Еф.2,19–3,7: «Погани мають доступ до такої самої спадщини, і
вони члени того самого тіла й мають участь у тій самій обітниці в Христі
Ісусі, через Євангеліє»
Часто через гріхи, які ми чинимо, маємо негативний образ самого
себе. Нам не віриться, що ми здатні на великі речі, великі подвиги, що
ми покликані до святого життя. І це правда: самі ми нездатні, але з
Богом – так! Смерть і воскресення Ісуса Христа чинять нас здатними жити
життям святим.
Тому, не зважаючи на наше попереднє життя, не дивлячись на наші падіння і невдачі, гріхи і помилки, пам’ятаймо, що у Христі ми покликані до святого і досконалого життя. Господь своєю смертю і воскресенням гарантує нам це!
* * *
Мр.11,11-23: «Хіба не написано: Дім мій домом молитви назоветься для усіх народів?»
Людина, хай яке життя вона провадить, – чи ходить до храму
частіше, чи вкрай рідко, – десь у глибині серця відчуває й усвідомлює,
що погано робити недобрі вчинки. Якщо хтось не живе глибшим духовним
життя, тоді знаходить собі виправдання, чому саме так чинить. Бачимо, що
людина усвідомлює гріх і відчуває, що так не можна чинити. Виходячи з
цього, особа зрозуміє, що вона не покликана до життя в гріху.
Кожен із нас, напевно, пересвідчувався на собі: від доброго й
безкорисливого вчинку відчуваєш радість, мир, задоволення. Коли ж зробиш
гріх, зло – це мучить, не дає спокою, гризе зсередини. Це ще раз
показує, що людина покликана до життя з Богом у святості. Блаженний
Августин казав: «Серце моє не зазнає спокою, аж поки не пізнає тебе,
Боже!»
І кожна людина спрагла цього життя з Богом. Тому завжди маємо
вдивлятися у своє серце: що там є? Чи там є місце для Бога? Для гарних,
побожних думок?
Наше серце, наша душа – це храм Святого Духа, дім молитви, де
має перебувати Бог. Відтак – усе, що зле, слід викорінювати зі свого
серця, а все, що добре, – плекати.
+ВЕНЕДИКТ
Джерело: ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР
Немає коментарів:
Дописати коментар