Як.3,1–10: «Коли хтось не завинить словом, той муж досконалий, що може загнуздати й усе тіло»
Щодня ми спілкуємось із людьми, висловлюємо різні думки, різні
позиції, з кимось погоджуємось, з кимось дискутуємо, когось переконуємо.
Опісля не раз шкодуємо, що сказали те чи інше, що піддалися емоціям,
спокусі доводити свою думку без бажання чути іншого.
Знаємо, що словом можна когось потішити, збадьорити, навіть
обнадіяти, але словом можна і вбити. Слово має велику силу. І ця
правдива сила слова народжується з глибини людини, з мовчання. Коли
Господь промовив слово і створив Вселенну, усе, що в ній, людину, це
слово походило від глибини мовчання Бога. І так наше слово має походити з
мовчання.
Бачимо, що цього мовчання бракує у нашому житті. Ми мало
слухаємо, мало дослуховуємося до порухів наших сердець, мало
дослуховуємося до інших людей, а найгірше – мало дослуховуємось до Бога.
А Бог анатомічно дав два вуха й один рот, щоб ми удвічі більше слухали,
ніж промовляли. Тож вчімося перше слухати, а вже тоді говорити!
***
Мр.11,11-23: «Дім […] розбійників»
Зі свого життя й особистого досвіду знаємо, що, коли робимо
якийсь гріх, навіть не відомий нікому, або ж зло, про яке ніхто навіть
не може здогадуватися, нас все одно мучить сумління. Причина такого
стану душі проста: людина не покликана до життя в грісі. Чи декларувала
вона назовні свою віру, чи не декларувала, жила церковним життям чи ні,
але, створена на образ Божий, вона не може жити в гріху, бо це є
віддаленням від Творця.
З іншого боку – коли робимо щось добре, приємне, миле,
безкорисливе, то від цього відчуваємо радість, щастя. Тому Господь
запитує кожного з нас: «Чим наповнений ваш дім?» Хто живе у нас
всередині? Чим ми переймаємося, про що клопочемося в нашому серці? Які
думки носимо в собі? Можемо ствердити, що думок про вічність, про Бога,
про Царство Небесне є небагато. Здебільшого ми переймаємося різними
земними клопотами, турботами, як також не раз носимо в собі різний
обман, несправедливість. Це ніколи нас не ощасливить. Це не ощасливить
того нашого внутрішнього місця – серця, де є дім Господній. Коли ж Господь перебуває в нашому серці, у своєму домі, то лише Він сповнює нас радістю і щастям.
+ВЕНЕДИКТ
Джерело: ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР
Немає коментарів:
Дописати коментар