26.10.2013р. Б. / Змарноване життя

Роздуми до Слова Божого на суботу XXІХ звичайного тижня, рік І

Лк 13, 1-9

 

Коли ми можемо вважати, що наше життя не змарноване? По-перше треба відповісти собі на питання: яка справжня мета мого життя?Чи тільки здобуття земної слави, земного благополуччя? Це все минає дуже швидко, і не може заспокоїти нашого серця. Правдиве прагнення нашого серця – це наповнитися безумовною Божою любов’ю. 

Може статися, що у життя не склалось з бізнесом, не склалося з дітьми і особистим щастям. Проте це не значить що Бог людину не любить. 

Плоди смоківниці завжди виступають за крону дерева, отже здалеку можна побачити чи ця смоківниця плідна чи ні. Слова з притчі про те, що господар почав шукати на ній плоду (Лк 13, 6), натякають на Бога як на господаря, який, хоче в людині знайти принаймні  якесь маленьке добро. Цього було б достатньо, щоб запевнити спасіння. 

Плоди смоківниці ззовні виглядають не дуже, проте вони дуже смачні. Так само і з нашим життям: не важливо, що воно ззовні позбавлене блиску розкоші і слави, найважливіше, щоб воно було наповнено солодкістю любові до Бога і ближнього… 

Джерело:   КРЕДО

25.10.2013р. Б. / Інтерв’ю Блаженнішого Святослава Шевчука для італійського інформаційного агентства S.I.R.іт

«Східна традиція вміє передати Євангеліє сучасному світові», – під таким заголовком італійське інформаційне агентство S.I.R (Релігійно-інформаційна служба), засноване 1988 року з ініціативи Італійської федерації католицьких тижневиків, за підтримки Італійської Єпископської Конференції, опублікувало інтерв’ю з Главою УГКЦ Блаженнішим Святославом Шевчуком, яке провела Марія К’яра Б’яджоні, кореспондент згаданого агентства, що висвітлювала черговий з’їзд Владик Східних Католицьких Церков європейського континенту, який відбувався у словацькому місті Кошице від 17 до 20 жовтня 2013 року на тему: «Євангелізація культури – інкультурація Євангелія».

Представивши УГКЦ, як найбільшу серед Східних Католицьких Церков, розповсюджену в усьому світі, Марія К’яра Б’яджоні наголосила, що великим і зобов’язуючим покликанням Східних Католицьких Церков у Європі є збереження давньої літургічної та духовної традиції християнського Сходу в сучасному світі, одночасно вміючи передати її сучасній людині, щоб вона наново відкрила для себе значення часу і життя, красу взаємин з Богом та людьми. Присутність католицьких Церков східних обрядів стала відомішою внаслідок міграції з країн Східної Європи.

Розмовляючи з Блаженнішим Святославом, кореспондент агентства S.I.R запитала, чому темою зустрічі була вибрана саме євангелізація?

"Тому що, коли людина віддалюється від Бога, вона поранена, роздрібнена в своєму існуванні і повільно вмирає всередині, – відповів Глава УГКЦ. – Ми роздумували над тим, як, також і згідно із нашою традицією, можна зцілити сучасну людину, повернути її до єдності з Богом і, таким чином, наново надати людському існуванню повноту життя, бо вірити – це жити в усій повноті і передавання віри є передаванням мистецтва життя ".

Пані Б’яджоні зауважила, що східні Літургії є довгими, за ними важко слідкувати. Чи їх можна й далі пропонувати сьогодні, особливо в Західній Європі?

Блаженніший Святослав Шевчук відповів, що він вважає, що так. Тим більше, що сьогоднішня людина не має часу для ні себе, ні для ближнього. Вона занадто пов'язана зі способом життя, який не веде до щастя. Для вірних східних обрядів Літургія – це не просто церемонія, це середовище спілкування з Богом і з людьми. Це та хвилина, в якій перебуваємо біля стіп нашого Вчителя, Який є Вчителем життя. Без цієї школи життя людина губиться. Криза сучасної людини є, перш усього, кризою ідентичності людської особистості. Ми були створені на образ і подобу Божу. Якщо порушується спільність з Богом, то цей образ зникає або спотворюється.

На запитання стосовно того, як українці, численні з яких є католиками східного обряду, опинившись в країнах західного світу, переживають зустріч із суспільством, повністю відмінним від їхнього, Блаженніший Святослав відповів:

"Для нас міграція є реальною, справжньою кровотечею. І так є для всіх Східних Католицьких Церков, особливо на Близькому Сході. Трагедія Сирії, наприклад, призводить до масового переселення східних католиків, які втікають із своєї батьківщини. Сім'я, чоловік, жінка, дитина, коли вони викорінені із своєї землі, шукають власне коріння в чужій землі, тому що потребують підтримувати свої власні традиції. Літургійне середовище стає тоді життєздайним місцем, яке допомагє їм не заблукати».

Блаженніший Святослав Шевчук пригадав свою душпастирську діяльність серед українських іммігрантів у Європі та в Аргентині, а тепер, як Глава Церкви, він відвідує багато громад за межами України і кожного разу бачить, що для українських громад Церква є центром їхнього життя. «Я переконаний, – додав він, – що Східні Католицькі Церкви в Європі можуть служити дуже важливим засобом нової євангелізації, і що наші іммігранти не є предметом, але дійовими особами євангелізації. Вони приносять скарб східної християнської традиції, що може мати життєдайне значення для Європи, щоб вона наново відкрила своє християнське коріння».

На закінчення кореспондент італійського католицького інформаційного агенства поцікавилась, як світ глибоко вкоріненої східної християнської традиції ставиться до новаторства Папи Франциска з Південної Америки.

"Я мав щастя пізнати Папу Бергольйо ще перед тим, як він був обраний на наступника святого Петра, – сказав Верховний Архиєпископ Києво-Галицький. – Можу сказати, що він дійсно творча людина і вміє подати цю свою креативність, пропонуючи християнську віру сучасній людині. Його новаторство не є запереченням традиції. Він вчить нас, як можна жити ціїєю традицією і як традиція може стати засобом, – традиційним і, одночасно, новим – щоб передати Євангеліє сучасним чоловікам і жінкам».

Текст із сторінки http://uk.radiovaticana.va

Джерело:   Воїни Христа Царя

25.10.2013р. Б. / Арх. Палья: молодь хоче мати сім’ю, та світ їй у цьому не допомагає

То не молоде покоління, а обставини, в яких живуть молоді люди, ворожі до родини, сказав архиєпископ Вінченцо Палья.

 

Ватикан готується до великого свята родин, одного з останніх етапів Року Віри. Це свято заплановане на найближчі вихідні. За цієї нагоди префект Папської ради з питань родини нагадує, що вдале сімейне життя залишається синонімом особистого щастя для майже всіх молодих людей. А при цьому сьогодні родин щораз меншає, і вони стають щоразу слабші та крихкіші. 

Архиєпископ Палья застерігає, аби не обтяжувати провиною за це саму молодь. Вона сама по собі не гірша, ніж батьки чи покоління дідів. Однак попередні покоління могли розраховувати на приязну до родини культуру і суспільну систему. Сьогодні ж цього всього просто-напросто немає. Сім’я програла культові его. Тому так важливо, на думку шефа ватиканського сімейного дикастерію, визнавати об’єктні права сім’ї. 

«Не забуваймо, — сказав Ватиканському Радіо архиєпископ Палья, — що сім’я як юридична особа існує споконвічно. Це не винахід останніх років. Сім’я присутня упродовж цілої історії людства. Родина є першим місцем, де ми вчимося бути разом. Це наше перше «ми». Визнання об’єктності родини, таким чином, є обов’язковим, зокрема у наші часи, коли всі зосереджуються виключно на правах одиниці. Вочевидь ці права також святі й непорушувані. Але біда нам, якщо ми зосередимося виключно на них, занедбуючи оте «ми» сім’ї».

 
За матеріалами: Radio Watykańskie 

Джерело:   КРЕДО 

24.10.2013р. Б. / Тижневий огляд: Папа і Апостольський Престіл (14.10 – 20.10)

Понеділок. У неділю 13 жовтня, під час Святої Меси, відправленої на площі святого Петра у Ватикані з нагоди Марійського дня, що входить в рамки відзначень Року Віри, перед статуєю Пресвятої Богородиці з Фатіми Святіший Отець прочитав власноручно написаний Акт ввірення цілого світу під покров і опіку Фатімської Богородиці. У неділю в Марійському дні у Ватикані взяло участь коло 200 тисяч вірних. Після богослуження статуя Фатімської Богородиці повертається до Португалії. Тут ви можете прочитати повний текст проповіді Святішого Отця на площі св. Петра.

До молитви, щоб у світі не було більше насильства, закликав Папа в короткій промові перед молитвою «Ангел Господній» у неділю, 13 жовтня.

Прес-служба Ватикану спростувала чутки про майбутній візит Папи Римського Франциска до Святої Землі в березні.

Папа Франциск здійснив відеопослання, адресоване вірним, що зібралися увечері 12 жовтня на молитву в святині Божественної Любові та в десяти інших, з'єднаних за допомогою телемосту, щоб провести разом Дні Пресвятої Богородиці: у Лурді, Назареті, Лухані, Вайланканні, Гвадалупі, Акіті, Найробі, Бані, Ченстохові та Марійській Долині. Звертаючись до вірних, Понтифік вказав, що погляд Діви Марії веде християн до Ісуса і допомагає їм не бути християнами напоказ, але засукати рукави і діяти, не боячись забруднитися, заради Євангелія.

У понеділок, 14 жовтня, Папа Франциск прийняв на приватній аудієнції учасників пленарної асамблеї Папської ради з нової євангелізації. За словами Папи Франциска, необхідно продовжувати позбуватися «непотрібних і шкідливих речей, фальшивих марних, що обтяжують Церкву і шкодять її первісному вигляду». В даний час особливо потрібні переконливі свідки, які життям, а також словом зроблять видимим Євангеліє, пробудять захоплення Господом і красою Бога. На думку Папи, в нашу епоху, яка характеризується байдужістю до Бога, особливо важливо пробудити серце і розум сучасників на життя вірою.

Середа. У середу вранці, під час Святої Літургії, Папа Франциск застеріг християн перед ідолопоклонством і лицемірством. Понтифік зазначив, що сьогодні є багато ідолів у світі і, чимало християн поклоняються їм: «Я не кажу про нехристиян, я поважаю їх свободу совісті, − але про тих, хто серед нас вважає себе мудрим, ніби він все знає... Вони збожеволіли, і славу нетлінного Бога змінили на подобу: власне «я», свої ідеї, свої зручності... Кожен з нас носить в душі якогось ідола. Давайте запитаємо себе перед Богом: якого ідола я приховую? Того, що займає місце Господа». «Ісус радить: не дивися на зовнішність, йти прямо до суті. Посуд є посудом, але важливіше те, що на ньому лежить: їжа. Але якщо ти пихатий, якщо ти кар'єрист, якщо ти амбітний, якщо ти завжди пишаєшся собою або тобі подобається хвалитися, тому що ти вважаєш себе досконалим, − дай милостиню, і це зцілить твоє лицемірство. Ось шлях, який вказує Господь: поклонятися Богу, любити Бога понад усе і любити ближнього. Це так легко і разом з тим так важко! Це можна робити тільки за допомогою благодаті. Попросимо про цю благодать», - закликав Папа на завершення.

Під час загальної аудієнції в середу Святіший Отець Франциск говорив про Апостольську Церкву. ««Апостол» – це грецьке слово, що означає «посланий», «висланий». Апостол – це людина, яку послали щось виконати. Це сильне слово, і апостоли були вибрані, покликані і послані Ісусом, щоб продовжувати Його справу – тобто, щоб молились – першим завданням апостола є молитва – і, по-друге, щоб проповідували Євангеліє», - зазначив Папа. Далі Понтифік виділив три значення прикметника «апостольський» у відношенні до Церкви: 1. Церква є апостольською, бо опирається на вченні і молитві апостолів, на владі, яку їм надав сам Христос; 2. Церква є апостольською, бо «зберігає і передає з допомогою Святого Духа, що живе в ній, вчення, святу спадщину, здорові слова, почуті від апостолів»; 3. Церква є апостольською, оскільки є послана нести Євангеліє усьому світу.

16 жовтня відзначається Всесвітній день продовольства, що його називають також і Міжнародним днем харчування, і який 1979 року встановила ФАО. «Здорові люди залежать від здорових систем живлення» – таке гасло цьогорічного Дня продовольства. До учасників відзначень у римській штаб-квартирі ФАО звернувся з окремим посланням Папа Франциск. Святіший Отець наголосив, що голод та недоїдання не можуть вважатись «нормальним фактом», голод у світі є згіршенням, а щоб його перемогти необхідна солідарна суспільна свідомість. Папа Франциск вказав, що надзвичайна продовольча ситуація у світі є одним з найсерйозніших викликів для людства та засудив індивідуалізм, псевдокультуру відходів та глобалізацію байдужості.

Четвер. Якщо християнин стає «учнем ідеології», то це означає, що він втратив віру. З такою пересторогою Папа Франциск звернувся до слухачів, проповідуючи під час Святої Меси, яку він очолив у четвер, 17 жовтня. Християни стають «учнями ідеології» тоді, коли не моляться. «Просімо в Господа Бога благодаті, по-перше, не переставати молитися, щоб не втратити віри, а по-друге – залишатися смиренними, і, таким чином, не станемо замкненими, тими, що закривають дорогу для Господа», – закликав Папа.

17 жовтня Папа Франциск прийняв на аудієнції Президента Держави Палестина Махмуда Аббаса. У ході розмови сторони обговорили ситуацію на Близькому Сході та відновлення переговорів між ізраїльтянами і палестинцями.

Цього ж дня на приватній аудієнції Папа Франциск прийняв Архиєпископа Роберта Цоліча. Він є главою німецького єпископату.

П’ятниця. За новим календарним стилем 18 жовтня припадає літургічний спомин святого апостола і євангелиста Луки. Проповідуючи під час ранкової Святої Меси у світлі біблійних читань цього дня, Папа Франциск поділився своїми думками про початок та завершення апостольського життя. Вказавши на такі святі постаті, як пророк Мойсей, Іван Христитель та апостол Павло, Святіший Отець підкреслив, що в житті кожного з них не бракувало тривог, але Господь Бог ніколи їх не залишив. Папа підкреслив, що на початку апостольського життя учні були сильними та молодими, їхні проповіді проганяли демонів. Але також прийшов період «заходу», коли вони відчували певну самотність. У цьому контексті Папа закликав не забувати про постарілих священиків та монахинь.

Папа вважає, що ділитися Євангелієм треба з «смиренням і радістю».  Він звернувся з відео-зверненням до учасників великої конференції на тему нової євангелізації, яка проходить в ці дні у філіппінській Манілі. «Не втомлюйтеся нести милосердя Отця до бідних, хворих, молоді і сімей. Допоможіть пізнати Христа світу політики, бізнесу, мистецтва, науки, технологій та соціальних медіа",- закликав 5 тис. учасників форуму Папа Франциск.

Субота. Святіший Отець Франциск на приватній аудієнції прийняв президента Камеруну. Пола Бія. Під час зустрічі обговорювались питання Чорного Континенту.

«Слідувати за Ісусом означає поставити Його на перше місце, позбувшись від безлічі речей, які захаращують наше серце», - підкреслив Папа Франциск в повідомленні, яке було опубліковане в Твіттері 19 жовтня.

Неділя. У неділю, перед проказуванням молитви «Ангел Господній», Папа Римський традиційно дав коротку науку. Минулої неділі Понтифік коментував уривок з Євангелія, в якому Ісус розповідає про наполегливу вдову та суддю. «Бог закликає нас наполегливо молитися не тому, що Він не зна , що ми потребуємо, і не тому, що Він нас не чує. Навпаки, Він завжди чує нас і знає все про нас, з любов'ю. У нашому повсякденному житті, особливо в труднощах, у боротьбі проти зла навколо і всередині нас Господь не перебуває десь далеко від нас, Він поруч з нами; ми боремося поруч з Ним, і нашою зброєю є саме молитва, яка дає нам відчувати Його присутність поруч з нами, Його милосердя, Його допомогу. Але боротьба проти зла довга і важка, вона вимагає терпіння і наполегливості… Тому давайте навчимося у цієї вдови з Євангелія молитися завжди, не втомлюючись», - сказав Папа.

Радимо ознайомитись:
Цінність, яку може мати бідність.
Послання Його Святості Папи Франциска на Всесвітній День місій.

Джерело:   Воїни Христа Царя

23.10.2013р. Б. / Папа Франциск: Бог спасає нас не декретом, але Своїм життям, відданим за нас

Самим розумом Бога зрозуміти неможливо. На цьому наголосив Папа Франциск, проповідуючи у вівторок, 22 жовтня 2013 р., в каплиці ватиканської резиденції «Дім святої Марти». Він зазначив, що для того, щоб увійти в Божі таємниці, потрібні «споглядання, близькість та щедрість». Спонукою для цих роздумів стали слова святого Павла з Послання до Римлян.

Святіший Отець наголосив, що таємниці нашого спасіння можна зрозуміти лише на колінах, у молитовному спогляданні. Коли розум намагається самостійно пояснити ці таємниці, то завжди стає безумним, що не раз підтвердила історія Церкви. Тут потрібні одне і друге: розум та молитва.

Наступним словом, яке допомагає увійти в Боже таїнство, за словами Папи є «близькість». Через втілення Бог став близьким до нас, увійшов у нашу історію. Вже відтоді, як Він обрав праотця Авраама, Він «йде поруч зі Своїм народом». «Бог включається, “вмішується” у нашу злиденність, наближається до наших ран та лікує їх Своїми руками, а щоб мати руки – став людиною», – сказав Святіший Отець, додаючи, що Бог не спасає «шляхом декрету, закону». Він спасає нас «лагідністю, пестощами, спасає нас Своїм життям, відданим за нас».

Третім аспектом є «щедрість». Святий Павло писав, що «де збільшився гріх, там перевершила благодать». Як зазначив Папа, кожен з нас добре знає про свої недоліки, їх безліч. Але Божим викликом є перемогти їх «надміром своєї любові та благодаті». Таким чином, за словами проповідника, можемо зрозуміти ставлення Ісуса до грішників: «Серця цих людей були наповнені гріхом. Але Він ішов до них з цим надміром благодаті й любові. Божа благодать завжди перемагає, бо це Він Сам, Який дає Себе, наближається, приголублює, лікує», – сказав Святіший Отець, додаючи, що саме тому, «хоч декому з нас і не подобається», але саме грішники є ближчими до Ісусового серця, тому що Він приходить, щоб їх шукати.

Текст із сторінки http://uk.radiovaticana.va

Джерело:   Воїни Христа Царя

22.10.2013р. Б. / Отець Олександр Смеречинський: «Морський апостолят УГКЦ вийшов на міжнародний рівень»

Синод Єпископів Української Греко-Католицької Церкви в серпні 2013 року, що відбувся в Києві, постановив створити Відділ морського апостоляту УГКЦ на загальноцерковному рівні, а також обрати владику Петра (Стасюка) головою цього Відділу.

Отець Олександр Смеречинський, наразі відповідальний за морське капеланство в УГКЦ, в інтерв’ю Департаменту інформації розповів, як допоможе в служінні морякам новостворений підрозділ.

Морський апостолят як такий створений УГКЦ ще в 90-ті роки. Формальна його реєстрація, як католицької місії для роботи з моряками, відбулася в 2000 році. Нині, за рішенням останнього Синоду, рівень морського апостоляту підвищено з місії до патріаршої структури. Отже, розширено поле його діяльності. Адже завданням католицької місії «Морський апостолят» було служіння в портах України, а тепер – це робота в усьому світі, де є наша Церква. Якщо досі це була загальноукраїнська структура, то зараз вона має завдання стати загальносвітовою мережею.

Отче, у яких країнах морський апостолят УГКЦ присутній сьогодні?

Синод поставив завдання розвинути мережу у світі. Є великий план, великий шмат роботи, яку треба виконати. Сьогодні безпосередньо працюємо в Європі, Північній Америці та Австралії. У перспективі – Південна Америка.

Чи вже маєте перші результати роботи? Чи можна говорити про якісь конкретні напрацювання у створенні мережі?

Незабаром, у грудні, буде започатковано мережу в Єпархії святого Володимира в Парижі. Там налагоджено контакти з місцевим загальнокатолицьким морським апостолятом і в листопаді-грудні буде проведена ціла серія зустрічей із капеланами Франції, Голландії та Бельгії для закладання структури.

Треба зазначити, що наш морський апостолят не виокремлює себе в окрему структуру. Ми вважаємо себе і нас вважають частиною загальнокатолицької мережі, що діє в 420 портах світу.

Далі, на час Великого посту, запланований подібний процес у Канаді, але поки що ми погоджуємо певні питання.

Поясніть, будь ласка, як виглядає робота морського апостоляту?

Місійна робота з моряками полягає в тому, щоб іти до них. Щоб ви розуміли масштабність цієї праці, скажу, що серед європейських моряків найбільше українців. Моряк, уперше прибуваючи до іноземного порту, розгублюється, бо це чужа країна, чужа культура. Тож завдання представників морського апостоляту – піти до цього моряка, щоб надати йому практичну й духовну допомогу. Згодом, коли моряк знову прибуває до цього порту, він вже сам може прийти до священика чи парафіяльної спільноти.

Ви опікуєтеся і військовими, і цивільними моряками?

В Одесі я працюю і з військовими моряками, оскільки в порту є частина військово-морських сил. Але не можна плутати ці два поняття. Бо, насправді, робота з військовими моряками - це завдання військового капеланства. Робота зі світськими моряками, моряками торгового флоту – це зовсім інша діяльність. Якщо військовий моряк постійно перебуває в частині і лише час від часу (для виконання конкретного завдання) виходить у морський похід, то моряк торгового флоту – це людина, яка постійно знаходиться в подорожі. Тому методи роботи, їхні потреби і проблеми – абсолютно різні, хоча вони зовні подібні, бо пов’язані з морем та кораблем.

Відомо, що часто українські моряки займаються контрабандою… Чи ви мали справу з такими людьми? Якщо так, то як з ними працюється?

Кримінал, на жаль, є невід’ємною частиною «морського світу». Звичайно, я не один раз чув про щось подібне, але треба чітко розуміти, що не моряк є «двигуном» цього процесу, він лише дає згоду (мовчазну чи дієву) брати участь у цьому процесі. Наше завдання полягає в тому, щоб достукатися до свідомості моряка та підтримати його, якщо він вирішив протистояти…Церква не має інших важелів, крім слова…

Розкажіть, будь ласка, як у вас складаються відносини з іншими Церквами та конфесіями і чи є якісь проблеми в цьому напрямку?

Проблем немає. Навіть більше, в Одесі, зокрема, ми не можемо собі уявити нашої роботи без співпраці з англіканською місією. І навпаки, англіканська місія не бачить в одеському порту своєї праці без нас. Ми настільки тісно співпрацюємо, що навіть важко розділити нашу діяльність. Час від часу ми співпрацюємо з протестантською місією, до якої належать і баптисти, і харизмати. 

Загальносвітова практика має екуменічне спрямування, бо кораблі – це полікультурні, поліконфесійні громади, особливо сьогодні. Раніше на кораблях команди були загалом моноетнічні, а зараз переважна більшість компаній практикує так звані змішані команди. В одному колективі, наприклад, може бути два греки, три філіппінці, чотири українці, один індус.

Робота з моряками не може бути «конфесійно забарвленою». Бо, приходячи на корабель, зустрічаємося з моряками різних конфесій та національностей, і розділяти їх – це майже злочин. Тому Церкви, які займаються моряками, давним-давно усвідомили, що праця мусить бути екуменічною.

Можливо, немає проблем ще й тому, що в цій сфері немає Церков, які, скажімо так, намагаються виділитися, вважаючи себе абсолютними власниками Царства Небесного.

Чи морський апостолят співпрацює з державною владою України?

Часом співпрацює. Це стосується випадків, коли без допомоги державних органів ми не можемо морякові допомогти: наприклад, коли ідеться про визволення наших моряків з в’язниць за кордоном чи полагодження конфліктних ситуацій іноземних моряків у нас… Хоча ми мріємо про те, що тісно співпрацюватимемо з державою для підтримки українського моряка та створення доброго іміджу нашої держави, гостинно приймаючи іноземного.

Грубо кажучи, морський капелан допомагає моряку адаптуватися в чужій країні, коли той туди прибуває. А як робота з моряком щодо його відсутності в родині по кілька місяців?..

Насправді уваги потребує вся сім’я, бо від тривалої відсутності чоловіка, батька страждають всі… Але розповідати про масштабну роботи ми не можемо, бо її, на жаль, немає (з різних причин). Є поодинокі випадки персональної роботи з конкретними морськими сім’ями.

А де ви проводите роботу з моряками: на кораблі чи на суші?

Загальноприйнята практика – це систематичне відвідування всіх новоприбулих кораблів, які пришвартовуються в порту, після цього знайомство та розмови з екіпажем (стають зрозумілими потреби). Також є практика передавання інформації про потреби конкретної команди чи моряка капеланам наступних портів, якщо в нашому порту ми не в змозі допомогти в конкретній потребі.

Спільно з англіканською місією ми створили невеличкий центр для моряків, в якому є можливість скористатися Інтернетом, телефоном, взяти безкоштовну літературу, а найголовніше – помолитися в нашій каплиці.

Над інтерв’ю працювали Роман Малко та Оксана Климончук,
для Департаменту інформації УГКЦ

Джерело:   Воїни Христа Царя

21.10.2013р. Б. / Папа: Коли згасає молитва — згасає віра

Бог очікує від нас наполегливої молитви не тому, що не знає, чого потребуємо, але тому що бажає бути нашим союзником у щоденній боротьбі. Про це Папа Франциск навчав перед молитвою «Ангел Господній» у неділю, 20 жовтня.

 

Приводом для цього стала Ісусова притча про наполегливу вдову, яка постійними проханнями добилася відповіді від нечесного судді. І, як підсумував Спаситель, якщо вдова змогла переконати несправедливого суддю, то ж чи хіба Небесний Отець не вислухає тих, які наполегливо моляться? 

Але чому Бог цього чекає? Хіба Він не знає наших потреб? Який сенс має оця «наполегливість»? За словами Папи, ці запитання допомагають нам зрозуміти дуже важливий аспект віри. «Бог запрошує нас наполегливо молитися не тому, що не знає, чого ми потребуємо, чи тому що не чує нас, — пояснив він. — Навпаки, Він з любов’ю завжди вислуховує та все про нас знає. Але в нашій щоденній дорозі, особливо під час труднощів, під час боротьби зі злом ззовні та всередині себе самих, Господь не стоїть подаль, Він поруч; ми боремося пліч-о-пліч з Ним, а нашою зброєю є, власне, молитва, яка допомагає нам відчувати Його присутність поряд з нами, Його милосердя та допомогу». 

Як зауважив далі Папа, боротьба зі злом є «важкою та довгою», вимагає багато терпеливості. Таким чином, «існує боротьба, яку слід звершувати кожного дня», але «нашим союзником» є Господь Бог, «віра в Нього є нашою силою, а молитва є вираженням цієї віри». Ось чому Ісус запевняє перемогу, але наприкінці запитує: «Коли Син Чоловічий прийде, чи знайде віру на землі?».

«Коли гасне віра, гасне молитва, і ми ходимо в темряві, губимося на життєвих стежках», – підсумував Святіший Отець, закликаючи слухачів вчитися від євангельської вдови невтомної молитви. «Вона була молодчиною, ця вдова, — додав він. — Вона вміла боротися за своїх дітей! Маю на увазі багатьох жінок, які борються за свої родини, які моляться і ніколи не втомлюються. Сьогодні думка всіх нас лине до цих жінок, які своєю поведінкою дають нам справжнє свідчення віри, відваги, приклад молитви». Постійної молитви, «не для того, щоб переконати Господа Бога силою слів. Він краще за нас знає, чого нам потрібно! Витривала молитва, радше, є вираженням віри в Бога, який кличе нас боротися разом з Ним щодня і щохвилини, перемагаючи зло добром», — зауважив Папа Франциск. 

За матеріалами: Радіо Ватикан

Джерело:   КРЕДО

20.10.2013р. Б. / Біблійний коментар. Неділя 17-та після П`ятидесятниці

Мт 15,21-28

21Ісус вийшов звідти й пішов в околиці тирську та сидонську. 22Коли це жінка ханаанянка вийшла з цих околиць і почала кричати: «Змилуйся надо мною, Господи, Сину Давида! Біс мучить мою дочку страшенно». 23Він же не озвався до неї словом. Тут приступили його учні й почали його просити: «Відпусти її, бо вона кричить за нами». 24А він у відповідь промовив: «Я посланий лише до загиблих овець дому Ізраїля». 25Та ж підійшла і, вклонившись йому в ноги, каже: «Господи, допоможи мені!» 26Він відповів їй: «Не личить брати хліб у дітей і кидати щенятам». 27А вона каже: «Так, Господи! Але й щенята їдять кришки, що падають зо столу в панів їхніх». 28Тоді відповів їй Ісус: «О, жінко, велика віра твоя! Хай тобі буде, як бажаєш». І видужала її дочка від тієї години.

Приготування

1. Прочитати уривок Мт 15,21-28
2. Прочитати Мк 7,24-30
3. Зробити аналіз:

• Де відбуваються події?
• Хто є головні герої?
• Визначити сцени відносно подій та героїв.

Контекст: 13,54 – 15,39

Прочитати, проаналізувати зв’язок із уривком.

Нарис

Повідомлення із контексту

По закінченні притч (Мт 13,53) прибуває Ісус у свою Батьківщину, де навчає у їхній синагозі (Мт 13,54). Вже у цьому реченні закладено Матеєм розділ між своїми та їхніми. Ісус прибув до своїх, але свої його не прийняли, подібно до Івана 1,11, так можна узагальнити і думку Матея. Адже, по навчанні у їхній синагозі, ті, що слухали це навчання, стали в опозицію до Ісуса (Мт 13,57). Але не тільки простолюддя не приймало Сина Божого, – його не приймало і керівництво. Прикладом цього стає поведінка Ірода Антипи до Івана Христителя (Мт 14,1-12). Тому Ісус змушений шукати самітні місця, де його знаходять ті, які його шукають, а він, у свою чергу дає, їм поживу (Мт 14,14-21). Є цікава ця лінія, що її пропонує Матей: поки людина знаходиться з Ісусом, вона може насититися хлібом, який дає сам Господь, а коли Ісуса нема поруч, то смертельна небезпека дає про себе знати, і дорога є важкою, бо вітер супротивний (Мт 14,24).

Зображено також і сцену, яка описує прохання про порятунок учня, який знаходиться у небезпеці, та невідкладне виконання цього прохання, як також і науку, яка додається: «Маловіре, чого засумнівався?».

Знову прибуває Ісус у генезаретську землю, де зустрічається з представниками учителів з Єрусалиму, основного міста, міста-символу юдейської віри. І знову суперечка.

Тоді подорож у поганські сторони Тиру та Сидону і віра жінки ханаанянки як перехід до нового позитивного результату: прихід великої кількості народу до Ісуса, та зцілення їх недуг і надання їм поживи.

Читання тексту

21Ісус вийшов звідти й пішов в околиці тирську та сидонську.

Ісус залишає те місце, де фарисеї та книжники поважають Бога лише устами, але серце їх є далеко від нього. Виходить із середовища вибраного народу і йде туди, де проживають люди, яких євреї з погордою називали «собаками», бо вони не належали до «вибраних» у їхньому розумінні цього слова.

22Коли це жінка ханаанянка вийшла з цих околиць і почала кричати: «Змилуйся надо мною, Господи, Сину Давида! Біс мучить мою дочку страшенно».

Представниця із місцевого народу виходить з тих околиць, де вона проживала. Матей, на відміну від Марка, який представляє її грекинею, називає її ханаанянкою і тим самим підкреслює її приналежність до народу, який проживав у тому краї ще до приходу євреїв. Цей народ заслуговував на покарання через спосіб їхнього життя, який він вів, і тому Господь увів туди євреїв, проганяючи перед ними народи ханаанського краю. Увівши Ізраїль до цього краю, Господь показав йому на прикладі те, що може статися з народом, який забуває Бога, а тоді попередив, щоб і його, Ізраїля, не спіткала ця ж участь (Втор 8, 19-20).  

Тепер зустрічаються двоє: Ісус та жінка ханаанянка. Брак віри заставляє Ісуса вийти з середовища Ізраїлю; натомість віра жінки випроваджує її з середовища ханаанського.

Жінка не ставить запитань до Ісуса, її віра дозволяє їй бачити глибше, тому звертається до нього «Господи» і просить, щоб він змилосердився над її дочкою. Хоча вона не є єврейкою, все ж визнає Ісуса як сина Давида по тілу і як Сина Божого по Духу. Вона вірить, що Син Божий може прогнати біса, тому й звертається до нього з таким проханням.

«Змилуйся надо мною», – просить жінка. У грецькому тексті дієслово вжито у наказовому способі аористу, і тому автор вказує на те, що жінка очікує миттєвої дії. Тобто вона очікує вигнання біса з її дочки вже у той час, коли вона перебуває біля Ісуса, а не протягом довгого проміжку часу. Разом з тим можна бачити тут так званий вхідний наказовий аорист, яким виражається початок іншого способу життя, протилежного до хвилі прохання, тобто проживання з милістю Божою.

23Він же не озвався до неї словом. Тут приступили його учні й почали його просити: «Відпусти її, бо вона кричить за нами».

Ісус мовчить на прохання ханаанянки. Чому Матей підкреслює це? Адже у Марка нема й згадки про мовчання, навпаки, Ісус відразу розпочинає вести розмову з жінкою. Є ще й інше, що відрізняє розповідь Матея від розповіді Марка – присутність учнів. Мовчання Ісуса в присутності учнів тепер стає зрозумілим. Ісус хоче, щоб учні прийняли участь у розв’язанні дуже важливого питання: яким повинно бути відношення вибраного народу до інших народів?

Хоча жінка зверталася лише до Ісуса, із слів учнів видно, що прохання жінки вони приймають і на свою адресу. Адже наголошують, що жінка кричить не за тобою, але за нами.

Учні просять, щоб Ісус відпустив жінку, без наголосу на позитивний чи негативний вислід щодо її прохання. Але своїм мовчанням Ісус вже досягнув того, чого хотів – учні висловили своє прохання до нього, яке має відношення до жінки.

24А він у відповідь промовив: «Я посланий лише до загиблих овець дому Ізраїля».

Тепер, коли вже й учні приймають участь у тому дійстві, Ісус говорить у спосіб, що може виражати твердження, але також і запитання.

На невизначене прохання учнів Ісус відповідає запитанням для всіх, щоб кожен міг дати відповідь. Грецький текст дозволяє бачити у словах Ісуса запитання: «Чи ж не посланий я лише до загиблих овець дому Ізраїля?» Вживання ουκ (ук) у запитальному реченні в грецькій мові дозволяє бачити, що той, хто ставить це запитання, очікує стверджуючої відповіді.

Ісус ставить запитання до всіх присутніх, серед яких є і його учні. Коли ж поставлено запитання, то очікується на нього відповіді.

25Та ж підійшла і, вклонившись йому в ноги, каже: «Господи, допоможи мені!»

Жінка визначається. Вона вклоняється Ісусові в ноги, тобто робить знак поклоніння йому. Саме дієслово виражає поклоніння тому, кого людина вважає вищим за себе: Богу, царю, ідолу (Бут 24,48; Іс 44,13; Мт 2,11; 8,2; 14,33; 28,9). В даному випадку це виражено за допомогою того ж дієслова поклонятися (προσκυνέω проскінео), яке вжито у недоконаному виді минулого часу, тому може означати намагання зробити цю дію, яка виражена дієсловом. Отже, жінка вважала Ісуса вищим за себе. Звертанням вона це знову підкреслює і вже вдруге називає Ісуса Господом.

Тепер жінка просить допомоги для себе. Якої допомоги? З одного боку, можна розуміти цю очікувану допомогу, як продовження в дусі попереднього прохання, тобто про вигнання біса з дочки, а з іншого, – можна вже й бачити прохання про допомогу у намаганні поклонятися Ісусу. Дієслово є у наказовому способі теперішнього часу. Таким чином, наказовий спосіб теперішнього часу має дві можливості:

• виражає, що дія є ще незакінчена (по відношенні до дочки);
• виражає думку, що те, що вже почалося, повинно продовжуватися (поклоніння Ісусу).

26Він відповів їй: «Не личить брати хліб у дітей і кидати щенятам».

Тут в українському тексті є додано займенник їй, якого у грецькому тексті нема. Тому слова Ісуса можна знову ж таки розглядати не обов’язково, як такі, що звернені до жінки, але, радше, як такі, що звернені до всіх присутніх. Тим паче, що у вислові знову можна бачити запитання, яке ставить Ісус. Знову ж є тут ουκ (ук), яке вказує на очікування позитивної відповіді («так не личить»).

27А вона каже: «Так, Господи! Але й щенята їдять кришки, що падають зо столу в панів їхніх».

Третій раз жінка звертається до Ісуса словом Господи. На третій раз вона каже Ісусові «так». Визнавши третій раз Ісуса за Господа, вона дає стверджувальну відповідь на запитання поставлене ним, як цього він і очікував. Жінка, на відміну від учнів, змогла зрозуміти те, чого Господь хотів навчити. Вона погоджується із задумом Божим, який виконує Ісус, але дає також зрозуміти, що її прохання не розбігається з тим Задумом. Любов до своєї дочки та віра в Господа роблять з неї правдиву ученицю. Вона наполегливо просить за спасіння своєї дочки, подібно, як просив Мойсей за свій народ (Вих 32). Любов дозволяє людині поглянути навколо себе іншими очима, вона поєднує людину з Богом, адже Бог є любов, а той, хто любить – народився від Бога (1Ів 4,7-8). Тому ж, хто любить, усе співдіє на добро (Рм 8,28). Після того, як Господь побачив наскільки великою до свого народу була любов Мойсея, який готовий був нести покарання разом з усіма (Вих 32,32), він сказав до нього: «Те, що ти зараз бажаєш, зроблю; бо ти знайшов ласку в очах у мене». Ісус бачить любов та віру цієї жінки і тому говорить до неї, подібно, як говорив до Мойсея:

28Тоді відповів їй Ісус: «О жінко, велика віра твоя! Хай тобі буде, як бажаєш». І видужала її дочка від тієї години.

Лише тепер Ісус звертається безпосередньо до жінки, адже є підкреслено αυτη їй. Віра жінки є великою, на відміну від віри учнів, які мають малу віру (Мт 8,26; 14,31). Тому можна порівняти її віру з вірою сотника (Мт 8,10), і тому, мабуть, учні пригадали слова, які Ісус сказав до них (Мт 8,11-12).

Господь прийшов, щоб виконати волю людини, яка любить та має велику віру у його всемогутність та милосердя.

Матеріал для читання: Іс 56,1-8; Рм 15,1-13; Гл 3,6-9

о. Євген Станішевський

Джерело: http://pcc.ugcc.org.ua/