1Пт.4,1–11: «Насамперед майте велику любов один до одного»
У своїх стосунках до інших бачимо, як часто ми нарікаємо, що нам
приділяють мало уваги, часу, що до нас нікому не має справи, що ми
самотні, що нас залишили. Іншими словами, просто скаржимось, що нас не
люблять.
У Євангелії ми ніде не натрапимо на те, що християни мають
вимагати від когось любові. Навпаки, Господь каже, щоб ми найперше
любили інших. Тоді діятиме ефект бумеранга: коли обдаровуватимемо інших
любов’ю, вони в цій любові розцвітатимуть і так само даруватимуть свою
любов нам.
Спробуймо дати іншим те, чого прагнемо самі. А даючи любов, ніколи не помилимось. Любов – це те, чого прагнуть усі люди!
***
Мр.12,28-37: «Будеш любити ближнього твого, як себе самого»
У християнському житті ми часто звертаємо увагу на любов до
ближнього, говоримо про те, що кожну людину нам посилає Бог, що кожну
людину маємо обдаровувати любов’ю, що кожну людину маємо зустрічати,
немовби самого Бога… І це правда. Так мало б бути в нашому житті. Але в
цьому Євангелії Господь каже нам дуже важливу істину: можливість любити
ближнього приходить тоді, коли людина навчиться любити саму себе.
Що означає любити себе? Це не ставити себе в центрі як когось
особливого – така поведінка радше свідчить про егоцентризм. Любити себе
– значить, найперше, прийняти себе як дар Господній, тим, ким я є, зі
всіма своїми талантами, зі своїми плюсами, мінусами, позитивами й
негативами, вадами – це є я. Таким мене створив Господь. Коли навчимося
бачити за своєю особою Бога, який дав нам буття, навчимося вміти
приймати себе, то почнемо відкривати в собі ті чи інші риси, про які не
замислювались і яких належно не сприймали. Тоді за тими рисами будемо
відкривати Бога. І лише тоді зможемо любити іншу особу, розуміючи, що її
теж створив Бог і в Його очах вона не менш цінна, ніж я. І якщо я
зумію прийняти себе таким, яким мене створив Господь, і побачити за
своїм буттям Бога, тоді лише стану спроможний прийняти й полюбити інших.
+ВЕНЕДИКТ
Джерело: ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР
Немає коментарів:
Дописати коментар