Святого священномученика Кипріяна і святої мучениці Юстини
Тропар, гл. 4: I обичаїв апостолів причасником і їх
намісником стався Ти, * знайшов Ти шлях, богонатхненний, як дійти до
видіння. * Задля того слово істини справляючи, * і задля віри пострадав
Ти аж до крови, священномученику Фоко, моли Христа Бога, щоб спаслися
душі наші.
Кондак, глас 1: Від чарівного вміння навернувшись,
богомудрий, до пізнання Божественного, явився єси для світу як лікар
премудрий, зцілення даруючи тим, які тебе почитають, Кипріане з Юстиною:
с якою молися Чоловіколюбцю Владиці, щоб спас душі наші.
Святий Кипріян був родом з Антіохії Писидійської, син багатих
батьків. Його батько був жерцем у поганській божниці і сина призначив
для цієї служби. Кипріян був дуже, обдарований у науках, він читав книги
про звіздарство, а звіздарів тоді всі вважали чарівниками. Він їздив аж
до Вавилону, щоб там пізнати всі тайни мантіїв-чарівників, а коли
повернувся до Антіохії, то проголосив себе великим чарівником, а
забобонні погани вірили в це і боялися його. Вони часто приходили в
різних потребах і просили, щоб він допоміг їм своїми чарами.
Поганам
нема що дивуватися, але нині християни, відкуплені кров’ю Ісуса Христа,
ідуть до чарівників та ворожбитів і добровільно покланяються дияволу! І
таких є дуже багато.
Кипріян провадив плюгаве, нечисте життя.
Він ненавидів християн і приєднувався до їх гонителів. Дарма, що його
шкільний товариш, християнин Євсевій, упоминав його і намагався привести
до пізнання правди, однак Кипріян хулив Бога і висміював Христову віру.
В Антіохії був інший поганський жрець, який мав дочку, дівицю
надзвичайно вродливу, на ім’я Юстина (“справедлива”). Бог подав їй ласку
пізнати святу віру; вона прийняла хрещення, посвятила себе життю в
чистоті, а також навернула до правди ще й своїх батьків. Її батько став
священиком, а згодом і єпископом. Краса Юстини впала в око одному
багатому поганському юнакові на ім’я Аглаїд. Той докладав великих
зусиль, щоб звести діву з дороги чесноти, щоб потім одружитися з нею,
однак свята Юстина навіть чути не хотіла про нього. Вона ж бо присвятила
себе небесному Нареченому і шукала не земних радощів, а Божого миру.
Аглаїд звернувся по допомогу до чарівника Кипріяна, пообіцявши йому
велику винагороду. І той почав уживати всіх своїх чарів, а уживав їх на
те, аби пересвідчитися у своєму безсиллі: бо нічим є сила цілого пекла
проти сили святого хреста, яким знаменувала себе Юстина.
Це
пересвідчення хоч і вдарило його, мов грім, але водночас відкрило йому
очі. Він пізнав, що є слугою диявола, пізнав, скільки лиха накоїв, і
зрозумів, що лишень у правдивого Бога може знайти прощення. Однак, тягар
його гріхів так його пригнітав, що він став упадати в розпуку. Та
милосердя Боже безмежне; Господь привів Кипріяна до одного священика на
ім’я Тимотей і той утішив каяника; Кипріян прийняв Христову віру і почав
покутувати за всі злочини свого життя. Він спалив усі свої чародійські
книги і публічно визнавав усі свої проступки і гріхи. А гріхів тих було
так багато, і то таких тяжких, що він, згадуючи їх, роздирав на собі
одежу, голову посипав попелом і падав ниць, бо не смів свого погляду
піднести до неба. У такі хвилини йому на допомогу спішив приятель його
Євсевій, утішав і розповідав про надзвичайну силу святої крови
Христової, пролитої за нас, і про безмежне Боже милосердя.
“Повір
мені, – говорив він, – повір своєму приятелеві, який напевно тебе не
обмане, бо любить тебе як брата у Христі. Я бачив грішників, що каялися і
знаходили заспокоєння совісти. Правда, може так бути, що твої гріхи є
більші від їхніх гріхів, та вони, без сумніву, не є більші від Божого
милосердя. Але я не хочу стримувати твоїх сліз; плач, щоб сльозами змити
свої гріхи, але будь при цьому розважливий, пізнай Ісуса Христа, Його
безконечну доброту і припади до Його стіп”.
Таким повинен бути
кожен приятель. Не в гріху, не в забавах і злочинах, а в покаянні, на
шляху до добра він має підтримувати свого брата. На жаль, таких
приятелів світ має мало. Євсевій привів Кипріяна до єпископа, а той узяв
його до оглашенних і став навчати правд Христової віри. Кипріян учився
зі смиренням, майно роздав убогим, а коли своїм життям довів, що його
навернення щире, то був охрещений. Коли свята Юстина про це довідалася,
тоді роздала убогим усе, що мала цінного. А Кипріян завдяки молитві,
посту і добрим ділам став так зростати у чеснотах, що, за словами
святого Григорія Назіянзина, залишив позаду багатьох і навіть випередив
тих, що вже десятиліттями простували тою дорогою. І хоча у глибокому
смиренні він уважав себе найгіршим чоловіком, та Бог удостоїв його своєю
ласкою; він був висвячений на священика, а через шістнадцять років
після свого навернення став єпископом Антіохії. Численні навернення
поган до Христової віри були доказом його ревної пастирської опіки свого
стада. Юстину настановив він дияконисою.
Вінцем їх святого й
праведного життя, яке обоє провадили в молитвах, постах і добрих ділах,
була мученицька смерть. У 304 р., коли настало жорстоке переслідування
християн за імператора Диоклетіяна, їх поставлено було перед судом.
Дарма, що кати живцем шматували їх тіла і піддавали найтяжчим мукам,
вони явно і сміливо визнавали Христа Спасителя. Тоді мучитель наказав
кинути їх у котел з розтопленим оловом та оливою, але, завдяки Божій
силі, ця страшна купіль не завдала їм жодної шкоди. Побачивши це,
староста Євтоломій відіслав обох до Никомидії, до самого імператора, а
той велів вивести їх за місто і стяти мечем над берегом ріки, яка текла
поблизу.
Коли їх привели на те місце, де мав бути виконаний
присуд, тоді святий Кипріян випросив собі хвилину часу на молитву, бо
хотів, щоб свята Юстина прийняла смерть першою, аби не бачила його
страти. Так добрий пастир і в останню хвилю життя пам’ятав про своє
стадо. А коли голова святої діви впала під мечем, то один християнин.на
ім’я Теоктист припав до ніг святого Кипріяна і попросив про
благословення. За це мученицьку смерть вони прийняла обоє.
Пам’ять
святих Кипріяна і Юстини шанували у Церкві з давніх-давен. Святий
Григорій Богослов віддав їм шану своєю проповіддю, а Євдокія, жінка
імператора Теодосія Молодшого, склала на їх честь прекрасну пісню
(близько 425 р.).
У той самий день
Святого блаженного Андрея, Христа ради юродивого
Житіє святого Андрея, Христа ради юродивого, описав його духовний
отець, священик Софійського храму в Царгороді Никифор. Як він сам каже:
“Описав я чудне і достославне життя благочестивого і святого отця
Андрея, зібрав по порядку те, що почасти сам бачив на власні очі, а
почасти чув від славного Епіфанія” (приятеля святого Андрея, а згодом
Царгородського гіатріярха).
Святий Андрей за походженням був
слов’янин. Разом з іншими полоненими його було продано у неволю, а купив
його Теогност, царгородський вельможа і начальник війська. Теогностові сподобався красивий і здоровий тілом Андрей, він зробив його своїм
прислужником і велів навчати. Таким чином Андрей добре вивчив Святе
Письмо. Кожну вільну хвилину він проводив у церкві, а вночі ішов за
місто до Влахернської церкви Пресвятої Богородиці і там довгими годинами
молився. Одного разу під час молитви вій постановив вибрати найтяжчий
спосіб життя і, пішовши за своїм вибором, став юродивим Христа ради. У
подертій одежі, босий, він бігав вулицями міста, а всі його штовхали,
висміювали, обзивали біснуватим. Його господар, думаючи, що Андрей
справді втратив глузд, відпустив його на волю, а слуга Божий жив без
даху над головою, спав на гноєвищі, терпів холод і спеку, терпів людські
насмішки, а милостиню, яку йому давали, він ділив серед бідних. Усе це
святий Андрей терпів для того, щоб осягнути найглибше смирення і щоб міг
сміливо напоумити не одного, хто став на дорогу гріха, і привести до
покаяння. Бо дурному ніхто не здивується, а слово його, часто не
зрозуміле для загалу, зрозуміле для того, до кого було звернене.
Так,
зустрівши якось одного чоловіка, сказав йому: “Не роби того, що ти
задумав, бо не побачиш більше світла!” А чоловік той задумав вночі
розкопати гріб, в якому було поховано дівицю знатного роду, і здерти з
її тіла золоте намисто. Та не послухав він перестороги святого Андрея і
на місці злочину осліп. Іншого разу прийшов Андрей до одного монаха,
який, попри численні чесноти, почав серцем прив’язуватися до грошей, і
сказав йому, щоб остерігався того, бо душа його виходить на злу дорогу.
Монах послухався, роздав усе, що мав, і дух захланности відступив від
нього.
Лиш двоє людей знали, що святий Андрей тільки вдає
біснуватого, – священик Никифор та Епіфаній. Одного дня на вулиці Андрей
почув, як один юнак упоминає двох своїх друзів і заохочує до побожного і
безгрішного життя. Андрей підбіг до нього, поцілував і сказав: “Ти –
мій приятель, колись ти станеш єпископом великого міста!” Відтоді
Епіфаній став приятелем та учнем святого Андрея. Священикові Никифорові
Андрей відкрив, що був вознесений (як колись апостол Павло) до третього
неба, і описав його невимовну красу. Він також удостоївся бачити у
Влахернській церкві Покров Пресвятої Богородиці. Цю подію ми докладно
описали на вчорашній день.
Помер святий Андрей близько 940 р., на шістдесят шостому році життя.
__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких
Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає".
Львів, Видавництво «Свічадо», 2013
Джерело: ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР
Немає коментарів:
Дописати коментар