йому усильно за тих, які почитають тебе. 

Поганкою з Картагену вона, разом з чотирма дівицями (одна з них звалася Мавра), прийшла до Царгорода. Усі вони прийняли з рук патріярха Нектарія (котрому Бог був об’явив, що вони прийдуть) таїнство хрещення; і посвятилися дівиці на службу Богові. Імператор Теодосій Великий подарував їм поблизу Царгорода, над берегом моря, ділянку землі і вони збудували два монастирі: один в честь святого пророка Захарії, а другий – святої мучениці Маври. Невдовзі в ті монастирі почали приходити дівиці і жінки, запровадили там життя, подібне до життя ангелів, так миле Богові, під проводом святої Домніки, яка досягла великої святости. А Бог наділив її ласкою творити чуда. Своєю молитвою вона спасла від загибелі один корабель, утихомирила бурю на морі і передбачила смерть імператора, як також і день своєї кончини. Померла в глибокій старості, 474 р., за правління імператорів Лева і Зинона. 

__________
У той самий день

Cвятого мученика Юліяна і святої Василиси

У єгипетському місті Антиной, а за іншими джерелами – в Антіохії Сирійській, проживав юнак чесного, багатого і шляхетського роду на ім’я Юліян. Та не так багатством прославився він, як великим благочестям і ревністю в християнському житті. Він довго опирався волі родичів, щоб оженитися, бо прагнув вік свій прожити у чистоті і непорочності тіла. Однак, за об’явленням Божим, одружився з дівицею, що звалася Василиса, і обоє вирішили жити у невинності і чистоті, як брат з сестрою. Невдовзі засяяло їхнє спільне життя великою святістю, бо ж що може бути милішим Богові, як свята невинність і ангельська чистота, за яку Бог нагороджує особливими ласками? Коли ж їх родичі померли, вони заснували два монастирі: чоловічий, в якому під проводом Юліяна зібралося близько 10000 монахів, і жіночий, в якому Василиса зібрала при собі 1000 дівиць і жінок. 

Однак прийшов час, коли Господь Бог хотів досвідчити вірних. За Диоклетіяна і Максиміяна настало страшне переслідування. Господь Бог за пів року до цього об’явив Василисі, що святу Церкву чекає дуже люте гоніння, але вона не доживе до того. І справді, ще до переслідування Господь покликав слугу свою до неба. 

У монастирі Юліяна переховувалося від переслідування багато єпископів і священиків. І ось приїхав до того міста ігемон (начальник), мучитель Маркіян, з жінкою Маріонілою і сином Келсієм. 

Послав він до Юліяна послів, щоб той зрікся Христа, але Юліян і всі, що були в його монастирі, воліли прийняти смерть, ніж запродати святу віру. Тоді Маркіян наказав монастир з усіма, хто там був, спалити, і лишень Юліяна привести на свій суд. Більш ніж 10000 святих мучеників прийняло вінець слави; всі вони загинули у вогні. А святий Юліян, поставлений перед судом, прославляв Ісуса, а коли його стали бити палицями, він заспівав побожні псалми. Але так сталося, що кати при цьому випадково вибили палицею око кревнякові Маркіяна, а святий Юліян, помолившись, уздоровив його, даючи заплату, як учить віра Христова, добром за зло. Уздоровлений увірував в Ісуса Христа, а розлючений Маркіян велів стяти йому голову. Потім він наказав водити Юліяна в оковах, на сміх людям, по цілому місті. Та ось, коли святого мученика вели біля школи, Келсій, син Маркіяна, за Божим допустом побачив, як ангели оточили святого Юліяна і поклали на його голову вінець слави. І в тій хвилі хлопець припав до ніг святого і голосно славив Ісуса Христа. Скажений зі злости Маркіян наказав обох їх кинути в темну і смердючу в’язницю, та вона враз засяяла неземним блиском і чудний аромат наповнив її. Побачивши те чудо, двадцять воїнів – з тих, що стерегли в’язнів, – навернулися до Христової віри. 

У тому місті жили семеро молодих братів, котрим, через заслуги їх батька, сам імператор дозволив визнавати Христову віру. Вони, зі священиком Антонієм, прийшли відвідати святих мучеників. Ангел Божий відчинив їм двері в’язниці, а Антоній охрестив Келсія і двадцять воїнів. Наступного дня всі вони, разом з сімома юнаками та Антонієм, стали перед судом, а святі юнаки сказали, що хочуть прийняти смерть задля святого Імени Христового. Щоб дати доказ святости християнської віри, святий Юліян на очах усіх воскресив поганина, якого саме несли до гробу, і той встав із домовини і прославляв Спасителя, через що його, за наказом мучителя, також узяли на муки. Тоді всіх їх знову було кинено в в’язницю, де Антоній охрестив воскрешеного і назвав його Анастасій, тобто воскреслий. І знову наказав Маркіян привести всіх перед себе і велів кожного окремо покласти в бочку, наповнену сіркою і смолою, обкласти дровами і запалити. Під самі хмари піднялося полум’я, все злилося в одному морі вогню, згоріла сірка і смола, а святі мученики залишилися неушкоджені і з побожною піснею повернулися до в’язниці. 

Мати Келсія Маріоніла прийшла сюди, щоб умовити свого сина зректися Христа, та, за ласкою Божою і молитвами святого Юліяна, вона сама увірувала в Ісуса Христа і прийняла хрещення. Це переповнило міру злоби Маркіяна, і він наказав здерти з голів Юліяна і Келсія шкіру, а Антонієві і Анастасію виколоти очі. Над Маріонілою сповнилося чудо, бо кати навіть не могли торкнуся до неї – її оберігала сила небесна, а катам задеревіли руки. Врешті мучитель наказав усіх їх стяти мечем. І лиш то сталося, як земля затряслася і більш ніж третину міста було зруйновано. Маркіян враз тяжко захворів; черви живцем точили його тіло і через кілька днів він помер. 

Тіла святих, як оповідає побожне передання, розпізнано було через нове чудо, бо душа кожного з мучеників прибрала стать дівиці і сіла біля свого обезголовленого тіла. Святий Юліян був замучений близько 300 р. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

20.01.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом

Ді.19,1–8:  «Увійшовши у синагогу, три місяці там промовляв відважно, бесідуючи і переконуючи про Царство Боже»

Коли ми читаємо Діяння апостолів чи Послання, інколи нам здається, що від апостольських проповідей люди дуже легко навертались. Однак і тоді по-різному бувало. Деякі люди з першого слова приходили до Бога, легко приймали Господню науку, інші були твердосердими, закоріненими у своїх переконаннях. 

Чуємо, як апостол Павло мусів змагатися і переконувати про Царство Боже. Це для нас дуже важливий приклад. У нашому житті також не легко проповідувати. Іноді ми можемо сказати комусь про Бога і хтось одразу змінить своє життя і вчинки. Але переважно треба людям повторювати, говорити знов і знов, ще і ще звертати на це увагу. Так само й апостоли докладали зусилля, старань і труду, щоб отримати результат. І ми, коли будемо трудитись, докладати зусиль і старань, результат неминуче не забариться.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

20.01.2017р. Б. / Собор святого славного пророка і Предтечі Йоана Хрестителя

Собор святого славного пророка і Предтечі Йоана Хрестителя

Тропар, гл.2: Пророче, предтече, пустинний жителю, божественний почувши голос Отчий, Сина і Господа хрестити сподобився ти і Святого Духа очевидцем бувши, всім проповідував хрещення покаяння і нам випроси відпущення гріхів, щоб за молитвами твоїми прийняли ми від Христа Бога велику милість.

Кондак, гл. 6: Твого приходу у плоті злякався Йордан і зі страхом повернувся; а Йоан сповняючи пророче служіння боязко укрився, ангельські чини злякалися, бачивши як ти у хвилях хрестився тілесно і всі в темряві сущі, озорилися оспівуючи тебе, що явився і просвітив усе.

Свята Церква кілька разів у році вшановує пам’ять цього великого святого, про якого сам Спаситель сказав так: “Істинно кажу вам, що між народженими від жінок не було більшого від Йоана Хрестителя” (Мт. 11, 11). І справді, “Йоан гідний того, щоб сам Спаситель свідчив про нього” (св. Августин), бо “великий Йоан превосходить усіх, він вищий від пророків, більший від патріярхів, а хто б з людей не народився у цім світі, той менший від Йоана” (св. Амвросій), і “дивний є той, хто, будучи чоловіком, більший святістю за ангелів” (св. Йоан Золотоустий).

Церква вшановує пам’ять зачаття святого Йоана Предтечі 23 вересня, різдва – 24 червня, усікновення – 29 серпня, віднайдення Чесної Голови (перше і друге) 24 лютого і (третє) 25 травня. У цій книзі ми зібрали описи всіх тих торжеств у двох днях, так, у день 24 червня подаємо житіє святого Йоана Хрестителя від народження до хрещення Ісуса Христа, а в день 29 серпня – усікновення та історію віднайдення його святих мощей.

Нинішній празник називається Собор. Від найдавніших часів у цей день вірні збиралися громадою у церкві, щоб ушанувати пам’ять пророка і Предтечі Йоана. Над Йорданом стояла величава Богоявленська церква; в Севастії, де, згідно з переданням, поховані були мощі св. Йоана, в Антіохії, де хоронилася його права рука, перенесена опісля до Царгорода (29 серпня), і по всіх усюдах народ в молитвах своїх величав Господа, котрий прославив святого Хрестителя. Тому-то день цей через велелюдне зібрання вірних називається Собором. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

19.01.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над Святим Богоявленням ГНІХ

Богоявлення Господнє 
 

Знаємо, що в час Хрещення Ісуса Христа до Йордану приходило чимало людей – очікували, щоб Йоан охрестив їх, бо хотіли очиститися від своїх гріхів. Ця вода немовби змивала весь той бруд, усі переступи та гріхи. Коли Христос прийшов на хрещення до Йоана, то Йордан був уже повний цих змитих гріхів. І Христос входить в ту просякнуту гріхом воду, переповнену гріховністю людей, які були перед Ним. 

Саме входження Христа показує нам, наскільки наш Бог входить у всі наші грішні ситуації, у наші проблеми, труднощі, у наші біди й клопоти. Дуже важливо пам’ятати, що Господь чекає на нас і коли ми очищені, переображені, перемінені, і коли приходимо до Нього брудні від гріха, і коли звертаємося зі своїми проблемами й труднощами.

Бог приходить у все це й перемінює, переображує його своїм буттям. Тож уміймо приймати нашого Бога, уміймо зустрічатися з нашим Господом як у стані благодаті, так і в найбільших наших бідах, труднощах і проблемах!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР 

18.01.2017р. Б. / Навечір’я Богоявлення Господнього; Cвятих мучеників Теопемпта і Теони; Преподобної Синклитикії; Cвятого пророка Міхея; Преподобної матері Аполінарії

Навечір’я Богоявлення Господнього

Тропар, гл. 4: Повернулася назад колись ріка Йордан під плащем Єлисеєвим,* коли вознісся Ілля,* і розділилися води обабіч,* і сталась сушею дорога, що була мокрою* – в образ воістину хрещення,* яким ми пливуче русло життя проходимо.* Христос явився у Йордані освятити води. 

Кондак, глас 4: У струях днесь Йорданових був Господь,* каже Йоанові:* Не бійся мене хрестити,* я бо прийшов спасти Адама первозданного. 

Сьогодні свята Церква приготовляє нас до великого празника Богоявлення, що пригадує нам те хрещення, котре уділяв святий Йоан Хреститель на знак покаяння за гріхи. Те хрещення не було ще таким, яким воно є зараз, тобто не було воно таїнством, бо Ісус Христос встановив його згодом, коли сказав до своїх учнів: “Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: хрестячи їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа” (Мт. 28, 19). У цей день ми постимо. Всюди відправляються Царські часи, а потім Божественна літургія святого Василія Великого з вечірнею, після чого біля церкви відбувається велике водосвяття. Якщо навечір’я випадає в суботу або в неділю, то Царські часи відправляться в п’ятницю, а в навечір’я служиться Божественна літургія святого Йоана Золотоустого, потім вечірня і освячення води. 

У давні часи в цей день святили воду для хрещення оглашенних. Вірні постять в цей день аж до освячення води, а ввечері, відмовивши молитву, сідають до спільної вечері. Після вечері читайте, дорогі браття і сестри, ці слова. Розважайте добре про велику любов Спасителя, який задля нашого добра і вічного щастя готується прийняти хрещення з рук св. Йоана. Чи гідні ми такої любови, яку дає нам Ісус Христос? Чи серце наше розкаяне, чи воно чисте, безгрішне? А може, за всі ласки, за всю Божу опіку ми віддячуємо гріхом, злобою і всякою нечистотою? Дорогі браття, очистімо серця наші, згадаймо про душу, згадаймо всі наші нещастя і біди. Страждаємо тут, бідуємо, але хіба і там, після смерти, чекає нас вічна мука? Від нас це залежить, від життя нашого. Ліпше нам бути з Ісусом, з Його благодаттю, ніж з гріхом. Пам’ятаймо про душу, пам’ятаймо про вічність! 

І ще про одне мусимо тут згадати. Є у нас звичай ходити в цей день щедрувати. Звичай сам в собі красний, лишень треба вважати, щоби щедрівка та відбувалася без гріха. Бо злим було б приготуванням до такого великого свята, якщо б щедрівники забули про тверезість, або якщо б співали щедрівки такі, які ще часом на сором і ганьбу можна почути, – безстидні і пусті. Щедрівка має бути молитвою; голоси щедруючих повинні заохочувати до благочестя. Пам’ятаймо про те. І нехай також ніхто в той вечір не бере до рота горілки. Бо ангел благословення Божого не вступить до хати, в якій вселився диявол п’янства. Пам’ятаймо про це! 

__________
У той самий день

Cвятих мучеників Теопемпта і Теони

Тропар, гл. 4: Мученики Твої, Господи, * у страданнях своїх прийняли вінці нетлінні від Тебе, Бога нашого. * Мавши бо кріпость Твою, вони мучителів подолали, * сокрушили і демонів зухвальства безсильні. * їх молитвами спаси душі наші. 

Кондак, гл. 2: Теопемпт явився святителем сущих удолі разом із утвердженим і з страждальцем, який мучителям, що спротиву не терпіли, вражаються, Тобі радуючись взивали: почитаю Єдиного, Який поховав у Йорданських хвилях прогрішення земнородних. 

Було це в часи страшного і лютого переслідування християн за імператора-нелюда Диоклетіяна. В Киликії було ув’язнено і приведено на суд імператора святого Теопемпта, єпископа. Імператор погрожував йому найтяжчими муками, якщо не зречеться Христа, однак святий у відповідь на це став уголос величати свого Спасителя. Розлючений імператор наказав вкинути святого мученика в розпалену піч, але вогонь не чіпав Його одежі, а святий Теопемпт серед полум’я співав величальну пісню на честь Господа і Бога свого. 

Тоді мучитель велів замкнути його в темній в’язниці, де слуга Божий просидів 22 дні. І знову взяли його на муки. Імператор наказав виколоти йому праве око, та Господь чудесним способом зцілив свого слугу. І ось став перед царем один поганин, чародій на ім’я Теона, і сказав, що дасть Теопемптові таку отруту, від якої той враз помре. Імператор погодився на це. А святий мученик, повний уповання на Бога, взяв келих в руки і згадав слова Спасителя: “Ось я даю вам владу наступати на зміїв, скорпіонів і на всю ворожу силу – й ніщо вам не пошкодить” (Лк. 10, 19), – перехрестив отруту, випив і показав на собі силу Бога, бо отрута йому зовсім не нашкодила. Тоді Теона пізнав Божу правду, припав до ніг святого мученика і голосно сказав: “Великий е Бог християнський, знайте всі, що відтепер я вірую в Ісуса!” Розлючений мучитель велів кинути їх до в’язниці, де святий Теопемпт охрестив Теону і дав йому ім’я Сисиній, тобто сповнений розумом. 

Наступного дня були нові муки і нові чуда. Святого Теопемпта прибили до хреста, та гаки самі відпали, кидали його з висоти головою вниз на каміння, а святий легко ставав на ноги. І врешті мечем було відрубано йому голову, а Теону живцем закопано в яму. По їх смерті навернулися чотири мужі з особистої царської сторожі. Всіх їх, з родинами і слугами (а слуг мали вони дуже багато, бо були то люди багаті) числом 1003 осіб, поставлено в Никомидії на суд Диоклетіяна і 7 лютого стято мечем. Сталося це близько 290 року. 

__________
У той самий день

Преподобної Синклитикії

Тропар, гл. 8: В Тобі, мати, дбайливо зберігся образ, * бо, прийнявши хрест, Ти пішла слідом за Христом * і ділом навчала Ти погорджувати тілом, бо воно проминає, * а дбати про душу – єство безсмертне. * Тим-то з ангелами разом радується, * преподобна Синклітикіє, дух твій. 

Кондак, гл. 5: Постників перевершила ти терпінням болістей, на небі насолоджуєшся в обителі більшій і кращою зорею сповнилась ти, мужньо жорстим шляхом йдучи, перемогла сучасне і ангелам уподобилась ти і причащаєшся нині їхньої слави. 

Походила преподобна Синклитикія з Македонії, з дуже багатої і славної родини, котра згодом переїхала жити до Олександрії. З дитинства побожна та свята дівиця (а відзначалася вона великою красою) посвятилася службі Богові, в молитві, строгих постах і в найбільшій чистоті проводила молоді літа. Так само й один її брат, покинувши світ і світське життя, пішов в пустелю служити Богу і ніхто не знав, де, в якій печері він жив і коли Господь покликав його до себе. По смерті родичів свята Синклитикія роздала майно бідним, і зі своєю сліпою сестрою пішла в печеру, де жила у великім умертвленні і в строгих постах. Спала на голій землі, морила себе спрагою, а хліб їла з висівок. Дивуючись з її святого життя, стали горнутися до неї дівиці і жінки, що бажали посвятитися на службу Богові. Свята дівиця, в смиренні своїм, навіть не хотіла чути про те, щоб стати настоятелькою монастиря, але з часом пізнала Божу волю і так стала вона матір’ю монахинь. 

Для монахинь вона була прикладом всякої чесноти, а науки, які їм уділяла, були сповнені любови і глибокого смирення, її наймилішої чесноти. Вона часто говорила такі слова: “Віск топиться від вогню, а душа слабне від похвал і втрачає багато чеснот”. Господь Бог хотів дати її за взірець, як кожен з нас повинен терпеливо зносити .всякі допусти Божі і здатися на волю нашого Сотворителя. На старості, мала вона тоді 80 років, свята Синклитикія, з допусту Божого, тяжко захворіла і в невимовних муках страждала три з половиною роки. Хоч її тіло живцем відпадало, вона і далі, не нарікаючи, прославляла Господа. Перед смертю явилися їй хори ангелів і святих дівиць, й вона, сповнена радости, покликала всіх монахинь і сказала, що по трьох днях о такій-то годині помре. Що і сповнилося. Жила свята за часів Костянтина Великого. 

__________
У той самий день

Cвятого пророка Міхея

Маємо двох пророків з таким іменем. Пророка Міхея називаємо “першим”, щоб розрізнити його від другого, пам’ять якого вшановуємо 19 жовтня, і який жив на 150 літ пізніше. Святий Міхей “перший” пророкував усно, тобто своїх пророцтв не записував. Жив він у той самий час, що й пророк Ілля (його пам’ять вшановуємо 20 липня). Коли безбожний цар Ахав вибирався на війну з асирійцями, Міхей пророкував йому, що той загине, бо злий дух вселився у лжепророків, які намовляли Ахава йти на війну. Один з тих фальшивих пророків ударив за це святого Міхея в лице, а цар наказав замкнути пророка у в’язниці і годувати його лиш хлібом і поїти водою, доки він не повернеться з війни. Однак Ахав не повернувся; пророцтво сповнилося, міра царської злоби переповнилася. Про цю подію і про пророцтво святого Міхея Святе Письмо оповідає у Першій книзі Царів (гл. 22) і в Другій книзі Хронік (гл. 18). Діялося це близько 897 р. до Р. Хр. Згідно з переданням, святий пророк Міхей помер мученицькою смертю. 

__________
У той самий день

Преподобної матері Аполінарії

Антимій, опікун малолітнього імператора Теодосія Молодшого, мав дві дочки. Старшу опанував злий дух, а молодша на ім’я Аполінарія (дуже красива з лиця), була така побожна, що погордила світським життям і просила батька, аби дозволив їй відвідати Святу Землю і поклонитися місцям Христових страстей. Батько дав їй дозвіл на цю подорож і вислав її, з багатьма слугами та великими статками, в далеку дорогу. Прийшовши в Єрусалим, свята дівиця роздала все бідним, невільників відпустила на волю, а сама в монашій одежі пішла далеко в пустелю, де день і ніч молилася Богу, споживаючи лиш пальмове листя. Невдовзі від холоду, від вітрів і укусів ядовитих комах тіло її почорніло, а шкіра стала груба, як шкаралупа черепахи, так, що не можна було впізнати, чоловік то чи жінка. Тоді, за наказом ангела, посланого Богом, прибрала вона ім’я Доротей, і пішла в іншу пустелю, звану Скитом, де жило багато монахів під проводом святого Макарія (його пам’ять вшановуємо 19 січня). Вона попросила його, щоб прийняв її до монастиря. І так сталося. Ніхто не знав, що насправді вона жінка, всі дивувалися з її святого життя, сповненого важких умертвлень. Бог дав їй дар зцілення, і вона оздоровляла багатьох хворих і проганяла злих духів. 

Тимчасом її родичі прийняли Божу волю, однак не знали, де перебуває їх донька, хоч здогадувалися, що, певно, вона вибрала монаше життя. Коли стан їх старшої доньки погіршився, відправили вони її до святого Макарія в пустелю, з проханням помолитися над нею. Святий Макарій привів її до монаха Доротея, а властиво до Аполінарії, і та впізнала свою сестру, хоч не відкрилася перед нею. Ревною молитвою преподобна вигнала диявола з тіла своєї сестри, і та здорова повернулася додому. Перед смертю свята дівиця написала на стіні своєї келії ім’я – “Аполінарія”. Лиш після її смерти монахи дізналися, що Доротей насправді був жінкою, і повідомили про це Антимія, її батька. Бог прославив гріб святої багатьма чудами.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

17.01.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Євр.12,25–26; 13,22–25:  «Не відвертайтеся від того, хто промовляє»

У своєму житті ми чуємо щодня багато різних слів, звуків, до багатьох речей звикаємо. Наприклад, якщо живемо у будинку, поряд із яким їздить трамвай, то за якийсь час звикаємо до шуму, з яким він вкотре проїжджає. Так само звикаємо до іншого у своєму житті. До того, що маємо поїсти, піти на працю, відвідати батьків. Навіть піти до храму чи помолитись для нас стає звичкою. Як також звикаємо до чиїхось зауважень, можливо, не раз і прикрих. За таким нашим звичним усталеним життям криється небезпека, що ми не почуємо Бога, який повсякчас до нас промовляє через усі обставини нашого життя. 

Важливо вдивлятися і вслухатися в усі обставини нашого життя, що не відбувалось і що б не діялось. Бо цілковито через усе це Бог хоче нам щось сказати. Повсякчас стараймось за всіма подіями, людьми і обставинами, які є в нашому житті, побачити і почути Бога, бо Він постійно промовляє до кожного з нас.

*** 

Мр.10,2-12:  «Що, отже, злучить Бог, людина хай не розлучає»

У сучасному світі часто трапляється, що особи, які взяли церковний шлюб, розходяться, а потім починають жити з іншими особами без шлюбу. Найчастіше в таких випадках лунають закиди до Церкви – чому вона така нечутлива до проблем цих осіб, а не раз і до Бога – чому Він такий жорстокий. 

Мусимо пам’ятати, що жорстокість ніколи не була й не може бути рисою Бога, адже Бог є любов, а відтак – ні рисою його Церкви, бо Вона – його Наречена. І принцип, за яким Бог підтримує на життєвій дорозі тих, які взяли шлюб у Церкві, такий: коли Господь благословив мій намір жити до кінця свого життя з тою особою, якій я присягаю, то Він потім дає мені сили для цього. 

Адже, по-перше, сам Бог дає мені цю особу, і важливо пам’ятати, що це не випадковість, по-друге, Він серйозно сприймає мої наміри, саме тому хоче бути Тим, Хто опікується нашим подружжям, а по-третє, уділяє благодать жити разом, якою помножуються мої зусилля. Саме тому Церква виступає за нерозривність подружжя, що вказує на Божі плани саме щодо цих двох осіб, яким Господь дає свою благодать для спільного життя. 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

17.01.2017р. Б. / Собор святих сімдесяти апостолів; Преподобного отця Теоктиста

Собор святих сімдесяти апостолів

Тропар, гл. 3: Апостоли святі, моліть милостивого Бога, * щоб відпущення прогрішень подав душам нашим. 

Кондак, гл. 2: Лик Христових сімдесяти учеників, вірні, в піснях восхвалімо. Вони бо навчили нас почитати Тройцю нероздільну і надалі залишаються світильниками божественної віри. 

Крім дванадцяти апостолів, Спаситель вибрав на третій рік свого публічного життя ще й сімдесятьох учнів, щоби вони голосили всюди Його науку. Прекрасно описує це в десятій главі свого Євангелія св. євангелист Лука: 

“Після цього Господь призначив сімдесят двох інших і послав їх перед собою в кожне місто й місце, куди сам мав прийти. Він до них промовив: «Жнива великі, а робітників мало. Просіть, отже, Господа жнив, щоб послав робітників на свої жнива. Ідіть, ось я вас посилаю, як ягнят між вовки»” (Лк. 10, 1-3). І дав їм Господь велику владу і силу й сказав: “Хто слухає вас, мене слухає; а хто гордує вами, мною гордує; а хто гордує мною, гордує тим, хто послав мене” (Лк. 10, 16). “Повернулись сімдесят два з радістю, кажучи: «Господи, навіть і біси коряться нам з-за твого імени»” (Лк. 10, 17). А Спаситель між іншими сказав їм: “...не радійте тому, що духи вам коряться, але радійте тому, що ваші імена записані на небі” (Лк. 10, 20). 

Пам’ять цих сімдесятьох учнів Христових, яких також називають апостолами, свята Церква вшановує окремо, про що згодом прочитаємо в цій книзі. Слід зауважити, що в часі свого проповідництва Спаситель мав ще більше учнів, бо, за словами апостола Павла, Ісус Христос по воскресінні: “...з’явився Кифі, потім дванадцятьом; опісля ж з’явився Він більш, як п’ятистам братів разом” (1 Кор. 15, 5-6). 

__________
У той самий день

Преподобного отця Теоктиста

Тропар, гл. 8: В Тобі, отче, дбайливо зберігся образ, * бо, прийнявши хрест, Ти пішов слідом за Христом * і ділом навчав Ти погорджувати тілом, бо воно проминає, * а дбати про душу – єство безсмертне. * Тим-то з ангелами разом радується, * преподобний Теоктисте, дух твій. 

Кондак, гл 1: Випас ти боговгодно стадо Христове сопілкою слова, богоносний Теоктисте, на паші безстрастя, приводячи її спасенною до життя Богові, до Якого і відійшов ти, прийнявши достойну плату за труди. Слава Тому, Хто дав тобі силу, слава Тому, Хто вінчав тебе, слава Тому, Хто вчиняє через тебе всім зцілення. 

Святий Теоктист жив близько 403 р. за часів імператора Теодосія Молодшого (царствував 408-450 рр.). Родом святий був з Єраполя у Вірменії. Він посвятився монашому життю в монастирі в Кукумі Сикелійській, де був ігуменом. Помер у глибокій святості на 84 році життя. Ім’я Теоктист означає “Богом сотворений.” 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

16.01.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Євр.11,17–23; 27–31:  «Вірою Авраам, поставлений на пробу, приніс у жертву Ісаака»

У цьому апостольському читанні багато разів подано приклади того, як через віру біблійних осіб Бог діє в історії. Як Бог діяв через віру серед вибраного народу у Старому Завіті, так само проявляв себе і в часі Нового Завіту, так діє і тепер. 

Загалом у житті кожного з нас є цей вибір: або ми живемо вірою, покладаючись на Бога, і тоді живемо чесно, справедливо, свято, або ми не живемо вірою, і тоді живемо грішно, неправедно, без Бога. 

Віра – це не є щось стале, яке ми раз і назавжди в собі сформували, розвинули і маємо впродовж усього життя. Віра – щось завжди динамічне, вона або зростає, або занепадає в конкретних обставинах нашого життя. Тому наша віра – це показник якості наших стосунків із Богом.

***

Мр.9,42–10,1:  «І коли твоя рука спокушає тебе, відітни її»

Нас може дивувати такий ригоризм, така категоричність Ісуса Христа: відтяти руку, ногу, вирвати око… Чому так? Саме такими словами Христос підкреслює преважливу річ, про яку ми дуже часто забуваємо. Святі отці про це дуже добре кажуть: «Диявол криється в малих речах». Великі погані речі ми боїмося робити, бо усвідомлюємо, що це гріх. Віруюча особа не може собі навіть уявити, що вона зможе вкрасти, зрадити чоловіка чи дружину, зробити комусь очевидну шкоду, тим паче вбити іншу людину. Але диявол і не планує спокушати християнина відразу до таких гріхів. 

Образно кажучи: п’ятдесят малих гріхів – один великий. Часто диявол підсуває нам якісь маленькі речі, які ми робимо спокійно, бо «так роблять інші», бо «я не маю іншого виходу». І ці маленькі речі становлять тоді наше велике грішне життя. Тому Господь і вказує нам на цю категоричність і радикальність: якщо ми в малих речах вірні Богові, то й у великих будемо вірні. Якщо ми в малих речах будемо беззастережно вибирати Божий напрямок і йти за Господом, то ми до Нього прийдемо. А якщо в малих речах будемо звертати з Божого шляху, то прийдемо туди, де Його нема. Тому будьмо радикальні, будьмо вірні Богові в малому. Тоді Господь дасть сили бути вірними у великому й бути з Ним у Царстві Небесному.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

16.01.2017р. Б. / Cвятого отця нашого пророка Малахії; Cвятого мученика Гордія

Cвятого отця нашого пророка Малахії

Тропар, гл. 2: Провістив ти, пророче Малахіє богомудрий, страшний день пришестя Христового і усунення закону передрік єси, мовлячи: прийде воістину Господь, якого ми радісно шукали у храмі. Нині ж молися Йому, щоб спас душі наші. 

Кондак, гл. 4: Пророцтва даром багатіючи, пророче, ти провістив явно світу спасіння і пришестя Христове, сяянням якого просвітився світ. 

Великий у милосерді своїм Бог посилав народові ізраїльському пророків, щоб вели непевних синів народу того до покаяння. Останнім з тих пророків був святий Малахія, родом з краю покоління Завулон. Він народився після повернення жидів з вавилонської неволі і проповідував за 400 літ до приходу Ісуса Христа. Слово “Малахія” означає Ангел Божий. Пророцтво св. Малахії, записане в трьох главах. У першій він картає жидівський народ за невдячність Богові і погрожує карами священикам, що приносили осквернені, огидні, згідно з законом Мойсея, жертви: “Син шанує батька, а слуга господаря, коли ж я батько, то де моя пошана? Коли я господар, де страх передо мною? – каже Господь сил до вас” (Мал. 1, 6). А про тодішніх священиків у пророцтві св. Малахії читаємо таке: “Не довподоби ви мені стали, – говорить Господь сил, – і не милі мені приноси з рук ваших. Бо від сходу сонця аж до його заходу між народами велике моє ім’я, і на кожнім місці моєму імені приноситься кадило й чиста жертва” (Мал. 1, 10-11). 

У другий главі пророк Малахія виступає проти тих, що розводяться з жінками або беруть жінок серед поган. Третя глава передбачає прихід святого Йоана Предтечі і прихід самого Спасителя: “Оце я посилаю гінця мого, й він приготує дорогу передо мною, і Господь, що ви його шукаєте, прийде негайно у храм свій. Ангел союзу, що ви його бажаєте, – ось він іде, – говорить Господь сил” (Мал. 3, 1). Крім того, тут описано день останнього суду і дана обіцянка, що перед судом прийде на світ св. пророк Ілля, щоб навернути заблуканих до Господа. Опис страшного суду дуже вражаючий: “Бо ось надходить день, неначе піч палає. Тоді всі горді й усі злочинці будуть – солома, і спалить їх той день, що прийде, – говорить Господь сил, – і не зоставить їм ні кореня ні вітки” (Мал. 3, 19). Однак той день буде радісним для праведних, бо, як читаємо в пророцтві святого Малахії: “Для вас же, що боїтеся імени мого, зійде сонце правди, і в його промінні буде спасіння. Ви вийдете вистрибом, немов на випасі телята, і безбожників топтатимете, бо вони будуть, наче попіл, у вас під ногами того дня, що я готую, – говорить Господь сил” (Мал. 3, 20-21). 

__________
У той самий день

Cвятого мученика Гордія

Тропар, гл. 4: Мученик Твій, Господи, Гордій,* у стражданнях своїх прийняв вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого,* мавши бо кріпость Твою, він мучителів подолав,* сокрушив і демонів зухвальства безсильні.* Його молитвами спаси душі наші. 

Кондак, гл. 8: У стражданнях непорушного воїна і в тортурах непереможного вінценосця, Гордія всі восхвалимо, зорю сходу велику воістину возсіявшу і божественну окрасу мучеників Христових. 

Житіє цього великого мученика описує нам святий Василій Великий. Було то за часів мучителя християн, жорстокого Ліцинія. Тяжко страждала тоді Церква Христова; лютий кровопивця, щоб знищити християнство, заборонив під карою смерти вірити в Ісуса Христа, а наказав поставити всюди кам’яні й дерев’яні боввани і віддавати їм божеську честь. Його посіпаки грабували християнські доми, забирали в невинних людей майно, вбивали жінок і дітей; не мали вони милосердя до молодих, ані встиду перед старшими. В’язниці були переповнені, доми покинуті, натомість ліси і пустелі повні нещасний людей, виною яких було лиш те, що вірили в Ісуса Христа. Зруйновані святині, перекинуті престоли, замордоване духовенство – пекло ликувало.

Жив тоді в місті Кесарії сотник царського війська, красивий, багатий і всіма люблений християнин Гордій. Той, бачачи страждання святої Церкви, сховався в пустелі. Читаючи Святе Письмо, запалав він незвичайною спрагою пролити свою кров за Христову віру. Одного разу, коли в Кесарії відбувалися кінні перегони, на котрі зібралася маса народу (бо було то свято поганського божка війни), серед натовпу посеред площі (арени) став зарослий чоловік, з розкуйовдженим волоссям, в подертій, майже гнилій, одежі і. сильним голосом закричав: “Ось я, що знайшовся для тих, котрі мене шукали!” Усі здивувалися, а святий мученик, доставлений до присутнього там управителя міста, сказав, хто він є і чому повернувся з пустелі: “Тепер байдуже мені до ваших засудів проти християн, я прилюдно визнаю Спасителя мого, Ісуса Христа. А коли почув я, що ти, управителю, найбільше мучиш християн, то навмисне прийшов сюди, щоб віддати душу свою за святу віру. Один є Бог, Сотворитель неба і землі, Бог християнський!” Розлючений мучитель віддав його на найтяжчі муки, а святий Гордій в тих стражданнях лиш голосно молився словами псалма: “Господь мені помічник і не боюся, що вчинить зі мною людина”. І сам ще говорив катам: “Рвіть моє тіло, січіть, як хочете, надії моєї не вирвете в мене. Чим більші будуть муки, тим більша буде нагорода небесна. Рани ті в день воскресіння будуть моєю прикрасою!” Коли ж мучитель став йому обіцяти всілякі почесті і достатки, аби лиш зрікся Христової віри, то святий Гордій спитав його: “Чи можеш мені дати щось ціннішого, як царство небесне?” Тоді суддя наказав стяти його мечем. Родичі і знайомі оточили святого мученика і просили, щоб спасав своє молоде життя і бодай про людське око зрікся Христа. А він відповів їм так: “Як може язик мій зректися того, хто мене сотворив? Та ж тоді сонце мені не світило б, а земля пожерла б мене! Ви помиляєтеся; трудно ошукати Господа Бога, бо той з уст наших судить нас, а хто зречеться Спасителя перед людьми, того Він зречеться перед Отцем своїм. Що радите ви мені? Бога зректися і задля нужденного життя дочасного стягнути на себе вічний осуд? Радше ви взивайте голосно, що Ісус наш і Господь во славі є у Бога Отця!”

З великою радістю, з молитвою на устах дав святий Гордій голову свою під меч і удостоївся мученицької смерти. Було то 319 р. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

15.01.2017р. Б. / Cвятого отця нашого Сильвестра, папи Римського

Cвятого отця нашого Сильвестра, папи Римського

Тропар, гл. 4: Правилом віри і образом лагідности,* учителем повздержности явила Тебе Твоєму стаду всіх речей істина.* Ради цього придбав Ти смиренням високе, убогістю – багате,* отче, священноначальнику Миколаю.* Моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші. 

Кондак, гл. 4: Серед священиків явився ти священиком Царя і Бога, богоносний, постникам співбесідником був, тому й радуєшся нині з ликами ангельськими, отче, радуючись в небесах, Сильвестре, славний пастирю, спасай тих, що з любов'ю звершують пам'ять твою. 

Минало вже близько триста літ з часу, коли Спаситель приніс на землю науку святого Євангелія. І триста літ лилася кров мучеників і тривали жорстокі переслідування християн. Тоді то в Римі, в головному місті великої, світом правлячої держави народився святий Сильвестр. Батько його Руфин помер скоро, хлопця виховала матір, Юста, жінка дуже благочестива, котра довірила хлопця опіці одного богобоязливого священика на ім’я Кирина. Сильвестр уже в молодому віці був повен християнських чеснот, особливо ж опікувався хворими і хоронив тіла святих мучеників. До Риму в той час прибув з Антіохії святий Тимотей, єпископ. Він замеш-кав у домі Сильвестра і впродовж року проповідував у Римі слово Боже, аж поки не схопили його посіпаки мучителя, старости Тарквинія, поставили перед судом і замучили на смерть. Сильвестр поховав тіло святого мученика, за що його також схопили і привели на суд Тарквинія. Той був переконаний, що святий Тимотей мав великі гроші і вимагав у Сильвестра відкрити, де вони заховані, погрожуючи муками. Святий відповів йому, що мук не боїться, і напророкував старості, що той вже цієї ночі помре. Розлючений Тарквиній наказав кинути святого Сильвестра у в’язницю. Коли ж увечері мучитель сів до вечері, то вдавився остяком риби і нагло помер. Слуги, налякані цим, випустили святого Сильвестра з в’язниці на волю. 

На престолі святого Петра перебував тоді папа Мелтіяд (311-314). Він висвятив святого Сильвестра на 80-ому році його життя на священика. За імператорів Диоклетіяна і Максиміяна настало криваве переслідування християн, тоді мученицькою смертю загинув святий папа Мелтіяд. На його місце одноголосно вибрали святого Сильвестра, як 33-ого з ряду наслідника святого Петра. Сталося це 314 р. 

Для християн мали настати веселіші часи. На царському престолі сів Костянтин Великий, тоді ще поганин, однак далекий від того, щоб переслідувати християн. Коли він походом рушив проти свого ворога Максентія, йому перед битвою у сні явився Ісус Христос, з сяючим хресним знаменем, на якому були виписані слова: “Цим переможеш!” Вже тоді Костянтин пізнав (докладніше про це прочитаємо в його житії, що припадає на 21 травня), що віра Христова є єдино правдива, однак, згідно з тодішнім звичаєм, відклав хрещення на пізніше. З допусту Божого, усе тіло імператора покрила проказа. Лікарі радили йому скупатися в крові малих дітей, та плач бідних матерів зворушив його серце і він не погодився на таке лікування. Завдячуючи цьому, явилися йому (згідно з переданням) у сні святі апостоли Петро і Павло і сказали, аби покликав до себе папу Сильвестра, що переховується від мучителів у горах Сорактес, а той вже покаже йому іншу, зцілюючу купіль. Святий Сильвестр справді переховувався, бо в часі відсутности Костянтина, римські урядники самовільно мучили християн, особливо священиків і єпископів. 

Прийшовши до Костянтина, святий Сильвестр навчав його, що правдиво зцілюючою купіллю є таїнство хрещення, він зворушив його серце і привів до цілковитого пізнання правди. Бог чудесно зцілив Костянтина, й імператор став ревним ісповідником правдивої віри, а за його прикладом пішли дворяни і народ. Костянтин зводив церкви і добрими ділами заслуговував собі на небо. Радість прийшла до християн, з підземельних печер хрест Христовий вийшов на поверхню землі, Ім’я Спасителя перемогло поганство.

Жиди, ті вічні вороги християнської віри, стали намовляти Костянтина, щоб він, увірувавши в єдиного Бога, покинув віру в Ісуса Христа, котрий помер на хресті негідною, згідно з тодішніми уявленнями, смертю. Імператор, за порадою папи Сильвестра, наказав старшинам жидівської громади явитися в палату, а святий Сильвестр з книг Старого Завіту довів їм, що Месія, Ісус Христос, уже прийшов у світ. Тоді один жидівський чарівник на ім’я Замврій попросив привести сильного вола і сказав, що крикне йому у вухо Ім’я Бога свого, і віл одразу ж згине, бо хто Ім’я Боже почує, той не може жити. І справді, силою диявола вчинив це, бо віл упав неживий. Святий Сильвестр сказав жидові, щоб тепер він Іменем Божим воскресив того вола, та жид не міг цього зробити. Тоді святий Сильвестр помолився, призвав голосно Ім’я Ісуса, і віл підвівся, живий і здоровий. Жиди, збентежені чудом, припали до ніг святого папи й увірували в Бога християн і прийняли св. хрещення. 

Папа Сильвестр управляв паствою Христовою мудро і з любов’ю. А коли Арій почав ширити свою єресь і в Нікеї зібрався Перший Вселенський Собор (325 р.), на якому було засуджено аріян, святий Сильвестр, через слабкість, не міг сам поїхати туди і, як видимий глава Церкви, провадити Собор, тому послав двох своїх делегатів, Вита і Вінкентія. Того ж року він зібрав у Римі багатьох єпископів й урочисто затвердив усе, що задля добра і чистоти святої католицької і апостольської Церкви було вирішено на Нікейському Соборі. Він увів в управління Церквою багато поліпшень, а священикам заборонив займатися торгівлею, роздавав убогим милостиню і всім радив спасатися через діла милосердя. Помер святий папа Сильвестр у великій святості 31 грудня 325 р. Понтифікат його тривав 21 рік, 10 місяців і 11 днів. Це був лиш третій папа, що помер природною смертю. Тридцять його попередників, що засідали на престолі святого Петра, померли мученицькою смертю, всі вони своїм життям дали свідчення за Христову віру. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР