Дорогі брати і сестри!
Вся наша життєва дорога – дорога випробувань людства – починається із саду. Саме образом саду Едему окреслює Книга Буття той простір, в якому людина була покликана існувати, – простір гармонійної взаємодії людини і Творця (Буття 2:8-15). І коли Христос приходить у світ, Він весь час нагадує про Свою місію повернути людину до цієї первісної гармонії, подолати те, що стало причиною порізнення людини і Бога. Саме тому дуже часто в Його притчах ми зустрічаємо цей образ – образ саду.
Коли Ісус розповідає про невдячних виноградарів, Він наголошує, що саме господар посадив сад (Мт. 21:33-42). Могло бути інакше. Могла бути виділена земля для орендарів, щоб вони самі плекали цей сад. Але оскільки Христос порівнює невдячних виноградарів із усім людством, то Він відтворює самий початок взаємин людини і Небесного Отця. Бог творить все для нас. Він, як той господар виноградника, саджає його: створює людство. Він обгороджує сад парканом, захищає від вітровіїв, від пустельного піску, який загрожує знищити сади на півдні. Він навіть Сам виготовляє точило, тобто пристрій для вичавлювання соку із винограду, і робить башту, щоб виноградний сік зберігався там, перетворюючись на вино. Тільки зібрати цей виноград і здійснити здавна таємничий для людини процес перетворення його на вино – ось до чого покликане людство! Воно покликане до співтворчости, до продовження і реалізації тих імпульсів, які закладені Небесним Отцем у кожного із нас.
І чим же відплачують господареві орендарі? Вони мають зробити так мало – віддати йому частину свого врожаю. Але вони не хочуть цього зробити. У своєму індивідуалістичному засліпленні вони вирішують, що самі можуть бути господарями виноградника. Їм уже не потрібен справжній господар! І навіть коли Він посилає Свого Сина – коли приходить до людства Ісус Христос – це також не впливає. Його розпинають, аби сховатися від всеосяжної волі Божої.
Яким наївним усе це нам здається! Бо саме примітивність мислення невдячних виноградарів показується Христом у цій притчі. Вони заслуговують тільки на покарання, і покарання неодмінно прийде. Бо вони насправді не є господарями. Вони лише орендарі, з ласки господаря допущені до праці у тому, що створене ним.
Про це повинні і ми з вами пам’ятати. Бо яким би могутнім, винахідливим, самостійним не здавалося часом у нашому самозасліпленні – насправді всі ми тільки робітники в тому винограднику, до якого запрошує нас Господар. І коли ми забуваємо про Його визначальну роль, тоді й настають проблеми у житті людства. Ми вступаємо у конфлікт із Господарем, кидаємо Йому виклик, вважаючи, що ми можемо вже обійтися без Нього. А це неможливо! І розплата – жорстока, сувора розплата – неодмінно приходить щоразу, коли людина кидає виклик Богові!
Саме тому і сьогоднішня притча вчить нас сприймати будь-яку нашу працю, будь-яку нашу творчість саме в цьому вимірі – як співпрацю Богові. І коли ми навчимося помічати біля себе Господаря – дбайливого, доброго, лагідного Господаря, Який чекає від нас скромної подяки, – то це і є нагадуванням про необхідність звільнитися від самоомани, від небезпечних ідей всемогутности людства, закликає пам’ятати про Творця. Бо саме у співпраці із Ним, виконуючи Його волю, ми й можемо досягти найбільших успіхів у нашому життєвому винограднику: в тій сфері, куди Господь покликав кожного із нас.
Син Божий приходить до всього людства. І наш вибір полягає в тому, чи прийняти Його, – тобто чи виконувати Його заповіді, чи жити по-християнському, чи ставитися до ближнього так, ніби в особі ближнього був присутній Сам Христос, – чи відкинути Його: намагатися каменувати Божого Сина своїми вчинками, намагатися звільнитися від Його присутности. Саме тоді й прийде до нас розплата – розплата сувора, така, яка прийшла до невдячних виноградарів.
Хай же цей урок вдячности допоможе нам перейнятися – ні, не страхом покарання, зовсім ні! Добрий орендар ніколи не керується цим страхом. А слід нам перейнятися почуттям радости від постійної присутности в нашому житті того доброго Отця – Господаря виноградника, Який до останнього чекає від нас подяки і водночас готовий допомогти у всіх наших справах, спрямованих до ствердження на землі Його Царства. Амінь.
Вся наша життєва дорога – дорога випробувань людства – починається із саду. Саме образом саду Едему окреслює Книга Буття той простір, в якому людина була покликана існувати, – простір гармонійної взаємодії людини і Творця (Буття 2:8-15). І коли Христос приходить у світ, Він весь час нагадує про Свою місію повернути людину до цієї первісної гармонії, подолати те, що стало причиною порізнення людини і Бога. Саме тому дуже часто в Його притчах ми зустрічаємо цей образ – образ саду.
Коли Ісус розповідає про невдячних виноградарів, Він наголошує, що саме господар посадив сад (Мт. 21:33-42). Могло бути інакше. Могла бути виділена земля для орендарів, щоб вони самі плекали цей сад. Але оскільки Христос порівнює невдячних виноградарів із усім людством, то Він відтворює самий початок взаємин людини і Небесного Отця. Бог творить все для нас. Він, як той господар виноградника, саджає його: створює людство. Він обгороджує сад парканом, захищає від вітровіїв, від пустельного піску, який загрожує знищити сади на півдні. Він навіть Сам виготовляє точило, тобто пристрій для вичавлювання соку із винограду, і робить башту, щоб виноградний сік зберігався там, перетворюючись на вино. Тільки зібрати цей виноград і здійснити здавна таємничий для людини процес перетворення його на вино – ось до чого покликане людство! Воно покликане до співтворчости, до продовження і реалізації тих імпульсів, які закладені Небесним Отцем у кожного із нас.
І чим же відплачують господареві орендарі? Вони мають зробити так мало – віддати йому частину свого врожаю. Але вони не хочуть цього зробити. У своєму індивідуалістичному засліпленні вони вирішують, що самі можуть бути господарями виноградника. Їм уже не потрібен справжній господар! І навіть коли Він посилає Свого Сина – коли приходить до людства Ісус Христос – це також не впливає. Його розпинають, аби сховатися від всеосяжної волі Божої.
Яким наївним усе це нам здається! Бо саме примітивність мислення невдячних виноградарів показується Христом у цій притчі. Вони заслуговують тільки на покарання, і покарання неодмінно прийде. Бо вони насправді не є господарями. Вони лише орендарі, з ласки господаря допущені до праці у тому, що створене ним.
Про це повинні і ми з вами пам’ятати. Бо яким би могутнім, винахідливим, самостійним не здавалося часом у нашому самозасліпленні – насправді всі ми тільки робітники в тому винограднику, до якого запрошує нас Господар. І коли ми забуваємо про Його визначальну роль, тоді й настають проблеми у житті людства. Ми вступаємо у конфлікт із Господарем, кидаємо Йому виклик, вважаючи, що ми можемо вже обійтися без Нього. А це неможливо! І розплата – жорстока, сувора розплата – неодмінно приходить щоразу, коли людина кидає виклик Богові!
Саме тому і сьогоднішня притча вчить нас сприймати будь-яку нашу працю, будь-яку нашу творчість саме в цьому вимірі – як співпрацю Богові. І коли ми навчимося помічати біля себе Господаря – дбайливого, доброго, лагідного Господаря, Який чекає від нас скромної подяки, – то це і є нагадуванням про необхідність звільнитися від самоомани, від небезпечних ідей всемогутности людства, закликає пам’ятати про Творця. Бо саме у співпраці із Ним, виконуючи Його волю, ми й можемо досягти найбільших успіхів у нашому життєвому винограднику: в тій сфері, куди Господь покликав кожного із нас.
Син Божий приходить до всього людства. І наш вибір полягає в тому, чи прийняти Його, – тобто чи виконувати Його заповіді, чи жити по-християнському, чи ставитися до ближнього так, ніби в особі ближнього був присутній Сам Христос, – чи відкинути Його: намагатися каменувати Божого Сина своїми вчинками, намагатися звільнитися від Його присутности. Саме тоді й прийде до нас розплата – розплата сувора, така, яка прийшла до невдячних виноградарів.
Хай же цей урок вдячности допоможе нам перейнятися – ні, не страхом покарання, зовсім ні! Добрий орендар ніколи не керується цим страхом. А слід нам перейнятися почуттям радости від постійної присутности в нашому житті того доброго Отця – Господаря виноградника, Який до останнього чекає від нас подяки і водночас готовий допомогти у всіх наших справах, спрямованих до ствердження на землі Його Царства. Амінь.
+Архиєпископ Ігор (Ісіченко)
Джерело: КІРІОС
Немає коментарів:
Дописати коментар