ВЧИТЕЛІ ЦЕРКВИ

На цій сторінці викладатиметься інформація про Вчителів Церкви та їхні богословські твори
==================================================================

 СВЯТА ТЕРЕЗА, Мала-квітка

Свята Тереза, Мала квітка

Джон Біверс

Присвячується 130-ій річниці з Дня Народження Св. Терези від Дитятка Ісуса і Українській Родині з нагоди Року Родини, проголошеного Єпископатом УГКЦ.

"Знаємо, що тим, які люблять Бога, - покликаним за Його постановою, усе співдіє на добро. Бо яких Він передбачив, тих наперед призначив, щоб були подібні до Образу Сина Його."  (Римлян 8:28)

"Краще, ніж будь-коли я розумію, що навіть найдрібніші речі у нашому житті керовані Богом."  (Св. Тереза від Дитятка Ісуса, листопад 1896р.)

Формування Святої

Вона прожила 24 роки, дев'ять з яких була звичайною непомітною монахинею. Померла у 1897 р., у 1925 була проголошена святою, а 19 жовтня 1997 року - Учителем Церкви. Є знаною на увесь світ, як між католиками, так і не католиками. Її статуї у скорому часі з'явилися у більшості католицьких храмів світу. Як і Св. Жанна д’Арк, Св. Тереза носить титул “Покровительки Франції”, і як Св. Франціск Ксаверський, - почесне звання “Головної покровительки усіх місіонерів”, і поруч з Катериною Сієнською та Терезою Авільською стала третьою жінкою-Вчителем Церкви.

Завдяки могутньому заступництву перед Богом, шанувальники Св. Терези визнають її “другим Св. Тадеєм”. Її заступницво є універсальним і поширюється на всіх: від простих християн до Римських Пап - люди усіх станів професій знають Св. Терезу та кличуть її на допомогу.

Які ж фактори вплинули на формування Св. Терези? Джон Біверс розглядає це питання у книзі “Формування святої”. Він також є автором попередньої біографії під назвою “Буря слави” та перекладу англійською мовою її автобіографії “Повість про одну душу”. Джон Біверс, як жоден інший автор, є великим авторитетом у дослідженні життя Малої Квітки.

Історія життя Св. Терези є дивом і чудом божественної ласки, уроком для всіх людей духовної величі. Прикладом того, як ту духовну велич можна досягти через досконалу любов до Бога і цілковиту посвяту усіх наших вчинків, навіть найменших, на Його більшу честь і славу...

ЧИТАТИ ДАЛІ або ЗАВАНТАЖИТИ КНИЖКУ (pdf+ocr,64st.,ukr,0,82Mb)

==================================================================

СВЯТИЙ ВАСИЛІЙ ВЕЛИКИЙ

	Передмова - Василій Великий. Морально-аскетичні твори

Господь наш Ісус Христос дає нам таку заповідь: Що кажу Я вам потемки, — говоріть те при світлі, що ж на вухо ви чуєте, — проповідуйте те на дахах (Мт. 10, 27)*. Апостол же, показуючи, який страшний осуд очікує тих, хто замовчує (Євангеліє), звертається до ефеських пресвітерів: Тому свідчу я вам сьогодні, що чистий я від крови вашої, бо я не ухилявся сповіщати вам усю волю Божу (Ді. 20, 26-27). І нам він наказує чинити так само, коли пише такі слова: Нагадуй про це і засвідчуй перед Богом (2 Тим. 2, 14). Оскільки я не маю можливости особисто свідчити перед вами всіма про Господні настанови, то вважаю за необхідне звернутися до вашої любови у Христі, щоб і самому уникнути осуду, а вам дати змогу від імени Господа нашого Ісуса Христа довідатися про обов'язки, покладені на вас. Це необхідно для того, щоб через незнання ви не потрапили під жало смерти, тобто — гріх (1 Кор. 15,56); ані щоб ви не переступили жодної Божої заповіді, про яку написано: Його заповідь — то вічне життя (Ін. 12, 50); ані не відпали від того життя, бо Господь каже: А хто Синові не кориться, не побачить життя, а гнів Божий на ньому перебуває (Ін.З, 36); ані щоб через мовчання ми не стали винні за кров тих, кого вбив гріх.

Отож, говоритиму про суд. Найперше викладу своє бачення причин і небезпек тієї незгоди і суперечок, що панують поміж Божими церквами і людьми. Потім доведу за богонатхненним Письмом, що за кожен переступ Божої заповіді очікує невідворотний і страшний суд, так що навіть коли хтось, думаючи, що він дотримувався більшости заповідей, почав би собі легковажити деякими чи хоча б однією або замість того щоб показати добру ревність згідно з Божим присудом, буде байдуже замовчувати про недбальство иншого, то не уникне він кари. І навіть якщо через незнання хтось змириться з чимось подібним, то також не залишиться без покарання.

Далі поведу мову про благочестиву віру в Бога Отця, Його єдинородного Сина й Бога і Святого Духа. Викладу те, чого слід уникати згідно з приписами Святого Письма, а про що найдужче мають дбати ті, хто бажає досягнути вічного життя і Царства Божого. Також оповім про обов'язки кожного залежно від його становища чи роду занять. По тому подам, відповідно до Святого Письма, стислий опис рис справжнього християнина, щось на зразок правил, а також характеристику тих, хто наставлений пильнувати слів Господньої науки, покажу, завдяки чому можна виявити бездоганність і чистоту їхнього життя і, так би мовити, осяяти гідність тих, хто досяг в ній значних успіхів.

За цим подам відповіді, що їх я давав на запитання братів про подвижницьке життя. Виходячи з цього, я заради вашої любови у Христі розсилаю вам письмові примірники, щоб завдяки вам і через нас сповнилося слово апостола: Це передай вірним людям, що будуть спроможні й інших навчати (2 Тим. 2, 2).

---

* Цитати з Святого Письма перекладено згідно з грецьким оригіналом

Скачати книгу у будь-якому форматі:
http://truechristianity.info/ua/books/st_vasily_download.php
Джерело:
http://www.truechristianity.info/ua/books/st_vasily_00.php
------------------------------------------------------------------------------------------------------

Святий Августин (Аврелій)

І.Біографія святого Августина

Аврелій Августин - вчитель Церкви, визначний інтелектуал свого часу, філософ, ритор, богослов, а згодом єпископ північноафриканського міста Гіппон (сучасне м. Анаба в Алжирі). Поза сумнівом, Августин - найвизначніший богослов та мислитель Західної Церкви першого тисячоліття, та, мабуть, і за всю її історію. Він - один із найбільших Отців цілої християнської Церкви, шанований як католиками і православними, так і протестантами. З-під його пера вийшла така кількість творів, що навіть простий їх перелік зайняв би багато сторінок, а їх повне видання розтягнулося б на десятки товстих томів.1

Такий відгук про святого Августина дає Тарас Тимо у передмові до нового видання "Сповіді". Хто ж він, цей великий муж? Яке життя прожив? Чим заслужив він собі таку похвалу? Чому Церква проголосила його Учителем? Відповіді на ці запитання ми спробуємо знайти ознайомившись з його життям та творчістю.

1. Дитячі роки

Народився Аврелій Августин (Aurelius AUGUSTINUS) 13 листопада 354 року в Африці в містечку Тагасті (тепер м. Сук-Аграс в Алжирі) тогочасної римської провінції Нумідія (Numidia Proconsularis). Батько - Патрицій - був поганином. Він належав до громадської ради. Мати ж Августина - Моніка (яку Церква теж вшановує як святу) була ревною християнкою. З дитинства Августин отримує найкращу класичну освіту і початкове втаємничення у християнство, від якого, втім, відходить у молодечому віці.2

Початкову освіту Аврелій Августин отримав у своєму рідному місті. Там він вчився читати, освоїв письмо та лічбу, а також вивчав грецьку мову. Августин був дуже здібним та обдарованим учнем. Він не любив греки, зате був у захваті від латинської мови та риторики. Юнаку дуже подобались вірші латинських поетів.

По закінченні початкової школи Августин поїхав у місто Мадаври, де вже глибше знайомився з літературою та риторикою. Коли йому було шістнадцять років (370 р.) цю школу закрили, і юний Августин був змушений повертатись у рідне містечко. Там він провів цілий рік нічим не займаючись. В час, коли Августин не мав жодних занять та зобов'язань він провадив свавільне життя у товаристві своїх однолітків.

Через рік Аврелій Августин поїхав до Картагену, де він два роки провчився у школі риторики. Вчився дуже добре і незадовго здобув перше місце у риторичних змаганнях.

Вже на першому році навчання до Августина дійшла звістка про смерть батька. Але завдяки опіці та матеріальній допомозі батькового близького друга Аврелій зміг закінчити навчання.

Будучи юним, Августин найбільше цінував дві речі. Він дуже пишався своїми вміннями і талантом, а усвідомлення своєї вищості перед ровесниками та того успіху, якого він зможе досягнути у майбутньому, лише збільшувало його гордість. З іншого ж боку, цей юнак був надто чутливим та відкритим до любовних задоволень. Уже в цьому віці Августином заволодівали дві пристрасті, з сітей яких йому було дуже важко вирватися згодом. Гордість та честолюбство, а також пожадливість були прихованими рушіями його волі та основними мотиваторами діяльності.

Гордість зазвичай супроводжує обдарованих юнаків, впевнених у своїй силі та мудрості. Августин був саме таким. Уже в дитинстві він намагався бути першим. В різноманітних іграх заради перемоги він вдавався до різноманітних хитрощів та обманів, які були заборонені правилами гри. Зате в інших він нічого так не засуджував, як неправдивість та лукавство3 (Пор. Рим. 2, 1).

Августин, який дуже любив латинських поетів, хотів особисто відчути всі ті емоції та переживання, про які читав у їхніх творах. Але, будучи дуже пристрасним, він пішов неправильним шляхом, шукаючи любові не там, де її можна було знайти.

Ці його любовні пригоди не тривали надто довго. Уже в скорому часі по приїзді в Картаген Августин познайомився з жінкою, з якою незадовго почав жити разом, та від якої у 372 році в нього народився син. Августин пробув у такому союзі зі своєю дружиною п'ятнадцять років, і весь цей час зберігав їй вірність.

2. Час свідомого пошуку

Коли Августину було 19 років у риторській школі почали вивчати твір Цицерона - "Гортензій". На вислані матір'ю гроші Августин купив цей твір і повністю поринув у нього. "Гортензій" привабив юнака не так своїми літературними достоїнствами, на яких робився наголос у школі, як змістом. Цицерон прояснив те, що вже давно назрівало в душі Августина. Для нього головна думка "Гортензія" прозвучала як одкровення: тілесні блага не можуть принести щастя. Людина може осягнути блаженне життя лише пізнавши мудрість, тобто зміст божественних та людських речей. Разом з цим в біографії Августина відкрилась нова сторінка - період свідомого пошуку духовних благ .4

Проте, зрозумівши правдиву суть життя, Августин не отримав звільнення від прив'язаностей до багатства, слави, любовних задоволень. Те, що він стільки років вважав істиною, не могло так легко бути викоріненим з його серця. Августину дуже довго довелось боротися зі своїми пристрастями. Пізніше в "Сповіді" він згадує, що в молитвах просив про чистоту та стриманість, але благав, щоб вони були дані йому не відразу, а трохи пізніше .5

Все ж прочитане в "Гортензії" не давало Августину спокою, і він почав найперше шукати мудрість заради щастя, а не ради слави, як це було напередодні. Він вирішує виробити для себе особисті філософські погляди, які б зробили його життя щасливим.

Згадуючи розповіді матері про Христа, Августин розпочав свої пошуки з вивчення Святого Письма. Він все життя був християнином (хоча і формально), і тому бажав мудрості християнської. В Цицерона він не знайшов імені Ісус, через що не відважився віддатись під його провід чи під провід подібних йому тогочасних філософів.

Але перше Августинове враження від Біблії було зовсім не таким, на яке він очікував. Він вважав недостойною читання цю Книгу написану таким простим стилем. Августин не міг самостійно розібратись і зрозуміти Святе Письмо, але будучи дуже самовпевненим, він не захотів також і попросити допомоги у компетентних людей. Церква, як і всі її представники, не викликали в юнака довіри.

Тому, лише поверхнево ознайомившись зі Святим Письмом, Аврелій Августин виробив свій погляд на нього, і вирішив повернутись до філософії та її погляду на християнство. Це й привело його в секту маніхеїв.

Маніхейці6 привабили Августина найперше тим, що обіцяли великі релігійні одкровення, які, до того ж, були раціонально обґрунтованими та філософсько витонченими. Він обрав цю секту тому, що не сумнівався в християнських основах її доктрини. Маніхейці дуже часто говорили про Ісуса Христа та Духа Утішителя, але поєднували з ними такі поняття, які не мали жодного підтвердження в Біблії. Та Августин, зовсім необізнаний зі Святим Писанням, не міг цього побачити (З цієї ж причини чимало християн потрапляють у різноманітні секти, як от свідки Єгови чи "догналівці" - прим автора).

В період, коли Августин перебував у секті маніхейців (як "слухач" він пробув між ними дев'ять років), йому вдалось відкрити дві власні школи красномовства. Одна з них була в його рідному місті Тагасті. Згодом Аврелій Августин переїхав у Картаген, де заснував другу школу. Там він одержав головну перемогу за красномовство, а проконсул поклав на його голову почесний вінець. Але все це Августину швидко набридло, і він переїжджає до Рима.

Сумніви відносно правдивості вчення маніхейців вже давно почали зароджуватися в його серці. А по приїзді в Рим, коли Августину випала нагода ще й з середини побачити життя маніхейців, він остаточно розчаровується в цій секті і покидає її.

Августин ніколи не мав довіри до Церкви, а тепер він втратив довіру і до маніхейського вчення. Ним заволодів скептичний настрій. Він почав вважати, що лише ті філософи мають рацію, які в усьому сумніваються і твердять, що істина невловима для людського сприйняття7 . Цим переконанням не вдалось довго утримувати Августина в своїх сітях, адже він насправді бажав пізнати істину та осягнути блаженство.

В кінці 384 року Августин переїжджає до Мілану, щоб там працювати професором красномовства.

Єпископом у Мілані тоді був св. Амвросій. Августин вже раніше чув про нього як про людину високоосвічену і, тому прагнув познайомитися з ним. Славився Амвросій і своїми проповідями, тож Аврелій Августин почав відвідувати їх. Августин звертав увагу лише на форму проповідей, а зміст пропускав повз вуха. Та в скорім часі він уже із зацікавленням слухав науки Амвросія. В них Августин знаходив відповіді на ті питання, які мучили його багато років, він перестав сприймати Святе Письмо як казку.

В цей же час Августин зацікавився творами Платона, в яких, на противагу маніхейцям, говорилось, що матеріальний світ лише царство тіней, а духовний світ - реальний. Для нього це був ще один доказ правдивості християнства.

Августину не подобалось те, що в творах неоплатонських філософів він не знаходив імені Ісуса Христа. Це спонукало його знову взяти до рук Біблію. Цього разу він почав читати Новий Завіт. Особливо Августина зацікавили послання апостола Павла. Читаючи їх, він зрозумів, що закони тіла бунтуються проти законів духа, і що в цій боротьбі йому може допомогти лише Ісус.

Хоч Святе Письмо та проповіді Амвросія переконали Августина, що істина є тільки в християнській вірі, він ще вагався у тому, чи варто ставати членом Церкви, і чи вистарчить йому сили наслідувати усі її моральні настанови.

Після тривалих вагань Августин все ж прийняв рішення про хрещення та життя в чистоті. Відносно цього існує дуже цікава історія. Одного разу, Августин, розмовляючи зі своїм товаришем Аліпієм про причину їхніх гріхів, зі сльозами на очах упав під смоківницю і почав ревно молитися до Господа, благаючи про визволення з гріховних тенет. У цей час Августин почув голос дитини, який повторював: "Візьми, читай! Візьми, читай!". Вважаючи ці слова за Божий голос, Августин повернувся до Аліпія, взяв у нього Послання апостола Павла, і, навмання відкривши книгу, прочитав: "Як день, - поводьмося чесно: не в ненажерстві та пияцтві, не в перелюбі та розпусті, не у сварці та заздрощах, але вдягніться у Господа Ісуса Христа і не дбайте про тіло задля похотей" (Рм 13, 13 - 14) 8. Це був 386 рік. А вже через рік (387 р.) Августин у пасхальну ніч прийняв Тайну Хрещення з рук св. Амвросія Медіоланського.

Незабаром після цієї події померла мати Августина - св. Моніка. Дочекавшись навернення сина, за яке вона молилася роками, Моніка в мирі відійшла до Небесного Отця. Після похорону матері Августин переїжджає до Риму, де живе приблизно рік. Там він пише два твори, в яких викриває фальшивість вчення маніхейців та обґрунтовує правдивість християнського вчення.

В 388 році Августин з сином Адеодатом та деякими приятелями повертається у північну Африку, в будинок свого батька поблизу Тагасте. У той час помирає і його син.

У сусідньому місті Гіпо (Hippo Regius) єпископом був Валерій. Одного разу на проповіді він оголосив, що для духовних послуг в місцевій церкві потрібно висвятити священика. Люди просили, щоб висвяченим був Августин. Спочатку він відмовлявся, називаючи себе недостойним, але все ж з покорою прийняв Божу волю. 392 року Августин прийняв Св. Тайну Священства. Аврелій Августин був дуже ревним священиком. Найголовнішою його метою було дати людям знання, принести Світло у світ.

Єпископ Валерій, будучи вже у похилому віці, вирішив висвятити Августина на єпископа, щоб мати доброго помічника і достойного заступника.

3. Єпископство Августина

Після висвячення на єпископа (395 р.) Августин переїхав разом з іншими священиками до єпископських палат. Він створив для себе і тих, хто жив з ним, окремі правила, які були обов'язковими для всіх. Священиків Августин відбирав дуже прискіпливо і старанно готував їх до свячень .9

Будучи єпископом, св. Августин забував про себе і дбав лише за спасіння душ. Вбогим він допомагав, знедолених потішав, сиротам дарував любов, ворогів мирив, грішників напоумляв та ревно молився за них. Крім того він вів надзвичайно активну діяльність як організатор церковного життя, апологет християнства, борець проти різноманітних церковних розколів та єресей, активний проповідник, духовний натхненник монашества і аскетичного життя. Августин багато писав і був головним речником Церкви.

Саме під час більш ніж тридцятилітнього пастирства в Гіпоні Августин написав більшість своїх творів. Маючи досвід власного блукання, єпископ Гіпонський писав багато книг проти тодішніх єретичних сект. Він довгий час переконував проконсула, що не має потреби застосовувати суворі дії відносно донатистів10 , але коли їхнє насилля досягло межі, Августин визнав їх необхідними. Завдяки Августиновим старанням Церкві вдалося відвернути лихо пелагіянства .11

Помер св. Августин 28 серпня 430 р. під час облоги його міста військом вандалів - одного із племен варварів, яке спустошило північну Африку і практично поклало край процвітанню в ній християнства. 12 На третьому місяці облоги Августин захворів на гарячку, від якої і помер. До останньої хвилини життя він залишався при світлому розумі і спокійно помер на сімдесят шостому році життя і тридцять п'ятому єпископства.

ІІ. Загальний погляд на літературну спадщину святого Августина

1.Святий Августин як письменник

Отець проф. д-р Лаба називає св. Августина найпліднішим із західних староцерковних письменників і водночас найбільш всестороннім . 13Сам Августин нараховує дев'яносто чотири своїх твори. Д-р Василь Лаба поділив їх на:

1. філософські твори;

2. апологетичні твори;

3. полемічні твори:

а) проти маніхеїв,

б) проти донатистів,

в) проти пелагіян,

г) проти аріян;

4. догматичні твори;

5. етичні і пастирські листи;

6. екзегетичні твори;

7. Questiones ("Дослідження" чи "Пошуки");

8. проповіді;

9. листи.

Найплідніший період творчості св. Августина, як було вказано раніше, припав на час його єпископства в Гіпо. Оскільки тоді його дуже цікавило спасіння грішних душ, то не дивно, що центральним питанням усіх його творів було питання про людину. Його цікавило, ким є людина, для чого і як їй жити .14 В своїх творах він підносив також проблему походження людей як живих істот, гріховність новонароджених, поняття часу та багато інших .15 Августину вдалось поєднати високу теологію Сходу і традиційну увагу Заходу до людського індивідууму .16

Вплив св. Августина на формування богослов'я важко переоцінити. Попри те, що він сам перебуває, до певної міри, в руслі попередньої традиції, що її сформулювали картагенські вчителі Тертуліан і св. Кипріян, саме Августинова реінтерпритація цієї традиції стала нормативною для латинського богослов'я на багато століть наперед. Такі домінантні в богослов'ї аж до нашого часу теми, як співвідношення благодаті й людської волі, Церкви і держави, свободи вибору і призначення, ісходження Духа Святого від Отця і Сина (Filioque) - це спадок, що його Церква отримала від св. Августина, або за його активного посередництва.17

Гіпонського єпископа цікавили також і практичні питання християнського життя. Августин писав невеликі трактати про брехню, піст. Особливе місце приділяв християнському шлюбові. Ще дотепер в Католицькій Церкві св. Августин вважається богословом шлюбу. Крім того, в переписах можна знайти зразки богословських порад на найрізноманітніші питання, а також листи духовного проводу та настановлення.

Дуже цікавою є мова та стиль написання Августина. Анрі-Ірене Марру хвалить св. Августина, говорячи, що йому одному з небагатьох освічених письменників того часу вдалось використовувати мову, відповідну нормам класичної літературної латини, і в той же час дуже живу, зрозумілу малоосвіченим людям. Тодішня латина простих людей наближалася до того її різновиду, який згодом склав основу романських мов. З іншого боку, як відмічає дослідник, Августину вдалось синтезувати два протилежні напрямки християнської літератури Заходу, представники яких до того часу не могли дійти згоди: чи (на зразок перших перекладачів Біблії) варто було використовувати жаргон різних християнських кіл зі всіма його еллінізмами, вульгаризмами, неологізмами; чи, бажаючи повернути мові її достоїнство, потрібно було вміщати нових християнських мислителів у рамки класичної античної латини. Між цими двома крайностями св. Августин зміг досягнути рівноваги і цим визначити на кілька століть наперед норми церковної латини .18

Зараз спробуємо коротко розглянути всі групи творів св. Августина.

2. Філософські твори

Найранішими творами св. Августина були саме філософські твори. Час їхнього написання припадає на близький до і після хрещення час (приблизно 386-390 рр.).

Філософські праці Августина відображають його внутрішні відчуття та переживання від перших кроків до Бога. В цих творах він ще намагається дати логічне пояснення вірі в Бога. Адже в той час Августин вважав, що самим лише розумом можна дійти до досконалого пізнання Бога, а разом з тим до мудрості та щастя. Згодом він виправляє себе в "Сповіді".

До нас дійшло вісім філософських праць св. Августина, а саме:

1) Contra Academicos ("Проти академіків" чи "Проти скептиків").

Contra Academicos - це перший твір Августина. Він був написаний в 386-388 рр. Складається з трьох книг. У цьому творі автор наголошує, що людина може осягнути щастя лише знайшовши правду. Саме шукання правди чи лише правдоподібність не можуть принести їй задоволення.

2) De vita baeta ("Про щасливе (блаженне) життя ").

В цьому творі Августин доводить, що правдиве щастя людина може осягнути лише в пізнанні Бога.

3) De ordine ("Про порядок").

У своїй праці De ordine св. Августин вирішує роз'яснити становище і вплив зла у плані Господнього провидіння.

4) Soliloquia ("Монолог").

Цей твір написаний в двох книгах у формі діалогу між Августином та розумом. Вони дискутують про засоби пізнання надзвичайних речей, передусім безсмертної душі та Бога.

5) De immortalitate animaе ("Про безсмертя душі").

De immortalitate animae є продовженням діалогу Soliloquia в чотирнадцяти книгах. Написав його Августин в Медіолані в 387 році.

6) De quantitate animae ("Про силу душі").

Тут св. Августин описує якості людської душі. Написаний цей твір в Римі 388 року.

7) De magistro ("Про учителя").

Це діалог Августина з сином Адеодатом. У ньому говориться про Бога, який є першоджерелом і всякого пізнання, і всякого буття. Автор висловлює глибокі здогади відносно людської думки та мови. Цей твір є неначе прощанням з філософією.

8) Енциклопедія сімох вільних наук.

Ця праця залишилась незавершеною. До наших днів від неї дійшов лише твір De musica ("Про музику") в шести книгах, витяги з граматики і нариси основ діалектики та риторики.

Ще один твір Августина - De pulchro et apto ("Про красиве і прийнятне"), який був написаний в Картагені ще за часу вчительства і маніхейства Аврелія Августина, зник іще за його життя.

3. Апологетичні твори

Виключно апологетичними творами св. Августина є дві невеличкі праці: Tractatus adversus Judeos ("Трактат проти юдеїв") та De divitatione daemonum ("Про збагачення демонів").

1) В Tractatus adversus Judeos Августин висловлює своє бачення справедливості Божої, яка проявилась у відкиненні Ним ізраїльського народу.

2) De divitatione demonum є дослідженням, в якому автор порівнює демонічні віщування та біблійні пророцтва.

Ще одним твором, який проф. Лаба відносить до апологетичних, є одна з найбільших праць св. Августина - De civitate Dei ("Про град Господній" чи "Про Боже царство").

Цей твір він писав впродовж п'ятнадцяти років (з 411 по 426р.). Складається ця праця з двох частин. До першої частини входили книги з 1 по 10. В них Августин відповідає на нарікання поган, які звинувачували християн та їхнього Бога у знищенні Рима в 410 р. Автор висловлює своє бачення сучасних йому суспільних потрясінь як одного із проявів вселенського протистояння сил зла і хаосу божественному ладові і гармонії.

У другій частині, книги 11-22, Августин викладає вчення про два царства, які вічно ворогують одне з одним. Автор показує цю боротьбу ще від упадку ангелів і проводить її аж до Останнього суду та повної перемоги Божого царства.

4. Полемічні твори

Найчисленнішими творами св. Августина є полемічні твори, адже увесь час після навернення і аж до смерті він завзято боровся проти різноманітних єресей, які розрушували Церкву. Більшу увагу Августин приділяв викриттю неправдивості вчень маніхеїв, донатистів, пелагіян, семіпелагіян19 та аріян20 . В своїх полемічних працях св. Августин іноді лише підтверджує аргументи, вже висловлені його попередниками, але частіше всього висловлює абсолютно нові ідеї, які назавжди залишилися в теології.

а) Твори проти маніхеїв

Проти маніхеїв Августин написав двадцять своїх творів. У них він доводить неправдивість та помилковість цієї секти, а також викриває лицемір'я її провідників. Більшість творів написані св. Августином як відповідь на лист, проповідь чи диспут котрогось з маніхейських "вибраних".

1) De Genesi contra manichaeos ("Про Книгу Буття проти маніхеїв").

У цій книзі автор пояснює три перші глави книги Буття і заперечує єретичне пояснення виникнення світу. Твір написаний в двох книгах.

2) Contra epistulam Manichaei, quam vocant fundamenti ("Проти листа Маніхея, якого називають листом-основою").

Цю працю Августин написав як відповідь на лист самого засновника секти маніхеїв, в якому той говорить про два принципи існування і про початок світу та зла.

3) Contra Adimantum Manichaei dіscipulum ("Проти учня Маніхея Адаманта").

Тут св. Августин розбиває науку Адеманта про суперечності між Старим та Новим Заповітами.

4) Contra Faustum manichаeum libri XXXIII ("Проти маніхея Фауста книга XXXIII").

Contra Faustum manichaeum libri XXXIII - дуже обширний твір проти Фауста, якого маніхейці вважали своїм світочем. Близько 400 року він написав великий твір проти християнської Біблії. Августин дав на нього обґрунтовану відповідь, яка є апологією обох Заповітів.

5) Liber de natura boni contra manichaeos ("Книга про природу добра проти маніхеїв").

Ця книга є найкращим протиманіхейським твором Августина. В ній він доводить, що все сотворене добре, як і Бог - його Творець.

б) Твори проти донатистів

Секта донатистів у час Августина була дуже впливовою в політичній сфері, куди вносила постійні сварки та розбрат, і для єдності Церкви становила велику загрозу. В творах, написаних проти донатистів, св. Августин висвітлює питання святості Церкви і важності Святих Тайн.

1) Psalmus contra partem Donati ("Псалом проти партії Доната") або Psalmus abecedarius ("Псалом алфавітний").

Псалом цей так написаний, що кожна нова строфа починається з відповідної їй за порядком літери латинського алфавіту. Він був призначений для співання в церкві, щоб таким чином просвітлювати людей про виникнення та суть донатизму.

2) Contra literras Рetiliani ("Проти послання Петіліана").

Твір написаний в трьох книгах. Перша книга є пастирським листом, в якому св. Августин застерігає вірних перед читанням протикатолицького послання Петіліана (донатистського єпископа Цітри). Друга і третя книги - полеміка, що зав'язалась між Августином та Петіліаном.

3) Ad catholicos epitulam contra donatistas ("Лист до католиків проти донатистів") або De unitate Ecclesiae ("Про єдність Церкви").

Цей лист є витягом з усіх протидонатистських творів св. Августина, який упорядкував хтось з його учнів.

в) Твори проти пелагіян

Боротьбу Августина проти пелагіян можна поділити на два періоди. Перший період - період наступу (411-418 рр.). В цей час Августин боровся проти науки Пелагія і Келестія, які заперечували упадок людини і необхідність Божої ласки для спасіння, і як наслідок, підірвали у християнстві віру в усе, що в ньому є надприродне (відкуплення, Церква, Св. Тайни). Результатом цієї боротьби було осудження пелагіянізму Папами Інокентієм та Зосином. Другий період був оборонним (419-430 рр.). Августину довелось відбиватись від закидів Юліана та семіпелагіян. Юліан звинувачував святого, що своєю наукою про первородний гріх та похітливість тіла, як його наслідок, він підриває святість подружжя. Семіпелагіяни закидали, що Августинове вчення про призначення (Господь має для кожного Свій план) та про дар ласки спасіння є фаталізмом і заперечує свобідну волю людини. Незважаючи на те, що Августин сам один боронив надприродні вчення Церкви, все ж йому вдалося це зробити.

1) De spiritu et littera ("Про дух і букву").

Твір написаний для Маркилина. В ньому св. Августин доводить, що для осягнення спасіння не досить лише зовнішньої ласки (lex, littera), але необхідна і внутрішня ласка Святого Духа (spiritus).

2) De natura et gratia ("Про природу та вдячність").

Цей твір заперечує твердження Пелагія, що людина власною силою може досягнути безгрішності та досконалості.

3) Contra duas epistulas pelagianorum ad Bonifatium ("Проти двох пелагіянських листів до Боніфатія (Папа)").

У цьому творі Августин борониться перед доносом, який на нього зробили в Римі. Один з листів написав Юліан, а інший - вісімнадцять пелагіянських єпископів. У тих листах говориться, наче Августин поширює маніхейські помилки, заперечує свобідну волю та осуджує подружжя.

Інші твори проти пелагіян мають подібний зміст.

г) Твори проти аріян

Вже у 418 році св. Августин написав Liber contra sermonem arianorum ("Книга проти навчання аріян") проти анонімного нарису вчення аріян, який поширювався в його єпархії. Під кінець життя Августина аріянізм укріпився через участь аріянських готів та вандалів у військових заворушеннях, які зчинилися тоді в Африці. З цієї причини Августин пише ще два листи проти готського аріянського єпископа Максиміна: Collatio cum Maximino arianorum episcopo ("Суперечка з Максиміном - єпископом аріян") звіт про свій диспут з Максиміном у Гіпо 428 р. та Contra Maximinum haereticum episcopum ("Проти єретичного єпископа Максиміна") заперечення помилкових тверджень Максиміна як доповнення до усного диспуту.

5. Догматичні твори

До догматичних творів св. Августина належать сім наступних творів:

1) Enchiridion ad Laurentium seu De fide, spe et caritate ("Підручник для Лаврентія або Про віру, надію і любов").

Це невеликий твір в одній книзі, яка складалася з 122 глав. Він є єдиним Августиновим твором, в якому систематично зібрані усі правди віри. Римський християнин Лаврентій попросив св. Августина зібрати короткий виклад правд віри для його особистого користування. В 421 р. Августин зробив для нього такий виклад на основі Символу віри, а в останніх главах додав ще й невеличкий виклад, оснований на молитві "Отче наш" про чесноти надії та любові, без яких віра безкорисна.

2) De fide et symbolo ("Про віру і символ").

De fide et symbolo - короткий виклад Символу віри. Написаний в 391 р.

3) De fide rerum quae non videntur ("Про віру в невидимі речі").

Ця праця написана близько 400 року. В ній св. Августин доводить, що віра в надзвичайні речі є розумна і необхідна.

4) De utilitate credendi ("Про користь віри").

Тут Августин говорить, що віра християн не є сліпою, але вона базується на довірі Богові та Його обітницям, які написані в Святому Письмі.

5) De fide et operibus ("Про віру і діяння").

В цьому творі (написаний 413 р.) доводиться, що віра без діл мертва, і що лише самої віри не досить для вічного спасіння.

6) De vera religione ("Про правдиву релігію").

Це невеликий за обсягом, але дуже вдалий підручник з основ догматики. Написаний в 389-391 рр. для Романіяна з Тагасте.

7) De Trinitatе ("Про Трійцю").

De Trinitate - найбільший та найосновніший твір св. Августина. Написаний в 12 книгах. В першій частині (1-7 книги) автор викладає таїнство Пресвятої Тройці на основі Біблії та вчення Отців. У другій частині (8-12) він намагається подати як можна більше аналогій Тройці з навколишнього світу, головно з людської душі. Ця друга частина має за мету розбудити в читачі бажання, на скільки це можливо для людини, пізнати Бога в Трійці.

Августин обговорює багато догматичних питань також у своїх трьох творах різного змісту під заголовком Quaestiones.

6. Етичні і пастирські листи

Св. Августин віру завжди поєднував з практичною побожністю. Через те в його творах догматичні питання обговорюються разом з етичними.

1) De agone christiano ("Про боротьбу християн").

Цей твір є провідником для християн, в якому подані вказівки, як вірою перемагати зло та спокуси.

2) De mendacio ("Про обман") та Contra mendacium ("Проти брехні").

Августин вважав говоріння брехні гріхом, незважаючи на те, за яких обставин чи з якою метою вона сказана. В цих працях він обґрунтовує свої переконання.

3) De continentia ("Про стримання").

De continentia - це проповідь про важливість дотримання чистоти.

4) De bono coniugali ("Про добре подружжя") і De sancta viginitate ("Про святість дівицтва").

Ці два твори написані в 401 р. з нагоди полеміки Єроніма проти Йовініана. У першому Августин говорить про святість та нерозривність шлюбу а також про права та обов'язки подругів, в другому - про вищість дівицтва над подружжям.

5) De patietia ("Про терпеливість").

Августинова проповідь про терпеливість та покору.

6) De cura pro mortuis gerenda ("Про турботу, яку слід проводити за померлих").

У цій праці св. Августин наголошує на важливості молитви за померлих.

7. Екзегетичні твори

1) De doctrina сhristiana ("Про християнську доктрину").

Цей твір св. Августин почав писати в 397 р., а закінчив аж в 426 р. У першій книзі поданий доктринальний зміст Святого Письма; в другій і третій подані умови та правила тлумачення Біблії.

2) Questiones Evangelistarum ("Дослідження Євангелій").

Тут Августин пояснює деякі місця з Євангелій від святих Матея і Луки.

3) De sermone Domini in monte ("Про нагірну проповідь Господню").

Ще будучи священиком (391-396 рр.), Августин на проповідях коментував 5-7 глави Євангелії від Матея. Згодом ці коментарі були записані, що й склало даний твір.

4) Expositio quarumdam propositionum ex Epistula ad Romanos ("Виклад деяких основних положень з листа (послання) до Римлян"), Epistulae ad Romanos expositiо inchoate ("Виклад початку листа до Римлян") i Expositio Epistulae ad Galatas ("Виклад листа до Галатів").

Перші два твори збереглись частково, третій - повний коментар до двох послань апостола Павла.

Досить багато екзегетичного матеріалу є в Quaestiones.

8. Quaestiones

Між творами св. Августина є три збірки, в яких він обговорює різноманітні філософські, догматичні й екзегетичні питання. Ці збірки об'єднані під назвою Quaestiones.

1) De diversis quaestionibus ("Про різні запитання").

Це збірка відповідей на різні запитання, які ставили Августину монахи в Тагасте і Гіпо. Написана близько 396 року.

2) De diversis quaestionibus ad Simplicianum ("Про різні запитання до Симпліціана").

Сюди входять відповіді на запитання медіоланського єпископа Симпліціана відносно текстів з Павлового послання до Римлян та Книги Царів, яка належить до Старого Завіту.

3) De octo Dulcitii quaestionibus ("Про вісім запитань Дульцітія").

В цьому творі містяться поради, які Августин давав трибуну Дульцітію відносно життєвих труднощів.

9. Проповіді

Св. Августин є другим після Івана Золотоустого великим проповідником патристичної доби. Він був практичним проповідником та теоретиком проповідництва.

Залишилося близько 450 записаних Августинових проповідей. При виданнях його автентичні проповіді ділили на біблійні, святкові, та на проповіді різного, головно етичного змісту.

10. Листи

З переписки св. Августина залишилося 270 листів. Більшість з них є урядовими листами, пов'язаними з душпастирською чи загально-церковною діяльністю Августина. Деякі з листів переросли у трактати, в яких обговорюються питання філософії, догматики, християнської досконалості, монашого життя та інші .21

Роби для Бога, що можеш, а молися про те, що не можеш, i Вiн тобi допоможе, щоб ти все змiг.
Нiхто не буде сильним, якщо не вважає себе немiчним.
Наше тiло кожного дня бореться проти душi, i ми мусимо кожного дня поборювати тiло.
Бог робить подiбно як лiкар: якщо палить i карає наше тiло, то тiльки з любові.
Людська похвала не звiльнить нас вiд кар, яких ми заслужили, а догана не вiдбере нам заслуги за нашi добрi дiла.
Як тiло без душi мертве, так душа без освячуючої ласки мертва для неба.
Як око не може бачити нiчого без свiтла, так людина не може вчинити нiчого доброго без ласки Божої.
Людська є рiч згрiшити, християнська – з грiхiв повстати, а диявольська – в грiхах перебувати.
Яких тiльки жертв не приносять люди, щоб утримати життя тiла, а для життя вiчного не хочуть принести ніякої жертви.
Скупар подiбний до вола, що тягне ячмінь до стодоли, а сам їсть солому.
Тiло, з якого вийшла душа, оплакуєш, а над душею, яку Бог полишив, чому не плачеш?
Справедлива то рiч, що Бог вiдкидає того, хто перший Його зрікся.
Тяжкий грiх – це мотузок, усуканий самим тобою; тим мотузком чорт в’яже твої руки й ноги.
Коли б цiла земля пропала, то це не було б таким великим нещастям, яким є один щоденний грiх.
Убиває власну душу той, хто ранить добре iм’я іншого.
Це бiльше дiло, щоб грiшник став праведним, нiж сотворити небо й землю, бо небо i земля минуться, а душа – безсмертна.
Якби ти був добрим християнином, мiй брате, то ти б не осуджував мене, а гiрко заплакав над моїми грiхами i помолився Богові за спасiння моєї душi.
Осел, що вiз Спасителя, далi залишився ослом.
Вогонь чистилища є страшнiший над усi муки цього свiту.
Аби я мiг померти, щоб побачити Тебе, Господи!
О, як солодко тому вмирати, хто побожно жив.
Якщо б ти за Христа був живцем спалений, та коли свiдомо перебуваєш поза Церквою, то пiдеш до пекла.
"Правда і мудрість безумовно вищі від розуму".
"Якщо всі здібності нероздільно з'єднані з душею як суб'єктом і якщо правда не може загинути, то як можна сумніватися в безсмертності душі".
"Релігія пов'язує нас із всемогутнім Богом".
"Господи, Ти створив мене для Себе, й неспокійне серце моє, аж доки не спочине в Тобі!"    (Св. Августин)

***
Його творчий доробок багатющий – 232 книги, 360 промов і 360 листів.В молодості Августин добре знав і викладав філософію, і як кожна людина задавав собі питання: „Що таке Свята Трійця, один Бог в трьох Особах?” Одного разу він сидів на березі моря і роздумував про природу Бога. І ось бачить він молодого юнака. Юнак викопав ямку на березі моря і став ложкою носити воду з моря в ямку. Августин підійшов і запитав:
- Що ти робиш юначе?
- Хочу перенести воду в ямку.
- Але це неможливо.
- Скоріше я перенесу воду з моря в ямку, ніж ти зрозумієш тайну Святої Трійці. Отримавши такий урок Августин зробив висновок: „Рідкісна це душа, яка говорячи про Святу Трійцю, знає, що говорить”. А тому він радить всім християнам: „Язик людини – це для нас щоденне горнило випробувань, тому Бог наказує бути стриманим.” А тим, що не стримуються, Августин іронічно відповідає: „Ось моя відповідь тому, хто питається що робив Бог перед створенням неба і землі. Він готував пекло для тих, хто досліджує ці тайни.”

***
 Задум написати „Сповідь” зродився в Августина в середині 390-х рр. Приводом для цього стали наступні події. В кінці 394 р. друг Августина Аліпій почав листування з Пауліном, пресвітером італійського міста Нола і проповідником аскетичного способу життя. Паулін, цікавлячись чужим інтимно-релігійним досвідом, попросив Аліпія розказати про своє життя. Аліпій — чи то по своїй скромності, чи то через брак часу — не зробив цього, а звернувся до Августина. І той погодився. Продовження листування між Пауліном і Августином не збереглось. Проте немає сумніву, що після того, як Августин написав і відіслав біографію Аліпія, Паулін попросив його розказати і про себе, спеціально використавши тему звернення.

Жанр житійної літератури до кінця IV ст. мав свою історію і сталу традицію. Розповіді про різноманітні „звернення” широко циркулювали в християнському середовищі. Характерними рисами були: розповідь про дві несхожі частини життя, важкий шлях до істини, раптове прозріння, сходження благодаті і т. д.

Проте створений Августином твір в основних рисах був насправді оригінальним і неповторним. Назва „Сповідь” (Confessiones можна буквально перекласти як „Признання”) об’єднало три значення поняття сonfessio: розкаяння в гріхах, вдячність Творцю і сповідування віри. Саме тут захований принцип композиційної єдності, яка пов’язує перші дев’ять, перехідну десяту і заключні три книги „Сповіді”. „Сповідь” розповідає про той кінцевий підсумок, до якого, на думку Августина, повинен прийти кожен християнин. При цьому вона змальовує нам шлях конкретної людини. В „Сповіді”, таким чином, дуже вдало об’єднані два плани: з одного боку, на розповіді лежить відбиток вічних та необхідних для християнина істин, і тут йдеться про типове і обов’язкове; з другого — ця оповідь унікальна завдяки неповторності індивідуальної людської ситуації її автора. До того ж, від цього автора ми можемо очікувати найбільшої щирості.

Августин знаходиться біля самих витоків жанру автобіографії. Він є його першим видатним представником і в багатьох відношеннях — засновником. Звісно ж, у нього були попередники і на християнському, і на язичницькому підґрунті. Деякі елементи автобіографічного твору можна знайти, наприклад, в VII листі Платона, „Записках” Цезаря, „Листах” Сенеки, а особливо Марка Аврелія. Проте „Сповідь” є першою „справжньою” автобіографією, де наявні всі елементи жанру в повному і концентрованому обсязі.

Специфіка автобіографії як жанру полягає, очевидно, в тому, що тут ми маємо справу не так з літературною формою, як зі звичною формою викладу індивідуального людського досвіду. Зрозуміло, що автобіографія не є аж такою строгою по своїй формі, як, наприклад, епос, лірика чи драма. Своєї специфіки вона набуває завдяки високій мірі тотожності автора розповіді з тим особистим досвідом, який ним описується. Творець автобіографії завжди дивиться на світ крізь призму своєї особистості; він показує світ таким, яким той існує (чи повинен існувати) для цієї людини, в ній і через неї. Обов’язковою суттєвою властивістю відношення „я — світ” є, отже, глибоке самоусвідомлення і певна щирість — та внутрішня правдивість, яка є гласом совісті. Особливо відвертою є лише сповідь „внутрішнього” біографа, йому одному відомо те, чого не може висловити і описати жодна інша людина. Тут важливий хід внутрішніх подій, генезис особистих рішень, психологічна мотивація вчинків. Будь-який результат чи певний підсумок з’являється тут в процесі свого народження.

Саме тому можна вважати психологічну сповідь, автором якої був Августин, надзвичайно „автобіографічною” розповіддю. Глас совісті звучить тут на достатній висоті, єдино можливій перед лицем Творця та свідчить про сердечну щирість її автора.

„… я всеодно сповідатимусь зі свого сорому на славу Твою” [1:103]. 

ІІІ. "Сповідь"

Особливої уваги заслуговує "Сповідь", адже вона є найвідомішим твором св. Августина. Щодо безпосередніх причин написання "Сповіді" є багато теорій: одні вбачають у ній автобіографічну розповідь про навернення автора з маніхейства у християнство, інші - алегоризовану розповідь про початки північноафриканського монашества, ще інші - ілюстрований прикладами з власного життя богословський трактат про відношення між вільною волею та Божою благодаттю, - центральне питання Августинового богослов'я в контексті його полеміки із пелагіянством.

Більш одностайні дослідники щодо структурного поділу твору на три головні частини: глави з першої по дев'яту - це ретроспективна розповідь-сповідь Августина про своє минуле; глава десята присвячена актуальному етапу життя автора; а заключна частина (глави 11-13) є своєрідним коментарем на першу главу біблійної книги Буття у зв'язку з долею й життєвою історією кожної людини.22 В статті ж С. Здіорук ""Сповідь" Аврелія Августина і сучасна українська духовність" читаємо, що композиційна єдність цього твору полягає в трьох "складових" сповіді: покаяння в усіх гріхах, вдячність Богові за Його терпеливість та милосердя і беззастережне сповідання віри .23

Вже сама назва твору - Сonfessiones - є значущою. Це - і "сповідь" у значенні сповідування власних гріхів та щирої розповіді про складний життєвий шлях, і "визнання віри", своєрідне credo, в якому автор проголошує істини своєї віри і в які закликає увірувати читача, і "ісповідання", тобто урочисте звіщення на весь світ величних діл Божих, звершених у його житті, й водночас визнання-свідчення свого християнства перед світом.

З одного боку "Сповідь" - це неначе "звичайна" автобіографія (хоч звичайна для нас, - в античній літературі цей жанр ще не був до кінця сформований, і саме Августинова "Сповідь" стала основою європейського автобіографічного літературного жанру); з іншого - тонкий психологічний автопортрет, що не має паралелей у стародавній літературі; ще з іншого - філософський чи богословський трактат, у якому лінія життя автора є лише "злітною смугою" для його світоглядних роздумів; нарешті - це довга молитва звернена до Бога.24

"Сповідь" - твір надзвичайно багатогранний. Справедливо зазначити, що в "Сповіді" марно дошукатись якоїсь єдиної і однозначної "тези". Радше автор запрошує читача до спільної мандрівки складними лабіринтами його роздумів і глибоко інтимних одкровень, щоб здійснити у своїй мандрівці своє унікальне і особисте відкриття тих істин, своїм досвідченням яких ділиться Августин. Послуговуючись термінологією сучасної герменевтики, можна сказати, що цей текст наскрізь діалогічний, хоча і написаний як суцільний довгий монолог. Читаючи його, людина не просто стає свідком сповіді автора, а насамперед отримує нагоду сформувати свою власну "сповідь", своє бачення власного життя і переосмислити свій шлях.

Головні теми твору, що знову і знову повторюються на його сторінках - це навернення, повернення блудного сина в отчий дім; віднайдення після довгих пошуків єдиної і незмінної істини; боротьба в людському серці між покликанням до гармонії з Богом і гріховними пожаданнями.

У глибині "Сповідь" св. Августина - це розповідь про те, як нове життя увірвалося в життя неправедне, розповідь, в якій автор ділиться власним досвідом глибини падіння і Божого чуда навернення для того, щоб пробудити у свого читача надію, що і в його житті також може статися чудо. Августин вважає, що повернення до життя грішника, це ніщо інше як відтворення того, що було створене "дуже добрим" (Бут. 1, 31).

Душпастирюючи у період, коли Церква була змушена пристосовуватися до нових обставин життя "на свободі" після кількох століть нелегального існування та переслідувань, св. Августин намагається допомогти вірним віднайти сенс християнського життя у нових реаліях, і робить це, базуючись на власному досвіді. Внаслідок легалізації Церкви імператором Константином і подальшої християнізації суспільства, стирається чітка і видима межа між Церквою і світом, і виникає потреба шукати нових форм життя "у світі" та засобів переображення цього світу згідно з Христовим Євангелієм. Саме в цьому контексті відбувається переорієнтація християнства на внутрішні категорії. У цьому ж контексті розвивається вчення про внутрішню духовну боротьбу, яка замінює собою колишній кривавий двобій в особі мученика між Христом і дияволом. Августин вказує на те, що ворога, якого християни раніше відкрито зустрічали і поборювали у своїх переслідувачах, тепер слід шукати в нас самих, у нашому схильному до гріха серці й злій волі. Та водночас наше серце - місце зустрічі з Богом та заглиблення в себе.25

Ще за життя св. Августина багато людей оцінило цей твір по достоїнству і "Сповідь" набула великої популярності. Автобіографія сповідального типу, засновником якої можемо вважати Августина, в майбутньому розвинулась і стала досить поширеним літературним жанром. Психологічна сповідь як автобіографія знайшла своє продовження у творах Петрарки, Данте, Гете, Руссо, Толстого.

Коротко ознайомившись з життям та творчістю св. Августина, можна вже побачити, наскільки цікавою є його особа і як людини і як письменника. Аналізуючи життєвий шлях цього святого, бачимо, що йому доводилося боротися з тими ж духовними проблемами та гріхами, з якими стикаємось і ми. Але з Божою допомогою і твердою постановою волі йому вдалось вирватися з гріховних сітей. Цим Августин показує, що "Богові - все можливо" (Мт. 19, 26б) і підбадьорює на до подібних духовних подвигів. Якщо ж подивитися на творчість св. Августина, то тут ми можемо знайти роздуми, поради, дослідження та науки на будь-які релігійні теми та відповіді чи не на всі життєві запитання. Адже ж св. Августин був слугою Істини і, тому його праці допомагають нам Її віднайти: "Господи, Боже правди, чи вже досить знати ці речі, щоб подобатися Тобі? Бо нещаслива та людина, яка спізнала все те, але не знає Тебе, а блаженна та, що знає Тебе, хоча б навіть не знала того!"26

автор Ольга Захарчук

1 Святий Августин. Сповідь/ Пер. з латини Ю. Мушака. - Львів: Свічадо. - 2008, с.5.

2 Там же, с.5.

3 Попов И.В. Труды по Патрологии. Личность и учение блаженного Августина. - Москва: Сергиев Посад, 2005, с. 58.

4 Там же, с. 66.

5 Святий Августин. Сповідь. - Київ: Основи, 1996. - 320с. пр. з французької Мушак Ю. стаття Здіорук С., VII, 17.

6 За вченням цієї секти матеріальний світ був створений злим богом. Вони стверджували, що існує два рівносилі начала у всесвіті - добре і зле. Зло пов'язували з матеріальністю (а отже, вважали саму людську тілесність гріховною). Вони навчали, що людина немає свобідної волі; що хрещення - безглуздя, у ньому немає жодної потреби. Ці єретики вважали, що мають повне знання релігійної істини, яку пізнають розумом, а християнам докоряли за "сліпу" віру Церкві.

7 Попов И.В. Труды по Патрологии. Личность и учение блаженного Августина. - Москва: Сергиев Посад, 2005, с. 118.

8 Трух А. Й. Г. Життя святих. Книга 3. - Жовква: Місіонер, 1998, с. 257.

9 Трух А. Й. Г. Життя святих. Книга 3. - Жовква: Місіонер, 1998, с. 262.

10 Церковна схизма у півнвчноафриканській Церкві, що її спричинила група на чолі з єпископом Донатом. Головна суперечність "донатистів" із Церквою полягала у тому, що вони відмовляли у праві покаяння та повернення в лоно Церкви людям, які відреклися християнства зі страху перед переслідуваннями (див. Святий Августин. Сповідь/ Пер. з латини Ю. Мушака. - Львів: Свічадо. - 2008, с.6).

11 Єретичне вчення поширене на Заході в ІV ст. британським монахом Пелагієм, згідно з яким, головним чинником спасіння людини є її вільна воля і моральне зусилля, а Божа благодать не відіграє жодної ролі.

12 Там же, с.6.

13 Лаба В. Патрологія: життя, письма і вчення Отців Церкви. - Львів: Свічадо, 1998. - 552с. Ротапринтне видання 1974, ст. 370.

14 Августин Аврелий. Исповедь. - Москва: Республика, 1992. - 336с. статья Рабинович В.Л., с. 227.

15 Святий Августин. Сповідь. - Київ: Основи, 1996. - пр. з французької Мушак Ю. стаття Здіорук С, с. 298.

16 Столяров А.А. Патрология и патристика. - Москва: Канон +, 2001., с. 111.

17 Пор. Святий Августин. Сповідь/ Пер. з латини Ю. Мушака. - Львів: Свічадо. - 2008, с.7.

18 Марру Анри-Ирене. Святой Августин и августианство. - Долгопрудный: Вестком, 1999, с. 18.

19 Семіпелагіяни допускали, що у процесі спасіння людини Божа благодать усе ж таики відіграє, якусь дуже мінімальну роль.

20 Аріяни заперечували Божество Другої Особи Пресвятої Тройці - Сина Божого, твердячи, що він був лише Божим сотворінням.

21 Лаба В. Патрологія: життя, письма і вчення Отців Церкви. - Львів: Свічадо, 1998. - 552с. Ротапринтне видання 1974, с. 370-383.

22 Святий Августин. Сповідь/ Пер. з латини Ю. Мушака. - Львів: Свічадо. - 2008, с.9.

23 Святий Августин. Сповідь. - Київ: Основи, 1996. - пр. з французької Мушак Ю. стаття Здіорук С., с. 298.

24 Святий Августин. Сповідь/ Пер. з латини Ю. Мушака. - Львів: Свічадо. - 2008, с10.

25 Святий Августин. Сповідь/ Пер. з латини Ю. Мушака. - Львів: Свічадо. - 2008, с.11-12.

26 Святий Августин. Сповідь. - Київ: Основи, 1996. - пр. з французької Мушак Ю. стаття Здіорук С., V, 4, 7.

Джерелo:

Мандрівники Христа Царя

Зрадів я невимовно, коли побачив цю статтю п. Ольги Захарчук, рідненькою мовою. Давно мріяв про те, щоб хтось, можливо, котрийсь із монаших чинів, зайнявся цим перекладом на рідненьку, всіх творів одного з найбільших Вчителів Церкви - Святого Августина Аврелія, вчення якого, в однаковій мірі, цінують всі Церкви і християнські деномінації у світі. Адже зовсім невипадково вчення Святого Августина, на думку багатьох богословів, вважається найбільш цінним в екуменічниму, міжцерковному діалозі на шляху до єдності: "Щоби всі були одно і однодумно визнавали Бога..."

Пробував і я, негідний раб божий, (2002-2003рр.) "перекладати" з благословеня блаженнішого владики Степана Менька, один із творів Святого "De vera religione" ("Про правдиву релігію"). Чому в лапки взято слово "перекладати" - та тому, що переклад здійснювався не з першоджерела, а з іншого перекладу, тобто я намагався перекласти з "язика" на "мову"... Сидів над тим "перекладом" протягом цілого року, а потім один з рукописів віддав на редакцію до монастиря ЧСВВ, а другий одному з викладачів УКУ....

Отже, оскільки ми не можемо вдовольнитися цим, коротким викладом праць Святого Августина, то будемо в надії чекати на перелад усіх творів Святого на рідненьку мову, бо такий переклад допоможе нам більш грунтовно вивчити всі засоби і можливості до екуменічного діалогу та церковної єдності християн...

Катехит парафії Преображення Господнього р.Б. Леонід.