Житіє преподобного отця нашого Максима Ісповідника
Тропар, гл. 8: Православ'я вияснив ти вірно, кров'ю з язика і руки текучою по-мученичому
ознаменувався ти, руку твою відсічену до Вишнього возніс ти, а відрізаний язик твій богословний
до моління, Максиме, возніс ти. Нині Бога милостивим учини до нас, щоб спаслися душі наші.
Кондак, гл. 8: Тройці споборника, великого Максима, який навчає ясно вірі божественній,
щоб прославляти Христа у двох природах, волях і дійствах сущого, в піснях достойних, вірні,
почитаймо взиваючи: радуйся, проповіднику віри.
Святий народився 580 р. у Царгороді в побожній і багатій родині. Закінчивши найвищі школи, з
часом став радником імператорського двору. А часи тоді для Христової Церкви були дуже важкі.
Єресь ширилася за єрессю; лиш відійшло аріянство, а вже прийшла єресь монотелітів, які навчали,
що в Ісусі Христі є лише одна воля і одна “енергія”. А що найгірше, що на чолі єретиків стали
Сергій, патріярх Царгородський, і Кир, патріярх Олександрійський, один з негідних наслідників
святого Атанасія Великого, а також сам імператор Іраклій підтримував їх. Натомість Софроній,
патріярх Єрусалимський, рішуче виступив проти єресі.
Святий Максим, бачачи, яким переслідуванням піддається Христова Церква, покинув тоді світське
життя і вступив у монастир Хрисопіль, поблизу Царгорода. В 638 р. імператор Іраклій, за намовою
Сергія, видав наказ, що нікому не вільно говорити ані за, ані проти монотелітської єресі. В той
спосіб мав би нібито установитися мир між церквами, однак єретикам розходилося в тому, щоб вірні
святій вірі єпископи і священики не поборювали єретичних блудів. Проти наказу імператора
виступив на Заході папа Йоан IV (640–642) і в перший же рік свого понтифікату кинув клятву на
єретиків. На Сході проти єресі прилюдно виступив святий Максим, який на той час уже був ігуменом
хрисопільської обителі. Він став обходити африканські землі і всюди остерігав вірних перед
єрессю, а також поборював її своїми посланнями.
Померли єретики Сергій і Кир, невдовзі помер і Іраклій, перед смертю відкликавши свій наказ, але
спокою Христова Церква не знайшла. На патріяршім престолі в Царгороді лжепатріярхи почали один
одного проганяти. Одного з них на ім’я Пир (якого прогнав лжепатріярх Павло), святий Максим
навернув до правди, та єретик, задля почестей, знову впав у відступництво, і після смерти Павла
ще раз кілька місяців сидів на патріяршому престолі.
На трон сів імператор Конста II – звір, а не чоловік. Він наказав власного брата Теодосія супроти
його волі висвятити на диякона, а потім велів його убити. (З того часу кожної ночі до нього
приходив убитий, зодягнений у церковні ризи, подавав йому чашу, повну крови, і говорив: “Пий,
брате, пий!”) Конста видав на користь єресі такий самий наказ, як Іраклій, при цьому став мучити
вірних гірше за поганина. Тоді папа Римський святий Мартин (649–653; його пам’ять вшановуємо 14
квітня) зібрав у Римі в лятеранській церкві собор, на якому було виклято єретиків монотелітів,
про що папа повідомив весь світ. Розлючений Конста велів папу ув’язнити, віддати на муки і
відправити у вигнання в Херсон, де святий ісповідник 655 р. помер.
На Лятеранському соборі був присутній також і святий Максим з двома своїми учнями (обидва звалися
Анастасій, один був священиком, а другий монахом). Святий Максим так правдиво представив на
соборі страждання Христової Церкви, зухвальство єретиків, безбожне втручання імператора до справ
святої віри, що звернув на себе увагу цілої держави. За це імператор наказав Максима й обох його
товаришів ув’язнити там-таки, в Римі, звідки їх було перевезено до Царгорода, де у в’язниці
перетерпіли два роки. Потім їх заслано до Тракії: святого Максима – до міста Визія, а учнів його
– одного до Первери, другого до Месемврії. Всі вони страждали тут від голоду, не мали навіть чим
прикрити свого тіла. А коли імператор вислав до Максима своїх юдів-спокусників, щоб намовили
його до відступництва, то святий ісповідник навіть не хотів з ними говорити. То ж його знову
привели до Царгорода, знову мучили, били, плювали в лице і ледь живого вкинули знову до в’язниці
в Первери.
І втретє, тоді вже 75-літній, святий Максим став перед царгородським судом, цього разу вже з
двома своїми учнями Анастасіями, і знову явно і сміливо виступив проти єресі. За це кати їх
роздягли і прилюдно били жилами, а потім відтяли їм язики, щоб не навчали вірних. Та великий у
чудах своїх Господь учинив так, що, хоч без язиків, усі три мученики ісповідники говорили ще
ліпше, як до цього часу. Наступного дня кожному з них відтяли праву руку і водили їх містом,
зневажаючи як таких, що пішли проти волі імператора єретика.
У кінці їх було засуджено на вигнання, голих, поранених і скатованих так, що святого Максима
мусили нести на ношах. У Скитії, в місті Схимарі, Максима вкинули у в’язницю, де святий,
провістивши годину своєї смерти, помер 13 серпня 662 р., на 82 році життя. Анастасій монах помер
у в’язниці ще перед святим Максимом, а Анастасій священик жив до 666 р. Він зробив собі
дерев’яну руку, якою міг тримати перо, і описав життя і муки преподобного Максима Ісповідника.
Помер як вірний син Христової Церкви, святість якої боронив до останньої хвилини життя.
У той самий день
Житіє святого мученика Неофіта
Тропар, гл. 4: Мученик Твій, Господи, Неофіт, * у страданнях своїх прийняв вінець
нетлінний від Тебе, Бога нашого, * мавши бо кріпость Твою, він мучителів подолав, * сокрушив і
демонів зухвальства безсильні. * Його молитвами спаси душі наші.
Кондак, гл. 4: Як новоцівітний сад проріс ти у виноградниках Христових страстотерпців.
Плоди божественного розуміння зродив ти, якими живляться ті, які вірно почитають тебе, славний
Неофіте, страждальнику хоробромудрий. Твоїми молитвами нас завжди спасай, предстоячи Богові.
До вас, юнаки, звертаюся і раджу уважно прочитати житіє цього святого, котрий у 16 років віддав
свою душу за віру Христову. Народився він у місті Нікеї Витійській. Батько його звався Теодор, а
мати – Флоренція. Вже з дитинства святий Неофіт відзначався надзвичайним благочестям, а, як каже
передання, вже в десять років творив чуда: помножував свій обід і годував ним своїх бідних
товаришів школярів, а з каменя добував воду, щоб вгамувати їх спрагу. Голуб з неба часто
прилітав і говорив з ним, а мати, побачивши це одного разу, з переляку впала мертва, однак
хлопчина воскресив її. У десять років св. Неофіт покинув родину і пішов у пустелю, поблизу
Олімпійської гори, там знайшов у печері леговище страшного лева. Іменем Божим він наказав левові
покинути леговище і сам замешкав там.
Коли ж у часи переслідування християн, за імператорів Максиміяна і Диоклетіяна, два начальники
Вар і Децій стали в Нікеї всіх змушувати приносити божкам жертви, то тоді п’ятнадцятилітній
Неофіт став перед безбожниками і сказав: “Що робите окаянні? Чи не знаєте, що за всіх,
приведених до гріха, будете страшно суджені і вічно в пеклі мучені?” А коли ті кати передали
його на страшні муки, святий Неофіт молився словами: “Сину Божий, помилуй мене”. Спочатку його
били жилами, а рани поливали оцтом з сіллю, потім шматували тіло залізними гаками, далі кинули
його в розпалену піч і замурували, щоб і кості згоріли, але через три дні знайшли його живим і
здоровим, а полум’я, що ударило з печі, попалило багато поган. Тоді пустили на нього диких
звірів, але і ведмідь, і лев (той самий, що звільнив йому місце в печері) ластилися до нього. Та
в кінці Господь, показавши на ньому свою силу, прийняв його душу до себе. Один поганин
проштрикнув його списом. Сталося це 21 січня близько 290 р.
У той самий день
Житіє святих мучеників Євгенія, Кандида, Валеріяна, Акили
Тропар, гл. 4: Днесь церква піснями прикрашається і вселенна сяє чудами. Бо священна
четвірка мужньо омані протистала і Христа вірно ісповідала. Просіть відпущення прогрішень тим,
які вихваляють вашу пам'ять, святії.
Кондак, гл. 2: Благочестиві та богоносні мученики, земне все покинувши, зійшовшись
восхвалімо, як світлих зірок Євгенія, Кандида, Валеріана, а з ними разом і Акилу увінчаймо,
почитаючи четвероскладний хор.
У часи гонінь за імператорів Диоклетіяна і Максиміяна святі Кандид, Валеріян і Акила сховалися в
горах Трапезонту, щоб не бачити грішного поганського життя. Однак вони потрапили в руки катів і
всіх їх засуджено на вигнання в Колхиду, коло Кападокії, де їх вкинули до в’язниці. Потім
перевели їх у Трапезонт, там святих били жилами, посипали рани сіллю, пекли свічками і живе тіло
шматували гаками, а потім кинули до в’язниці. Такі самі муки терпів і впійманий в той час святий
Євгеній. Він молитвою своєю на очах поган стер на порох поганських ідолів. Опісля їх усіх
вкинули в палаючу піч, а коли вогонь не завдав їм жодної шкоди, а навпаки, попалив катів, суддя
велів усіх мучеників стяти мечем. Сталося це близько 284 р.
__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква
кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013
Немає коментарів:
Дописати коментар