14.02.2015р. Б. / Коментар Євангелія на Неділю м’ясопусну

Коментар Євангелія на Неділю м’ясопусну (про Страшний Суд) 

Мт 25, 31-46

31 Якже прийде Син Чоловічий у своїй славі, й ангели всі з ним, тоді він сяде на престолі своєї слави. 32 І зберуться перед ним усі народи, і він відлучить їх одних від одних, як пастух відлучує овець від козлів; 33 і поставить овець праворуч себе, а козлів ліворуч. 34 Тоді цар скаже тим, що праворуч нього: Прийдіть, благословенні Отця мого, візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від створення світу. 35 Бо я голодував, і ви дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене напоїли; чужинцем був, і ви мене прийняли; 36 нагий, і ви мене одягли; хворий, і ви навідались до мене; у тюрмі був, і ви прийшли до мене. 37 Тоді озвуться праведні до нього: Господи, коли ми бачили тебе голодним і нагодували, спрагненим і напоїли?38 Коли ми бачили тебе чужинцем і прийняли, або нагим і одягнули? 39 Коли ми бачили тебе недужим чи в тюрмі й прийшли до тебе? 40 А цар, відповідаючи їм, скаже: Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили. 41 Тоді скаже й тим, що ліворуч: Ідіть від мене геть, прокляті, в вогонь вічний, приготований дияволові й ангелам його; 42 бо голодував я, і ви не дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене не напоїли; 43 був чужинцем, і ви мене не прийняли; нагим, і ви мене не одягнули; недужим і в тюрмі, і не навідались до мене. 44 Тоді озвуться і ті, кажучи: Господи, коли ми бачили тебе голодним або спраглим, чужинцем або нагим, недужим або в тюрмі, і тобі не послужили? 45 А він відповість їм: Істинно кажу вам: те, чого ви не зробили одному з моїх братів найменших – мені також ви того не зробили. 46 І підуть ті на вічну кару, а праведники – на життя вічне.”

1. Контекст уривку.

            Говорячи про контекст будь якого уривку в Євангелії від Матея, слід відзначити одну дуже характерну літературну особливість цього Євангелія, яка полягає в чергуванні певного зразка, відповідно до котрого воно побудоване. Отже йдеться про те, що весь матеріал євангелист ритмічно уклав  в такий спосіб, що блоки розповідного матеріалу, які представляють діяльність Ісуса, змінюються блоками проповідницького матеріалу (т.зв. діяльні та навчальні частини). В Євангелії від Матея існує п’ять частин з великими промовами Ісуса:

1). Мт 5 – 7: т.зв. Нагірна проповідь, яка є своєрідною Конституцією Божого Царства (що правда, Матей як єврей, який пише до євреїв, щоб переконати їх, що Ісус це обіцяний пророками царствений Месія, замість вислову “Царство Боже”, вживає типовий для його одноплемінників термін “Царство Небесне”).

2). Мт 10: Місія Царства (Ісус посилає учнів на проповідь і навчає їх як вони мають поводитись та чого сподіватись).

3). Мт 13: Притчі про Царство (Ісус пояснює учням, яка природа Небесного Царства – як воно не помітно починається, росте і т. д).

4). Мт 18: Навчання про Церкву (йдеться головно про стосунки, які повинні існувати між синами і дочками Царства).

5). Мт 23 – 25 Остання промова Ісуса (Мт 23 містить гостру промову Ісуса супроти лицемірства фарисеїв, а в Мт 24–25 знаходимо слова Ісуса про долю Єрусалиму, – йдеться головно про 70-ті роки першого століття, та про долю світу перед Його другим приходом – Парусією).

            Матей навіть встановив формулу, щоб сигналізувати про ці підрозділи, закінчуючи їх висловом: “Коли Ісус закінчив [ці слова]” (7:28; 11:1; 13:53; 19:01; 26: 1).

            Читання цієї неділі відображає останні слова Ісуса, які водночас є частиною Його  останнього дискурсу (є частиною останньої великої промови Ісуса, за кілька днів перед Його Страстями та Воскресінням), записаного в Євангелії від Матея (25:31 – 46).

В довшій серії з шести притч та пересторог, які передують цій унікальній апокаліптичній драмі (цей уривок не є притчею!), Ісус  наголошує  на важливості відповідального ставлення до свого життя та постійної готовності до приходу Сина Чоловічого (Мт 24:32 – 25:30). Безпосередньо Євангеліє цієї неділі фокусує в собі ряд важливих для богослов’я Матея тем, які сходяться воєдино в цій фінальній сцені.

2. Коментар: основні богословські акценти уривку.[i]

Два Царства. Син Чоловічий, який приходить в кінці часів є Царем (25:34; 40), що сидить на престолі Своєї слави (25:31) та приймає праведників до остаточного Божого Царства (25:34). Це є тріумф Царства, представлений Ісусом в Євангелії, як альтернатива до демонічного царства цього світу, яке представляють опоненти Ісуса. Негативне «анти царство» є також представлене в образах останнього суду: вічний вогонь для диявола та його ангелів. Два Царства, які є змішані та переплетені  в подвійності земної історії – тепер вкінці цієї історії дуже чітко відкриваються. Є тільки два Царства: Син Чоловічий з ангелами й блаженними праведниками та Царство Боже приготоване від створення світу з одного боку; диявол та його ангели – прокляті, та  неминучість приготована для диявола, його ангелів та прихильників з іншого боку. Боже Царство відкривається як єдине правдиве Царство; у фінальній сцені мова Царства не містить опису царства Сатани (пор. 12:26).  Есхатон (кінцева подія в Божому плані) відкриває, що видимий дуалізм теперішньої боротьби двох царств є тільки передостанній, та що в остаточному підсумку тільки Бог є Цар.

            Христологічна основа. Сцена остаточного суду є наскрізь христологічна. Для Матея цей текст аж ніяк не може служити біблійною підтримкою загальної гуманітарної етики  любові та милосердя, яка стає есхатологічним критерієм суду. Етичні питання Матей нерозривно пов’язує з христологією та апокаліптизмом. Численні титули, які дуже важливі для Євангелії Матея, сходяться в одну точку в цій сцені:  Ісус зображений як Син Чоловічий (25:31), якому Бог є Отцем  (25:34); Він є названий Царем, що викликає смислові асоціації з термінами Месія та Син Давида (1:1–2, 2; 21:4–9); також названий Господом (25:37; 44); Він є месіанський Пастир, який піклується про вівці  (2:6; 9:36; 18:12; 26:31) та Суддя, який чинить остаточне розділення між вівцями та козлами. Навіть як “Той Хто приходить” (25:31), Ісус сповнює христологічну роль  (11:3; 23:39), яка випереджена різними образами в попередніх притчах, та приходить власне для того щоб судити (24:30, 42 – 44, 46; 25: 10; 19; 27).

            Верховенство (першість) етики. Подібно як і цілий Новий Завіт загалом, Матей незважаючи на свою апокаліптичну орієнтацію дуже стриманий в зображенні того, що в дійсності відбудеться, коли прийде Син Чоловічий.  Ця сцена єдина в цілому Новому Завіті, яка бодай якось деталізує Остаточний суд. На подив читачів (стародавніх та сучасних), критерієм суду не є визнання віри у Христа. Нічого не сказано про благодать, оправдання чи прощення гріхів. В кінцевому підсумку важливими є тільки факти, чи хтось діяв з люблячим піклуванням відносно потребуючих людей. Матей підкреслює, що судитиме Христос, але аж ніяк не на основі теоретичного знання  Євангелія.

            Вирішальність Заповіді Любові. Ісус навчав, що жертовна турбота про інших є серцем об’явленої волі Божої у Торі та герменевтичним ключем до неї (5:17 – 48; 7: 12; 22:34 – 40). Як Месіанський Цар Ісус навчав, що Царство складається з служіння іншим (20:28). Те саме слово, яке перекладається як “служитель” (від гр. διακονεω diakoneo) означає в цьому уривку кінцевий підсумок вчинків здійснених праведниками та занедбаних засудженими (25:44).  Ті які забезпечують їжу, напої, одяг, притулок для потребуючих, та відвідують хворих та ув’язнених – цілком відповідають на основні потреби “оцих найменших”, й тому будуть здивовані в день суду, оскільки відкриють для себе, що їх діяльність мала глибший вимір ніж просто дії звичайного людського співчуття…

3. Прагматичний аналіз (значення для сучасників Ісуса та для нашого часу).

            Отож основні акценти хоч може для когось і не сподівані, але добре зрозумілі: є тільки два Царства, і від нас залежить, спадкоємцями, котрого ми хочемо стати; ми не можемо уникнути відповіді на питання, яке наше особисте відношення до Ісуса Христа, тому, що тільки Він є остаточний Суддя (Христологічна основа); однак судитиме Христос аж ніяк не на основі нашого теоретичного знання богослов’я потрібні конкретні вчинки ( йдеться про верховенство / першість етики), які найкраще виявляються в любові (вирішальність Заповіді Любові). Вкінці подаю кілька слів про те, як цю притчу розуміли перші християни та, які додаткові думки до вище сказаного важливі для кращого розуміння Бога, себе та людей навколо. Найкращі, на мій погляд, роздуми пропонує Н. Т. Райт, які представляю нижче.

            “Критерій Господнього суду, який представлений в даному уривку, виглядає для нас досить несподіваним. Все залежить від того, як люди поводилися з “одним із братів найменших” Господа. Хто ж такі ці брати?

            “Ісус якось сказав, що для Нього брат, сестра і матір – це ті, “хто виконає волю Отця Його, Який на небесах” (12:50). Значить, ті євреї, які не прийняли Ісуса як Месію, будуть суджені в залежності від того, як вони ставилися до Його послідовників (яких Він вважає членами Його справжньої сім’ї).

            Звичайно ж, в цьому уривку з Євангелія йдеться і про те, що християни повинні дбати про будь-яку людину так само, як про самого Ісуса; це повинно бути само собою зрозумілим. Але все ж сенс притчі – не тільки в цьому звичному тлумаченні.

            Ця розповідь є апогеєм проповіді Ісуса в попередніх розділах, де Він звинувачував своїх співвітчизників (особливо їх уявних лідерів) і говорив про Своє майбутнє вознесіння у відповідності з біблійним образом Сина Чоловічого (Людського). У даному контексті розповідь про Божий суд над світом виглядає зовсім інакше, ніж його зазвичай представляли євреї. Ісус оголошує, що Він буде судити світ у відповідності з тим, як народи ставилися до того Ізраїлю, який Він вже оновив. Суд над народами завжди вважався частиною покликання Месії (наприклад, Пс 2:8–12), який часто представлявся як пастух (наприклад, Єз 34:23). Можливо, саме тому в сцені суду Ісуса використані вівці і кози.

             Але коли Ісус займе свій престол, оточений всім ангельським воїнством? Ми вже зустрічалися з описом цієї події у вірші 16:27. І я вже висловлював припущення, що і в цьому тексті, і у вірші 24:30 (про відплату Синові Чоловічому) Ісус говорив не про Своє друге пришестя, а про ті події, які стануться на очах людей Його покоління. Згідно з багатьма новозавітними текстами (наприклад, 1 Кор 15:25–28), Ісус вже править світом як його повноправний Володар. Чи не повинні ми вважати, що суд, про який йдеться в цьому уривку, відбувається протягом всієї людської історії – з часу воскресіння і вознесіння Христа до сьогоднішнього дня? Можливо що, “останній суд” постійно рухається нам назустріч?

            Звичайно ж, одного разу Боже правосуддя над світом здійсниться остаточно. Зрештою, про це говорять й інші євангелисти, і апостол Павло в своїх посланнях (наприклад, Рим 2:16, 2 Кор 5:10). А Матей нагадує нам про те, що Ісус, вже править світом, піклується про Своїх послідовників – як про Своїх братів і сестер – на всіх шляхах їхнього життя.

             Чи не здається це тлумачення егоїстичним і самовдоволеним? Можливо, якщо мати на увазі тільки благополучне західне християнство. Ні, якщо ми згадаємо про те, що в багатьох країнах братів і сестер Христа зневажають, паплюжать, переслідують і вбивають. Уявіть, як ця розповідь повинна була надихати перших читачів Євангелія від Матея і яку надію вона може вселити в багатьох людей в наші дні”[ii]

            о. д – р Юрій Щурко, УКУ

[i] Ця частина коментаря основана на Boring Eugene M.,  The Gospel of Matthew: Introduction,Commentary, and Reflections, (New Interpreter’s Bible Commentary VIII), Nashville 1995, p. 454 – 459

[ii] Ця частина коментаря основана на Райт Н. Т. Матфей. Евангелие. Популярный комментарий/Пер. с англ. (Серия “Читая Библию”.) – М.: ББИ, 2010, 246 – 249

Джерела:   Патріарша катехитична комісія

Воїни Христа Царя

14.02.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Субота м'ясопусного тижня

Євангеліє

Лк. 21, 8-9; 25–27; 33–36

«Зважайте на самих себе, щоб часом серця ваші не обтяжилися обжерством, пияцтвом та життєвими клопотами»

Дуже часто обставини, в яких ми живемо, події, а навіть несподівані ситуації, для нас є дуже важливими, бо в них ми можемо побачити, ким ми є насправді і яке місце в нашому житті займає Бог. Господь вказує, щоб ми не обважніли від обжерства, пияцтва та життєвих клопотів, щоб не перейнялися буденністю, бо все це може зайняти Його місце в нашому серці.

Звичайно, людина, поки живе тут, на землі, не може зовсім віддалитися від щоденних справ, бо мусить ходити на роботу, їсти, одягатися, дбати про здоров’я, але коли все це стає метою її життя, а не засобами, тоді людина втрачає глибину свого буття – життя в Бозі.

Тому не має значення, які обставини є навколо нас, вони завжди є тільки тлом, лише наші особисті рішення можуть нас віддаляти або наближати до Бога. Не даймо собі перейнятися будь-чим на стільки, щоб воно заволоділо нашим серцем, нашими думками, завжди стараймося понад усе жити в Бозі!

---

Апостол

1 Кор. 10, 23–28

«Усе дозволене, але не все корисне»

Людський світ має різні закони, одна держава – одні, друга – інші. Невиконання законів у кожній державі карають різними покараннями, можуть позбавити волі, а в деяких країнах і життя. Будь-яка людська система завжди обмежує свободу людини, людина завжди є в певних рамках. Але ми рідко про це говоримо, сприймаємо як належне. Хоча обмеження, які нам встановив Бог, значно частіше викликають незадоволення.

Однак у стосунках з Богом якраз все відбувається навпаки: хоч Господь дав нам Заповіді, дав нам Святе Письмо, але ми завжди лишаємось вільні. Вільні приймати рішення, вільні жити чи не жити за Євангелієм.  Бачимо, в тій свободі Бог завжди любить людину, як би вона не жила, як би не чинила.

Задумаймось над тим, що Бог все мені дозволяє, я маю свободу, але, як каже сьогодні апостол: «Чи це мені корисно?» Погляньмо на своє життя, придивімося до тих проблем, які маємо. Дуже часто вони виникають тому, що в своїй свободі ми робимо неправильні вчинки, яких ніколи б не зробили, слухаючи Бога!

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

13.02.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Пʼятниця м'ясопусного тижня

Євангеліє

Мр. 15, 22–24; 35–41: «І з беззаконними полічено Його» 

Коли ми тепер приходимо до храму, то все виглядає благоговійно, мило, у храмі порядок, чисто, мелодійний спів, повага поміж парафіянами. Зараз усе виглядає так, що через самі ці обряди і традиції досить багато промовляє нам про Бога. Цілковито не так було, коли жив Христос і апостоли, чи, тим паче, в останні його години життя. Бичування, кров, терпіння, муки, несправедливості, болі, емоції, людські пристрасті – тоді все змішалося на стільки, що було годі побачити Бога чи божественність. Усе захлиснуло надто людське, надто приземисте, надто емоційне, пристрасне… але бачимо, що саме в такому людському бруді приходить наше спасіння.

У «бруді» нашого життя, якщо так можна сказати, посеред наших проблем, наших падінь, наших невдач водночас приходить і наше спасіння. Будьмо впевнені, крізь наші падіння, невдачі та помилки також простягається шлях до нашого спасіння. Якщо ми прагнемо пройти через усе з Богом, то, знаючи це, Бог нас обдаровує спасінням і освячує навіть у тих обставинах, у яких ми своїм людським розумінням не можемо на це сподіватися. 

---

Апостол

2 Ів. 1, 1–13

«Любімо одні одних!»

Дивно, що таку заповідь ми отримуємо від Бога, таку вказівку, щоб ми любили один одного. З одного боку, це цілком логічно, а з іншого – ми часто сприймаємо, що любити ближніх є нашим правом, бажанням чи не бажанням, і не свідомі того, що це нам доручив Господь.

Кожен з нас прагне та очікує любові від інших, але рідше замислюємось про те, чи ми любимо інших. Але любити іншого, воістину, значно більше, ніж просто бажання, це наша місія! Люблячи когось, даруючи комусь любов, ми обдаровуємо його Богом, бо Бог є Любов, так ми уприсутнюємо Бога.

Бог закликає нас, щоб ми любили один одного, щоб уприсутнювали Його в нашому житті, в наших стосунках. Уявімо собі, коли б любов завжди була присутня у всіх стосунках та ситуаціях, на скільки іншим став би цей світ! Бог перебував би серед нас, саме Бог сприяв би і допомагав нам та іншій особі, саме Бог просвітлював би наше розуміння, як ми маємо жити і поступати.

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

13.02.2015р. Б. / Завершується публічний доступ до вшанування Нерукотворного образу Христа

У неділю, 15 лютого, завершується публічний доступ до вшанування Нерукотворного образу Ісуса Христа – унікальної реліквії з Ватикану, яка майже два тижні перебуває у церкві св. Юра у Львові. 

 

Львів’ян просять не займати черги для вшанування вже з 15.00 суботи. Натомість усіх запрошують прийти на пл. Св. Юра в неділю і спільно помолитися за мир в Україні. 

Про це повідомив капелан Львівської міської ради о. Павло Дроздяк. 

Він повідомив, що у неділю о 16.00 у Львові відбудеться остаточне публічне вшанування Нерукотворного образу Ісуса Христа. Зокрема, на площі перед собором св. Юра відбудеться спільна молитва за мир в Україні. 

«З суботи з 15.00 просимо людей не займати черги, адже вона триває дуже довго, натомість просимо прийти у неділю і спільно попросити Бога про мир і спокій в Україні», – підкреслив о. Павло Дроздяк. 

Він нагадав, що Нерукотворний образ Ісуса Христа перебуває у церкві св. Юра вже майже два тижні. Черги до цієї реліквії дуже численні. 

«Ви би бачили, з якими сльозами люди стоять впродовж доби, аби попросити миру, як переживають кожну новину, яка надходить з гарячих точок на Донбасі», – розповів капелан. 

Як повідомлялося, до Львова з особистої сакристії Папи Римського прибула унікальна реліквія – оригінал Нерукотворного образу Ісуса Христа, яка за всю свою історію перебування у Ватикані вдруге покинула його. Від 30 січня до 15 лютого святиня буде виставлена до почитання у соборі святого Юра. 

Нагадаємо, 30 січня Глава УГКЦ Блаженніший Святослав (Шевчук) у співслужінні з владиками Синоду УГКЦ звершив у церкві Юра вечірню, після якої відкрив для привселюдного почитання Нерукотворний образ Ісуса Христа. 

На початку богослужіння Блаженніший Святослав наголосив на тому, що ми сьогодні маємо унікальну можливість – «побачити Боже обличчя». За його словами, Нерукотворний образ Ісуса Христа – це реліквія, що є свідком земного життя Спасителя. 

За матеріалами: zik 

Джерело:    КРЕДО 

12.02.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Четвер м'ясопусного тижня

Євангеліє

Мр. 15, 1–15

«А вони ще гірше кричали: "Розіпни його!" Тоді Пилат, бажаючи догодити юрбі, відпустив їм Варавву, Ісуса ж, убичувавши, видав, щоб Його розіп'яли»

Бачимо, наскільки емоції, а точніше, пристрасті, охопили тих людей, що вони хотіли розіп’яти Христа. Жодна людська логіка, жодне людське розуміння, жоден раціональний підхід нічого не зміг би їм промовити у той час.

Дуже часто в нашому житті нами керують емоції, тоді ми не вдумуємось, що ми робимо, чому ми це робимо, які від цього будуть наслідки. З іншого боку – дуже часто ми залежні від обставин, від вчинків інших, від власного непрощення. А як часто ми підпадаємо під вплив думки інших, робимо щось, бо інші «теж так роблять». Як непросто бути самим собою, бути в Бозі, мати свою позицію. І, напевно, одним із критеріїв рівня нашого духовного життя є те, наскільки ми вільні від зовнішніх обставин, наскільки ми спроможні встояти на своїй позиції, щоб ці обставини не тиснули на нас, наскільки ми вільні жити і діяти в Бозі. Маємо повсякчас пильнувати, де ми є: що більше ми є під впливом обставин, то це більше показує, наскільки ще далеко ми є від Бога!

---

Апостол

1 Ів. 4, 20–5, 21

«Коли хтось каже: ”Я люблю Бога”, а ненавидить брата свого, той не правдомовець»

Так різко і категорично вказує нам Христос, щоб ми зрозуміли і для себе усвідомили, що наші стосунки з ближніми цілковито будуються на наших стосунках з Богом. Коли ми вірні Богові, маємо глибокі стосунки з Богом, то так само маємо вірні, правильні, глибокі стосунки з нашими ближніми.

Коли ми не маємо щирих стосунків з Господом, то ми ніколи не будуємо щирих стосунків з людьми. Можемо лише намагатися будувати, вдавати такі стосунки, але в будь-яких непередбачуваних ситуаціях вони можуть дуже похитнутись. Саме це наше життя, буття з Богом дає нам бачення і спроможність правильно будувати наше життя, буття з ближніми.

Тому намагаймося вкоренитися в Бозі. Тільки так зможемо змінюватися, змінювати  свої стосунки з іншими і світ довкола себе!

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

11.02.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Середа м'ясопусного тижня

Євангеліє

Мр. 14, 43–15, 1: «Та він мовчав і нічого не відповідав».

З цього уривку видно, як починаються страждання Христа, Його Хресна Дорога, Голгота. І бачимо, як фарисеї, садукеї, книжники хотіли хоч якось спровокувати Ісуса, спіймати Його на слові. І тут маємо добрий приклад Христової мовчанки, який для нас є взірцем властивої поведінки у таких обставинах.

Адже дуже часто наше життя якраз будується на тому, що ми реагуємо на подразники: чиїсь слова, вчинки, появу, відсутність. Хтось щось сказав – ми відреагували; хтось якось повівся – ми знов відреагували… Але ж ми створені, щоб жити, а не реагувати. Жити, не зважаючи на обставини. Жити, розуміючи, що обставини дав нам Бог, значить Бог хоче, щоб ми в цих обставинах являли Його. Отже не просто жили від реакції до реакції, а не залежали від подразників, тобто мали повноту життя у Ньому.

Навчімося не залежно від обставин жити так, як цього від нас чекає Бог: в Ньому і для Нього!

---

Апостол

1 Йо 3, 21–4, 6

«І що б ми не просили, одержуємо від нього»

Знаємо, що Святе Письмо є Богом натхненне. І бачимо, що Христос не говорив високих слів, які не мають стосунку до реального життя, а навпаки – давав нам точні вказівки на конкретні ситуації простими словами. Господь говорив слова правди. І коли Господь вказує, що все, що попросимо, отримаємо від Нього, Він говорить правду.

Чому ж ми просимо і не отримуємо? Найперше – самі не віримо, що Бог це може вчинити. А коли не віримо, то не є витривалі. Раз попросимо і якщо не отримаємо, то відступаємо. А це показує, що нам не дуже в це йшлося. Якщо хтось чогось бажає, то є наполегливий і впевнений. Чому ми не отримуємо? Бо зле просимо, бо самі не віруємо про що просимо. Тож просімо і чого б тільки ми не попросили, все отримаємо від Господа!

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

10.02.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Вівторок м'ясопусного тижня

Євангеліє

Мр. 14, 10–42

«Чувайте ж, моліться, щоб не ввійти в спокусу»

Коли йдеться про спокуси, то бачимо, що наша людська природа дуже крихітна і тендітна. Нерідко можемо злякатися того, як за якихось обставин дуже різні бажання, думки, стремління зроджуються в нас, про які ми ніколи б навіть не думали, не сподівались, що щось таке могло бути в нас присутнє. Людина зі своєї гріховної природи здатна на великі гріхи та падіння. Пригадаймо собі німецькі концтабори, радянські ГУЛАГи, не так далекі від нас. У тих же концтаборах, крім людей, які робили нелюдські вчинки, були люди великої святості, великої праведності, стільки великих святих, прославлених в нашій Церкві.

Отже, можемо дійти до висновку, що є ситуації, в яких можна і досягти святості, і зробити великий гріх, все залежить від того, чи будемо чувати і молитися, щоб не впасти в спокусу, чи піддамося спокусі і згрішимо. Ситуація, сама по собі, не зробить нас ні святими, ні грішними, у ній лише можемо виявити, що в нас переважає: велич Божої дитини чи невідкуплена гріховність. 

Мусимо пам’ятати, що як крок до святості починається з малого зусилля, так і шлях до великого падіння починається з малого вчинку. Тому завжди чуваймо в малому, і будемо великі у великому!  

---

Апостол

1 Ів. 3, 11–20

«Не любімо словом, ані язиком, лише – ділом і правдою»

У міру того, як ми живемо в суспільстві, ми навчаємось певних суспільних норм, правил, етикету, поведінки. Але часто бачимо, що це не є правдою нашого життя, що це не є основою нашого життя. Бо якась трудна ситуація показує, що ми не можемо заховати мир, любов, доброзичливість, привітність, базуючись на цих правилах.

Все зовнішнє і завчене, можливо, якийсь час буде нам допомагати, але якщо така поведінка не є нашим нутром, то настане ситуація, коли ні правила етикету, ні добре виховання не стримають нас від того, щоб виявити справжніх себе.

Тому Господь вказує нам, щоб наше життя не було лише зовнішнім, тобто не на словах, а на ділі. Щоби в будь-яких життєвих обставинах, чи нам хтось робить прикро чи добре, чи нас любить чи не любить, чи нам близький чи далекий, щоб ми кожній людині чинили добро, кожну людину любили, кожному прагнули допомогти. Бо за нашими вчинками, за нашим життям показується якою є наша віра, якими є наші стосунки з Богом.

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

09.02.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Понеділок м'ясопусного тижня

Євангеліє

Мр. 11, 1–11

«Осанна! Благословен, Хто приходить в ім'я Господнє!»

Якщо проаналізувати те, як ми молимось, то, крім щоденних молитов, побачимо, що найбільше ми звертаємось до Бога, коли в нас є якісь потреби, коли маємо якусь біду, коли шукаємо в Бога допомоги. Дуже рідко ми пам’ятаємо про те, щоб прийти до Нього з подячною молитвою, молитвою прослави.

Сьогоднішнє Євангеліє вказує на прославу Бога, яка потрібна не Богові, а нам, адже прославляючи Його ми згадуємо, ким Він є і що Він зробив для тих, які Йому вірили, отже – й самі зростаємо у вірі.  Навчімося починати нашу молитву з прослави Бога за те, що він зробив в житті людства, в житті мого народу, в моєму житті, благословляти Бога за те, що Він діяв і діє, що завжди присутній. А лише тоді з вірою у Його всемогутність, справедливість і велику любов до нас можемо приступати з проханнями.

---

Апостол

1 Ів. 2, 18–3, 10

«Ви ж маєте помазання від Святого й все знаєте»

Коли ми читаємо Святе Письмо, певні слова ми пропускаємо повз вуха, але якби ми були уважні, то могли б відкрити багато речей, які ставлять перед нами важливі питання. До прикладу тут, Господь каже, що ми все знаємо. Можемо здивуватись, адже є багато обставин, де ми не готові знайти правильне рішення, відповідь, робимо недобрі кроки. Це – правда, але все відбувається лише тому, що ми є під впливом своїх емоцій, пережиттів, думок, пристрастей.

Коли б ми були з Господом і Господь перебував з нами, то ми завжди приймали б правильні рішення. Наше перебування без Господа, створює ситуацію, що ми зважуємось на хибні, грішні рішення. Тому дуже важливо завжди пам 'ятати ці слова, що відповідь ми завжди маємо в собі. Лише потрібно через свою молитву, через своє бажання шукати її, тоді обов 'язково ми її знайдемо – Бог нам її відкриє. 

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя