Преподобного отця нашого Йоаникія Великого
Тропар преподобного, глас 4: Був ти хоробрим, як воїн, супроти
ворогів тілесних,* наостанок як старанний посник був ти відважним
супроти ворогів духовних,* і їх полки смиренням до кінця переміг,*
показавши себе великим переможцем,* дар чудотворіння від Бога прийняв,*
Його ж моли Йоаникіє преподобний, щоб спаслися душі наші.
Кондак преподобного, глас 8: Явилася нам зірка пресвітла, що
світ просвітлює, і осяює тих, що у мороці страстей перебувають. Явився
могутній лікар, що прийняв благодать зацілення. Тим, щоб просять тебе,
подай зцілення, бо кличемо: радуйся, отче Йоаникіє.
Преподобний Йоаникій народився у Витинії, в селі Марикати, поблизу
міста Аполоніяди. Його батько називався Миритрикій, а мати – Анастасія.
Вони були люди побожні, але бідні, звичайні хлібороби. Йоаникій у
дитинстві пас стадо. Та Господь Бог вклав у його серце скарб понад усі
скарби – духа побожности. Серед лісової гущавини він цілими днями
молився до Бога, і часто, як свідчить передання, знаменував стадо знаком
хреста, а сам на цілий день відходив на молитву; стадо ж паслося саме, і
жодної шкоди йому не було.
Коли Йоаникію виповнилося
дев’ятнадцять літ, його взяли до війська, а було це в часи правління
безбожного іконоборця Лева IV, сина не менше безбожного Костянтина
Копронима. Йоаникій був дуже хоробрим воїном. Але він упав у єресь
іконоборства, однак один монах, якого він зустрів біля Олімпійської
гори, допоміг йому пізнати свій блуд і навернутися до правди. Кожну
вільну хвилину Йоаникій перебував на молитві, умертвляв своє тіло і
врешті-решт вирішив цілковито посвятити себе самітницькому життю. Хоч
завдяки своїй хоробрості він був у дуже великій пошані і міг досягнути
найвищих почестей та розкішного життя, однак Йоаникій усе-таки покинув
службу і оселився біля Агавровського монастиря, а згодом при монастирі
Утотелас, а потім при Антидієвській обителі. І так постом та молитвою
він готувався до довгого пустельного життя. Пізнавши всі подвиги
самітницького життя, через два роки він пішов у пустелю Трихалікс, де
став провадити незвичайно строге життя. Але й сюди, бувало, приходили
люди, тому він переселився на одну, майже недоступну гору і в печері,
без даху над головою, прожив три роки в найтяжчій покуті, в безнастанних
постах і молитвах, які закінчував словами: “Уповання мені – Отець,
прибіжище моє – Син, покровитель мій – Дух Святий – Тройце Пресвятая,
слава Тобі!”
Ці слова, за його прикладом, повторювали також інші
монахи, і з часом ця молитва увійшла до багатьох церковних молінь.
Двадцять літ преподобний Йоаникій прожив у пустелі, а потім пішов у
монастир Єристеті, прийняв монашу одежу і в пустельній місцині, поблизу
того монастиря, яке називалося Кристама, прикував себе ланцюгом,
довжиною шість ліктів, і так прожив аж три роки. Тоді один монах, що
заздрив побожності і незвичайним ласкам, якими Господь наділяв святого
Йоаникія, подав йому сильної отрути, але святий, за молитвами святого
Євстахія, залишився здоровий. З вдячности за це видиме чудо, святий
постарався про те, щоб на тому місці побудували церкву і монастир на
честь святого великомученика Євстахія.
Так само преподобний
Йоаникій постарався про відбудову церкви Пресвятої Богородиці, він,
знявши з себе кайдани, сам двигав на будову каміння. Під час тої роботи
ядовита гадюка вчепилася йому в руку і вкусила, але святий Йоаникій, як
свого часу апостол Павло, стряс змію у вогонь і жодної шкоди вона йому
не завдала. Усе наступне життя святого – це суцільна низка чудес, бо
Господь на кожному кроці – вже тут, на землі, – уділяв йому незвичайні
ласки. Перед слугою Божим корилися біси, а він проганяв їх, оздоровляв
розслаблених, в чудесний спосіб оздоровляв в’язнів і провіщав майбутні
речі. І при цьому він безнастанно молився, а його ревність у молитві
була така, що часто в часі молитви він підносився над землю і так клячав
у повітрі. Преподобний Йоаникій молився за Христову Церква, яка вже
тривалий час страждала під гнітом іконоборської єресі. Ціла низка царів,
один за одним, жорстоко переслідували Христову Церкву, а її вірних
дітей кидали у в’язниці та передавали в руки катів. Багатьох єретиків
святий Йоаникій навернув до правди; він провістив, що після смерти
імператора-єретика Теофіла (+842) на патріяршому престолі в Царгороді
сяде святий Методій, і тоді в Церкві Христовій воцариться мир.
Провіщення його сповнилося.
Так святий прожив до дуже глибокої
старости, а коли йому було близько ста літ, він замкнувся в келії
Антидієвського монастиря і став готуватися до останнього подвигу, який
чекає кожного християнина, – до смерти. Однак і все його життя – це одне
довге приготування до неї; молитвою і добрими ділами він стелив свою
дорогу і чекав лишень хвилі, коли Господь покличе його до вічної слави.
Перед смертю святого Йоаникія до його келії прибув патріярх Методій
разом з численним духовенством, щоб попросити у старця благословення і
спільно помолитися, а Йоаникій провістив Методієві його скору кончину.
За
одними джерелами, преподобний Йоаникій помер 4 листопада 846 р., за
вісім місяців до смерти святого Методія. А інші, на нашу думку, певніші
джерела свідчать, що він пережив св. Методія і помер зразу після нього.
У
день смерти преподобного Йоаникія монахи Олімпійської гори бачили
вогненний стовп, що підносився з землі до неба. Господь прославив мощі
святого численними чудами, аби сповнилися слова, що пам’ять праведного
буде з похвалами. За великі чесноти і численні чуда преподобного
Йоаникія, якими Господь прославив свого слугу, Церква назвала його
Великим.
У той самий день
Святого мученика Никандра, єпископа Мирського, і Єрмея, пресвітера
Тропар мучеників, глас 4: Мученики Твої, Господи,* у
стражданнях своїх прийняли вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого,*
мавши бо кріпость Твою, вони мучителів подолали,* сокрушили і демонів
зухвальства безсильні.* Їх молитвами спаси душі наші.
Кондак мучеників, глас 4: Божественним помазанням
святительства істини* і священною кров’ю мучеництва істинно просвічені,
славні,* приєдналися до радіючих чинів безтілесних ангелів.* Тому й
святкуємо чесну вашу пам’ять,* молячись усім очищення подати,* молитвами
вашими, святі.
Святі Никандр і Єрмей були учнями апостола Тита. Тит поставив св.
Никандра першим єпископом міста Мир в Ликії. Бог благословив трудам
своїх слуг, з кожним днем Христове стадо зростало, все більше поган
приймали святу віру і хрещення. Коли ж прийшли часи лютого
переслідування вірних, на суд до старости Ливанія привели двох святих
слуг Божого престолу Никандра і Єрмея. Мучитель наказав їх жорстоко
побити, а потім, прив’язаних до коней, волочити по майдані. З Божою
поміччю вони стійко перенесли ту муку, після якої їх кинули до в’язниці.
Та
через кілька днів страждальців чекав новий суд і нові муки. Кати
шматували їх тіла гострими бритвами, припікали свічками, у голову
забивали цвяхи, а під нігті рук – тріски. Під кінець святих мучеників,
уже ледь живих, кинули у викопаний гріб і засипали землею, їх чесноти і
страждання Господь Бог винагородив славою у своєму царстві небесному.
__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких
Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає".
Львів, Видавництво «Свічадо», 2013
Джерело: ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР
Немає коментарів:
Дописати коментар