Навечір’я Богоявлення Господнього
Тропар, гл. 4: Повернулася назад колись ріка Йордан під
плащем Єлисеєвим,* коли вознісся Ілля,* і розділилися води обабіч,* і
сталась сушею дорога, що була мокрою* – в образ воістину хрещення,* яким
ми пливуче русло життя проходимо.* Христос явився у Йордані освятити
води.
Кондак, глас 4: У струях днесь Йорданових був Господь,* каже Йоанові:* Не бійся мене хрестити,* я бо прийшов спасти Адама первозданного.
Сьогодні свята Церква приготовляє нас до великого празника
Богоявлення, що пригадує нам те хрещення, котре уділяв святий Йоан
Хреститель на знак покаяння за гріхи. Те хрещення не було ще таким, яким
воно є зараз, тобто не було воно таїнством, бо Ісус Христос встановив
його згодом, коли сказав до своїх учнів: “Ідіть, отже, і зробіть учнями
всі народи: хрестячи їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа” (Мт. 28, 19).
У цей день ми постимо. Всюди відправляються Царські часи, а потім
Божественна літургія святого Василія Великого з вечірнею, після чого
біля церкви відбувається велике водосвяття. Якщо навечір’я випадає в
суботу або в неділю, то Царські часи відправляться в п’ятницю, а в
навечір’я служиться Божественна літургія святого Йоана Золотоустого,
потім вечірня і освячення води.
У давні часи в цей день святили
воду для хрещення оглашенних. Вірні постять в цей день аж до освячення
води, а ввечері, відмовивши молитву, сідають до спільної вечері. Після
вечері читайте, дорогі браття і сестри, ці слова. Розважайте добре про
велику любов Спасителя, який задля нашого добра і вічного щастя
готується прийняти хрещення з рук св. Йоана. Чи гідні ми такої любови,
яку дає нам Ісус Христос? Чи серце наше розкаяне, чи воно чисте,
безгрішне? А може, за всі ласки, за всю Божу опіку ми віддячуємо гріхом,
злобою і всякою нечистотою? Дорогі браття, очистімо серця наші,
згадаймо про душу, згадаймо всі наші нещастя і біди. Страждаємо тут,
бідуємо, але хіба і там, після смерти, чекає нас вічна мука? Від нас це
залежить, від життя нашого. Ліпше нам бути з Ісусом, з Його благодаттю,
ніж з гріхом. Пам’ятаймо про душу, пам’ятаймо про вічність!
І ще
про одне мусимо тут згадати. Є у нас звичай ходити в цей день щедрувати.
Звичай сам в собі красний, лишень треба вважати, щоби щедрівка та
відбувалася без гріха. Бо злим було б приготуванням до такого великого
свята, якщо б щедрівники забули про тверезість, або якщо б співали
щедрівки такі, які ще часом на сором і ганьбу можна почути, – безстидні і
пусті. Щедрівка має бути молитвою; голоси щедруючих повинні заохочувати
до благочестя. Пам’ятаймо про те. І нехай також ніхто в той вечір не
бере до рота горілки. Бо ангел благословення Божого не вступить до хати,
в якій вселився диявол п’янства. Пам’ятаймо про це!
У той самий день
Cвятих мучеників Теопемпта і Теони
Тропар, гл. 4: Мученики Твої, Господи, * у страданнях
своїх прийняли вінці нетлінні від Тебе, Бога нашого. * Мавши бо кріпость
Твою, вони мучителів подолали, * сокрушили і демонів зухвальства
безсильні. * їх молитвами спаси душі наші.
Кондак, гл. 2: Теопемпт явився святителем сущих удолі
разом із утвердженим і з страждальцем, який мучителям, що спротиву не
терпіли, вражаються, Тобі радуючись взивали: почитаю Єдиного, Який
поховав у Йорданських хвилях прогрішення земнородних.
Було це в часи страшного і лютого переслідування християн за
імператора-нелюда Диоклетіяна. В Киликії було ув’язнено і приведено на
суд імператора святого Теопемпта, єпископа. Імператор погрожував йому
найтяжчими муками, якщо не зречеться Христа, однак святий у відповідь на
це став уголос величати свого Спасителя. Розлючений імператор наказав
вкинути святого мученика в розпалену піч, але вогонь не чіпав Його
одежі, а святий Теопемпт серед полум’я співав величальну пісню на честь
Господа і Бога свого.
Тоді мучитель велів замкнути його в темній
в’язниці, де слуга Божий просидів 22 дні. І знову взяли його на муки.
Імператор наказав виколоти йому праве око, та Господь чудесним способом
зцілив свого слугу. І ось став перед царем один поганин, чародій на ім’я
Теона, і сказав, що дасть Теопемптові таку отруту, від якої той враз
помре. Імператор погодився на це. А святий мученик, повний уповання на
Бога, взяв келих в руки і згадав слова Спасителя: “Ось я даю вам владу
наступати на зміїв, скорпіонів і на всю ворожу силу – й ніщо вам не
пошкодить” (Лк. 10, 19), – перехрестив отруту, випив і показав на собі
силу Бога, бо отрута йому зовсім не нашкодила. Тоді Теона пізнав Божу
правду, припав до ніг святого мученика і голосно сказав: “Великий е Бог
християнський, знайте всі, що відтепер я вірую в Ісуса!” Розлючений
мучитель велів кинути їх до в’язниці, де святий Теопемпт охрестив Теону і
дав йому ім’я Сисиній, тобто сповнений розумом.
Наступного дня
були нові муки і нові чуда. Святого Теопемпта прибили до хреста, та гаки
самі відпали, кидали його з висоти головою вниз на каміння, а святий
легко ставав на ноги. І врешті мечем було відрубано йому голову, а Теону
живцем закопано в яму. По їх смерті навернулися чотири мужі з особистої
царської сторожі. Всіх їх, з родинами і слугами (а слуг мали вони дуже
багато, бо були то люди багаті) числом 1003 осіб, поставлено в Никомидії
на суд Диоклетіяна і 7 лютого стято мечем. Сталося це близько 290 року.
У той самий день
Преподобної Синклитикії
Тропар, гл. 8: В Тобі, мати, дбайливо зберігся образ, *
бо, прийнявши хрест, Ти пішла слідом за Христом * і ділом навчала Ти
погорджувати тілом, бо воно проминає, * а дбати про душу – єство
безсмертне. * Тим-то з ангелами разом радується, * преподобна
Синклітикіє, дух твій.
Кондак, гл. 5: Постників перевершила ти терпінням
болістей, на небі насолоджуєшся в обителі більшій і кращою зорею
сповнилась ти, мужньо жорстим шляхом йдучи, перемогла сучасне і ангелам
уподобилась ти і причащаєшся нині їхньої слави.
Походила преподобна Синклитикія з Македонії, з дуже багатої і
славної родини, котра згодом переїхала жити до Олександрії. З дитинства
побожна та свята дівиця (а відзначалася вона великою красою) посвятилася
службі Богові, в молитві, строгих постах і в найбільшій чистоті
проводила молоді літа. Так само й один її брат, покинувши світ і
світське життя, пішов в пустелю служити Богу і ніхто не знав, де, в якій
печері він жив і коли Господь покликав його до себе. По смерті родичів
свята Синклитикія роздала майно бідним, і зі своєю сліпою сестрою пішла в
печеру, де жила у великім умертвленні і в строгих постах. Спала на
голій землі, морила себе спрагою, а хліб їла з висівок. Дивуючись з її
святого життя, стали горнутися до неї дівиці і жінки, що бажали
посвятитися на службу Богові. Свята дівиця, в смиренні своїм, навіть не
хотіла чути про те, щоб стати настоятелькою монастиря, але з часом
пізнала Божу волю і так стала вона матір’ю монахинь.
Для монахинь
вона була прикладом всякої чесноти, а науки, які їм уділяла, були
сповнені любови і глибокого смирення, її наймилішої чесноти. Вона часто
говорила такі слова: “Віск топиться від вогню, а душа слабне від похвал і
втрачає багато чеснот”. Господь Бог хотів дати її за взірець, як кожен з
нас повинен терпеливо зносити .всякі допусти Божі і здатися на волю
нашого Сотворителя. На старості, мала вона тоді 80 років, свята
Синклитикія, з допусту Божого, тяжко захворіла і в невимовних муках
страждала три з половиною роки. Хоч її тіло живцем відпадало, вона і
далі, не нарікаючи, прославляла Господа. Перед смертю явилися їй хори
ангелів і святих дівиць, й вона, сповнена радости, покликала всіх
монахинь і сказала, що по трьох днях о такій-то годині помре. Що і
сповнилося. Жила свята за часів Костянтина Великого.
У той самий день
Cвятого пророка Міхея
Маємо двох пророків з таким іменем. Пророка Міхея називаємо
“першим”, щоб розрізнити його від другого, пам’ять якого вшановуємо 19
жовтня, і який жив на 150 літ пізніше. Святий Міхей “перший” пророкував
усно, тобто своїх пророцтв не записував. Жив він у той самий час, що й
пророк Ілля (його пам’ять вшановуємо 20 липня). Коли безбожний цар Ахав
вибирався на війну з асирійцями, Міхей пророкував йому, що той загине,
бо злий дух вселився у лжепророків, які намовляли Ахава йти на війну.
Один з тих фальшивих пророків ударив за це святого Міхея в лице, а цар
наказав замкнути пророка у в’язниці і годувати його лиш хлібом і поїти
водою, доки він не повернеться з війни. Однак Ахав не повернувся;
пророцтво сповнилося, міра царської злоби переповнилася. Про цю подію і
про пророцтво святого Міхея Святе Письмо оповідає у Першій книзі Царів
(гл. 22) і в Другій книзі Хронік (гл. 18). Діялося це близько 897 р. до
Р. Хр. Згідно з переданням, святий пророк Міхей помер мученицькою
смертю.
У той самий день
Преподобної матері Аполінарії
Антимій, опікун малолітнього імператора Теодосія Молодшого, мав
дві дочки. Старшу опанував злий дух, а молодша на ім’я Аполінарія (дуже
красива з лиця), була така побожна, що погордила світським життям і
просила батька, аби дозволив їй відвідати Святу Землю і поклонитися
місцям Христових страстей. Батько дав їй дозвіл на цю подорож і вислав
її, з багатьма слугами та великими статками, в далеку дорогу. Прийшовши в
Єрусалим, свята дівиця роздала все бідним, невільників відпустила на
волю, а сама в монашій одежі пішла далеко в пустелю, де день і ніч
молилася Богу, споживаючи лиш пальмове листя. Невдовзі від холоду, від
вітрів і укусів ядовитих комах тіло її почорніло, а шкіра стала груба,
як шкаралупа черепахи, так, що не можна було впізнати, чоловік то чи
жінка. Тоді, за наказом ангела, посланого Богом, прибрала вона ім’я
Доротей, і пішла в іншу пустелю, звану Скитом, де жило багато монахів
під проводом святого Макарія (його пам’ять вшановуємо 19 січня). Вона
попросила його, щоб прийняв її до монастиря. І так сталося. Ніхто не
знав, що насправді вона жінка, всі дивувалися з її святого життя,
сповненого важких умертвлень. Бог дав їй дар зцілення, і вона
оздоровляла багатьох хворих і проганяла злих духів.
Тимчасом її
родичі прийняли Божу волю, однак не знали, де перебуває їх донька, хоч
здогадувалися, що, певно, вона вибрала монаше життя. Коли стан їх
старшої доньки погіршився, відправили вони її до святого Макарія в
пустелю, з проханням помолитися над нею. Святий Макарій привів її до
монаха Доротея, а властиво до Аполінарії, і та впізнала свою сестру, хоч
не відкрилася перед нею. Ревною молитвою преподобна вигнала диявола з
тіла своєї сестри, і та здорова повернулася додому. Перед смертю свята
дівиця написала на стіні своєї келії ім’я – “Аполінарія”. Лиш після її
смерти монахи дізналися, що Доротей насправді був жінкою, і повідомили
про це Антимія, її батька. Бог прославив гріб святої багатьма чудами.
__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких
Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає".
Львів, Видавництво «Свічадо», 2013
Немає коментарів:
Дописати коментар