Святих мучеників Прова, Тараха й Андроника
Тропар, глас 5: Святих мучеників подвигам небесні сили
здивувалися, * бо добрим подвигом змагавшись, * в смертнім тілі
безтілесного ворога силою хреста перемогли невидимо: * і моляться до
Господа, щоб помилувані були душі наші.
Кондак, глас 2: Тройці славу явили нам, * хоробрі Христові
воїни і мученики, з Тарахом Пров і Андронік: * викрили бо всю мучителів
безбожність, * вірою доблественно звершивши мучеництва подвиг.
Святі мученики Пров, Тарах і Андроник постраждали близько 304 р.
від намісника Нумерія Максима. Після їх смерти три християни Макарій,
Фелікс і Верій дали писареві, який був при Нумерію, 200 динаріїв, щоб
дозволив їм переписати судові акти, які стосувалися мучеництва святих
Прова, Тараха й Андроника, а того, чого не було в актах, дописали самі
як самовидці.
Святий Тарах народився у Клавдіонополі, тривалий
час служив у війську. Коли його поставили перед судом, мав тоді 65 літ.
Пров був родом з Памфілії, а Андроник, наймолодший серед них, походив з
Ефесу. Вперше вони стали на суді в Помпеополі Киликійському. Коли не
допомогли вмовляння і погрози, то спочатку Тараха, а потім Прова й
Андроника кати били жилами по лиці, а тоді закованих кинули до в’язниці.
Невдовзі їх привели до міста Мопсвестії і вдруге поставили перед
Нумерієм. Святому Тарахові він наказав повибивати зуби, бити його
жилами, припікати вогнем руки, а потім підвісити стрімголов над вогнем, а
в уста і в ніс вливати гарячий оцет, змішаний з сіллю і гірчицею. Ледве
живих їх привезли до міста Аназавр, і там Нумерій видумав для них
нечувані муки, однак не зміг зламати мужности святих слуг Божих.
Тарахові відрізали вуха, здерли шкіру з голови, гарячими рожнами
протикали тіло; Провові викололи очі, під нігті вбивали йому розпечені
залізні голки; Андроникові після тяжких мук відрізали язик. Потім лютий
мучитель наказав силоміць вливати їм у рот вино, призначене на жертву
божкам, а під кінець велів випустити на них диких звірів. Але ведмеді і
левиці лиш лизали рани святих мучеників, яких вже ледь живих винесли на
майдан, де зазвичай відбувалися ці безсоромні та страшні дійства Вигляд
святих мучеників так вразив самих поган, що вони стали обурюватися через
звірство Нумерія і покинули цирк. Тоді мучитель наказав стяти святих
мучеників мечами, а біля їхніх тіла та тіл інших християн, замучених
того дня, поставив сторожу, щоб наступного дня спалити. Уночі, однак,
налетіла страшна громовиця, воїни втекли, а християни забрали мощі
святих мучеників і чесно поховали.
Єпископ міста Мопсвестії
Авксентій II (він брав участь в Халкедонському соборі 451 р.). побудував
на честь святих мучеників величний храм, до якого з Аназавра було
перенесено частину їх мощей. При посвяченні церкви в обителі святого
Євтимія Великого (454 р.) Мартирій, патріярх Єрусалиму, вклав частинку
мощей святих мучеників у великий престол.
У той самий день
Преподобного отця нашого Косми Святоградця, єпископа Маюмського і творця канонів
Тропар Косми, глас 8: Ритор солодкий церкви і соловей
пісень богонадхнених, ікона життя, богослов’я безодня єси, преподобний,
боговіщанними бо словами твоїми і гарним голосом віршування звеселяєш
всіх, які почитають тебе, Космо, отче наш.
Кондак Косми, глас 8: Прикрашений чеснотами, Космо
богонадхнений, Церкви Христової окрасою був єси: піснями бо прикрасив
єси її, блаженний. Молися ж до Господа, щоб ізбавитися від всяких
підступів войовника нам, які зовуть тобі: радуйся, отче пребагатий.
Преподобний Косма був родом з Єрусалиму, в дитинстві він став
круглим сиротою. Але, як кажуть, “за сиротою Бог з калитою”, і малим
Космою, за волею Божою, заопікувався один вельможа з Дамаску. Тим
вельможею був батько преподобного Йоана Дамаскина (його пам’ять
вшановуємо 4 грудня). Косма і Йоан зростали разом, а навчав їх монах,
також Косма, родом з Італії, якого батьки Йоана викупили з неволі в
агарян.
У 732 р. Йоан і Косма прийняли постриг в єрусалимському
монастирі святого Сави. Близько 743 р. преподобний Косма був висвячений
на єпископа Маюмського, замість замученого мусульманами єпископа
преподобного Петра.
Саме святий Косма найбільше заохочував
святого Йоана Дамаскина до оборони Христової віри в часи іконоборства.
Подібно, як преподобний Йоан, преподобний Косма також укладав пречудесні
пісні і канони (канон – дев’ять пісень, укладених згідно зі
встановленим правилом, на честь празників Господських, Богородичних і
святих). У грецькій службі на честь преподобного Косми Маюмського
говориться, що ніхто не дорівняється йому і преподобному Иоану в
укладанні пісень. А в найдавнішій слов’янській, ще писаній від руки
службі на честь преподобного Косми говориться, що був він смиренномудрий
і покірний, поштивий і лагідний, ціломудрий і праведний, простий і
чистий. І Бог явив його святителем, і він пас стадо своє на траві,
зрошеній спасительними водами. Жив він у здержливості, чуванні і пості, в
смиренномудрості і в покорі, славний і збагачений даром провидіння.
Його пісні, як мед солодкі, прославили Христове хрещення, Стрітення і
відпущення з життя земного святого Симеона Боговидця, воскресення
Лазаря, Тайну вечерю, на якій Христос установив таїнство Євхаристії,
далі страсті Господні, поховання, Воскресення і Вознесення Господа.
Помер преподобний Косма в глибокій старості близько 781 р.
У той самий день
Святого Мартина Милостивого, єп. Туринського
Святий Мартин походив з Горішньої Паннонії і був сином
поганського військового старшини. На десятому році життя він добровільно
почав готуватися до тайни Хрещення. Коли йому було п'ятнадцять років,
його змусили вступити до війська. Хоч він у тому часі не був іще
охрещений, проте уже тоді жив християнським духом і при війську вів
більш чернече, ніж вояцьке життя. Оповідають, що коли раз під час лютої
зими він побачив майже голого прохача, що трясся від холоду, то витягнув
свого меча, розтяв надвоє свого вояцького плаща і дав половину вбогому,
щоб накрився і загрівся. Вночі побачив Мартин у сні Ісуса Христа
одягненого в ту половину його плаща, що її він дав був убогому.
Коли приблизно 371 року помер турський єпископ, на його наступника
священики з народом вибрали Мартина. Після свячень він замешкав у келії
поза містом, де незабаром постав монастир, у котрому під його духовним
проводом жило вісімдесят ченців. Багато ченців з цього монастиря стали
єпископами, бо не було міста, що не бажало б мати пастирем Мартинового
учня. Мартин відійшов у вічність приблизно у 400 році.
__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких
Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає".
Львів, Видавництво «Свічадо», 2013
Джерела: ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР
ЛЬВІВСЬКА ДУХОВНА СЕМІНАРІЯ СВЯТОГО ДУХА
Немає коментарів:
Дописати коментар