Святого мученика Теодота Анкирського
Тропар, гл. 4: I обичаїв апостолів причасником і їх
намісником стався Ти,* знайшов Ти шлях, богонатхненний, як дійти до
видіння.* Задля того слово істини справляючи,* і задля віри пострадав Ти
аж до крови, священномученику Теодоте, моли Христа Бога, щоб спаслися
душі наші.
Кондак, гл. 1: Зорею многосвітлою, яка даруваннями
чудесними і стражданнями священними творіння озоряє, Теодоте блаженний,
був ти воістину, тому днесь пам’ять твою звершуючи, радістю серця Христа
величаємо.
Тропар, гл. 4: Мученики Твої, Господи, * у страданнях
своїх прийняли вінці нетлінні від Тебе, Бога нашого. * Мавши бо кріпость
Твою, вони мучителів подолали, * сокрушили і демонів зухвальства
безсильні. * їх молитвами спаси душі наші.
Кондак, глас 2: Як страждалець подвизався ти добре із
співстраждальцями твоїми, Теодоте, і вінки почестей прийняли ви із
дівами-страстотерпицями. Тому Христа Бога моліть за всіх нас.
У місті Анкирі, в Галатії, в часи мучителя Диоклетіяна жив
побожний християнин Теодот, який, згідно з одними джерелами, був
єпископом, а згідно з іншими – продавав вино. В часі переслідування, яке
в Анкирі чинив мучитель Теотекн, багато християн переховувалися у лісах
і дебрах. Святий Теодот постачав їжу втікачам, утішав ув’язнених за
віру Христову і ховав тіла замучених, що вважалося великим злочином і
каралося смертю.
В Анкирі мешкало семеро дів, уже в літах, які провадили
боговгодне життя під проводом Текуси, 70-літньої стариці, тітки Теодота.
Ще замолоду вони присвятили своє життя служінню Богові, а ось тепер
мучитель велів їх схопити і привести на суд. Вони вголос стали визнавати
Христа Спасителя і за це їх стали бичувати жилами по всьому тілі. Потім
мучитель велів їм іти до ріки і мити поганських ідолів, що саме в той
час кожного року робили погани. Але святі дівиці відмовилися, сказавши,
що ніколи добровільно не торкнуться божків, а коли їм, згідно з
поганським звичаєм, принесли білі одежі і вінки на голову, – вони все те
потоптали ногами. Розлючений Теотекн наказав кожній діві прив’язати на
шию камінь і втопити у морі, а на березі поставити сторожу, щоб
християни не дістали тіл святих мучениць.
Саме тоді, коли мучитель оголосив присуд, святий Теодот
повернувся зі села Маль, де ходив ховати одного мученика. Повернувшись
до Анкири, він не пішов до свого дому, а завітав до господи убогого
християнина Теохарида, що мешкав поблизу церкви святих Патріярхів, яку
зачинили погани. Обидва стали гаряче молитися, щоб дівиці витримали у
своєму подвизі до кінця. Невдовзі до них приєднався ще третій
християнин, свояк Теодота, Поліхроній. Коли ж вони молилися, прийшла
жінка Теохарида і розповіла, що святі діви мужньо прийняли смерть, та
показала місце, де їх утопили. Святий Теодот подякував Господеві, що не
покинув мучениць у тяжку годину, та став гадати, яким чином дістати тіла
святих і чесно поховати.
Він заохотив до цього своїх товаришів і після спільної молитви
вони вночі попрямували на берег моря. Ніч була темна, до того ж почалася
буря, і воїни, що стерегли берег, утекли перед хмарою, а святий Теодот
підійшов до самої води. Бог у чудесний спосіб вказав місце, де лежали
тіла святих дів, і благочестиві християни їх дістали і чесно поховали.
Наступного дня мучитель довідався, що християни поховали тіла
святих. Розлючений, він наказав покарати сторожів бичами, а всіх
християн, які потраплять в руки, хапати і вести на суд. Поліхроній,
переодягнувшись селянином, вийшов у місто, але його впізнали, схопили і
привели до мучителя. Злякавшись мук, він признався, що тіла мучениць
поховав разом з Теодотом. Мучитель наказав знайти святого Теодота, а
коли той довідався про це, то, не зважаючи на вмовляння приятелів,
добровільно став перед судом, бо не хотів, щоб через нього страждали
інші. Він не лишень сміливо визнав Христа Спасителя своїм Господом, а ще
почав упоминати поган, щоб зреклися ідолів та пізнали Христа і Його
доброту. Теотекн наказав повісити святого на дереві та шматувати тіло
залізними гаками, палити вогнем, рани поливати оцтом і посипати сіллю,
вибити йому зуби олов’яними кулями і повибивати щелепи, а потім велів
кинути його у в’язницю. А святий мученик у стражданнях благословив
Господа й у в’язниці співав псалми, готуючись до останнього бою з
ворогом нашого спасіння – дияволом.
Через 5 днів (за іншими джерелами – через 15) мучитель велів
поставити слугу Божого перед себе, бо гадав, що той, ледь живий після
мук, тепер уже охоче принесе жертву поганським богам. Однак святий
готовий був витерпіти ще більші муки, щоб лиш засвідчити свою правдиву
віру. І він знову потрапив у руки катів, які шматували гаками його тіло,
волокли по розпечених черепках – а під кінець мучитель наказав стяти
його мечем. На місці страти святий мученик голосно молився за Христову
Церкву, простив своїм катам й у молитві нахилив свою голову під меч.
Сталося це 7 червня 303 р. Тіло святого мученика, попри сторожу, забрав
священик Фронтон і поховав в одній з печер села Маль, над якою згодом в
його пам’ять було зведено величаву церкву.
Джерело: ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР
Немає коментарів:
Дописати коментар