Святих мучеників Назарія, Гервасія, Протасія і Келсія
Тропар, глас 4: Як світлопромінна зоря, четвериця
мучеників сіяє, і просвічує церкву, мучеництвом Назарій, вірою ж
Гервасій, а з Келсієм ісповіданням Протасій, ними вона убаженна співає:
слава Богові, який дав мученикам кріпость.
Кондак, глас 2: Світильниками світлими явившись,
Божественні мученики, творіння світлом чудес озоряєте, недугів
розганяючи ніч глибоку і Христу Єдиному Богу молитесь неустанно за всіх
нас.
Святий Назарій був родом з Риму. Батько його називався Африкан, і
був він поганином (згідно з іншими джерелами – жидом), а мати Перепетуя
була християнкою (її охрестив апостол Петро). Вона й виховала свого
сина для царства небесного. Після смерти батьків Назарій роздав своє
майно вбогим, а сам ходив по Італії і проповідував Христову віру. Саме
тоді, за імператора Нерона, почалося перше переслідування християн. Коли
Назарій прийшов до Медіолану, то там у в’язниці страждали два брати
близнюки, християни, а називалися вони Гервасій і Протасій. Назарій
приходив до них, утішав, однак цим він викрив себе, що також є
християнином, тоді його схопили і поставили перед судом. Однак коли
мучитель довідався, що Назарій є римським громадянином, то наказав його
лишень побити палицями і прогнати з міста.
Слуга Божий пішов до
Галії. У місті Мелія він зустрів покинутого хлопця на ім’я Келсій і взяв
його з собою в дальшу дорогу. Назарій навчив його правд святої віри і
охрестив. Упродовж своєї довгої подорожі святий Назарій був кілька разів
ув’язнений і бичований, аж з одного міста його відіслали до Риму на суд
Нерона. Той наказав святого тяжко мучити, а Келсія побити різками, а
потім кинути їх у море, але вояки, які мали сповнити вирок, вражені
наукою святого Назарія, випустили його на свободу, а самі прийняли
хрещення і покинули службу в Нерона.
Назарій разом з Келсієм
вдруге прийшов до Медіолану. Тут їх схопили й після бичування кинули до
в’язниці, де страждали Гервасій і Протасій. Через кілька днів святих
Назарія і Келсія стяли мечем. їхні тіла забрав один побожний муж, що жив
у передмісті, і приніс до свого дому, де лежала його розслаблена дочка.
Коли ж вона ледь торкнулася мощей святих мучеників, то зразу підвелася
цілком здорова. Мощі святих мучеників той муж поховав у своєму саду.
Святі
Гервасій і Протасій, як ми вже казали, були брати близнюки. їхні батьки
прийняли смерть за Христову віру, батько називався Віталій, а мати –
Валерія. Брати роздали своє майно бідним, невільників відпустили на
волю, а самі у молитві і пості перебували у своєму домі десять літ. Коли
почалося переслідування християн, тоді староста Анулін – той самий, що
засудив на смерть святих Назарія і Келсія, – наказав кинути братів до
в’язниці. Коли ж до Медіолану прибув з військом полководець Астасій, що
йшов походом на війну з північними племенами, тоді погани наполягли на
тому, щоб він засудив святих Гервасія і Протасія на смерть, бо інакше
боги не будуть прихильні до нього на війні. Астасій наказав побити
мучеників олов’яними кулями, а потім стяти мечем. Один побожний муж на
ім’я Филип забрав їхні тіла і поховав у своєму домі, а в домовини поклав
опис їхнього життя, страждань і смерти.
Так святі Назарій і Келсій, Протасій і Гервасій постраждали близько 67 р.
Минули
століття, Медіолан став славним містом; на владичому престолі сидів муж
великої святости, один з найбільших Отців і учителів Церкви Христової —
святий Амвросій (його пам’ять вшановуємо 7 грудня). Тоді настали для
всієї Христової Церкви тяжкі часи; єресь за єрессю підносили голову, а
найбільше цілісну ризу Христової науки роздирала єресь аріян. Юстина,
мати молодого імператора Валентиніяна II, мешкала в Медіолані, вона
впала у єресь і була вороже налаштована проти святого Амвросія. Уже було
готове рішення відправити єпископа у заслання, а замість нього на
престолі посадити єретика. І тоді Господь Бог об’явив святителю Амвросію
місце, де покоїлися мощі святих Гервасія і Протасія. Коли єпископ, усю
ніч молячись у церкві, задрімав, йому явилися два юнаки, що молилися з
піднесеними вгору руками. Святий Амвросій не знав, чи то була звичайна
сонна з’ява чи видіння, тому став молитися ще ревніше, наклав на себе
найстрогіший піст, а наступної ночі побачив тих самих двох юнаків, що й
минулої ночі. І лиш третьої ночі він побачив їх у супроводі апостола
Павла, а той сказав Амвросію, що тіла цих двох юнаків, котрі зреклися
всього задля Христа і стали гідними мученицької смерти, є тут, в
Медіолані, на тому місці, де святий Амвросій молиться.
Наступного
дня владика Амвросій велів на тому місці зірвати поміст і копати землю.
І знайшли там домовину з мощами двох, великих тілом людей, голови яких
були окремо від тулуба. А що найважливіше, у домовині було багато зовсім
свіжої крови. Знайшли також і опис їхнього життя, якого поклав до
домовини побожний муж Филип. Мощі святих мучеників перенесли на середину
церкви і в ту ж хвилю кілька біснуватих зцілилися, а багато хворих, що
доторкнулися плащаниці, якою було накрито мощі, стали здоровими. А
найбільше вразило всіх чудесне повернення зору відомому в місті сліпцеві
Севирові. Святий Августин, який тоді був у Медіолані, ще неохрещений і
ненавернений, так розповідає про це чудо: “Тоді Ти, о Господи, у видінні
показав слузі своєму Амвросію, де спочивають тіла святих Гервасія і
Протасія, які Ти у скарбниці своїй ховав упродовж довгих літ, щоб у
належний час їх відкрити й усмирити ними злобу однієї жінки (зрозуміло,
що йдеться про цісареву). Бо коли мощі їх поклали серед церкви, то не
лишень біснуваті були оздоровлені, але також оздоровлення отримав один,
вж;е багато літ сліпий міщанин, чоловік, якого всі ми знали. Той
запитав, що це за радість огорнула ціле місто, а коли йому розповіли, то
попросив свого провідника завести його до церкви. Тут, допущений до
домовини, він торкнувся її своєю хустинкою, а коли протер нею очі, то
враз прозрів. Слава про це чудо поширилися всюди і народ славословив
Господа, перед Лицем якого чесна є смерть святих Його, і цісарева, хоч і
не навернулася до правди, однак не сміла думати про переслідування
Церкви Христової”. Так пише святий Августин. Діялося це 387 р. Крім
святого Амвросія і святого Августина, віднайдення мощей мучеників описує
ще священик Павлин у життєписі святого Амвросія Медіоланського, який
він написав 411 р.
Через вісім років (395 р.) святий Амвросій
відкрив також мощі святого Назарія, а при них плящину з червоною, зовсім
свіжою його кров’ю. Мощі святого він переніс до церкви, яку звів на
честь святих апостолів. Священик Павлин пише так: “Ми бачили в домовині,
в якій лежало тіло святого мученика Назарія, таку свіжу кров, наче б
вона витекла того самого дня; його голова була ціла і неушкоджена, з
волоссям і бородою, наче б тіло недавно було обмите і покладене. Крім
того, ми відчули такий аромат, що міг витіснити всі запахи. Піднявши
мощі і склавши їх на марах, ми звернулися з молитвою до святого мученика
Келсія, мощі якого також було знайдено в тому саду”.
На місці,
де знайдено мощі святого Келсія, звели церкву, яку у IX ст. відновлено,
при цьому домовину мученика було відкрито. Домовину відкривали у XII
ст., а також у 1776 р.
У Царгороді, куди було перенесено частину
мощей святих Назарія і Келсія, за правління Гонорія та Аркадія було
побудовано величну церква на честь цих святих мучеників.
У той самий день
Преподобної матері нашої Параскеви Терновської
Тропар, глас 2: Пустинне і безмовне життя возлюбивши, і
услед Христу, Жениху твоєму, усердно побігши, і Його благе ярмо в юності
твоїй взявши, хрестним знаменням проти мисленного ворога мужньо
озброївшись, постів подвигами, постом, і молитвами, і слізними краплями
вугілля пристрастей загасила єси, славна Параскево: і нині в Небесній
світлиці з мудрими дівами предстоячи Христові, моли за нас, які
почитають чесну пам’ять твою.
Кондак, глас 6: Святу всі заступницю сущим у бідах,
благочесно оспіваймо Параскеву всечесну: вона бо, життя покинула тлінне і
невід’ємне прийняла во віки, ради чого славу осягла, чудес благодать
Божим велінням.
Єпископ Євтимій, який описав життя преподобної Параскеви, пише
таке: “Закон любови вже сам у собі є такий, що він спонукає оновлювати в
пам’яті дорогих нашому серцю осіб, щоб ми перед очима мали їх образ і
немовби чули їхні слова. А тим відрадніше для серця є згадувати Божих
угодників, і не лишень приємніше, а також і корисніше. Як літнього дня
під благотворним промінням сонця все росте і розвивається, так і душевна
повість про життя слуг Божих веселить і живить душу й, скріплюючи силу
нашої ревности, приводить нас до ліпшого. Уже по всій Мисії, Тракії і
Далматії славиться ім’я Параскеви”.
Параскева і її брат Євтимій
були дітьми слов’янської, сербської, землі. їхні батьки жили в містечку
Єпиват, на узбережжі моря, між Силістрією та Царгородом. Як брат, так і
сестра з дитячих літ виявляли духа великої побожности. Євтимій вступив
до монастиря, а з часом став єпископом Мадиту і помер там у великій
святості. Параскева провадила в домі батьків самітницьке життя,
цілковито віддане молитві і постам. Коли батьки померли, то вона роздала
своє майно бідним, а сама пішла до Царгорода, де поклонилася мощам
святих і мучеників, що там спочивають, а потім осіла при церкві Покрова
Пречистої Богородиці і там прожила затворницею п’ять літ. Після цього
вона пішла до Єрусалиму і, поклонившись святим місцям, заглибилася в
Йорданську пустелю, де у боротьбі з дияволом, який і найбільшого святого
спокушає, у молитвах та постах дожила аж до глибокої старости.
Але
не там, не в пустелі, вона мала закінчити своє святе життя. Бог об’явив
їй, щоб вона повернулася на свою Батьківщину, бо хвилина її смерти вже
близько. Скоряючись Божому наказові, вона пішла до свого рідного
містечка Єпиват і там, нікому невідома, прожила при церкві святих
Апостолів два роки й померла. Ніхто не знав, що ця мандрівниця є
жителькою їхнього міста, покійну поховали як біднячку, а про її могилу
всі забули. Преподобна Параскева жила в XI столітті.
Літа минали,
як вода. Одного разу море викинуло труп утопленика, а що ніхто не
спішив його поховати, то тіло стало страшно чутне. Жив там один монах
стовпник, що спасався на стовпі, і він попросив людей, щоб поховали
утопленика. Коли ж копали могилу, то натрапили на тіло якоїсь жінки,
цілком свіже, однак не звернули на те уваги, а взяли й поклали його в
тому ж гробі, що й труп утопленика. Та вже тієї ночі кілька осіб бачило
уві сні чудне видіння, невісту, що сяяла незвичайним блиском, в оточенні
небесних воїнів. Один з них сказав: “Чому злегковажили ви тіло святої
Параскеви, уроджениці цього міста? Поспішіть витягти його є вонючої
могили і віддати шану, бо Господь хоче возвеличити її на землі”.
Це
видіння мав також один з мужів, що копали могилу. Тоді весь народ з
духовенством добули тіло святої із землі й урочисто склали в церкві
святих Апостолів, а Господь прославив мощі святої численними чудами.
Коли Царгород та околиці опинилися на короткий час в руках хрестоносців,
тоді цар Болгарії Йоан Асан постарався про те, щоб мощі преподобної
Параскеви було перенесено з Єпивату до престольного міста Болгарії
Тернов. Там прийняли їх з найбільшими почестями і склали в побудованій з
цієї нагоди церкві (1238 р.).
Коли Тернов захопив турецький
султан Баязет і пограбував усі церкви, то мощі преподобної Параскеви
перенесли у Валахію, а 1396 р. – у Белград, де були аж поки місто не
захопили турки; у 1521 р. їх викупили і перенесли в Царгород, а з 1641
р. вони спочивають у Ясах (тепер Румунія), куди їх переніс тодішній
господар (князь) молдавський Іво Василь, і склав у соборовому храмі
Трьох святителів.
__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких
Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає".
Львів, Видавництво «Свічадо», 2013
Джерело: ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР
Немає коментарів:
Дописати коментар